Тема № 6. Конституційно-правовий статус політичних партій в зарубіжних країнах

Політичні партії, їх місце в політичних системах за­рубіжних країн. Класифікація політичних партій. Інсти-туціоналізація політичних партій. Партійні системи за­рубіжних країн, їх особливості.

* * *

У результаті опанування навчального матеріалу 3-го мо­дуля "Конституційно-правовий статус органів державної влади та політичних партій у зарубіжних країнах" студенти, курсанти та слухачі повинні:

а) знати:

♦ принципи виборчого права зарубіжних країн;

♦ суть різних виборчих систем;

♦ загальні шляхи формування та основні завдання,
функції та повноваження вищих органів державної

влади;

♦ особливості системи судових та правоохоронних ор­
ганів різних держав;

♦ складові частини конституційно-правового статусу
політичних партій.

б) вміти:

♦ використовувати методики різних виборчих систем
для визначення результатів виборів, оцінити їх;

♦ порівнювати організаційну структуру та компетенцію
вищих органів державної влади зарубіжних країн та
України, прогнозувати розвиток деяких з них в нашій

країні;

♦ оцінювати, базуючись на конституційному законо­
давстві, діяльність політичних партій.

 

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО З АРУБІЖНИХ КРАЇН

ТЕМА 5.1. ВИБОРИ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

І. ТЕЗИ ЛЕКЦІЇ

1. Конституційні принципи виборчого права. 2. Вибори в зарубіжних країнах: поняття, класифікація, стадії виборчо­го процесу. 3. Загальна характеристика виборчих систем.

§1.Конституційні принципи виборчого права

Виборче право - сукупність норм, які закріплюють та ре­гулюють процес формування ланок державного механізму.

Виділяють обективне та суб'єктивне виборче право. Саме ж виборче право як суб'єктивне право особи (громадянина) поділяється на активне і пасивне виборче право.

Активне виборче право - це встановлене законом право громадянина брати участь у виборах до органів державної вла­ди насамперед шляхом голосування.

Пасивне виборче право означає право балотуватися на відповідні посади, тобто право бути обраним. Можливість на­дання активного і пасивного виборчого права завжди зумов­лювалась певними вимогами (цензами) до потенційних учас­ників виборів. Ці вимоги визначено в конституціях і виборчо­му законодавстві.

Принципи виборчого права - умови, виконання яких ро­бить вибори дійсним волевиявленням народу. Серед принципів виборчого права виділяють:

1. Загальність виборчого права, яка означає, що виборче право мають всі дорослі та дієздатні громадяни держави. За­гальність може бути обмежена в деяких державах відповідни­ми цензами:

а) ценз статі. Еволюція виборчого права призвела до скасування так званого статевого цензу і надання відповідних прав жінкам. Уперше активне виборче право було надано

жінкам у США: в період з кінця XIX ст. і до першої світової війни воно було встановлено законодавством шести штатів. В кінці XIX - на початку XX ст. емансипація жінок на виборах мала місце в Новій Зеландії (1893 р.), в Австралії, а на євро­пейському континенті - в Норвегії та Фінляндії, причому в двох останніх країнах жінки могли не тільки голосувати, а й балотуватися на виборах.

Після першої світової війни розпочався процес розширен­ня виборчого корпусу і в інших країнах. Він був досить трива­лим і для багатьох розвинутих країн завершився лише після другої світової війни. Наприклад, якщо в США на федераль­ному рівні виборчі права були надані жінкам у 1920 р., то в цілому ряді європейських країн це було зроблено лише після другої світової війни, а у Швейцарії - в 1971 р. В наш час фор­мальних обмежень виборчих прав за ознаками статі в розвину­тих країнах практично не існує, хоча все ж спостерігається в деяких країнах Латинської Америки та Близького Сходу.

б) наявність цензу осілості, тобто постійного проживан­ня на території виборчого округу - одна з характерних рис ви­борчого права ХІХ-ХХ ст. Це відповідає історично обумовле­ним поглядам на виборчий округ як на територіальну корпо­рацію, населення якої є певною єдністю з різноманітними спільними інтересами. Однак на сьогодні виборчі округи дале­ко не завжди співпадають з адміністративно-територіальними одиницями, які б могли претендувати на визнання такими корпораціями. Та все ж ценз осілості запроваджений у багать­ох країнах. У США він дорівнює одному місяцю, в Австралії, ФРН і Японії - трьом, у Бельгії і Франції - шести, у Канаді та Фінляндії - дванадцяти місяцям тощо. Звичайно такий ценз обумовлює необхідність проживання протягом встановленого строку на території відповідного виборчого округу або адміністративно-територіальної одиниці.

В окремих країнах ценз осілості виражений узагальнено. Наприклад, у Конституції Ісландії зазначено, що для участі в голосуванні на парламентських виборах потрібно проживати в

С. К. Бостан, СМ. Тимченко