міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності

У сучасних умовах право інтелектуальної власності є предметом охорони не тільки в національному, а й в міжнародно-правовому аспекті. Вже у XIX ст.. були розроблені й підписані перші конвенції, спрямовані на захист інтелектуальної власності. З науково-технічним прогресом збільшувалося коло об'єктів, які підлягали правовій охороні. Це зумовлювало потребу нових форм міжнародно-правової охорони права інтелектуальної власності. Як наслідок, у 1967 р. була створена Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) шляхом підписання Стокгольмської конвенції 1967 р. Охорона об'єктів інтелектуальної власності поділяється па міжнародно-правову охорону об'єктів авторського права (творів науки, літератури і мистецтва) і міжнародно-правову охорону об'єктів промислової власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків, товарних знаків тощо). Поряд з міжнародно-правовими документами питання охорони інтелектуальної власності передбачено і в окремих національних законах про міжнародне приватне право. В Україні нормативною основою регулювання коментованих відносин є Закони України «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» тощо. У ЦК України міститься Книга четверта «Право інтелектуальної власності», в якій передбачені норми, покликані регулювати відносини зі створення, передання та охорони об'єктів інтелектуальної власності. ГК України також регламентує відносини у сфері інтелектуальної власності. Він містить главу 34 «Правове регулювання інноваційної діяльності», в якій йдеться про особливості здійснення прав інтелектуальної власності у господарській сфері. Отже міжнародно-правова охорона прав інтелектуальної власності безпосередньо пов'язана з національним правопорядком, а також формує його основні засади з позицій вимог міжнародного приватного права.

28. Видатні винахідники в галузі в галузі комп.техніки В 1969р по кресленням Леонардо да Вінчі американська фірма IBM по виробництву комп’ютерів з метою реклами побудувала робочу машину. Першим реально здiйсненим i ставшим вiдомим механiчним цифровим обчислювальним пристроєм стала "паскалiна" великого французького вченого Блеза Паскаля (1623-1662) - 6-ти (або 8-ми) розрядний пристрiй на зубчатих колесах, розрахований на пiдсумовування та вiднiмання десяткових чисел (1642 р.). Через 30 рокiв пiсля "паскалiни" у 1673 р. з'явився "арифметичний прилад" Готфрiда Вiльгельма Лейбнiца (1646-1716) - дванадцятирозрядний десятковий пристрiй для виконання арифметичних операцiй, включаючи множення i дiлення, для чого, на додаток до зубчатих колiс використовувався схiдчастий валик. "Моя машина дає можливiсть чинити множення i дiлення над величезними числами миттєво" - iз гордiстю писав Лейбнiц своєму другу. Принципове значення для подальшого розвитку цифрової обчислювальної технiки має винахід - "програмне" за допомогою перфокарт керування ткацьким верстатом, створеним Жозефом Жакардом (1752-1834) Чарльз Беббiдж (1791-1881) здiйснив якiсно новий крок у розвитку засобiв цифрової обчислювальної технiки - перехiд вiд ручного до автоматичного виконання обчислень по складенiй програмi. Ним був розроблений проект Аналiтичної машини - механiчної унiверсальної цифрової обчислювальної машини з програмним керуванням (1830-1846 рр.). Машина включала п'ять пристроїв (як i першi ЕОМ, що з'явилися 100 рокiв по тому): арифметичний (АП), що запам'ятовує (ЗП), керування, вводу, виводу. АП будувалося на основi зубчатих колiс, на них же пропонувалося реалiзувати ЗП (на 1000 50-розрядних чисел!). Для вводу даних i програми використовувалися перфокарти. Гадана швидкiсть обчислень - додавання i вiднiмання за 1 сек, множення i дiлення - за 1 хв. Крiм арифметичних операцiй була команда умовного переходу. Програми для розв'язання задач на машинi Беббiджа, а також опис принципiв її роботи були складенi Адою Августою Лавлейс - дочкою Байрона (1816-1852). Були створенi окремi вузли машини. Всю машину через її громiздкiсть створити не вдалося. Тiльки зубчатих колiс для неї знадобилося б понад 50000. Змусити таку машину працювати можна було тiльки за допомогою парової машини, що i намiчав Беббiдж. Цiкаво зазначити, що у 1870 р. (за рiк до смертi Беббiджа) англiйський математик Джевонс сконструював (мабуть, першу у свiтi) "логiчну машину", що дозволяла механiзувати найпростiшi логiчнi висновки. В Росiї про роботу Джевонса стало вiдомо в 1893 р., коли професор унiверситету в Одесi I.Слешинський опублiкував статтю "Логiчна машина Джевонса" ("Вiсник дослiдної фiзики та елементарної математики", 1893, р.7). "Будiвельниками" логiчних машин у дореволюцiйнiй Росiї стали Павло Дмитрович Хрущов (1849-1909) i Олександр Миколайович Щукарєв (1884-1936), якi працювали в навчальних закладах України. Першим вiдтворив машину Джевонса професор П.Д.Хрущов. Примiрник машини, створений ним в Одесi, одержав "у спадщину" професор Харкiвського технологiчного iнституту Щукарьов, де вiн працював починаючи з 1911 р. Вiн сконструював машину наново, привнесши в неї цiлий ряд удосконалень i неодноразово виступав iз лекцiями про машину i про її можливi практичнi застосування. Перший комп’ютер був завдовжки з чотири автобуса і звався «Колосс». Його збудовано в Англії й почав роботу він у 1943 році. У той час про нього знали дуже мало людей, бо одне з його найперших завдань полягало у розшифруванні секретних кодів під час війни. У 1970 році фірма Інтел почала продавати інтегральні схеми пам`яті. У цьому ж році була сконструйована інтегральна схема, аналогічна за своїми функціями центральному процесорові великої ЕОМ, яку назвали мікропроцесором. Перший комп’ютер ІВМ РС був запропонований користувачам у 1981 році. Він вигідно відрізнявся від усіх попередників тим, що будувався за принципом відкритої архітектури. Тобто фірма зробила його не єдиною системою, як раніше, а забезпечила можливість його збирання аналогічно до дитячого конструктора. Одначе, саме це досягнення й не дало можливості фірмі ІВМ користуватися результатами власного успіху. Фірма ІВМ розраховувала, що відкритість архітектури дозволить незалежним виробникам розробляти різні додаткові пристрої, завдяки чому зросте популярність комп`ютера. Але відразу ж з’явилося багато виробників більш дешевших комплектуючих, повністю аналогічних тим, які застосовувалися в комп’ютері IBM PC. Найбільше виграли користувачі, отримавши можливість збирати комп’ютер на свій розсуд, не обмежуючись досягненнями будь-якої однієї фірми. Тоді компанія IBM не надавала великого значення персональним комп'ютерам, а відтак використала в IBM PC багато «чужих» елементів (зокрема, процесор фірми Intel) і не запатентувала низку власних технологій та компонентів. Це дало змогу іншим фірмам, застосовуючи опубліковані специфікації, створювати клони, які називають IBM PC-сумісними комп'ютерами. В ЕОМ четвертого покоління (70-і – початок 80-х років ХХ століття) за рахунок використання великих інтегральних схем швидкодія досягла десятків мільйонів операцій за секунду. Ці ЕОМ мали в своєму складі декілька центральних процесорів, а це забезпечувало одночасне розв'язання декількох завдань (власне, такі ЕОМ уже належали до обчислювальних систем). Представниками цих ЕОМ були комп`ютери типу ІВМ-370 та ЄС "Ряд – 2, - 3".

29. винахідники швейного виробництва Енциклопедія Брокгауза і Ефрона повідомляє, що перший патент на машину для шиття взуття був виданий англійцю Томасу Сену в 1790 році. Машина мабуть виявилася невдалою і подробиць про її роботу не збереглося. Не кращими виявилися і конструкції англійців Стоуна і Хендерсона 1804 року. Голку з вушком біля гострого кінця запропонував в 1814 році Мандерспергер, але і він успіху не добився. Творцем сучасної швейної машини по праву вважається американець Еліас Гоу. Його машина, побудована в 1845 році, була сконструйована дуже вдало і робила до 300 стібків в хвилину. На батьківщині винахід зустріли недовірливо і навіть вороже, тому Гоу виїхав до Англії. Не домігшись успіху за океаном і повернувшись через кілька років до Америки, винахідник виявив там низку своїх послідовників. Найбільш успішним з них був Ісаак М. Зінгер, спритний комерсант і непоганий інженер. Зробивши в машині Гоу кілька досить цінних удосконалень, він зумів розгорнути її виробництво не тільки в Америці, а й у Європі, розрекламувавши швейну машинку як власний винахід. Гоу довелося відстоювати свої права в суді. Він зумів виграти процес і отримати компенсацію за збитки. Проте ні Мандерспергер, ні тим більше Зінгер не змогли б запатентувати голку з вушком біля гострого кінця, якби чиновники патентного відомства тих часів знали світову літературу. Адже згідно з патентним законодавством описаний на одного разу пристрій патент видати не можна, а голка нової конструкції на той час була відома вже більше трьох століть. Історія створення швейних машин сягає своїм корінням в далекий XVIII століття. У 1755 році в Лондоні Карл Вейзенталь, німець за походженням, отримав патент на апарат, забезпечений голкою, за допомогою якого вже можна було шити. Однак винахідником швейної машини був визнаний англієць Томас Маре. Робота швейних машин, винайдених Сейнт, більшою мірою грунтувалася на використанні шила, ніж голки. Такі швейні машини з легкістю можна було віднести до надпотужних обладнання, так як вони здатні були шити вироби з парусини і навіть шевської шкіри. Також вони шили однією ниткою і створювали ланцюговий стібок. На самому справи, Сейнт тільки запатентував виріб, і точно ніхто не знає, чи закінчив він свій проект. У 1830 році французький кравець Варфоломій Тімон запатентував першу економічну швейну машину. При роботі на такій машинці можна було використовувати голки з загнутим вістрям, подібно до тих, які застосовують у вишиванці. До того ж, швейна машинка, запатентована Тімон, могла створювати ланцюговий стібок. Швейна машина Тімон стала дуже популярною, що дало йому можливість відкрити свою майстерню. Однак йому не судилося зробити свій бізнес успішним. Перешкоджали цьому інші кравці, які побачили у винаході Тімон загрозу своїй справі. Вони розгромили майстерню, в результаті чого Варфоломій Тімон залишився ні з чим. Незважаючи на те, що ланцюговий стібок вважався найбільшим досягненням першого швейних машин, деякі були задоволені ним. У той час ланцюговий стібок був слабким і не дуже підходив для шиття з різних тканин. Таким чином, Нью-Йоркський винахідник Вальтер Хант запропонував швейну машинку, робота якої грунтувалася на використанні не однієї, а двох ниток. У 1834 році такі швейні машини були представлені на ринку. Проте їм не вдалося завоювати довіру людей, і Хант перестав займатися цією справою. Технологія, на якій грунтувалася робота наступного покоління швейних машин, виникла завдяки Еліасу Хоу. Але тільки лише завдяки ідеям Ісаака Зінгера робота швачок значним чином спростилася, так як стало можливим вести безперервний шов.

30. винахідники тракторобудування Трактор був створений в результаті безустанних пошуків і цілеспрямованої, копіткої роботи багатьох поколінь тала- новитих людей. Ще у XVIII ст. російські винахідники, вчені й інженери поклали по- чаток створенню безрейкового транспор ту. У 1785 р. російський професор землеробства І. І. Комов вперше у світі висловив думку про можливість застосування трактора в сільському господарстві і висунув ідею створення «бьістродвижной машини для облегчения труда крестьяни заменьї лошадей». Офіцер російської армії Д. А. Загряжський у 1830 р. створив «зкипаж с по движньїми колеями», тобто візок на гусеничному ходу, і тоді ж одержав привілей(патент), але через відсутність коштів Загряжський не зміг реалізувати свій винахід, і у 1839 р. патент був анульо ваний. Талановитий винахідник селянин Ф. А. Блінов у 1879 р. одержав привілей на «особого устройства вагон с бесконеч-ньіми рельсами для перевозки грузов». Удосконалюючи свій винахід, Ф. А. Блінов створив перший у світі гусеничний трактор з паровим двигуном, який у 1888 р. успішно пройшов випробування. Чапаевский пер 3. Квартиры в триумф палас - Чапаевский переулок 3 Почесне місце в розвитку вітчизняного тракторобудування належить учневі Ф. А. Блінова Я- В. Маміну, який у 1893— 1895 рр. побудував «самоходную тележку с нефтяньїм двигателем внутреннего сгора- ния» — прототип першого вітчизняного ко- лісного трактора. Перший вітчизняний трактор, збудований Я. В. Маміним у 1910 р., мав нафтовий двигун потужністю 25 к. с. з займанням горючої суміші від стиску.У 1930 р. став до ладу Волгоградський тракторний завод, а в 1931 р. почав випускати трактори Харківський тракторний завод. Обидва заводи-велетні були розраховані на масо вий випуск колісних тракторів, по 50 тис. тракторів СТЗ і ХТЗ щороку, що дало змогу забезпечити основні потреби народ ного господарства, і держава уже в 1932 р. змогла відмовитися від увозу тракторів з-за кордону. У 1933 р. Челябінський тракторний завод почав випускати гусеничні трактори С-60. У 1934 р. реорганізовано ленінградський Кіровський завод на масовий випуск про сапних тракторів «Универсал».Після війни відбудовані Сталінград ський і Харківський тракторні заводи по чали виробництво гусеничних тракторів ДТ-54. Нові тракторні заводи побудовані в Мінську, Владимирі, Харкові. Всі ці за води мають сучасне обладнання — верста- ти-автомати, автоматичні лінії тощо. Мінський тракторний завод налагодив виробництво універсальних тракторів «Бе- ларусь» кількох модифікацій. Владимир ський завод спеціалізувався на випускупросапних тракторів, безперервно поліп шуючи їхню якість. У 1957—1958 рр. було розпочато се рійний випуск тракторів, що працюютьз начіпними й напівначіпними сільськогосподарськими машинами. У 1968 р. вступив до ладу діючих Пав лодарський тракторний завод, що спеціалізувався на випуску гусеничних тракторівДТ-75М.Відповідно до нових вимог тракторобу дівні заводи тепер випускають значну кількість нових тракторів різних класів,такі, наприклад, як Т-150, Т-150К, МТЗ-80,МТЗ-82 тощо. 31. винахідники автомобілебудування Історія автомобілебудування поки не обчислюється століттями. Вона вийшла зі свого доісторичного періоду всього близько двох століть тому. Дивлячись на стрімко проносяться повз наглухо задраенние, обтічні, зібрані з точністю, неможливого яких-небудь два століття тому, і при цьому загальнодоступні, що виготовляються в масових обсягах екіпажі, навряд чи хто-небудь згадує вози тріумфаторів Стародавнього Риму з гігантськими «Біличі колесами», в яких надривалися раби. Або китайські церемоніальні вози, що стоять у яких статуї відзначали кожне чи ударом барабана. Або «саморушні човна на колесах» японських воєначальників. Або вітрильні колісниці, відомі ще в Давньому Китаї і згадані в російських берестяних грамотах. Або екіпаж великого механіка Бернуллі з пружиною, для взводу якій треба було крутити крила начебто млинових. Врешті-решт, Кулібіна з Шамшуренковим, без яких не обходилася жодна публікація радянського періоду. Тим часом кожен з цих артефактів щось та привніс в склався в кінці кінців вигляд самостійно пересуватися під (automobile) екіпажу. Перша парова карета. Мало було того, щоб дивну споруду, затарахтев і почавши пускати клуби диму, раптом само собою рушило з місця. Як не дивно, це не викликало у публіки особливих захоплень. Незрозуміле зазвичай лякає людей, а дізнавшись, що рушійною силою є вогонь, обивателі приходили в переконання щодо диявольського походження і вози, і її творця. Ніхто не знаходив, що на цьому можна пересуватися і доставляти поклажу і взагалі використовувати «чортопхайку» в повсякденних потребах. Тим часом один шахтовладелец зважився-таки довірити «пекельній машині» відкачування води. Головне - почати, і незабаром на одній фабриці від пари заробили 40 спеціально сконструйованих прядок - цілий цех! Як гриби, почали виростати парові млини, тартаки, цілі заводи, на яких преси, верстати, підйомні механізми запрацювали з немислимою для тодішнього розуміння швидкістю і продуктивністю. Парова машина на одній з перших мануфактур. У цьому був негативний момент - праця робітника сильно подешевшав, до того ж фабрикантам було вигідніше приймати на роботу жінок і дітей, які трудилися прямо-таки у каторжних умовах, ледь витримуючи ритм виробництва. При цьому через необережність легко можна було стати калікою і назавжди втратити роботу, а значить, стати жебраком. Проте, отримавши освіту, можна було стати машиністом, слюсарем-механіком, а то й інженером. Стати інженером або хоча б майстром було головною мрією тодішнього робітника, і багато хто після виснажує робочого дня до глибокої ночі сиділи над книгами. Так починали свій шлях багато з тих, чиї імена зараз знає кожен. Майже всі вони внесли свій внесок у створення автомобіля. Перші самоходи були занадто важкими, насилу рухалися за тодішніми дорогах, часто ламалися, їх примітивні парові котли погрожували вибухом. Перевага віддавалася залізничного транспорту. Однак парові «динозаври» все ж таки викликають інтерес і тепер. Нам здається дивним, що ці жахливі, безглузді, громіздкі, завбільшки з будинок, механізми могли рухатися, здійснювати регулярні рейси по дорогах. Але вони їздили, а ще тягали навантажені вози та артилерійські знаряддя, трамбували дороги, дробили камінь, качали воду, орали, пиляли і виробляли електричний струм. Парові артилерійські тягачі-рутьери застосовувалися в російській армії ще під час Російсько-турецької війни. З часом талановиті механіки зуміли зробити парові машини невеликими і, відповідно, легкими. З'явилися навіть іграшкові парові машини. Це були дуже дорогі іграшки, які можна порівняти з сучасними домашніми роботами. Але це розвага, а на практиці з'явилася можливість зробити екіпаж, легко пересувається по дорогах, маневрує і здатний без особливих неприємностей роз'їхатися із зустрічною кінної упряжкою. І хоча шлях упертих винахідників був тернистим, у натовпі людей, які оточили «божевільного», що витягає свою безглузду штуковину з брудною колії, канави або розваленого забору, знаходився хто-небудь, що заявляв: «А все-таки воно їде!» Справжньою знахідкою став винахід двигуна, який використав силу згоряння палива безпосередньо всередині циліндра. Першу спробу побудови такого двигуна ще в 1807 році зробив швейцарець Ісаак де Ріваз, причому він розраховував застосувати його саме на возі. Конструкцію такого двигуна запропонував також француз Еміль Бо де Роша, але через брак коштів не зміг оформити авторське свідоцтво і помер у бідності, всіма забутий. "Удосконалений" паровик.Промислове виготовлення двигунів внутрішнього згоряння налагодив німець Ніколаус Август Отто за фінансової підтримки Ойгена Ланге. Саме їм належить ідея змусити двигун працювати за певним циклом, що включає чотири такти - наповнення, стиснення, займання і випуск відпрацьованого газу. Цикл цей і зараз відомий як цикл Отто, і двигун довгий час називався двигуном Отто-Ланге. Такі силові установки використовували для своїх саморушних екіпажів французи Едуард Делямар-Дебутвілль і Етьєн Ленуар та австрієць Зігфрід Маркус. Однак застосовувався в якості пального світильний газ забезпечував дуже низьку ефективність і був незручним у використанні. Автомобіль Делямар-Дебутвілля. Ідея використовувати як паливо бензин належить талановитому самоука Вільгельму Майбаху. Багато заслуги цього видатного винахідника довгий час приписували Готліб Даймлер, якого також вважають ні багато ні мало винахідником автомобіля. Насправді заслуга Даймлера полягає в тому, що ще будучи директором сирітського притулку Брюдерхаус, він оцінив здібності 14-річного підлітка і зміг передбачити, чого той досягне в майбутньому. Перший двигун, стабільно працює на бензині - робота Вільгельма Майбаха. Автомобіль же був створений випадково - шукаючи способи застосування своєму винаходу, Даймлер і Майбах встановили його на чотириколісний фаетон... 32. винахідники токарного виробництва Токарний верстат у простому вигляді був відом ще у ІІ тисячолітті до н. е. Доказами цього служать різці які були знайдені в 1949 проф. Б. Куфтіним при розкопуванні Анневського кургану у Грузії[1]. Різець, що був знайдений, мав ріжучі кромки на обох кінцях стрижня, причому їхні геометричні форми різні. Цей різець застосовувався для обробки деревини, золота та срібла. Відомий[2] також кам'яний рельєф, який відносять до еліністичної епохи Єгипту (близько 300 до н. е.) на якому можна побачити, уперше, токарний верстат. Він мав дві стійки із центрами, між якими знаходилася деталь, що оброблялася. Її закріплення відбувалося зв'язуванням кінців стійок, які далеко виступали за лінію центрів. На деталь, що оброблялась накидували шнур, перетяганням якого забезпечувалося обертання. Одна людина обертала деталь, а інша вручну підставляла різець і знімала шар матеріалу. Перші відомості[3] про гайку яка була виточена на токарному верстаті відносять до 362 р. н. е. Виготовлення токарних виробів з деревини, рогу, кістки і алебастру у римлян було розвинуто дуже широко, вони навіть мали спеціальний термін для позначення токарного верстата — Tornus, а токаря — Tornator. Ці терміни перейшли у романські мови. Одним із головних модернізаторів токарного верстата у середньовіччі був Леонардо да Вінчі, який винайшов токарний верстат у якого рух шпинделя відбувався за допомогою ножної педалі. Також він у 1490 винайшов пристосування для підтримки різального інструмента[4]. У 1571 Жак Бессон сконструював токарний верстат з власною самостійною механічною подачею ходового гвинта. На території Київької Русі також існувало токарне виробництво. Перші відомості можна знайти у Новгородській інвентарній книзі 15 ст. де в записі «Якимо-токар» було описано три типи токарних верстатів. В 16 — 17 ст. токарне виробництво настільки розширилося, що з'явилися перші спеціальні майстерні-токарні, які займалися виготовленням деревяного посуду. Так при облозі Троїцько-Сергієвої лаври у 1608 було помічено факт існування в ній токарні[5]. У 17 ст. з'явилися токарні верстати, у яких виріб, що оброблявся, приводився в рух уже не м'язевою силою токаря, а за допомогою водяного колеса, але різець, як і раніше тримав у руці токар. На початку 18 ст. токарні верстати всі частіше стали використовувати для різання металів, а не дерева, і тому проблема твердого кріплення різця і переміщення його уздовж поверхні, що обробляється, була досить актуальною. Уперше проблема самохідного супорта була успішно вирішена в копіювальному верстаті А. К. Нартова у 1712. Вже починаючи з 1750 токарні верстати мали всі сучасні елементи такі як ходовий гвинт, колеса зміни частот обертання, хрещатий супорт, відом[6] також копіювальний токарний верстат 1741. Технічна революція 19 ст. викликала бурхливий розвиток металообробних верстатів, у тому числі і токарних верстатів. Металообробні верстати того часу були основою виробництва машин машинами. Перший токарний автомат з магазином, із розподільчим валом, з плоскими і циліндричними кулачками був створений Спенсером (англ. Spenser) у 1873. Перший револьверний прутковий автомат був створений у 1880, який став прототипом для появи багатьох револьверних автоматів: Пратт Вітней (англ. Pratt and Whitney) в Америці, Пітлер (нім. Pittler) і Людвіг Леве (нім. Ludwig Lowe) в Німеччині[7]. Флагманами виробництва верстатів у той час були «Reinecker», «Schiss», «Heimer und Pielz», «Waldrich», «Weisser». На території Російської імперії верстати спочатку виготовлялись на Тульському зброярному заводі, в подальшому з'явилися заводи в Іжевську, Луганську та Москві

33. Патентні дослідження (Патентний пошук) Патентне дослідження (патентний пошук) є необхідною складовою частиною будь-якого об'єкту господарської діяльності (ОГД), який претендує на новизну і промислову придатність. Науково-технічні і патентні дослідження дозволяють визначити патентну ситуацію, об'єктивно оцінити технічний рівень і конкурентоспроможність ОГД, що є підставою для подальшої комерціалізації нововведення. Патентні дослідження замовляють як компанії так і окремі фізичні особи – підприємці, винахідники, інженери. Згідно ДСТУ 3575-97, проведення патентних досліджень є обов'язковим для суб'єктів господарської діяльності, які діють в Україні, і повністю або частково фінансуються із державного бюджету. Приватні особи і компанії проводять патентні дослідження перш за все для визначення патентоспроможності власних або використовуваних технічних розробок. Без аналізу патентної ситуації навколо ОГД, неможливе складання і повноцінного бізнес-плану. Серйозний бізнес-партнер, інвестор і т.п. не братиме участь в проекті, бізнес-план якого не містить переконливих аргументів на користь його новизни і промислової придатності. Цілі патентних досліджень обумовлюються етапами (стадіями) життєвого циклу ОГД – об’єкту дослідження.. Особлива увага надається вивченню джерел інформації для виявлення досягнутого у світі рівня техніки досліджуваного напряму, визначення патентоспроможності ОГД і визначення ситуації щодо використання прав на ОГД. З метою виявлення порушення прав власників патентів і заявників на об'єкти промислової власності, використовуються, перш за все, джерела патентної інформації, зокрема, офіційні патентні бюлетені і офіційні нормативно-методичні матеріали, а також реферативна інформація про останні досягнення науки і техніки. Багаторічний досвід проведення патентних пошуків аналогів створюваних технічних розробок накопичений фахівцями Патентбюро, де працюють кваліфіковані патентознавці, юристи, дипломовані фахівці у цілому ряду сфер людської діяльності. Патентними дослідниками виконувалися пошукові роботи для цілого ряду крупних підприємств і компаній України. Послуги патентного пошуку також надавалися окремим іноземним компаніям і фізичним особам. Після закінчення патентних досліджень замовнику надається повний звіт про патентну ситуацію, включаючи описи можливих патентів-аналогів, вірогідних прототипів, іншої інформації витягнутої з відкритих джерел і спеціальних баз даних. Оформлення заявки Необхідно оформити всі необхідні документи для подачі заявки до ДП «Український інститут промислової власності» (консультуючись з спеціалістом по захисту прав об’єктів інтелектуальної власності): заяву, формулу, реферат, опис винаходу, креслення або графічні зображення (якщо такі мають місце). Заява подається за встановленою формою (яка нижче додається). Всі розділи заяви слід заповнити, окрім тих, які призначені для відміток НДЦПЕ. У заяві слід вказати повне ім'я або найменування (для юридичної особи) за­явника (заявників) та його (їх) адресу, а також навес­ти дані про винахідника (винахідників). (Додаток 1)Заява підписується заявником і обов'язково проставляється дата підпису. Якщо заявник юридична особа, заява підпи­сується керівником (в Університеті - проректором з наукової роботи) із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів. Підпис засвідчується печаткою. Формула винаходу (корисної моделі) - це стисла словесна характери­стика технічної суті винаходу, корисної моделі. Формула повинна вира­жати суть винаходу та базуватися на описі, тобто ха­рактеризувати його тими ж поняттями, що містить опис винаходу, корисної моделі. Обсяг правової охорони, що надається вина­ходу, корисній моделі, визначається формулою. Формула повинна містити сукупність суттєвих ознак винаходу, корисної моделі, які достатні для досягнення зазначеного заяв­ником технічного результату, і є єдиним критерієм виз­начення обсягу правової охорони винаходу, оскільки за нею встановлюється факт використання винаходу. Ознаки винаходу, корисної моделі, що викладені у формулі, повинні забезпечити можливість їх однозначного розуміння фа­хівцем на основі відомого рівня техніки, смислового вмісту понять, якими ці ознаки охарактеризовані. За своєю структурою формула може бути одно- чи багатоланковою і включати відповідно один або декіль­ка пунктів. Особливості складання формули винаходу, корисної моделі наведені у розділі 7 Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель із змінами від 26.02.2004.

· Реферат – це скорочений виклад змісту опису ви­находу, корисної моделі. Реферат складається для інформаційних цілей і повинен містити інформацію, що є у формулі та відпо­відних розділах опису винаходу. Він повинен подава­тись у категоризованій формі і містити такі підрозділи:

— об'єкт винаходу, корисної моделі;

— галузь застосування;

— суть винаходу, корисної моделі;

— альтернативні рішення (якщо вони є);

— технічний результат.

Текст реферату повинен складатись з окремих ко­ротких речень. Вимоги до складання реферату викладе­ні у розділі 9 Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель із змінами від 26.02.2004.Середній обсяг його тексту повинен міс­тити до 250 слів.

· Опис винаходу – Опис винаходу, корисної моделі повинен викладатись настільки чітко і повно з усіма технічними деталями та підтверджувати обсяг правової охорони, визначений формулою винахо­ду, щоб фахівець у відповідній галузі міг його здійснити.

Опис винаходу, корисної моделі обов'язково повинен містити індекс Міжнародної патентної класифікації (далі — МПК), назву винаходу та такі розділи:

— галузь техніки, до якої належить винахід, корисна модель;

— рівень техніки, тобто характеристику аналогів і прототипу, а також критику прототипу;

— суть винаходу, корисної моделі;

— перелік рисунків, креслень, таблиць, якщо на них є посилання в описі.

Кожний із зазначених розділів опису винаходу, корисної моделі, складається з урахуванням вимог, викладених у розділі 6 Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель із змінами від 26.02.2004 Опис винаходу, корисної моделі підписується заявником. Графічні зображення - Креслення або інші ілюстративні матеріали, якщо вони потрібні для розуміння суті винаходу, корисної моделі, необхідно подавати у вигляді графічних зображень (власне креслень, графіків, схем, діаграм, осцилограм, рисунків то­що), фотографій, таблиць. Рисунки подають у тому випадку, якщо неможливо проілюструвати опис винаходу, корисної моделі кресленнями чи схемами. Фотографії подають як додаток до інших видів гра­фічних матеріалів. На кожному аркуші ілюстративних матеріалів у правому верхньому куті наводиться назва винаходу, а у правому нижньому куті - пріз­вище (прізвища) та ініціали винахідника (ви­нахідників).