Парадигми право розуміння. Основні типи праворозуміння

Парадигма - Cистема форм, уявлень та цінностей одного поняття, які відображають його видозміну, історичний шлях, заради досягнення ідеального поняття.

Розуміння сутності права або праворозуміння є початковою, вихідною категорією юриспруденції. В межах розуміння сутності права знаходиться першоджерело проблемності юридичної науки. Тому засобом забезпечення розвитку правознавства є вирішення проблеми праворозуміння. Сьогодні юридична наука повинна використовувати результати дослідження широкого кола правових шкіл, з'ясовувати різноманітні підходи до розуміння сутності, цінності і призначення права на противагу культивуванню однієї з правових концепцій та безпідставному запереченню інших. Це дає змогу досліджувати право як у позитивному (державному), так і в надпозитивному (наддержавному) вимірах. Тобто повноцінно і неупереджено, а не з псевдонаукових (заідеологізованих) позицій.

Праворозуміння – наукова категорія, яка відображає результат процесу пізнання сутності права. Сутністю права є внутрішня цілісність усіх його багатоманітних якостей (властивостей). Пізнання права – оволодіння ними, їх розкриття.

Основні типи праворозуміння:

Легіслецьке право-ня. Засноване на законі і на ототожненні права і закону. Право сприймаеться як продукт держави, як наказ офіційної державної влади. Право зводиться до примусово-владних встановлень, до формальних джерел позит. права, за межами яких права немає. Таке ототожнення права і закону є принципом і сенсом доктрини юр. позитивізму.

Юридичне право-ня – це правове розуміння, засноване на розрізненні права і закону. Право розглядаеться як об активна міра свободи і справедливості, незалежна від волі, розсуду або свавілля держ. влади. Закон же є актом державної влади і за своїм змістом може бути, а може і не бути правовим. Юр. тип має два різновиди:

1) природно-правовий підхід, що виходить із визнання природного права, яке протиставляеться праву позитивному;

2) ліберально-юридичний підхід, який під правом має на увазі буття і нормативний вираз принципу формальної рівності.

Ціннісно-нормативне праворозуміння

Тип праворозуміння - певний напрям в пізнанні сутності ісоціального призначення права. У будь-якому типі праворозуміння зустрічається три елементи в понятті права --це норма права, правосвідомість і правовідносини. Існує чотири типи розуміння права: нормативний, філософський

(етичний), соціологічний та інтегративний.

Право в нормативному праворозуміння

Право - сукупність охоронюваних державою норм, наведена вієрархічну систему, яка подається у вигляді сходів, де кожнаверхня сходинка обумовлює нижню, а нижня випливає з верхньої, їйпідпорядковується.Тобто правом визнається державна воля, виражена в обов'язковомунормативному акті, забезпечений примусовою силою держави.

Інтегративне праворозуміння

Право - це сукупність визнаних у даному суспільстві ізабезпечених офіційної захистом нормативів рівності і справедливості,регулюють боротьбу і узгодження вільних воль в їх взаємовідносини одинз одним. Право відіграє величезну роль у розвитку суспільства, основні позитивніпрояви якої наведено нижче:

1. Право контролює діями людей, тим самим упорядкував -кість суспільні відносини.

2. Здатність права відображати інтереси, як приватних осіб, такі суспільства в цілому. Право впливає на поведінку і діяльністьлюдей шляхом узгодження їхніх інтересів.

3. Право є визначником свободи, не взагалі, а лише її кордонів.

4. Право визначає рівність всіх людей перед законом, недивлячись від їх матеріального становища і соціального становища в суспільстві.

5. За допомогою права товариство оновлюється і прогресує.

6. Право - це єдина соціальна норма, за допомогою якоїдержава може вирішувати внутрішні та зовнішні проблеми.

Співвідношення права і держави: етатистичний та ліберальний підходи.

Традиційно в науці з питання про співвідношення держави і права розрізнялися два підходи. Перший - етотістскій, що йшов з пріоритету держави над правом. Відповідно до цього підходу право розглядалося як продукт державної діяльності, як його (держави) слідство. Такий підхід мав широке поширення у вітчизняній юридичній літературі. Вважалося, наприклад, що право знаходиться в підлеглому відношенні до держави. Фактичним умовою для даного підходу служила політична практика, схильна бачити в праві якийсь придаток держави. Теоретичною передумовою було формально-догматичне ставлення до поняття права як сукупності норм, що видаються державою. Ліберальна концепція базується на природно-правовій теорії, відповідно до якої право вище і важливіше держави.

Інституалізація державної влади та механізм держави

інституалізація

1) процес закріплення суспільних (політичних, соціальних, економічних, духовних) відносин в нормах (правилах, санкції тощо) права і (або) моралі;

2) формалізація та впорядкування процесів виробництва, організації політичних відносин, що ведуть до відтворення політичної системи суспільства, відтворення сформованих суспільних (політичних, соціальних, економічних, духовних) відносин.

Держ влада – це публічно-політичні відносини між держ апаратом та підвладними йому індивідами.

Механізм держави найчастіше розуміють як систему всіх державних організацій, які здійснюють завдання та реалізують функції держави.

структуру механізму держави становлять:

1) апарат держави — система всіх органів держави, наділених владними повноваженнями, які безпосередньо здійснюють функції та завдання держави;

2) державні підприємства — самостійні суб'єкти господарювання, які мають права юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну, комерційну діяльність для отримання відповідного прибутку;

3) державні установи — такі державні організації, які здійснюють безпосередньо практичну діяльність для виконання функцій держави в різних сферах (економічній, соціальній, культурній та наділені правами юридичної особи і мають визначену характерну їм організаційну структуру та специфічні повноваження.

Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову має давню історію, і його традиційно пов'язують з ім'ям Ш.Л. Монтеск'є. Кожна з гілок влади вважається самостійною та незалежною, і тим самим виключається можливість узурпації державної влади будь-якою особою або органом держави.

законодавча влада — це делегована народом своїм представникам у парламенті державна влада, яка має виключне право приймати закони.

Виконавча влада — це влада, яка володіє правом безпосереднього управління в державі. Носієм цієї влади у масштабі країни є уряд, який забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, відповідальний, підзвітний та підконтрольний їй.

Судова влада — це незалежна влада, яка охороняє право, виступає арбітром у спорах про право, здійснює правосуддя. Судова влада обмежена нормами та принципами права, здійснюється у формі судової процедури й не може залежати від суб'єктивного впливу інших гілок влади

Класифікація правових норм.

1. За суб’єктами правотворчості розрізняють норми, що виходять від держави і безпосередньо від громадянського суспільства. У першому випадку це норми органів державної влади, у другому — норми приймаються безпосередньо населенням на референдумі.

2. За функціональною роллю в механізмі правового регулювання норми права можна поділити на установчі, регулятивні (норми — правила поведінки), охоронні (норми — охоронці порядку), забезпечувальні (норми-гарантії), декларативні (норми-оголошення), дефінітивні (норми-визначення), колізійні (норми-арбітри), оперативні (норми-інструменти).

3. За предметом правового регулювання розрізняються норми конституційної, цивільної, кримінальної, адміністративної, трудової та інших галузей права. Галузеві норми можуть поділятися на матеріальні і процесуальні.

4. За методом правового регулювання виділяються імперативні, диспозитивні, рекомендаційні та заохочувальні норми. Імперативні норми мають суворий, владно-категоричний характер, що не допускає відхилення в регульованій поведінці. Диспозитивним нормам притаманний автономний характер, що дозволяє сторонам (учасникам) самим домовитися з питань реалізації суб’єктивних прав і обов’язків Рекомендаційні норми звичайно адресуються недержавним підприємствам, установлюють варіант бажаного для держави поводження. Заохочувальні норми стимулюють суспільно корисну поведінку.

5. За сферою дії виділяються норми загальної дії, норми обмеженої дії і локальні норми. Норми загальної дії поширюються на всіх громадян і функціонують на всій території держави. Норми обмеженої дії — це загальні розпорядження, реалізації яких пов’язуються з певними просторовими, суб’єктними, часовими і ситуаційними факторами. Локальні норми діють у межах окремої державної, громадської організації або їх структурних підрозділах.

6. Норми права класифікуються також за часом дії (постійні й тимчасові), по колу осіб (чи поширюються на усіх, хто підпадає під їхню дію, чи на чітко визначену групу суб’єктів: військовослужбовців, пенсіонерів тощо).

Класифікафія джерел права.

Джерела (форми) права - це офіційні способи зовнішнього вираження й закріплення норм права.

Види основних джерел (форм) права:

а) нормативно-правовий акт - це вихідний, як правило, від компетентного органа держави акт-документ, що містить норми права.;

У сучасних державах нормативно-правовий акт являє собою найпоширеніше джерело права. Він установлює, змінює, скасовує норми права, уводить їх у дію. Основними суб'єктами права, які приймають і видають нормативно-правові акти, є відповідні правотворческие органи держави. Вони приймають і видають нормативно-правові акти на основі й у межах своєї компетенції.

б) нормативно-правовий договір - це добровільна угода двох і більше сторін, що містить норми права;

в) правовий звичай- це санкціонований державою звичай, що здобуває в чинність цього загальнообов'язкове значення.

Санкціонування того або іншого звичаю державою означає визнання їм певного звичаю як загальнообов'язкове правило поводження, адресованого відповідним суб'єктам права. Підставою санкціонування державою звичаїв є відповідність спрямованості їхнього регулятивного впливу на суспільні відносини цілям, завданням, інтересам держави.

г) юридичний прецедент — це перше рішення суду або адміністративного органу з конкретної справи, яке стало обов'язковим правилом для розв'язання подальших аналогічних випадків;