Послуги, що надаються інститутами інфраструктури фінансового ринку

Інфраструктуру фондового ринку утворюють інститути, які забезпечують функціонування ринку, створюють необхідні умови для обігу цінних паперів на біржовому чи позабіржовому ринках, сприяють укладанню угод щодо цінних паперів між учасниками ринку.

Сьогодні необхідними складовими інфраструктури фондового ринку є торгові, реєстраційні мережі, розрахунково-клірингові та депозитарні системи, а також системи правового та інформаційного за­безпечення ринку.

Основою торгових систем на біржовому та позабіржовому рин­ках виступають біржі та торговельно-інформаційні системи, які орга­нізовують укладення угод між учасниками ринку.

Реєстраційну мережу утворюють реєстратори — суб'єкти під­приємницької діяльності, для яких ведення реєстру є винятковим видом діяльності, та емітенти цінних паперів, які мають право вести реєстр власників цінних паперів згідно з чинним законодавством.

Діяльність по веденню реєстру власників іменних цінних паперів полягає в зборі, фіксації, обробці, зберіганні та наданні інформації, що складає систему ведення реєстру. Ведення реєстру передбачає облік та зберігання протягом певного терміну інформації про власників іменних цінних паперів та про операції, внаслідок яких виникає по­треба внесення змін до реєстру.

Ведення реєстру може здійснюватись як на паперових носіях, так і у вигляді електронних записів. Підставою для вне­сення змін до реєстру власників іменних цінних паперів є докумен­ти про зміну права власності на відповідні іменні ц.п. Крім безпосереднього ведення реєстру реєстратор може накопичувати інформацію про АТ, власників та номінальних утримувачів ц.п., допомагати в підготовці та проведенні загальних зборів ак­піонерів.

Розрахунково-клірингова діяльність. Під клірингом розуміють залік взаємних вимог та зобов'язань. Кліринг за угодою з ц.п. полягає в обчисленні грошових сум, які підлягають пере­казу, і кількості цінних паперів, які мають бути поставлені за резуль­татами угоди. Розрахунки полягають у виконанні зобов'язань, ви­значених у процесі клірингу.

Розрахунково-клірингова діяльність по ц.п. полягає у визначенні та виконанні взаємних зобов'язань по поставці цінних паперів учасникам операцій з цінними паперами, розрахунково-клірингова діяльність по грошових коштах — у визначенні та вико­нанні взаємних зобов'язань по поставці (переказу) грошових коштів у зв'язку з операціями з ц.п.

За рівнем централізації розрізняють кліринг окремої біржі (між членами клірингової палати та між чле­нами біржі), міжбіржовий кліринг та міжнародний кліринг. Основ­ними функціями біржового клірингу та розрахунків є: забезпечення процесу реєстрації укладених біржових угод (передача й отримання інформації про угоду, її перевірка і підтвердження, реєстрація угоди); облік зареєстрованих угод; залік взаємних зобов'язань і платежів; гарантійне забезпечення біржових угод; організація грошових розрахунків; забезпечення поставки активу.

При здійсненні клірингу окремо ведеться облік коштів клієнтів і фінансових посередників..

Депозитарна діяльність — це надання послуг щодо зберігання ц.п. незалежно від форми їх випуску, відкриття та веден­ня рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих ра­хунках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним Цінних паперів.

Депозитарний облік цінних паперів можуть здійснювати зберігачі для власників цінних паперів та депозитарії для зберігачів та емітен­тів. Зберігачами цінних паперів можуть виступати КБ і торговці ц.п. за наявності відповідного до­зволу.

Депозитарій цінних паперів — юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Кліринговий депози­тарій — депозитарій, який отримав дозвіл ДКЦПФР.

Основними видами депозитарної діяльності є: зберігання й обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів; кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів; ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Депозитарії можуть одержувати від емітента безпосередньо на свій рахунок доходи з цінних паперів для наступного перерахування їх зберігачам.

Депозитарії, зберігачі та реєстратори власників іменних цінних паперів входять до складу Національної депозитарної системи України.

Сферою діяльності Національної депозитарної системи є: стандартизація обліку ц.п. з міжн. стандартами; уніфікація документообороту щодо операцій з ц.п. і їх нумерація у відп міжн станд.; зберігання всіх видів ц.п.; реальна поставка чи переміщення з рахунку в ц.п. з оплатою гр. коштів відп до розпоряджень клієнтів; акумулювання доходів по ц.п. та їх розподіл за рахунками та ін.

Контроль за діяльністю Національної депозитарної системи здій­снює ДКЦПФР, а та­кож у межах повноважень, визначених з-вом НБУ, МФУ та ін.

 

Послуги фінансових посередників на ринку пенсійного забезпечення

Пенсійні фонди

Найважливішою ланкою системи пенсійного забезпечення є дер­жавне соціальне страхування. Кошти у системі соціального стра­хування формуються через накопичення внесків працівників та ро­ботодавців через заробітну плату та податки. Виплати з державних систем соціального забезпечення містять пенсійні виплати та виплати на медичну допомогу особам похилого віку та непрацездатним осо­бам. Соціальні пенсії виплачуються з поточних внесків і мало по­в'язані з минулими внесками учасників.

Недержавні системи пенсійного забезпечення реалізуються че­рез недержавні пенсійні фонди, пенсійні програми страхових компаній та інших фінансових інститутів, а також різні види індивідуальних пенсійних вкладів.

Засновниками пенсійного фонду можуть виступати корпорації, при­ватні фірми, установи, спілки, фізичні особи. Кошти залучаються до фонду через періодичні внески як роботодавців, так і працівників. При цьому вони можуть автоматично вираховуватися з рахунків учасників фонду або вноситись ними добровільно.

Частина пенсійних фондів, як і інвестиційні компанії, наймають фінансових посередників для забезпечення професійного управлін­ня активами. Крім пенсійних фондів на ринку діють інші фінансові інститути, які тією чи іншою мірою реалізують різні пенсійні програми. Одним із варіантів пенсійного забезпечення є накопичення коштів на інди­відуальному пенсійному рахунку в банку. Пенсійний рахунок ведеть­ся опікуном, яким виступає банк чи інший фінансовий посередник.

Недержавні системи пенсійного забезпечення реалізуються через недержавні пенсійні фонди, пенсійні програми страхових компаній та інших фінансових інститутів, а також різні види індивідуальних пенсійних вкладів. Для забезпечення інтересів вкладників пенсійних фондів та страхових компаній за підтримки держави можуть створюватись корпорації, що гарантують певний рівень пенсійних чи страхових виплат.

Недержавний пенсійний фонд забезпечує працівників, які охоплені пенсійним планом цього фонду, доходом після виходу на пенсію у формі періодичних виплат. Засновниками пенсійного фонду (спонсорами пенсійного плану) можуть виступати корпорації, приватні фірми, установи, спілки, фізичні особи. Кошти залучаються до фонду через періодичні внески як роботодавців, так і працівників. При цьому вони можуть автоматично вираховуватися з рахунків учасників фонду або вноситись ними добровільно.

Розрізняють кілька типів пенсійних планів, які реалізуються відповідними пенсійними фондами: пенсійні плани з визначеними вкладами, пенсійні плани з визначеним доходом та гібридні пенсійні плани, які мають риси як планів з визначеними вкладами, так і планів з визначеним доходом.

При реалізації пенсійних планів з визначеними вкладами до фонду періодично вноситься певна частина заробітної плати, але визначена сума пенсії попередньо не встановлюється. В чим більш дохідні активи будуть вкладені кошти фонду, тим більшим буде розмір пенсійних виплат. При реалізації таких планів кажуть, що вкладники фонду підпадають під ризик інвестицій, оскільки розмір пенсійних виплат залежить від того, в які активи будуть вкладені кошти пенсійного фонду.

При реалізації пенсійних планів з визначеним доходом пенсійним фондом визначається конкретний розмір пенсійних виплат. У цьому разі ризик інвестицій несе пенсійний фонд, оскільки внески, зроблені спонсорами фонду при несприятливій ситуації на ринку, можуть виявитись недостатніми для здійснення пенсійних виплат у запланованому обсязі. Для зменшення ризику інвестицій менеджмент такого фонду нерідко використовує поліси компаній зі страхування життя з виплатою ануїтетів.

Оскільки пенсійні виплати мають досить прогнозований характер, пенсійні фонди можуть вкладати кошти в більш довгострокові активи, ніж страхові компанії. До 90% активів пенсійних фондів становлять акції «а цінні папери з фіксованим доходом, що обумовлюється специфікою діяльності фондів, а саме необхідністю здійснювати періодичні виплати пенсіонерам протягом тривалого періоду. Найбільша частка в активах пенсійних фондів належить корпоративним цінним паперам — акціям та облігаціям.

Частина пенсійних фондів, як і інвестиційні компанії, наймають фінансових посередників для забезпечення професійного управління активами.

У різних країнах світу функціонують як державні, так і недержавні системи пенсійного забезпечення. В процесі реформування пенсійного забезпечення в Україні передбачено здійснити перехід до пенсійного забезпечення на страховій основі із встановленням трьох видів пенсій: трудової, соціальної та додаткової. Виплата трудової пенсії має здійснюватись за рахунок пенсійних страхових внесків, а для певних категорій працівників — за рахунок державного бюджету. Соціальну пенсію передбачено сплачувати за рахунок державного та місцевих бюджетів, а додаткову пенсію — за рахунок недержавного пенсійного страхування.