Основні якісні риси України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави.

 

Стаття 1 Конституції України має основоположне значення для визначення концептуальних засад становлення і розвитку української державності. Порівняно з Декларацією про держав­ний суверенітет України, яка проголошувала її суверенною націо­нальною державою, ст. 1 Конституції додає до основних ознак державності такі фундаментальні засади, на підставі яких вона повинна будуватися як незалежна, демократична, соціальна, пра­вова держава. Тим самим вона суттєво розвиває і збагачує осно­ви конституційного ладу України, надає їм системного, узгодже­ного характеру.

У Конституції Україна передусім характеризується як суве­ренна і незалежна держава, що з погляду на важливість цих ознак для самого існування і повноцінного функціонування держави є цілком закономірним. Створення Української держави, як неза­лежної і суверенної, стало вираженням волі Українського наро­ду, реалізацією ним свого права на самовизначення. В демокра­тичній державі саме народ визнається носієм суверенітету і єди­ним джерелом влади, яку він може здійснювати безпосередньо або через органи державної влади. Тому наявність суверенітету для державної влади є необхідною передумовою реалізації орга­нами державної влади покладених на них завдань і функцій.

Державний суверенітет України означає верховенство дер­жавної влади щодо будь-якої іншої влади всередині країни і її не­залежність від будь-якої іншої влади за її межами. Конкретиза­ція змісту цього положення здійснена передусім у Декларації про державний суверенітет України, яка визначає державний сувере­нітет як верховенство, самостійність, повноту і неподільність вла­ди республіки в межах її території та незалежність і рівноправ­ність у зовнішніх зносинах, а також низці статей Конституції. Так, ст. 2 вказує, що суверенітет України поширюється на всю її тери­торію; ст. 5 визнає народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади; ст. 9 передбачає, що міжнародні договори можуть вважа­тися частиною національного законодавства лише після їх рати­фікації Верховною Радою України; ст. 17 прямо забороняє розта­шування іноземних військових баз на території України; ст. 17, ч. 1 ст. 65, ч. 1 ст. 79, п. 23 ст. 85, ч. 2 ст. 102, ч. З ст. 104, п. 1 ст. 116 визначають роль і обов'язки народу і вищих органів державної влади України в забезпеченні її суверенітету і незалежності, і, на­решті, ч. 1 ст. 157 забороняє внесення змін до Конституції, якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності України.

В основу розбудови української державності конституцією покладена концепція демократичної, соціальної, правової держа­ви, що відповідає вимогам сучасної теорії і практики конститу­ціоналізму. Однак проголошенням демократичного, соціально­го і правового статусу України законодавець не стільки конста­тував реальний стан держави, скільки висловив прагнення і створив конституційні передумови для подальшої реалізації на­званих принципів. Про це свідчать і положення Преамбули Кон­ституції, де зазначається, що Український народ, від імені якого виступає Верховна Рада України, прагне розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу.

Принципи демократичної, соціальної і правової держави, — хоча кожний з них має певну самостійність, — не можуть, проте, бути повністю усвідомленими поза системою, яку утворюють. Це пов'язано як з особливостями історії їх формування, так і зі спе­цифікою реалізації даної концепції в Україні. Так, появу теорії соціальної держави і заснованої на ній практики необхідно роз­глядати як конкретизацію змісту правової держави стосовно ви­мог, які постають перед громадянським суспільством на певних етапах розвитку. З іншого боку, аналіз соціальної державності необхідно здійснювати з урахуванням її єдності з ліберальними і демократичними традиціями, оскільки соціальна, правова держа­ва залишається ліберальною в політичній сфері. Нарешті, на відміну від країн Заходу, де соціальна держава виникає як харак­теристика правової, що знаменує собою початок якісно нового етапу її розвитку, в Україні становлення демократичної, правової державності не передує утвердженню соціальної держави, а на­впаки, відбувається в умовах, коли соціальні засади вже набули сталого характеру, однак потребують істотного оновлення.

Проголошення в ст. 1 Конституції, що Україна є демократич­ною державою, означає, що вона заснована на здійсненні реаль­ного народовладдя, повазі до прав і свобод людини і громадяни­на, на їх активній участі у формуванні державного апарату і здійсненні контролю за його діяльністю через вибори і представ­ницькі установи. Демократія має своєю опорою і успішно функ­ціонує в умовах розвинутого громадянського суспільства і таких його інститутів, як ринкова економіка, політичні партії, гро­мадські організації, незалежні засоби масової інформації тощо. Відповідно до цих вимог Українська держава повинна створювати умови для ефективного функціонування структур громадянсько­го суспільства.

Демократичною вважається та держава, якій властиві такі ознаки, як: гарантованість основних прав і свобод громадян, рівність прав всіх громадян на участь в управлінні державою; ви­борність представницьких органів держави та окремих посадових осіб; юридично визначена строковість повноважень представ­ницьких органів; реалізація принципу поділу влади; підконтрольність і відповідальність органів держави, політична багато­манітність; прийняття рішення більшістю голосів із урахуванням прав меншості; гласність тощо.

Принцип демократичної держави набуває конкретизації і розвитку в інших статтях і розділах Конституції, які присвячені питанням правового регулювання забезпечення прав і свободи людини і громадянина, проведення референдумів і виборів, фор­мування вищих органів державної влади та контролю за їх діяль­ністю, становлення місцевого самоврядування.

Демократія тісно пов'язана з характеристикою держави як правової і соціальної. Демократія сприяла шляхом поступового визнання соціально-економічних прав, запровадження соціальціонує перехід від ліберальної до соціальної моделі правової дер­жавності і покладає на останню цей обов'язок, чим і визнає пра­вомірність її існування.

Конституція створила правові передумови для розбудови України як соціальної держави. Соціальною вважається така дер­жава, яка визнає людину найвищою соціальною цінністю, своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру і злаго­ди в суспільстві, надає на субсидіарних засадах соціальну допо­могу індивідам та іншим громадянам, які перебувають у важкій життєвій ситуації, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя. Пряме визнання держави соціальною дозволяє стверджу­вати, що конституційному устрою Української держави прита­манний принцип соціальної держави, через що він набуває вищої імперативної сили і стає загальнозначущим, в тому числі і щодо соціальної спрямованості законодавства.

Поняття «соціальна держава» є загальною правовою катего­рією, яка потребує подальшого визначення його змісту. Для ро­зуміння цього поняття необхідно звертатися до норм діючого за­конодавства, судової практики та аналізу існуючих у суспільстві традицій. Разом з тим через конституційну невизначеність змісту соціальної держави посилання на цей принцип як на норму, що має пряму дію, в судовій практиці використовується надзвичай­но рідко. При вирішенні конкретних справ перевага має віддава­тися конкретним конституційним нормам, якщо такі мають місце, а також нормам, які містяться в чинному законодавстві.

Як критерій відповідності змісту соціальної держави поточно­го законодавства тим заходам, які влада спрямовує на його реалі­зацію, використовують ті конституційні принципи соціальної дер­жави, які відображають закономірності її розвитку і функціонуван­ня та притаманні саме соціальній державі, а тому нехарактерні для інших типів держав, що виконують певні соціальні функції. Со­ціальна держава проявляється через принципи людської гідності, соціальної справедливості, солідарності, автономії суспільних відносин і процесів субсидіарності і соціальних зобов'язань.

Застосування поняття соціальної держави спільно з правовою підкреслює єдність формальних і матеріальних елементів, що сто­суються організації та діяльності держави. Це є підставою для визнання особливого характеру відносин між правовою і соціаль­ною державністю: остання має розглядатися як якісна характеристика, як матеріальний зміст правової держави. Закріплюючи соціальну державу в такій якості, законодавець тим самим окрес­лив ті межі, в рамках яких вона повинна діяти, аби не суперечи­ти вимогам демократичної, правової державності, за допомогою яких забезпечуються політична єдність і відповідне розуміння завдань, поставлених суспільством перед державою.

Службова роль соціальної держави щодо задоволення потреб людини та громадянського суспільства не означає її пасивності. Імперативом для соціальної держави є вимога служіння грома­дянському суспільству, сприяння його функціонуванню. Що ж до визначення пріоритетів у межах цього завдання, прийомів і за­собів його реалізації, то в цьому держава має бути достатньо са­мостійною і незалежною, якщо дотримуватиметься умов, які створює формула демократична, соціальна, правова держава. Саме тому держава як представник усього суспільства не повин­на допускати ототожнення інтересів окремих груп з інтересами суспільства в цілому.

Втілення принципів демократичної, правової держави ство­рює певні передумови для досягнення соціальної рівності, спра­ведливості, а реалізація положень соціальної держави сприяє попередженню руйнації демократичних і правових цінностей, розмиванню правової державності внаслідок зростання радика­лізму в суспільстві.

Формування соціальної, правової держави становить най­важливіший напрям розвитку демократичної державності в Ук­раїні, одне з основоположних завдань демократизації україн­ського суспільства, реформи її політичної і правової систем. Для побудови соціальної, правової держави недостатньо закріплення на рівні Конституції характеристики України як демократичної, соціальної, правової держави, а необхідні об'єктивні і суб'єктивні передумови, чинники для побудови такої державності на теренах України.

Висока цінність правової держави полягає в тому, що вона виникла на шляху пошуку свободи особи та форм народного представництва і завжди прагнула до захисту соціальної свободи, її гарантування. В правовій державі влада обмежена правом, пра­вами людини. Відповідно до принципу верховенства права у пра­вовій державі будь-який закон, в тому числі і Конституція, має бути справедливим, правовим. Це важливо для держави, яка на конституційному рівні проголосила себе правовою. Не кожний закон, навіть прийнятий відповідно до чіткої юридичної проце­дури, має правовий характер. Якщо закон порушує конституційні права і свободи людини і громадянина, він не може вважатися правовим.

У центрі уваги правової держави повинна бути людина, її права і свободи. Держава зобов'язана визнавати і гарантувати невід'ємні права людини. В соціальній, правовій державі необ­хідно чітко визначити як форми, шляхи та механізми діяльності Української держави, так і межі реалізації свободи громадян, що гарантується правом. Гарантуючи і забезпечуючи права людини і громадянина на рівні міжнародних стандартів соціальна, право­ва держава не повинна безпідставно втручатися в особисте жит­тя людини, намагатися вирішувати за людину усі її життєві проб­леми. Українська держава покликана створювати для людини умови самостійно вирішувати нею свої проблеми. В такому на­прямку йде розвиток конституційного процесу, реформування політичної і правової систем в Україні.