Інтелектуальна власність як нематеріаль-ний актив

Активи підприємства складаються з матеріальних активів, до яких відносять рухоме, нерухоме майно і обо-ротні кошти, а також з нематеріальних активів - в основ-ному, прав. Насамперед, це права власності на ОІВ, права користування природними ресурсами (землею, водою, надрами), а також права користування економічними, ор-ганізаційними й іншими перевагами і пільгами: податко-вими пільгами, місцем на товарній біржі. Крім того, до нематеріальних активів відносять гудвіл (ділову репута-цію), списки клієнтів тощо. Нематеріальні активи - це принципово новий об'-єкт фінансового обліку для України, що узагальнює особ-ливі види вкладення капіталу підприємства, а також хара-ктеризує його економічний потенціал і фінансову стабіль-ність.

Відмінними ознаками нематеріальних активів є:

− відсутність матеріальної основи і при цьому во-лодіння такою коштовною якістю, як здатність давати доход власнику, виходячи з довгостро-кових прав і переваг, що вони приносять йому так довго, як це можливо;

− відсутність наміру продажу нематеріальних ак-тивів у нормальних умовах діяльності підпри-ємства;

− тривалість експлуатації, що дозволяє враховува-ти їх у складі довгострокових інвестицій як обо-ротні активи і через обраний варіант облікової політики встановлювати більш розумний термін погашення їхньої первісної вартості при загаль-ній невизначеності термінів функціонування

(гудвіл, товарні знаки тощо);

− відсутність відходів;

− багатоцільовий характер експлуатації, що до-зволяє використовувати об'єкт на різних ділян-ках діяльності підприємства;

− підвищений ступінь ризику в прагненні отрима-ти доход від застосування подібних активів. З урахуванням цих особливостей, можна характери-зувати права інтелектуальної власності в якості об’єкту обліку, як узагальнене поняття результатів творчої діяль-ності і засобів індивідуалізації юридичної особи, що не во-лодіють фізичною основою і реалізуються у виді прав, які приносять їхньому власнику доход, розмір якого залежить від обсягу цих прав. В Україні основними нормативно - правовими ак-тами, що регулюють правовідносини, які стосуються не-матеріальних активів, є: Закон України "Про оподаткуван-ня прибутку підприємства" (1997 р.); "Положення про ор-ганізацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні", затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 250; "Указівки по організації бухгалтер-ського обліку в Україні", затверджені наказом Міністерст-ва економіки України від 7 травня 1993 р. № 25, а також Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 “Немате-ріальні активи” (Зареєстровані в Міністерстві юстиції

України від 02.11.1999 за №750/4043).

Суть торгівлі ліцензіями

В умовах ринкової економіки результати інтелекту-альної діяльності людини при обміні виступають як товар, що може бути об'єктом комерційної угоди. Комерційна угода здійснюється у виді ліцензійного договору на пере-дачу прав на об'єкт інтелектуальної власності. При торгівлі правами на ОІВ під ліцензією розумі-ється дозвіл, у відповідності з яким одна особа - власник виключних прав на ОІВ - ліцензіар надає іншій зацікавле-ній особі - ліцензіатові виключне чи невиключне право на використання цього об'єкта. Форма торгової угоди з продажу ліцензії повинна забезпечувати монопольне право використання ОІВ тільки для партнерів цих угод і не допуск ати використання цього права конкурентами. Правовою формою, що забезпечує збереження виключних прав на використання результатів інтелектуальної діяльності, є ліцензійна форма торгівлі. Торгівля ліцензіями - один з найбільш ефективних засобів поширення нововведень у різних галузях виробництва. Вона забезпечує прискорення науково-технічного і соціа-льного розвитку суспільства. Продаж ліцензій переслідує такі цілі:

- одержання гарантованого прибутку без вкла-дення капіталу і створення власного виробницт-ва чи освоєння ринку; - завоювання ринку; - скорочення термінів освоєння нових технологій; - придбання партнерів для спільної діяльності; - компенсація витрат на створення ОІВ тощо.

Ще однією перевагою ліцензійної торгівлі є те, що вона може служити альтернативою торгівлі матеріальними товарами, якщо в силу визначених обставин така торгівля

стає невигідною. Міжнародний досвід свідчить, що доходи від міжнародної ліцензійної торгівлі зростають значно швидше, ніж від прямого вкладення капіталу.

Продаж ліцензії дозволяє ліцензіарові вирішити свої проблеми при:

- раптовому погіршенні кон'юнктури ринку;

- виникненні ускладнень в експорті товарів через протекціоністську політику уряду країни-покупця;

- значному перевищенні попиту над обсягом вла-сного виробництва продукції, а також в інших випадках.

Придбання ліцензії дозволяє ліцензіатові:

- освоїти виробництво продукції, що користуєть-ся попитом, при істотній економії матеріальних і трудових ресурсів;

- знизити собівартість продукції, що випускаєть-ся;

- підвищити продуктивність праці і конкурентно-здатність товарів на зовнішньому ринку;

- одержати переваги перед конкурентами тощо.

Важливо враховувати також часовий фактор. Якщо вартість ліцензії і вартість аналогічної розробки власними силами однакові, то вигідніше купити ліцензію, оскільки значно скоротиться час до початку випуску продукції. Яскравим прикладом успішного ведення патентно-ліцензійної політики є Японія, яка після Другої світової війни за 15 років придбала 2500 ліцензій, на основі яких швидко розвинула виробництво конкурентоздатної проду-кції, виявивши світу економічне чудо. Багато в чому за-вдяки цьому Японія вийшла на одне з перших місць у світі по економічній могутності.

Ліцензії та види договорів

Види ліцензій

Ліцензії підрозділяються як за обсягом переданих прав, так і за умовами надання прав. За обсягами переда-них прав ліцензії поділяються на три види:

- невиключна (проста) ліцензія; - виключна ліцензія;- повна ліцензія.

Невиключна (проста) ліцензія надає ліцензіатові право використовувати ліцензію на території і протягом часу, обговорених у ліцензійному договорі. При цьому лі-цензіар залишає за собою право використовувати переда-ний об'єкт у власному виробництві, а також надавати ліце-нзії іншим ліцензіатам. Виключна ліцензія надає ліцензіатові монопольне право використовувати предмет ліцензії на погоджених умовах (термінах, території). При цьому ліцензіат має пра-во надавати ліцензії на використання предмета ліцензії третім особам без обмеження права ліцензіара за первіс-ною угодою. Повна ліцензія надає ліцензіатові найбільш широ-кий обсяг прав. За ліцензійним договором ліцензіатові на-даються усі права на використання об'єкта інтелектуальної власності, що є предметом ліцензії, без обмеження терито-рії і на весь термін дії охоронного документа. Варто мати на увазі, що при продажу повної ліцензії власником охо-ронного документа все ж залишається ліцензіар. За умовами надання прав ліцензії різняться за таки-ми видами: чисті, супутні, зворотні, перехресні, відкриті, примусові, сублицензії. Чистою є ліцензія, по якій права на використання ОІВ передаються в рамках самостійного ліцензійного до-говору, а не в складі інших торгових угод. Супутня ліцензія передбачає передачу прав у рам-ках ліцензійних договорів, що є додатками до основних угод (наприклад, на передачу устаткування, інжиніринг тощо), або у виді окремих розділів по цих угодах. Зворотня ліцензія передбачає передачу ліцензіарові прав на об'єкт, розроблений ліцензіатом на основі знань, отриманих по основному ліцензійному договору від ліцен-зіара. Перехресна ліцензія (крос-ліцензія) означає взаємне надання прав різними власниками охоронних документів у випадках, коли партнери не можуть здійснювати виробни-чу чи комерційну діяльність, не порушуючи прав один од-ного. Відкрита ліцензія надає право будь-якому ліцензіа-тові на об'єкт, що продається ліцензіаром. При цьому, вла-сник охоронного документа подає до Установи офіційну заяву з проханням опублікувати повідомлення про готов-ність продати ліцензію будь-якій зацікавленій особі. При цьому знижується вдвічі розмір збору за підтримку чинно-сті охоронного документа. Зміст відкритої ліцензії полягає в тому, щоб запобігти упущеній вигоді ліцензіаром від можливого не використання об'єкта продажу. Примусова ліцензія, відповідно до Паризької конвенції по охороні промислової власності, видається у випадках, коли ОІВ не використовується чи недостатньо використовується власником протягом встановленого законом терміну (в Украї-ні цей термін становить 3 роки з дати юридичного акта), або при відмовленні власника охоронного документа від укладан-ня ліцензійного договору. Якщо виникає необхідність використання ОІВ у життєво важливих для суспільства галузях (національна безпека, охорона здоров'я, захист навколишнього середо-вища), то Кабінет Міністрів України (чи інший компетен-тний державний орган за узгодженням з Кабінетом Мініс-трів) може видавати дозвіл на використання об'єкта про-мислової власності без згоди власника охоронного доку-мента, але з виплатою йому справедливої компенсації.

Особливість примусової ліцензії полягає в тому, що вона надається за рішенням суду, а не по взаємній згоді між лі-цензіаром і ліцензіатом. Субліцензія дозволяє ліцензіатові надавати права на об'єкти інтелектуальної власності третім особам при згоді ліцензіара на умовах, що, як правило, повинні бути обго-ворені в основному ліцензійному договоріміж ліцензіаром і ліцензіатом.

Ліцензійні договори:

.1. Особливості ліцензійних договорів

Ліцензійний договір містить у собі елементи двох класичних договорів: договору купівлі-продажу і договору оренди. Однак ОІВ, чи охоронні документи на них, не слід розглядати як речі, а право на ОІВ - як речове право в його класичному розумінні. Дійсно, власник матеріального об'-єкта, наприклад, автомобіля, може продати його тільки

один раз. У той же час власник винаходу зможе продати кілька ліцензій на один і той же винахід. При продажу по-вної ліцензії власник цілком позбавляється права на вико-ристання винаходу і не може більше продавати його. Ця угода схожа на класичний варіант купівлі-продажу. При продажі невиключної ліцензії ліцензіар надає право моно-польно використовувати предмет ліцензії протягом зазна-ченого в ліцензійному договорі терміну; після закінчення цього терміну усі права повертаються до ліцензіара. Такий договір схожий на класичний договір оренди. У ліцензійному договорі мова йде, насамперед, про торгівлю правами. У цьому полягає особливість об'єктів ліцензій на ринку і виявляється економічна сутність ліцен-зійних договорів. Таким чином, ліцензійний договір варто вважати договором особливого роду, що з'єднує в собі умови різ-них видів договорів: купівлі-продажу, оренди, про надання послуг, інвестування капіталу, позики, співробітництва.

2. Термін дії ліцензійних договорів

При виборі терміну дії ліцензійних договорів зви-чайно враховують:

- умови конкурентних пропозицій; - умови платежів за передбачуваним договором;

- можливий термін морального старіння переда-ної розробки; - можливості партнерів по термінах постачань технічної документації і спеціального устатку-вання, монтажу і налагодженню; - наявність правової охорони; - умови договору про передачу удосконалень;

- час, необхідний на освоєння ліцензійної проду-кції; - зацікавленість ліцензіата в більш короткому те-рміні дії договору при комбінованих платежах.

Міжнародна практика ліцензійної торгівлі свідчить про те, що термін дії ліцензійного договору, як правило, не перевищує 10 років від дати вступу його в силу.

Договірним правом регулюється можливість достро-кового розірвання ліцензійного договору, якщо однією із сторін не виконуються істотні умови договору, а також про-довження терміну дії договору за взаємною згодою сторін. При визначенні терміну дії ліцензійного договору варто звернути увагу на обов'язки сторін після закінчення

дії договору. Звичайно, припинення терміну дії договору спричиняє лише припинення зобов'язань по сплаті поточ-них платежів, наданню інформації про зміни й удоскона-лення, а також консультацій, наданню технічної допомоги тощо. Як правило, після закінчення терміну дії ліцензійно-го договору право на використання предмета ліцензії за-лишається за ліцензіатом, а передана ліцензіаром технічна

документація не повертається.