Основи конституційно-правового статусу людини та громадянина в Індії.

Основи правового статусу індійських громадян однакові, але визначаються нерівними за значенням статтями конституції. Конституція встановлює рівноправність громадян перед законом, забороняє дискримінацію за мотивами релігійної, расової, кастової приналежності, статі та місцевості народження.

До соціально-економічних прав, які проголошує Конституція Індії 1949р. відносяться: право на захист від експлуатації, в числі керівних принципів політики - право на достатні кошти для існування, на працю, на захист від економічної експлуатації, на державну допомогу у випадку хвороби, безробіття, право на прожитковий мінімум, право дітей на обов'язкове безкоштовне навчання.

Політичні права включають свободу слова, друку, право на об'єднання та інші традиційні політичні права і свободи.

Серед особистих свобод Конституція називає недоторканність особи, свободу пересування, недоторканність житла, таємницю листування та інших. Конституція скасує феодальні титули, недоторканність (особливо принижене становище однієї з каст). Заборонялася дискримінація за мотивами релігійної або кастової належності, проголошувався захист прав та інтересів меншин. Були заборонені торгівля людьми, примусова праця, праця дітей до чотирнадцяти років на фабриках або в шахтах. Основні права забезпечуються конституційними гарантіями: при їх порушенні громадянин може звертатися в будь-який суд, включаючи Верховний, і останній може прийняти примусове рішення.

У Конституції Індії зафіксовані також основні обов'язки громадян: дотримання ідеалів та інститутів країни, повага державного прапора та державного гімну, військовий обов'язок, обов'язок дотримуватися ідеалам національно-визвольної боротьби, розвивати науковий підхід, проявляти гуманізм, прагнути до досконалості у всіх областях індивідуальної та колективної діяльності та ін. Багато з цих обов'язків мають не юридичний, а моральний характер.

Вищі органи влади Індії.

Глава держави - президент республіки, який обирається на 5 років колегією виборців, що складається з виборних членів двох палат парламенту і членів законодавчих зборів штатів. Президент може переобиратися будь-яку кількість разів. Він наділений правом розпускати законодавчі збори штатів, звільняти уряди штатів і запроваджувати так зване президентське правління (управління штатами передається в руки губернаторів штатів).

Законодавча влада належить президентові і парламенту, який складається з двох палат: Ради штатів і Народної палати.

Рада штатів. Cкладається з 245 членів, 12 з яких призначаються президентом, решта обирається за системою пропорційного представництва виборними членами законодавчих органів штатів строком на 6 років. Одна третина членів переобирається кожні 2 роки.

Народна палата складається з 545 депуатів, з яких 543 обираються населенням прямим загальним і таємним голосуванням строком на 5 років, двоє призначаються президентом.

Виконавча влада на практиці зосереджена в руках прем`єр - міністра. Уряд формується парламентською більшістю і несе відповідальність перед Народною палатою. На чолі кожного з штатів стоїть губернатор, який призначається президентом. Кожний штат має свої законодавчі збори та уряд. Союзні території управляються центральним урядом.

Федеративний устрій Індії.

Індія є федеративною республікою, яка складається з 28 штатів та 7 територій. І штати, і території є адміністративними одиницями першого рівня, що, у свою чергу, поділяються на округи (дистрикти). Всього в Індії є понад 600 дистриктів.

Штати мають власні законодавчу та виконавчу владу. Губернатор штату назначається президентом Індії на 5-річний термін. Уряд штату, на чолі з прем'єр-міністром, формується губернатором з членів партії, що виграла вибори. Парламент, в залежності від штату, має одну або 2 палати. Нижня палата, може складатися з від 60 до 500 депутатів, які обираються в загальних виборах на 5 років. Депутати верхньої палати обираються на 6 років, причому, що 2 роки змінюється третина складу палати. Парламентам штатів підлягають всі питання, окрім зовнішньої політики, оборони, зовнішньої торгівлі та громадянства — ці питання є юрисдикцією федерального парламенту Індії.

Федеральними територіями керують представники центрального уряду Індії — комісари або адміністратори. В територіях діють федеральні закони, хоча деякі території мають парламент та уряд з обмеженими правами.

Штати Індії помітно розрізняються між собою. Найбільші з них за чисельністю населення є найбільшими адміністративними одиницями світу — з десяти найбільш густонаселених адміністративних одиниць світу п'ять — штати Індії. Території однорідніші, ніж штати — за площею вони не більше декількох тисяч км², а за чисельністю населення не перевищують 1,1 млн. жителів (виключення — столичний округ Делі, що налічує більше 16 млн. чоловік).

 

Місцеве самоврядування і управління Індії.

Основи конституційного права Китаю.

Конституційне право КНР як галузь національного права має певну низку особливостей. Перш за все, воно є галуззю соціалістичного права й пронизано відповідними ідеями. У конституційному праві відбилися всі основні концепції та постулати соціалістичного «конституціоналізму», керівна роль комуністичної партії, соціалістичне народовладдя, соціалістична законність, класова боротьба тощо. Цілі та завдання конституційно-правового регулювання визначаються перспективами будівництва соціалізму, сформульованими у Конституції 1982 р.

Для соціалістичного права характерна насиченість нормативних актів нормами-принципами, нормами-побажаннями, які створюють ідеалістичну картину гармонійного суспільства. Все це властиве й конституційному праву КНР.

Особливістю конституційного права є наявність актів, які мають експериментальний тимчасовий характер і видаються «у дослідному порядку». Причому такі акти видаються майже на всіх рівнях органів влади. Слід зазначити, що в КНР немає чіткої межі між правовим актом та політичною директивою. Положення неправового змісту зустрічаються в законах. Ще більшою мірою це характерно для постанов Постійного комітету та Державної Ради.

Головним джерелом державного права Китаю є Конституція 1982 р.

Конституція Китайської народної республіки 1982 р.

Конституція Китайської Народної Республіки - основний закон Китайської Народної Республіки. Після проголошення Китайської Народної Республіки (КНР) в 1949 році в країні чотири рази змінювалися Конституції. Попередні Конституції КНР приймалися в 1954, 1975 і в 1978 роках. Четверта, чинна Конституція КНР була прийнята в 1982 році.

Конституція КНР 1982 р. містить Передмова і 4 глави, мають 138 статей. Глави Основного закону країни: «Загальні положення» «Основні права та обов'язки громадян» «Державний устрій» «Державний прапор, Державний герб, столиця КНР».

Згідно з Конституцією КНР, всі громадяни рівні перед законом, і держава зобов'язана дотримуватися і захищати права людини. Кожному громадянину КНР конституційно гарантовані (гл. 2): права обирати і бути обраним; право на свободу слова, друку, зборів, створення товариств, походів і демонстрацій; свободу віросповідання; особисту свободу; повага людської гідності та особистому житті; недоторканність житла і законного приватного майна; право на працю; право на освіту та ін. Як конституційних обов'язків встановлюються (ст. 52-56): дотримання Конституції і законів; збереження державної таємниці; оберігання суспільної власності; охорона безпеки, честі та інтересів Батьківщини; Обов'язок платити податки та ін.

Політична система КНР.

Політична влада в Китаї здійснюється через ряд політичних інститутів і відносин, які характеризуються як взаємозв'язком, так і диференційованістю, становить політичну систему Китаю. Велике значення в політичній системі КНР мають основні політичні, точніше, організаційно-політичні інститути - соціалістична держава, Комуністична партія Китаю, демократичні партії, Народна політична консультативна Рада, громадські організації та об'єднання, засоби масової інформації. До політичної системи КНР також включаються політичний режим, ідеологія - марксизм-ленінізм, ідеї Мао Цзе-дуна, релігійні общини та церква, а також право як регулятор суспільних відносин. Важливим інститутом політичної системи Китаю є Комуністична партія Китаю.

Хоча в Китаї, крім КПК, існують ще вісім демократичних політичних партій, в юридичній літературі її характеризують як однопартійну країну, тому що тільки Комуністичній партії надано статус практично державної партії.

До політичних інститутів, що складають політичну систему Китаю, належать засоби масової інформації (ЗМІ). Слід нагадати, що в Китаї вони являють собою об'єкт державної власності, не мають прав юридичної особи та фінансуються з коштів державного бюджету. Держава здійснює контроль за радіомовленням і телебаченням та іншими засобами масової інформації. Тому засоби масової інформації Китаю не можна назвати вільними.

У країні результативно провадяться глибокі економічні реформи, що загалом визначає принцип будівництва соціалізму в країні “з китайською специфікою”.

Виборча система КНР.

Конституційними принципами виборчої системи КНР є: за­гальне, рівне, активне та пасивне виборче право (ст. 34); обов'яз­кове представництво всіх національних меншин в органах дер­жавної влади різних ступенів (статті 59, 113); обрання всіх пред­ставницьких органів державної влади демократичним шляхом, їх відповідальність перед народом та підпорядкованість народу (ст. 3); підпорядкованість депутатів органам, що їх обрали, право відкли­кання та заміни депутатів органами, що їх обрали (статті 77,102).

У Законі про вибори закріплено принцип рівного виборчого права. Його гарантією є надання кожному виборцю одного голо­су (ст.4). Проте необхідність забезпечення інтересів різних со­ціальних прошарків (місцевих жителів, військовослужбовців, ре­емігрантів) і національних меншин, запровадження виборчої сис­теми з нерівною вагою кожного голосу.

Відповідно до Закону про вибори, кількість сільських виборців, висунутих одним депутатом, у Зборах народних представників по­віту (або автономного повіту) повинна бути в чотири рази більшою порівняно із селищами міського типу.

Норми представництва національних меншин до Всекитайсь-ких зборів народних представників за законом встановлюються Постійним комітетом залежно також від кількості їх населення.

Згідно із Законом про вибори 1979 р. (ст. 6), порядок прове­дення виборів депутатів від реемігрантів визначається особливо. При внесенні до нього змін 1982 р. було вирішено відмовитися від проведення окремих виборів депутатів від цієї соціальної гру­пи з фіксованою кількістю депутатів, а представників реемігрантів до Всекитайських зборів народних представників та місцевих зборів обирати шляхом звичайних виборів у районах з порівняно великою їх кількістю. Тим самим фактичне представництво рее­мігрантів в органах державної влади

Особливістю виборчої системи Китаю є те, що правове регу­лювання реалізації виборчого права цією соціалістичною групою громадян КНР здійснюється не загальним Законом про вибори, а спеціальною Постановою «Про порядок проведення виборів де­путатів від Народно-визвольної армії Китаю до Всекитайських зборів народних представників і місцевих Зборів народних пред­ставників різних ступенів», прийнятих Постійним комітетом ВЗНП 10 червня 1981 р. на основі ст. 5 Закону про вибори до Все­китайських зборів народних представників і місцевих Зборів на­родних представників (1979 p.). Відповідно до цієї постанови ак­тивним і пасивним виборчим правом при проведенні виборів до ВЗНП і місцевих ЗНП користуються військовослужбовці, які проходять дійсну військову службу, робітники військових про­мислових підприємств, що перебувають в адміністративному підпорядкуванні військових відомств, штатні та позаштатні працівники і службовці Збройних сил, члени сімей військовослуж­бовців, що проживають разом із ними. Отже, до виборчого корпу­су від Збройних сил входять не тільки військовослужбовці, а й широкий контингент цивільних осіб.