Порядок укладання ліцензійних договорів

Зміст ліцензійного договору звичайно не регламен-тується. Відповідно до національного законодавства ліцен-зійний договір вважається дійсним, якщо він складений уписьмовому виді і підписаний сторонами. Ліцензійний до-говір набуває чинності у відношенні іншої особи лише пі-сля його реєстрації в Установі у випадку передачі майно-вих прав і у випадку примусової ліцензії. Ліцензіар готує проект ліцензійного договору за-здалегідь і передає його потенційному ліцензіатові в ході попередніх переговорів. Важливо, щоб до одержання по-вної гарантії про наміри потенційного ліцензіата ліцензіар виконав такі дії:

- підписав протокол про наміри; - уклав договір про конфіденційність; - розробив проект ліцензійної угоди;

- підготував альтернативні пропозиції для обго-ворення з потенційним партнером;- розробив детальний проект ліцензійного дого-вору. Ні в якому разі не слід ігнорувати укладання дого-вору про конфіденційність до початку переговорів. У разі відсутності такого договору потенційний ліцензіат після одержання інформації, у тому числі конфіденційної, може припинити переговори.

Ліцензійні платежі

Оскільки більшість ліцензійних угод пов’язана з комерційною діяльністю, то вони передбачають виплату визначеної грошової суми ліцензіарові за передані права на використання об'єктів інтелектуальної власності. Розрізняють три основних види ліцензійних плате-жів: роялті, паушальний, комбінований. Роялті - це вид платежів, що ліцензіат виплачує лі-цензіарові протягом усього терміну дії угоди рівними до-лями. Паушальний платіж - передбачає виплату винагоро-ди до початку масового випуску продукції, зафіксованої в угоді. До паушальної форми оплати звертаються звичайно у випадках, коли в країні ліцензіата хитке положення або не-має ясності в питанні патентування винаходу, що складає основу ліцензії. Комбінований платіж передбачає виплату ліцензіа-рові частини винагороди ще до початку виробництва і збу-ту продукції, частина винагороди, що залишається, виплачується у формі роялті після постановки продукції на ви-робництво.

23. Передача авторських прав за договорами Сторонами авторського договору виступають автор (правонаступник автора) і користувач твору. Обов'язково суб'єктом авторського договору є автор твору або його правонаступник. Повнолітній і дієздатний автор твору, як правило, сам укладає договір або робить це через свого повіреного. За малолітнього автора, тобто яка не досягла 14 років, авторський договір підписують його батьки або опікуни. Неповнолітній автор у віці від 14 до 18 років укладає авторський договір самостійно, але за згодою батьків або піклувальників. Від імені недієздатного автора, визнаного таким внаслідок душевної хвороби, діє його опікун. Якщо авторський договір укладається з приводу використання колективного твору, то необхідна узгоджена воля всіх співавторів. При цьому всі вони мають право брати участь в узгодженні умов і підписання договору, хоча це може зробити й одна з них за дорученням інших. Друга сторона авторського договору - користувач твору. Як правило, це спеціалізована організація, основним родом діяльності якої є здійснення видавничих, виставкових та інших аналогічних функцій. Однак укладення авторських договорів не забороняється будь-яким іншим організаціям, при умови, що використання певних творів не суперечить їх статутним цілям. На сьогоднішній день практично відсутні жорсткі рамки спеціалізації користувачів. Це є наслідком нелегкій економічній ситуації, в умовах якої, наприклад, деякі спеціалізовані видавництва для того, щоб вижити, змушені видавати непрофільну для себе, але комерційно вигідну літературу. Однак слід пам'ятати, що для можливості здійснення окремих правомочностей щодо використання творів, наприклад видавничої діяльності, публічного показу і розповсюдження аудіовізуальних творів, користувачеві необхідно отримати відповідну ліцензію Оскільки авторський договір діє порівняно тривалий період часу, то не виключена ситуація зі зміною що беруть участь у зобов'язанні осіб. Даний момент має певні особливості в порівнянні з загальногромадянськими правилами про відступлення права вимоги і переведення боргу. Якщо виникає необхідність заміни автора, зміни авторського колективу, залучення співавторів і т. п., то дане питання зазвичай вирішується позитивно тільки за згодою користувача твору. Виняток становить лише випадок, коли після смерті автора вже готового твору його місце займає спадкоємець в силу прямої вказівки закону. Що стосується переуступки прав за авторським договором, то відповідно до чинного законодавства права, передані за авторським договором, можуть передаватися повністю або частково іншим особам лише у випадку, якщо це прямо передбачено договором (п. 4 ст. 31 закону).

24 Ситема захисту прав об’єктів ІВ. Судовий порядок захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності Законодавство України в сфері інтелектуальної власності містить положення, пов’язані з набуттям, здійсненням та захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності. Правовідносини щодо охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності регулюють правові норми про надання, використання та захист прав на об’єкти інтелектуальної власності в Україні, викладені в Конституції України, цивільному, кримінальному, адміністративному та митному законодавстві, окремих законах України та 10 спеціальних законах у сфері інтелектуальної власності. Існують дві форми захисту прав: юрисдикційна і не юрисдикційна. Юрисдикційна форма захисту прав передбачає діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених прав на об’єкти інтелектуальної власності або прав, що оспорюються. Суть її полягає у зверненні особи, права і законні інтереси якої порушено неправомірними діями, за захистом до державним або інших компетентних органів, які уповноважені вжити необхідних заходів для відновлення порушеного права і припинення правопорушення. Не юрисдикційна форма захисту прав включає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, які здійснюються ними самостійно, без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів. Суперечки щодо інтелектуальної власності поділяються на дві групи. До першої відносяться суперечки про визнання результату інтелектуальної діяльності об’єктом інтелектуальної власності. Стосовно об’єктів промислової власності це суперечки: пов’язані з відмовою у видачі патенту; за запереченнями третіх осіб про видачу патенту; про визнання патенту недійсним. До другої групи відносяться суперечки, що стосуються порушення прав:

про заборону дій, що порушують права на патент;

про відшкодування шкоди, заподіяної порушником патентних прав;

про визнання дій, що не порушують патент;

про надання примусової ліцензії;

про виплату винагороди автору роботодавцем;

про компенсацію за використання винаходу державою тощо.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на судовий захист своїх прав і законних інтересів, а також право на оскарження в суді рішень органів державної влади. Стаття 41 Закону України “Про власність” визначає об’єкти права інтелектуальної власності: це твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці. Сьогодні законодавство країни дозволяє створити спеціалізований Патентний суд (навіть, систему патентних спеціалізованих судів) за умови внесення деяких змін до Закону України “Про судоустрій України”, до законів про охорону прав на об’єкти промислової власності та до процесуальних кодексів. Можливо, необхідно розробити окремий закон про Патентний суд України, в якому визначити: підвідомчість спорів Патентному суду; законодавчі акти, якими має керувати Патентний суд; структуру Патентного суду, порядок його утворення, хто може бути суддею Патентного суду, порядок вирішення спорів, кількість та склад судових колегій, терміни розгляду справ та інші питання.

25. Адміністративно-правовий захист прав інтелектуальної власності Законодавство України передбачає вирішення в адміністративному порядку широкого кола питань захисту прав інтелектуальної власності. Адміністративна відповідальність за правопорушення настає в разі, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону, кримінальної відповідальності. Норми адміністративного права, що стосуються захисту прав інтелектуальної власності, містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення, Митному кодексі України, Законах України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування". В Україні також діє Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції", яким передбачено розгляд адміністративних правопорушень, що стосуються недобросовісної конкуренції, за зверненням до Антимонопольного комітету України або до його територіальних органів із заявою про вжиття заходів щодо захисту порушених прав. За незаконне використання літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп'ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, торговельної марки, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, передбачено накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення. Захист прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку здійснює також Апеляційна палата Державного департаменту інтелектуальної власності, яка розглядає заперечення проти рішень Державного департаменту інтелектуальної власності щодо реєстрації прав інтелектуальної власності в Україні, заяви про визнання торговельної марки добре відомою в Україні, інші спірні питання. Заперечення, зокрема, може бути подано у зв'язку з відмовою Держдепартаменту у реєстрації прав інтелектуальної власності та видачі охоронного документа на об'єкт права інтелектуальної власності за результатами проведення експертизи поданої заявки. В Апеляційній палаті законодавчо закріплена колегіальна форма розгляду справ, віднесених до її компетенції. Заперечення розглядається колегією Апеляційної палати, яка приймає рішення щодо правомірності дій Держдепартаменту з відмови в реєстрації прав.

26. Судовий порядок захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності Законодавство України в сфері інтелектуальної власності містить положення, пов’язані з набуттям, здійсненням та захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності. Захист прав інтелектуальної власності становить передбачену законодавством діяльність відповідних державних органів щодо визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що заважають реалізації прав та законних інтересів суб’єктів права у сфері інтелектуальної власності, та здійснюється у визначеному законодавством порядку, тобто за допомоги застосування належних форм, засобів і способів захисту. Захист прав і законних інтересів авторів і правовласників на об’єкти інтелектуальної власності в судовому порядку на сьогодні є найбільш дієвим і довершеним для встановлення істини. Проблема захисту прав на ці об’єкти безпосередньо пов’язана також з подальшим вдосконаленням системи судових органів у рамках Концепції судово-правової реформи. Правовідносини щодо охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності регулюють правові норми про надання, використання та захист прав на об’єкти інтелектуальної власності в Україні, викладені в Конституції України, цивільному, кримінальному, адміністративному та митному законодавстві, окремих законах України та 10 спеціальних законах у сфері інтелектуальної власності. Див 24.