Поняття, предмет, методи конституційного права України



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття, предмет, методи конституційного права України



У всіх системах права і правових системах конституційне право як галузь права вважається, як правило, провідною, пріоритетною галуззю публічного права. Це властиво і системі права України.

Конституційне право України є провідною галуззю національного права, норми якої регулюють політичні та інші, тісно пов’язані з ними, найважливіші суспільні відносини. На сьогодні в науці конституційного права існують різні, часто суперечливі визначення конституційного права як галузі права, що сформувалися історично в кожній окремо взятій країні світу.

Складність формування уявлень про сутність і зміст цієї галузі права, її поняття найбільш рельєфно відобразилися навіть на рівні термінологічних дискусій щодо назви конституційного права як галузі права. До сьогодні в різних країнах світу, поряд із поняттям «конституційне право», поширене поняття «державне право», а в ряді країн ці терміни вживаються паралельно.

Така ситуація щодо термінологічних дискусій навколо назви галузі права не є унікальною і властивою виключно для галузі конституційного права. Такі термінологічні суперечки властиві й цивільному, кримінальному, земельному, екологічному та іншим галузям права.

У вітчизняній юридичній науці суперечки щодо поняття галузі конституційного права на сьогодні майже відсутні. Переважна більшість українських вчених-конституціоналістів (М. О. Баймуратов, О. Л. Копиленко, В. Ф. Погорілко, Ю. М. Тодика, О. Ф. Фрицький, В. М. Шаповал та ін.) послідовно досліджують проблеми цієї галузі права саме як конституційного права України. Переважна більшість відповідних галузевих підручників і навчальних посібників мають назву «Конституційне право України», «Основи конституційного права України», «Конституційне право зарубіжних країн» тощо.

Щодо дискусій про співвідношення термінів «конституційне право» та «державне право», то їх застосування в юридичній теорії та практиці кожної конкретно взятої країни зумовлюється: 1) предметом правового регулювання цієї галузі права – поняття «конституційне право» вживається в державах, де сформувався конституційний лад і ця галузь права регулює найважливіші суспільні відносини в усіх сферах суспільного і державного ладу; 2) методом правового регулювання цієї галузі права – для державного права характерним є застосування лише імперативного, субординаційного методу, тоді як у конституційному праві імперативний метод використовується в органічному поєднанні з диспозитивним, координаційним методом; 3) правовими традиціями застосування того чи іншого терміна в юридичній науці конкретних країн. Нині термін «державне право» традиційно використовується в країнах, де здавна існує розвинений конституційний лад (Австрія, Португалія, Німеччина, Швейцарія тощо); водночас поняття «конституційне право», привнесене правовою доктриною колишніх метрополій, використовується в країнах, де відбувається лише зародження основ конституційного ладу (Барбадос, Гана, Малі тощо).

Вживання терміна «конституційне право» в національній правовій системі є цілком об’єктивним, закономірним і найбільш вдалим, оскільки конституційне право України регулює найважливіші суспільні відносини як у державі, так і суспільстві, а Конституція України визнається однією з найвищих цінностей суспільства і держави. До того ж народ України визнається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, тобто пріоритетним суб’єктом конституційного права, тому поняття «державне право» є некоректним, оскільки призводить до штучного роз’єднання предмета цієї галузі права: якщо є «державне право», то має існувати й «народне право». До речі, ідея запровадження «народного права» обґрунтовувалася швейцарськими вченими-правознавцями на початку XX ст., але не набула поширення у юридичній науці. Тож термін «конституційне право» є більш прийнятним для вітчизняної юридичної науки.

На думку О. Ф. Фрицького, конституційне право України – це основна галузь національного права, що є сукупністю конституційних норм, які регулюють політико-правові суспільні відносини, пов’язані з взаємовідносинами особи з Українською державою, реалізацією народного суверенітету, організацією і здійсненням державної влади та місцевого самоврядування, закріпленням соціально-економічних основ владарювання, а також із визначенням територіальної організації Української держави.

В. В. Кравченко вважає, що конституційне право України як галузь права є сукупністю правових норм, які регулюють основні відносини владарювання у суспільстві (відносини народовладдя), встановлюючи при цьому належність публічної влади (державної влади та місцевого самоврядування), її організацію та гарантії основних прав і свобод людини і громадянина.

Схожі погляди щодо сутності та змісту конституційного права України та поняття цієї юридичної категорії висловлюють й інші вітчизняні правознавці. Аналіз визначень поняття «конституційне право України» українськими вченими-конституціоналістами дає підстави зробити висновок про певну єдність в оцінках вітчизняними вченими конституційного права як галузі національного права.

Отже, конституційне право України – це провідна галузь національного права, норми якої визначають і регулюють політичні та інші найважливіші суспільні відносини в економічній, соціальній, культурній (духовній) та інших сферах життя і діяльності суспільства і держави.

Предмет конституційного права

Предмет будь-якої галузі права визначається якостями суспільних відносин, що регулюються нормами цієї галузі права. Кожній галузі права властиве власне коло суспільних відносин, що є предметом правового регулювання тієї чи іншої галузі права. Для конституційного права України також властиве особливе коло суспільних відносин, що є предметом конституційно-правового регулювання.

Проблема визначення предмета конституційного права України є однією з найскладніших і дискусійних відповідної галузевої науки. Протягом усієї історії становлення й розвитку конституційно-правової науки ця проблема викликала найбільш гострі дискусії вчених-конституціоналістів, що належали до різних юридичних шкіл.

У вітчизняній конституційно-правовій науці проблема предмета відповідної галузі права тривалий час залишалася малодослідженою. В. Ф. Мелащенко одним із перших у незалежній Україні дослідив питання предмета конституційного права й запропонував розуміти під цією категорією суспільні відносини, які виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України.

Ці відносини В. Ф. Мелащенко поділяв на чотири групи (блоки):

1. Відносини, які є основоположними засадами народовладдя, народного суверенітету.

2. Відносини, які розкривають побудову, устрій держави як організації влади народу і для народу.

3. Відносини, які визначають основоположні засади функціонування держави (діяльний, «робочий» аспект держави).

4. Відносини, що визначають характер зв’язків між державою і конкретною особою.

У подальшому проблеми предмета конституційного права України досліджувалися Ю. М. Тодикою. На думку вченого, предмет конституційного права пов’язаний насамперед із регламентацією політико-правових відносин у сфері реалізації державно-владних функцій, забезпечення прав і свобод особи. Виходячи з цього, Ю. М. Тодика вважає, що предметом конституційного права України є у першу чергу суспільні відносини: встановлення, передачі, реалізації державної влади, її розділення і поділу між органами влади й іншими політичними структурами; встановлення меж державної влади, гарантії прав і свобод громадян. При цьому, на думку Ю. М. Тодики, специфіка предмета конституційного права полягає в тому, що його норми регламентують суспільні відносини, які формуються в усіх сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, духовній тощо.

О. Ф. Фрицький висловлює думку, що в ідеалі предмет конституційного права має містити такі складові: людина – громадянське суспільство – влада як основна ознака держави – економічні, соціальні, політичні, духовні сфери життєдіяльності суспільства в демократичній державі – територіальна організація держави. Але, на жаль, на сьогодні така складова, як громадянське суспільство, перебуває на стадії закладення правових засад його утворення і розвитку. Схожі думки щодо сутності та змісту предмета конституційного права висловлюють й інші вітчизняні вчені-конституціоналісти.

Узагальнюючи погляди вітчизняних і зарубіжних вчених конституціоналістів щодо предмета конституційного (державного) права, можна стверджувати, що предметом конституційного права України є політичні та інші найважливіші суспільні відносини в Україні. Насамперед це – суспільні відносини, пов’язані з основами конституційного ладу України; конституційно-правовим статусом людини і громадянина; формами безпосередньої демократії; організацією та діяльністю органів законодавчої, виконавчої та судової влади і Президента України, контрольно-наглядових й інших органів державної влади; адміністративно-територіальним устроєм України; місцевим самоврядуванням; правовим захистом України; національною безпекою та обороною України.

Суспільні відносини, що є предметом конституційного права, можна виділити з-поміж інших суспільних відносин за певними ознаками (критеріями). Вони характеризуються: наявністю горизонтальних чи вертикальних відносин між суб’єктами конституційного права; характерним колом суб’єктів суспільних відносин, що дає змогу ідентифікувати такі відносини, як конституційно-правові; об’єктами відносин, що є конституційними цінностями (благами); способами та засобами здійснення цих відносин і найголовніше – важливістю цих відносин для суспільства і держави.

Важливість суспільних відносин, що слід віднести до предмета конституційного права, визначається не часом та місцем їх виникнення, існування та припинення, а насамперед визнанням тих чи інших явищ політичного, економічного, соціального, культурного (духовного, ідеологічного) та іншого характеру, національними цінностями, пріоритетами, проблемами, загрозами у сфері народного та державного суверенітету, мови, землі та інших природних ресурсів, національних спільнот, форм безпосередньої демократії, прав і свобод людини і громадянина, основних принципів і порядку організації та діяльності органів державної влади, основ місцевого самоврядування тощо. Втім, як уже зазначалося вище, багато важливих суспільних відносини з тих чи інших причин залишилися поза межами предмета конституційного права України.

Отже, предмет конституційного права – це складне правове явище, подане системою політичних, економічних, соціальних, культурних (духовних), екологічних й інших, тісно пов’язаних із ними, найважливіших суспільних відносин.

Методи конституційного права

Конституційне право України, поряд із власним предметом, має свій метод правового регулювання. Метод конституційного права значною мірою зумовлюється предметом конституційно-правових відносин, в основі яких лежать владні суспільні відносини політичного характеру, які передбачають діяльність або поведінку суб’єктів конституційного права в чітко визначених межах і порядку. Власне, говорячи про категорію «метод конституційного права», слід взяти до уваги, що йдеться не про один метод, а про систему методів конституційно-правового регулювання.

Проблема методу конституційного права є відносно новою для вітчизняної та зарубіжної конституційно-правової науки. На підтвердження цього свідчить і той факт, що на сьогодні у вітчизняній і зарубіжній конституційно-правовій науці дослідженням методів науки конституційного права присвячена більша увага, ніж дослідженням методу конституційного права як галузі національного права. У західноєвропейській науці конституційного права проблеми методу конституційного права майже не досліджуються відповідною галузевою юридичною наукою.

Але ігнорування методу конституційного права як способу регулювання суспільних відносин, що є предметом конституційного права, призводить до неповного уявлення про сутність і зміст конституційного права, мету та завдання цієї галузі права, її роль та місце в національній правовій системі.

Увага до проблеми методу конституційного регулювання була зосереджена з огляду на об’єктивне розширення національних систем права за рахунок нових комплексних галузей права, які часто мало схожий предмет правового регулювання з фундаментальними галузями права. Це значною мірою ускладнювало розмежування традиційних і нових галузей права, призводило до правових колізій і, врешті, ускладнювало правове регулювання суспільних відносин у цілому.

Метод конституційного права є однією з найважливіших кваліфікуючих ознак національного конституційного права, який сприяє ідентифікації цієї галузі права в системі права України та дає можливість розмежувати конституційне право з іншими, насамперед публічними, галузями національного права.

Термін «метод конституційного права» є умовним, оскільки він:

1) опосередковує систему методів нормативно-правового регулювання суспільних відносин нормами конституційного права, тобто під цим терміном слід розуміти сукупність методів конституційного права;

2) стосується правового регулювання суспільних відносин і не існує абстраговано від цих відносин, тобто йдеться про метод конституційно-правового регулювання.

Отже, метод конституційного права, або метод конституційно-правового регулювання, – це система способів, прийомів цілеспрямованого юридичного впливу норм конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційно-правового регулювання.

Метод конституційно-правового регулювання є похідним від методу правового регулювання як способу впливу юридичних норм на суспільні відносини. Йому властиві такі самі загальні ознаки (кваліфікації), що й методу правового регулювання в цілому: стосується тільки юридичних норм; забезпечує єдність правового регулювання; гарантується у необхідних випадках засобами державного примусу; є одним із основних критеріїв поділу норм права на галузі.

Загальними методами здійснення юридичного впливу права на суспільні відносини, що активно застосовуються і в конституційному праві, є метод позитивного зобов’язання, метод дозволу та метод заборони.

Метод конституційного зобов’язання виявляється в спонукальному щодо суб’єктів конституційного права характері конституційних приписів. Наприклад, ст. 66 Конституції України визначає: «Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки».

Метод конституційного дозволу нормативно виражений у положеннях чинного конституційного законодавства України про міру можливої правової поведінки суб’єктів конституційного права. Так, ч. 1 ст. 41 Конституції України закріплює: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності».

Значно рідше в конституційному праві використовується метод заборони. Як правило, цей метод передбачає юридичне обмеження правосуб’єктності учасників конституційно-правових відносин, що має на меті упередження конституційного делікту. Наприклад, ст. 74 Конституції України забороняє проведення всеукраїнського референдуму з питань податків, бюджету та амністії.

Крім загальних методів правового регулювання, в конституційному праві застосовуються спеціальні методи конституційно-правового регулювання, що властиві виключно або переважно саме цій галузі національного права. Так, О. Ф. Фрицький називав серед таких методів метод: владного впливу, метод загального (конституційного) нормування, метод конкретного регулювання та ін.

До спеціальних методів конституційного права можна віднести, насамперед, метод конституційного установлення, зміст якого полягає в нормативному установленні, визначенні основ суспільного і державного ладу, безпосередньої демократії, правового статусу людини, організації та функціонування органів державної влади, загальних засад місцевого самоврядування тощо. Цей метод, зокрема, об’єкти візується в конституційних нормах-принципах і нормах-дефініціях. Яскравим прикладом застосування в Україні методу конституційного установлення є ст. 1 Конституції України: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава».

Загальні та спеціальні методи регулювання найважливіших суспільних відносин, що є предметом конституційного права, перебувають у стійких структурно-функціональних зв’язках і утворюють систему методів конституційно-правового регулювання більш відому в юридичній науці як категорія «метод конституційного права».

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 102; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.165.57.161 (0.012 с.)