Ломбардна діяльність на кредитному ринку

Ломбард – це спеціалізована комерційна організація, виключним видом діяльності якої є надання короткострокових фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений строк і під процент. Ломбарди належать до небанківських фінансових установ, що провадять діяльність на власний ризик із надання позик, зберігання речей та супутню діяльність (ломбардну діяльність). Ломбарду забороняється провадити інші види діяльності на засадах підприємництва.

Ломбард повинен мати власний капітал у розмірі не менше 200 тис. грн. (Проектом Закону України «Про ломбарди та ломбардну діяльність» пропонується визначити мінімальний розмір статутного (складеного) капіталу ломбарду у сумі, еквівалентній 30 тис. євро.) Ломбард зобов'язаний формувати резервний капітал та страховий резерв. Розмір резервного фонду, встановлюється установчими документами, але не менше 25% статутного (складеного) капіталу.

Послуги ломбарду поділяються на фінансові та супутні.

До фінансових послуг ломбарду належить:

· надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів;

· надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів.

Ломбард не може залучати вклади (депозити).

До супутніх послуг ломбарду належать:

· оцінка заставленого майна відповідно до чинного законодавства та/або умов договору;

· надання посередницьких послуг зі страхування предмета застави на підставі агентського договору зі страховою компанією;

· реалізація заставленого майна відповідно до чинного законодавства та/або умов договору.

Діяльність з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів підлягає ліцензуванню. Органом ліцензування діяльності кредитних спілок є Нацкомфінпослуг.

Ломбард надає фінансові кредити у гривнях у готівковій або безготівковій формі. Розмір фінансового кредиту, що надається ломбардом, не повинен перевищувати суму оцінки предмета застави. Заставою забезпечуються зобов’язання позичальника за договором фінансового кредиту у повному обсязі. Предмет застави зберігається ломбардом.

Проценти за фінансовим кредитом сплачуються за фактичний строк користування фінансовим кредитом при поверненні кредиту (основної суми боргу). Часто у ломбардах застосовують попереднє нарахування процентів.

Ломбард самостійно визначає процентні ставки за кредитами та плату за супутні послуги. Залежно від ломбарду, в процентну ставку може входити сума користування позикою, зберігання і страхування. Відповідно до законодавства деяких країн, наприклад, Росії, страхування закладеного майна робиться за рахунок ломбарду і вигодоотримувачем залишається позичальник, а ломбардам дозволено брати відсотки тільки за користування позикою/кредитом, за зберігання відсотки брати заборонено, тому відповідні витрати ломбардами включають у відсотки за кредит.

Залежно від спеціалізації заставою у ломбардах можуть бути дорогоцінні метали, побутові речі, автотранспорт.

 

Пенсійні фонди

Пенсійний фонд – це неприбуткова фінансова організації, яка функціонує і здійснює діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників з подальшим здійсненням пенсійних виплат своїм учасникам. Пенсійні фонди за формою організації поділяються на дві групи: державний пенсійний фонд та недержавні пенсійні фонди.

Недержавний пенсійний фонд (НПФ) – це форма об'єднання грошових коштів, які надходять до фонду на користь майбутніх одержувачів пенсійних виплат - учасників фонду, – з метою забезпечення високого рівня життя в період пенсійного віку таких учасників. НПФ – це спосіб здійснення заощаджень, в т.ч. на пенсійний вік, що є альтернативою банківським депозитам.

В Україні створення та функціонування недержавних пенсійних фондів регулюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року N 1058-IV, Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09.07.2003 р. № 1057-ІV, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI, нормативними актами Нацкомфінпослуг.

НПФ є елементами другого та третього рівня пенсійної системи України. Основною метою їх формування є надання послуги з недержавного пенсійного забезпечення – одержання населенням додаткових до загальнообов’язкового пенсійного страхування пенсійних виплат.

Особи, що створюють НПФ є його засновниками. НПФ здійснює свою діяльність не самостійно, а обов’язково користуючись послугами інших осіб:

· послуги з адміністрування надаються адміністратором пенсійного фонду, який веде бухгалтерський та податковий облік НПФ. Адміністратор повинен мати ліцензію на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів, видану Нацкомфінпослуг.

· послуги з управління активами надаються компанією з управління активами (КУА) або іншою особою, яка отримала ліцензію НКЦПФР на провадження діяльності з управління активами. Ці послуги передбачають інвестування коштів НПФ;

· послуги зі зберігання активів надаються банком-зберігачем, який здійснює банківське обслуговування НПФ, зберігання та облік його активів.

Договори про надання відповідних послуг укладається радою фонду.

Фізична особа, на користь якої сплачуються пенсійні внески до недержавного пенсійного фонду, називається учасником фонду. Учасником НПФ може бути будь-яка фізична особа, як громадянин України, так і особи без громадянства й іноземці. Участь в пенсійному фонді є добровільною, при цьому фізична особа може бути учасником одного або декількох пенсійних фондів. Кожен учасник НПФ є власником своїх пенсійних накопичень, які формуються із пенсійних внесків та інвестиційного доходу. Пенсійні виплати можуть здійснюватися учаснику фонду або його спадкоємцю.

НПФ бувають трьох видів, залежно від типу їх засновників:

· відкриті;

· корпоративні;

· професійні.

Засновником відкритого пенсійного фонду можуть бути будь-які одна чи декілька юридичних осіб(є обмеження для бюджетних організацій). Учасниками відкритого НПФ можуть бути будь-які фізичні особи. Він дає можливість залучити максимально широке коло учасників.

Корпоративний ПФ може бути заснований тільки юридичною особою, що є роботодавцем, або декількома такими юридичними особами для участі в ньому своїх працівників. До такого фонду можуть приєднуватись роботодавці-платники (вони не є засновниками корпоративного ПФ, але користуються правами і обов’язками стосовно обслуговування своїх працівників в такому фонді. Для цього укладається договір з радою фонду. Учасником корпоративного ПФ можуть бути будь-які фізичні особи, що є працівниками (або перебувають у трудових відносинах) роботодавців-засновників і роботодавців-працівників.

Професійний НПФ може бути заснований об’єднанням юридичних осіб роботодавців, об’єднанням фізичних осіб, включаючи професійні спілки, або фізичними особами пов’язаними за родом їх професійної діяльності. Учасником такого фонду можуть бути виключно фізичні особи пов’язані за видом їх професійної діяльності визначеної у статуті фонду, але юридична особа може бути одночасно засновником не більш як одного корпоративного чи одного професійного пенсійного фонду. Така юридична особа може бути засновником одного або більше відкритих пенсійних фондів.

Особа, що сплачує кошти (пенсійні внески) на користь учасника НПФ, є вкладником фонду. Вкладником фонду може бути:

· сам учасник особисто;

· родичі учасника фонду;

· роботодавець у якого працює учасник фонду;

· професійне об’єднання членом якого є учасник фонду.

Основні напрями інвестування та вимоги до структури активів конкретного НПФ містяться в інвестиційній декларації. Інвестиційна декларація пенсійного фонду підлягає обов'язковій реєстрації у Нацкомфінпослуг протягом 60 календарних днів після формування ради фонду. В інвестиційній декларації відображаються основні напрями інвестування пенсійних активів та обмеження інвестиційної діяльності з пенсійними активами, встановлені в межах загальних вимог та обмежень інвестиційної діяльності. Інвестиційна декларація є обов'язковою для застосування особами, що здійснюють управління активами пенсійного фонду, та зберігачем.Пенсійний фонд не може бути проголошений банкрутом та ліквідований за законодавством про банкрутство. Ліквідація пенсійного фонду здійснюється на підставі рішення засновників пенсійного фонду або правонаступників засновників фонду.

Фінансові компанії

Фінансові компанії — це особливий тип небанківських фінансових установ, які діють на кредитному ринку і надають кредитні послуги. Особливістю послуг фінансових компаній є надання не лише фінансових кредитів, але й товарних.

У міжнародній практиці споживачами послуг фінансових компаній є виключно фізичні особи. У вітчизняній практиці функціонування фінансового ринку обмежень щодо споживачів послуг фінансових компаній не встановлено.

Відповідно до українського правового поля до фінансових компаній відносять фінансові установи, які надають фінансові послуги, державне регулювання яких віднесено до компетенції Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг (Нацкомфінпослуг), окрім тих установ, які надають послуги у страховій діяльності, діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення, а також фінансових установ - юридичних осіб публічного права, кредитних установ, у тому числі кредитних спілок та ломбардів. Таким чином, до послуг, які надають фінансові компанії відноситься:

· надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів;

· надання позик;

· надання гарантій;

· надання порук (поручительств);

· фінансовий лізинг;

· факторинг;

· операції з обміну валют;

· операції з переказу грошових коштів;

· залученню коштів установників управління майном для фінансування об'єктів будівництва;

· здійснення операцій з нерухомістю.

Фінансові компанії надають виключно ті фінансові послуги, які зазначені в додатку до Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, а також ті, надання яких можливе лише за умови отримання відповідних ліцензій. В установчих документах фінансової компанії діяльність з надання певних видів фінансових послуг визначається як виключна. При цьому законодавством встановлені обмеження на суміщення[1] діяльності з надання певних видів фінансових послуг.

Фінансові компанії видають позики багато в чому так само, як і банки. Проте замість прийому депозитів вони здійснюють випуск короткострокових комерційних цінних паперів, а в деяких випадках позичають кошти в інших фінансових посередників. На споживчі кредити припадає до 90% активних операцій. Як правило, отримання кредитів через фінансові компанії є дорожчим, але швидшим методом отримання грошей, а процедура кредитування є простішою – не передбачає подачі додаткових документів про позичальника.

Для здійснення операцій з переказу грошових коштів фінансової компанії повинна отримати відповідну ліцензію. Переказ коштів в іноземній валюті може здійснюватися за умови додаткового отримання генеральної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій. Строк дії ліцензії – три роки. Ліцензія чинна до закінчення строку її дії, визнання ліцензії недійсною або її анулювання. У разі повторної видачі ліцензії, якщо до фінансової компанії протягом попереднього періоду користування ліцензією не застосовувалися заходи впливу, ліцензія може бути видана строком на п'ять років.