Конституційно-правові відносини 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Конституційно-правові відносини



Наслідком реалізації конституційно-правових норм є конституційно-правові відносини. Конституційно-правові відносини розглядаються, як правило, як нормативно визначені суспільно-політичні відносини, що виникають, змінюються або припиняються внаслідок діяльності чи поведінки суб’єктів конституційно-правових відносин і породжують конституційні права і обов’язки учасників цих відносин.

Але, звичайно, конституційно-правові відносини не завжди є результатом цілеспрямованої вольової діяльності суб’єктів конституційно-правових відносин. У певних випадках причиною або наслідком виникнення, зміни або припинення конституційно-правових відносин, що об’єктивізується у юридичному факті, є об’єктивні явища, що не залежать від волі суб’єктів, але їх настання передбачає певні юридичні стани учасників конституційних правовідносин. Ці нормативно передбачені об’єктивні явища – стихійні лиха, аварії й катастрофи, епідемії, епізоотії, що створюють загрозу життю і здоров’ю населення, масові порушення правопорядку тощо – виникають і припиняються незалежно від волі суб’єктів.

Виходячи з основних положень про причинно-наслідкову сутність правових явищ, їх багатовимірність та діяльнісний характер, конституційно-правові відносини слід оцінювати не лише як перманентні суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються на підставі норм конституційного права, а й як результат вольової діяльності чи поведінки суб’єктів конституційно-правових відносин, та як результат впливу на цих суб’єктів об’єктивних явищ.

Отже, конституційно-правові відносини – це нормативно визначені суспільно-політичні відносини, що виникають, змінюються або припиняються внаслідок діяльності чи поведінки суб’єктів конституційно-правових відносин, або ж незалежно від їх волі як результат певного стану чи статусу, й породжують конституційні права і обов’язки учасників цих відносин.

 

1.1 Суб’єкти конституційно-правових відносин

 

Первинним елементом конституційно-правових відносин є суб’єкти, тобто учасники правовідносин, що виникають, змінюються чи припиняються на підставі дії конституційно-правових норм. Конституційні правовідносини безпідставно не визнаються пріоритетними і тому не визнаються пріоритетними суб’єкти й об’єкти цих правовідносин. Так, за загальною теорією, в переважній більшості, пріоритетними суб’єктами правовідносин вважаються фізичні та юридичні особи, тобто пріоритетні учасники приватно-правових відносин (цивільних, трудових тощо), тоді як пріоритетними суб’єктами конституційних правовідносин об’єктивно є спільності та організації: народ, нація, корінні народи, національні меншини, держава, органи державної влади, територіальні громади та інші суб’єкти місцевого самоврядування тощо.

Чи має зазначена тенденція значення для юридичної теорії та практики? Так, має. її прояви можна помітити в юридичній кваліфікації елементів конституційно-правових відносин.

Зокрема, народ є самостійним суб’єктом правовідносин, а його іноді прагнуть назвати юридичною особою, що не відповідає дійсності. Оскільки він не має ряду ознак юридичної особи, його взагалі іноді позбавляють правосуб’єктності, тобто конституційного права здійснювати владу, яка йому належить. Так, у виборчому законодавстві народ не визначається суб’єктом виборчого процесу, хоча вибори є формою безпосереднього народовладдя. Не є народ і суб’єктом земельних правовідносин відповідно до Земельного кодексу України, хоча він є власником природних ресурсів.

Але і в теорії конституційного права не існує єдиної думки щодо суб’єктів конституційно-правових відносин. Якщо в інших галузях права поняття «суб’єкт галузевих правовідносин» є сформованим (у цивільному праві – це фізичні та юридичні особи, у кримінальному праві – фізичні особи і т. д.), то у конституційному праві України серед учених не існує єдності в поглядах на правову природу суб’єктів конституційно-правових відносин.

В останній час українські вчені-конституціоналісти приділяли особливу увагу суб’єктам конституційно-правових відносин. В. М. Шаповал, розуміючи під суб’єктами конституційного права потенційних носіїв прав і обов’язків, передбачених нормами галузі, вважає, що такими суб’єктами є: держава в цілому; державні органи; суб’єкти федерації, автономії та адміністративно-територіальні одиниці; органи місцевого самоврядування; фізичні особи; виборці; політичні партії; інші громадські об’єднання, зокрема профспілки.

На думку В. В. Кравченка, суб’єктами конституційно-правових відносин є особи, організації тощо, які згідно з приписами конституційно-правових норм є носіями суб’єктивних юридичних прав і обов’язків. До суб’єктів конституційно-правових відносин В. В. Кравченко відносить: фізичних осіб (громадян, іноземців, осіб без громадянства); спільноти (колективи) людей (народ України, територіальні громади, населення адміністративно-територіальних одиниць); Українську державу в цілому; Автономну Республіку Крим; органи державної влади України та їх посадових осіб; органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб; народних депутатів України; збори виборців; депутатів представницьких органів місцевого самоврядування, сільських, селищних і міських голів; органи та посадових осіб Верховної Ради України; виборчі комісії; об’єднання громадян – політичні партії, громадські організації, релігійні об’єднання; загальні збори громадян за місцем проживання тощо.

Суб’єкти конституційного права – це учасники суспільних відносин, наділені конституційною правосуб’єктністю, тобто правоздатністю і дієздатністю, що визначається нормами конституційного права.Конституційна правоздатність виражається у системі конституційних прав і обов’язків учасників конституційно-правових відносин, а конституційна дієздатність полягає у здатності реалізовувати ці права і обов’язки.

При цьому конституційна правосуб’єктність може як установлюватися, так і визнаватися нормами конституційного права. Зокрема, за рядом колективних суб’єктів конституційних правовідносин правосуб’єктність визнається і в певних випадках не потребує спеціального законодавчого закріплення. Наприклад, згідно зі ст. 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України, тобто Українська держава визнає основні природні права національних і етнічних спільнот.

До суб’єктів конституційно-правових відносин, як правило належать такі найпоширеніші види суб’єктів: 1) спільноти (народ, нація, національні меншини, корінні народності, територіальні громади тощо); 2) держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, депутати, службові та посадові особи; 3) політичні партії, громадські організації та блоки (асоціації); 4) громадяни України, іноземці, особи без громадянства, жителі, біженці; 5) підприємства, «станови, організації; 6) міжнародні органи і організації; 7) органи самоорганізації населення; 8) засоби масової інформації.

Пріоритетним суб’єктом системи конституційно-правових відносин є Український народ. Відповідно до ч. 1 Преамбули Конституції України Український народ – громадяни України всіх національностей. Український народ згідно зі ст. 5 Основного Закону є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування і саме Українському народові належить виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, яке не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Народ України виступає первинним суб’єктом владарювання землею, її надрами, атмосферним повітрям, водними та іншими природними ресурсами, які знаходяться в межах території України, природними ресурсами її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони.

Конституція України у ст. 11 визначає такий суб’єкт конституційно-правових відносин, як українська нація. На жаль, цей суб’єкт конституційного права не отримав належної нормативно визначеної конституційної правосуб’єктності у чинному законодавстві України.

Суб’єктами конституційно-правових відносин є також національні меншини та корінні народи. Видається, що конституційно-правовий статус національних меншин і корінних народів залишається недостатньо законодавчо визначеним щодо їх правосуб’єктності, хоча Конституція України передбачає прийняття відповідних законів.

Наступною спільністю є територіальна громада. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальна громада – це жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають адміністративний центр.

Важливим суб’єктом конституційно-правових відносин є релігійна громада, оскільки у багатоконфесійній державі, якою є Україна, саме релігійні громади виступають важливим чинником формування як загальнодержавної, так і регіональної політики.

Наступним самостійним суб’єктом конституційно-правових відносин є Українська держава. Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Суверенітет України, що виражає зміст правосуб’єктності Української держави, поширюється на всю її територію, а сама територія держави в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Українська держава виступає гарантом, тобто бере на себе виключні конституційні обов’язки дбати про людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку (ч. 1 ст. 3 Конституції); утверджує і забезпечує права і свободи людини та відповідає перед людиною за свою діяльність (ч. 2 ст. 3 Конституції); гарантує місцеве самоврядування в Україні (ст. 7 Конституції); забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (ч. 1 ст. 10 Конституції); сприяє вивченню мов міжнародного спілкування (ч. 3 ст. 10 Конституції);

Важливим суб’єктом конституційно-правових відносин є органи державної влади, які від імені держави здійснюють її державно-владні повноваження. Органи державної влади – це основний складовий елемент механізму держави, представлений сукупністю колегіальних та одноособових органів державної влади, наділених юридично визначеними державно-владними повноваженнями та необхідними засобами для здійснення завдань і функцій держави. Формування та діяльність органів державної влади ґрунтується на принципах демократизму, гласності, підзвітності та підконтрольності органів державної влади, поділу влади тощо.

Отже, органи державної влади репрезентують широке коло суб’єктів конституційно-правових відносин, що різняться між собою обсягом конституційної правосуб’єктності. Водночас доводиться констатувати, що правосуб’єктність окремих і часто найважливіших органів державної влади залишається законодавчо невизначеною.

Особливим суб’єктом конституційних правовідносин є органи та посадові особи місцевого самоврядування. Так, ст. 7 Конституції визначає, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Самостійними суб’єктами конституційно-правових відносин є політичні партії, громадські організації та їх блоки, а також профспілки. Зазначені суб’єкти мають на меті представляти, реалізувати і захищати політичні, економічні, соціальні, культурні та екологічні права і свободи людини і громадянина в Україні.

Наступним суб’єктом конституційно-правових відносин є фізичні особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства та біженці. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про громадянство України» 2001 р. громадянин України – це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; іноземець – особа, яка не перебуває в громадянстві України, і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Суб’єктами конституційно-правових відносин також є підприємства, установи, організації незалежно від форм їх власності.

 

1.2 Об’єкти конституційно-правових відносин. Ключовим елементом складу конституційно-правових відносин, щодо яких здійснюється діяльність суб’єктів конституційного права, є їх об’єкти. Вони відіграють важливу роль у забезпеченні зв’язків між учасниками цих правовідносин і є важливим структуроутворюючим елементом конституційно-правових відносин і водночас найменш дослідженим елементом конституційно-правових відносин.

Найбільш повно думка Ю.М. Тодики на об’єкти конституційних правовідносин сформульована в праці «Конституційне право України: галузь права, наука, навчальна дисципліна» (1998 p.).

Учений вважає об’єктами конституційних правовідносин такі з них: 1) суверенітет народу; 2) національний і державний суверенітет; 3) основи конституційного ладу України та його захист; 4) інтереси суспільства і держави; 5) людина, її права і свободи; 6) влада; 7) територія; 8) демократія, ідеологічна і політична багатоманітність; 9) право й законність; 10) мир і міжнародне співробітництво; 11) волевиявлення народу, населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці; 12) розподілення компетенції між Україною і Автономною Республікою Крим; 13) власність; 14) дія органів місцевої влади і місцевого самоврядування; 15) формування і діяльність політичних партій, громадських об’єднань, масових політичних рухів, інших суб’єктів політичного процесу; 16) набуття і припинення громадянства, статус біженця. При цьому Ю. М. Тодика зазначав, що запропонований ним перелік об’єктів не є вичерпним і може бути продовженим залежно від специфіки цих відносин, положення їх суб’єктів і характеру зв’язків між ними.

Враховуючи погляди вітчизняних і зарубіжних вчених на об’єкти правовідносин, слід визнати, що об’єктами (з лат. objectus – предмет) конституційних правовідносин виступають насамперед вищі суспільно-політичні цінності, що набувають конституційного рангу й закріплені в конституційних принципах, у загальнорегулятивних нормах, програмних положеннях. Такими цінностями (благами) є: конституційний лад; народний і державний суверенітет; демократія, влада народу; державна влада, місцеве самоврядування; права і свободи людини і громадяни на; інтереси суспільства і держави; внутрішня і зовнішня політика держави; ідеологічна і політична багатоманітність; функції і повноваження держави та органів державної влади і осадових осіб; право і законність; мир і міжнародне співробітництво та ін.

Пріоритетними об’єктами конституційного права України є:

1) конституційний лад України, тобто її суспільний і державний лад;

2) влада (воля) Українського народу, влада держави та її уповноважених органів, влада місцевого самоврядування;

3) державний устрій, форма державного правління;

4) джерела конституційного права: Конституція України, закони та інші джерела конституційного права;

5) повноваження, статус органів державної влади та їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

6) інтереси певних груп населення (об’єднання громадян, територіальні громади, релігійні громади, товариства національних меншин тощо);

7) громадянство, грошова і банківська системи, територія України, територіальний устрій, Збройні Сили та інші військові формування, державні символи, закріплені в Основному Законі;

8) мова, інформація та інші духовні блага.

Об’єкти конституційного права доцільно класифікувати насамперед за основними інститутами конституційного права. Сучасна система конституційно-правових інститутів подана такими основними інститутами конституційного права України, як: інститут основ конституційного ладу; інститут громадянства; прав, свобод і обов’язків людини і громадянина; інститут форм безпосереднього народовладдя; інститут парламентаризму (законодавчої влади); інститут президентства; інститут виконавчої влади; інститут судової влади; інститут конституційної юстиції; інститут прокуратури; інститут територіального устрою; інститут місцевого самоврядування. Саме ці інститути конституційного права і опосередковують основні об’єкти конституційного права.

Об’єкти конституційно-правових відносин можна розмежовувати й відповідно до сфер конституційного ладу. Безперечно, переважна більшість об’єктів конституційно-правових відносин належить до політичної сфери (народний і державний суверенітет, суспільний та державний лад, суспільні та державні інтереси, демократія та ін.), але ряд об’єктів належить й до економічної (власність, природні ресурси, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони України), соціальної (інтереси соціальних груп, конституційні соціальні права), культурної (духовної) (національна ідеологія, культура, державна мова й мови національних меншин), інформаційної (інформаційний плюралізм, інформаційна безпека), екологічної (екологічна безпека) та інших сфер суспільного і державного ладу.

Наведена характеристика основних об’єктів конституційного права не є вичерпною через багатоманітність конституційно-правових відносин, множинності суб’єктів цих правовідносин, юридичних фактів, що є елементом конституційно-правових відносин. До того ж конституційне право України як галузь права тяжіє до розширення кола суспільних відносин, що є предметом правового регулювання, а відтак – збільшується кількість об’єктів конституційного права. Тому зазначені авторами наукові позиції можуть бути розширені і конкретизовані.

1.3 Юридичні факти в конституційно-правових відносинах

Важливим, хоча й недостатньо дослідженим, елементом конституційно-правових відносин, на прикладі якого найбільш рельєфно простежується причинно-наслідкова сутність цих правовідносин, є юридичні факти (лат. factum – зроблене, подія, вчинок).

Так, на думку Ю. М. Тодики, юридичний факт – це обставини, з якими пов’язане все життя конституційно-правових відносин, їх виникнення, зміна, припинення. Це визначення дещо конкретизується О. Ф. Фрицьким, який вважає, що правові факти – це такі факти реальної дійсності, з настанням яких настають певні юридичні наслідки (а не лише правовідносини).

В. В. Кравченко вважає, що юридичний факт – це конкретні життєві обставини, з якими конституційно-правові норми пов’язують виникнення, зміну або припинення конституційно-правових відносин. Існують й інші, в цілому схожі, визначення юридичних фактів.

Категорію «конституційний юридичний факт», як і конституційно-правові відносини, слід також розглядати через призму при-чинно-наслідкових зв’язків. Юридичні факти як обов’язковий елемент конституційно-правових відносин є не лише причинами (умовами, обставинами), що призводять до настання конституційно-правових відносин, а й наслідками існуючих конституційно-правових відносин, що ведуть до зміни чи припинення цих правовідносин. Тобто дуалізм правової природи конституційних юридичних фактів полягає в тому, що вони можуть бути як причиною, так і наслідком конституційно-правових відносин.

Отже, конституційний юридичний факт – це передбачені чи санкціоновані конституційно-правовою нормою причина або наслідок діяльності чи поведінки суб’єктів конституційно-правових відносин, або дії об’єктивних обставин, що зумовлюють виникнення, зміну та припинення конституційно-правових відносин.

Видається, що для конституційних юридичних фактів властиві такі кваліфікуючі ознаки:

По-перше, конституційний юридичний факт є різновидом суспільних відносин, що виникають, змінюються та припиняються на основі конституційно-правових норм. При цьому, якщо причини виникнення конституційно-правових відносин (юридичні факти) об’єктивізуються в гіпотезі конституційно-правової норми, то наслідки зміни чи припинення конституційно-правових відносин (юридичні факти) можуть об’єктивізуватися в диспозиціях і санкціях норм конституційного права.

По-друге, конституційні юридичні факти є обов’язковим, істотним елементом конституційно-правових відносин. Без конституційного юридичного факту конституційно-правові відносини не можуть ні виникнути, ні змінитися, ні припинитися.

По-третє, за сутністю і змістом конституційні юридичні факти можуть бути як цілеспрямованою вольовою діяльністю чи поведінкою суб’єктів конституційно-правових відносин, так і діями природних явищ, що відбуваються незалежно від волі відповідних суб’єктів. Тобто конституційні юридичні факти можуть мати як об’єктивне, так і суб’єктивне походження.

По-четверте, за впливом на конституційні правовідносини юридичні факти можуть виступати як причиною, так і наслідком, результатом цих правовідносин.

По-п’яте, юридичні факти властиві конституційним правовідносинам на всіх їх стадіях – виникнення, зміни, припинення конституційно-правових відносин. До того ж один і той самий конституційний юридичний факт може бути обов’язковим елементом різних конституційно-правових відносин. Водночас окремий вид конституційно-правових відносин може мати у своєму складі не одиничний конституційний юридичний факт, а цілу систему таких юридичних фактів, що отримала в юридичній науці назву «фактичного (юридичного) складу» правовідносин, зокрема у вигляді статусу окремих суб’єктів.

Конституційні юридичні факти відрізняються багатоманітністю та багатофункціональністю. Лише умовно можна говорити про конституційний юридичний факт, як абстрактну правову категорію. З метою комплексного аналізу конституційних юридичних фактів та виявлення їх юридичних особливостей і призначення в складі конституційно-правових відносин видається доцільним класифікувати конституційні юридичні факти.

Система конституційних юридичних фактів – це упорядкована сукупність взаємопов’язаних і взаємозумовлених визначених чи санкціонованих конституційно-правовою нормою причин або наслідків діяльності чи поведінки суб’єктів конституційно-правових відносин, або ж інших об’єктивних природних явищ, що виявляються у виникненні, зміні та припиненні конституційно-правових відносин.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 110; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.211.101.93 (0.008 с.)