Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Міжнародні договори як джерела конституційного права в зарубіжних країнах

Поиск

 

Практика регулювання правовідносин у договірній формі важлива для держав, оскільки норми міжнародних угод у біль­шості правових систем єосновним джерелом регулювання питань, які належать до сфери міжнародного пра­ва. Міжнародні договори (угоди) досягають такого становища тому, що містять уніфіковані норми, які спеціально створюються для врегулювання міжнародних невладних відносин.

У будь-якій державі більшість норм міжнародного договору застосовують до правовідносин унаслідок трансформації, тоб­то перетворення їх у норми внутрідержавного права. Форми здійснення трансформації передбачаються національним зако­нодавством держав. До них належать, зокрема, ратифікація, прийняття актів про застосування міжнародного договору, ви­дання іншого національного нормативного акта.

Міжнародний договір — угода двох або кількох держав про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними, наприклад, міжнародний договір про ви­дачу злочинців (екстрадиція).

Як основне юридичне джерело сучасного міжнародного пра­ва міжнародний-правовий акт може мати різні форми і назви: договір, угода, пакт, конвенція, трактат, протокол, обмін нота­ми, заключний акт та ін. За структурою міжнародний-правовий акт переважно складається з преамбули, основних статей і при­кінцевих положень.

 

Акти тлумачення конституційного права в зарубіжних країнах

У числі джерел державного права зарубіжних країн слід назвати також акти, які видаються в порядку тлумачення конституційних норм і законів. У англосаксонських і багатьох інших країнах акти тлумачення законів є широко поширеними джерелами права. Тлумачення законів здійснюється або главою держави, або судами. Предметом тлумачення можуть бути як окремі статті конституції, так і положення конституційних, органічних і звичайних парламентських законів, що містять у собі норми державного права. Тлумачення законів може серйозно впливати на правову систему. Подібна інтерпретація нормативно-правової бази не лише слугує цілям правозастосування, а й може серйозно впливати на правову систему. Як на приклад можна послатися на державну практику США, де довільне тлумачення президентом актів Конгресу часом стає одним із різновидів нормоустановчої діяльності виконавчої влади.

 

Доктрина як джерело конституційного права в зарубіжних країнах

Провідні юристи та політичні діячі виробляють доктринальне тлумачення й у цілому формують доктрину як джерело державного права. Під доктринальним джерелом маються на увазі теоретичні положення, забезпечені високою інтелектуальною, моральною та політичною репутацією авторів. Учасники державно-правових відносин керуються доктриною як нормою. Таке джерело відоме ще в епоху античності, коли висловлюванням найвідоміших юристів було надано загальнообов'язкової сили. У Середні віки трактати видатних юристів, що тлумачили принципи та норми, суди розглядали як повноправні джерела права, рівноцінні всім іншим. У деяких країнах джерелами конституційного (державного) права дотепер визнаються думки і висловлювання найавторитетніших учених-державознавців, особливо фахівців із конституційних питань. Існування цього джерела є специфічною рисою системи конституційного права англосаксонських країн, деяк доктринальні джерела права іноді розглядаються праці У. Блек-стона (1723-1780), Е. Коука (1552-634), В. Фостера(1689 -1763), Дж. Локка (1632-1704), Дж.С. Мілля (1806–1878), Б.Берка (1729-1797), А.В. Дайсі (188б–1922) і деяких інших авторів, яких вважають основоположниками британської конституційно-правової доктрини. Думки цих авторів можуть прийматись як аргументи в судових суперечках з державно-правових питань. Однак самі по собі погляди юристів судовим захистом не користуються.

 

Звичай як джерело конституційного права зарубіжних країн

Конституційні звичаї, а також численні правила, принципи та прийоми вирішення різних державно-правових питань не закріплені в нормативних актах і не забезпечуються судовим захистом, але регулюють правове становище багатьох державних органів і фактично визначають їх роль у механізмі держави. Зокрема, у багатьох конституціях та інших юридичних джерелах не міститься положення про те, що уряд формується лідером партії або партійної коаліції, яка перемогла на. парламентських виборах. Однак цей звичай майже завжди дотримується в парламентських країнах в умовах демократичного політичного режиму. Звичаями регулюються порядок здійснення прерогатив конституційного монарха і повноважень президента, формування уряду, роль прем'єр-міністра, багато питань законодавчої процедури тощо. Практична роль звичаїв є настільки великою, що ігнорувати їх, вивчаючи конституційне право, неможливо.

У багатьох країнах, особливо англосаксонських, а також у країнах, що сприйняли основи англосаксонської правової системи, найважливіші питання державного життя регулюються звичаями (у літературі вони називаються конституційними угодами або конвенційними нормами). Особливість цього виду джерел конституційного права полягає в тому, що норми, які випливають зі звичаю, не можуть бути захищені в суді" Вони дотримуються лише в силу традиції і лише доти, доки всі учасники конституційних правовідносин згодні зі станом справ. Звичаї не фіксуються в нормативних документах. Наприклад, у Великобританії монарх підписує всі представлені йому законопроекти. Однак з формального погляду ніщо не перешкоджає йому відмовитися зробити це, тобто накласти на білль, схвалений обома палатами парламенту, вето. Саме тому право вето, не використовуване британськими монархами вже три століття, прийнято називати їх "сплячими" повноваженнями.

Для того щоб склався звичай, потрібен значний час (десятки або навіть сотня років). Його основною функцією вважають уточнення конституційно-правової практики. Наприклад, палати двопалатних законодавчих органів, як правило, є рівноправними за своїм юридичним статусом, назви "верхня" і "нижня" – лише данина історичній традиції, що відображає рух законопроекту.

 

Релігійні джерела права в мусульманських країнах

1. Коран. З-поміж норм Корану, що регулюють взаємовідносини між людьми, переважають загальні положення, які мають характер релігійно-моральних орієнтирів. Це дозволяє урізноманітнити їхнє тлумачення і конкретизацію. Ті ж нечисленні конкретні правила поведінки, що закріплені у Корані, хоч і сформульовані як божественне одкровення, мають казуальний характер. Більшість з них виникли у зв'язку з вирішенням пророком конкретних конфліктів, оцінкою ним певних діянь чи відповідями на запитання, які йому задавали віруючі.

2.суна - книга, де зібрано оповіді про життя і діяння пророка Магомета, які й мають бути взірцем поведінки для віруючих у повсякденному житті. Переважна частина нормативних приписів, які містить у собі суна, має казуальне походження. Багато з них збігаються з відповідними нормами Корану, є й нові нормативні приписи.

3. іджма. Іджма - це збірка одностайних рішень докторів ісламу (муджатахідів) щодо вирішення питань, які не врегульовані Кораном та суною, які запроваджували нові загальнообов'язкові правила поведінки.

Серед джерел мусульманського права певне місце займає кіяс - висновок за аналогією. У деяких випадках у Корані та суні не сфорульовано правило поведінки, на основі якого можна було б вирішити конкретну справу. Тоді таке правило формулюється, виходячи з аналізу і тлумачення випадків із життя пророка, його висловлювань або мовчання, які мали відношення до ситуацій більшою чи меншою мірою аналогічних тій, яку треба розв'язати. Такий підхід уможливлює не тільки усунення прогалини у нормативних приписах Корану і суни, а й усунення протиріч, що в них містяться і яких ісламські правознавці налічують декілька десятків.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 437; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.118.33.130 (0.008 с.)