Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття та мета загальноторетичної юриспруденції

Поиск

Юриспруденція та іі склад.

Юриспруденція – система знань про державу і право. Враховуючи нерозривний звязок між державою та правом в юриспруденції виділяють дві основні підсистеми знань: правознавство і державознавство.

Існують різні класифікації юридичних наук і тому їх можна розділити на такі групи:

1)теоретичні юридичні науки (тдп, юр.деонтологія, філософія права, соціілогія права, порівняльне правознавство.

2) історико-юридичні науки (зарубіжна та вітчизняна історія держави і права). Вивчає процес становлення й розвитку держави і права

3) галузеві науки (наука конституційного права, наука адмін, цив, крим. Права)

4) міжгалузеві науки (юридична деліктологія, наука житлового права, наука банківського права, наука екологічного права тощо).

5) організаційні науки. Вивчають організацію та діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, судових і правоохоронних органів

6) прикладні науки (криміналістика, кримінологія, судова медицина. Вивчають правові явища не тільки за допомогою юридичних, а й спец. Не юридичних методів

7) міжнародно-правові науки (наука міжнародного публічного права, наука міжнародного приватного права)

Поняття та мета загальноторетичної юриспруденції

1)теоретичні юридичні науки (тдп, юр.деонтологія, філософія права, соціілогія права, порівняльне правознавство). Вони вивчають. Формують і систематизують найбільш загальні юр поняття і категорії.

Теорія держави і права як наука та навчальна дисципліна.

Концепція сучасної вищої юридичної освіти — підготовка висококваліфікованих, високоосвічених спеціалістів, які мають належний рівень правової і загальної культури. В юридичних вузах навчальний курс теорії держави і права є першим кроком у вивченні всіх юридичних дисциплін. Саме теорія держави і права забезпечує загальнотеоретичну підготовку студентів, без якої неможливе опанування спеціальними і галузевими юридичними дисциплінами. Вона насичена узагальненнями, абстрактними науковими положеннями, поняттями і категоріями.Від того, наскільки буде засвоєний матеріал цього курсу, залежатиме рівень підготовленості студентів до сприйняття ними галузевих та спеціальних юридичних дисциплін, їх професіоналізму в майбутньому. Вивчення цього курсу покликане всебічно сприяти формуванню у студентів професійної правосвідомості, правової культури і правової активності, усвідомленої політичної і громадянської позиції, оволодінню базовими теоретичними знаннями та навичками практичної поведінки у правовому середовищі, розвитку творчого теоретичного правового мислення, опануванню актів чинного законодавства, що необхідно при вирішенні практичних завдань у юридичній сфері.

Предмет загальноторетичної юриспруденції.

Предметом теорії держави і права є загальні закономірності зародження, виникнення, функціонування та вдосконалення держави і права.

Предмет ТДП включає:

1) сутність і соціальне призначення державних і правових явищ;

2) закономірності та випадковості виникнення, функціонування розвитку держави і права;

3) систему понять і категорій (право, функції, форми; норми права, правовідносини, реалізація права, правопорядок)

4) правові принципи, аксіоми, презумпції, фіксії, що були вироблені та використовуються юридичною теорією та практикою;

5) теоретичні моделі правотворчої

6) прогнози та практиччні рекомендації щодо вдосконалення та розвитку держави і права.

Предмет ТДП складають явища, без яких неможливо грамотно вивчати закони, складати договори, тлумачити їхній зміст.

Первинне та похідне виникнення держави

Як зазначалось, на думку авторів класової (економічної) теорії походження держави причини виникнення держави і права в усіх народів є однаковими, а конкретні форми – різними, оскільки на цей процес впливали різні фактори. Вони розрізняють наступні форми виникнення держави:

1) афінська (класична) форма. Держава в афінському суспільстві виникла внаслідок загострення внутрішніх суперечностей між знатними за походженням та рядовими членами громади, які були пом’якшені шляхом послідовних реформ, без внутрішнього або зовнішнього насильства;

2) римська форма. Держава у Римі виникла внаслідок боротьби між повноправними патриціями та неповноправними плебеями, які не мали доступу до громадської землі та управління громадою. Тобто, вирішальну роль зіграла внутрішня суспільна боротьба;

3) германська форма. Виникнення держави у германських племен було прискорене завоюванням германцями величезних Римських володінь. Германці не могли панувати над римлянами за допомогою родоплемінних структур, тому й вимушені були створити новий управлінський апарат. За основу багато в чому вони взяли саме римські державні інституції.

Похідне виникнення держав

Держави виникають і в сучасному світі. Таке виникнення держави відрізняється від первинного тим, що нова держава виникає не на порожньому місці, а на основі окремих елементів колишньої держави і з використанням вже наявних готових моделей державності. Похідне виникнення держав має наступні варіанти:

1) ліквідація колишньої держави в результаті революції і виникнення нової держави (але на тій же території, населеній тим же народом). Прикладом тому може бути Перша республіка у Франції, проголошена в 1792 р., Російська Радянська Федеральна Соціалістична республіка, що виникла в результаті Жовтневої революції 1917 г.;

2) розділення держави. Таким чином виникли Чехія і Словаччина в результаті розділу федеральної Чехо–Словаччини, пострадянські держави в результаті розпаду СРСР;

3) сецесія частини держави і населення. Таким шляхом виникли Эритрея, що вийшла з складу Ефіопії, Бангладеш, що вийшла з Пакистану;

4) об'єднання декількох держав. Прикладом може бути об'єднання ГДР і ФРН в 1990 р.

5) виникнення держави в результаті національно–визвольного руху. Створення нових держав на руїнах колоніальних імперій (перш за все – Британської і Французької) стало найбільш поширеним способом створення держав в ХХ в. Багато держав (Мозамбік, Алжір, Ангола, В'єтнам) виникли в результаті збройної боротьби, інші (Мадагаскар, Танзанія) добилися незалежності від метрополій мирним шляхом. Деякі з народів, що добилися незалежності, мали власну державність в доколоніальний період (Індія, Єгипет), інші – ні. У будь–якому випадку і ті, й інші нові держави спочатку будувалися на державних моделях, що вже є в світі. Більшість нових незалежних держав орієнтувалися на державний лад колишньої метрополії, проте деякі проголошували своїм зразком соціалістичні держави. Надалі вони, як правило, відходили від спочатку вибраних моделей.

Поняття та види принципів права

Принципи права. – це основні ідеї, початкові положення або формулювання, провідні засади процесу, розвитку і функціонування права..

Розрізняють загальносоціальних принципів права належать:

1) принципи пріоритетності загальнолюдських цінностей над груповими цінностями.

2) Принцип гуманізму (самоцінність людини, її життя, честі

3) Принцип демократизму, виявляє волю народу

Спеціально-юридичні поділяють на загальноправові, галузеві, міжгалузеві, принципи інститтуів

Загальноправові принципи:

1) принцип свободи. (дозволене все, що не заборено законом)

2) принцип справедливості (поведінка кожного оцінюється відповідно до його позитивних чи негативних заслуг: герою – нагорода, злочинцю – покарання

3) принцип рівності – юридичну рівність кожного перед законом і перед судом незалежно від етнічної належності, кольору шкіри, мови статі, політичних переконань

4) принцип взаємозвязку прав і обовзяків

5) принцип верховенства права, він є головним принципом правотворчої діяльності

6) принцип законності виражається у верховенстві закону.

Галузеві принципи: принцип рівності сторін у договорі

Міжгалузеві принципи: принцип рівності сторін у суді

Принцип інститутів: принцип виборчого права

Основні властивості права.

Право — це специфічна форма регулювання поведінки людей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що створили державу з метою захисту їх прав, свобод і власності, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізованого правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави. Держава неможе існувати без права. Кожне суспільство потребує регулювання відносин між людьми, охорони і захисту таких відносин.

Властивості.

1)Взаємодія об'єктивного права і держави у вирішенні спільних проблем та поступовому розвитку суспільства

Для зв'язку права з державою характерним є те, що вони утворюють систему, яка виконує роль керуючого блоку стосовно суспільства, залишаючись відносно автономними його підсистемами.

2)Визначеність історичного розвитку права і держави та однакова обумовленість їх соціального змісту (призначення) конкретно-історичними умовами соціальної дійсності

Передусім виникає питання: чи завжди право і держава існували в житті суспільства? На це питання можна дати однозначну відповідь: право, як і держава, виникає на певному етапі розвитку людського суспільства.

3) Встановлення або визнання норм права державою

Об'єктивне право як система норм виходить від держави, а конкретно — від відповідних її органів. Такими є передусім законодавчі органи, які приймають акти вищої юридичної сили — закони. Нормативно-правові приписи встановлюються багатьма іншими державними органами, діяльність яких носить підзаконний виконавчий характер.

4) Відображення у праві волі народу країни

5. Гуманістична орієнтованість права та реальне підвищення рівня його гуманізації в умовах правової держави

6. Можливість забезпечення реалізації правових настанов (приписів) не лише засобами переконання, заохочувально-виховного та організаційного характеру, тобто добровільно, але, в разі потреби, й засобами державного примусу Норми права, як й інші види соціальних норм, виконуються передусім під впливом, по-перше, усвідомленн5гнеобхідності приписуваної поведінки, що формується переконанням в різних його формах, і, по-друге, заходами організаційного характеру.

7. Наділення права властивістю зворотного впливу на державу Це означає, що право здійснює конститутивний (конструктивний) вплив на державу, на її системи і підсистеми, органи та інститути. Зокрема, держава, застосовуючи примус, може діяти лише в рамках, визначених правом.

Інтегративне праворозуміння

Право - це сукупність визнаних у даному суспільстві ізабезпечених офіційної захистом нормативів рівності і справедливості,регулюють боротьбу і узгодження вільних воль в їх взаємовідносини одинз одним. Право відіграє величезну роль у розвитку суспільства, основні позитивніпрояви якої наведено нижче:

1. Право контролює діями людей, тим самим упорядкував -кість суспільні відносини.

2. Здатність права відображати інтереси, як приватних осіб, такі суспільства в цілому. Право впливає на поведінку і діяльністьлюдей шляхом узгодження їхніх інтересів.

3. Право є визначником свободи, не взагалі, а лише її кордонів.

4. Право визначає рівність всіх людей перед законом, недивлячись від їх матеріального становища і соціального становища в суспільстві.

5. За допомогою права товариство оновлюється і прогресує.

6. Право - це єдина соціальна норма, за допомогою якоїдержава може вирішувати внутрішні та зовнішні проблеми.

Класифікація правових норм.

1. За суб’єктами правотворчості розрізняють норми, що виходять від держави і безпосередньо від громадянського суспільства. У першому випадку це норми органів державної влади, у другому — норми приймаються безпосередньо населенням на референдумі.

2. За функціональною роллю в механізмі правового регулювання норми права можна поділити на установчі, регулятивні (норми — правила поведінки), охоронні (норми — охоронці порядку), забезпечувальні (норми-гарантії), декларативні (норми-оголошення), дефінітивні (норми-визначення), колізійні (норми-арбітри), оперативні (норми-інструменти).

3. За предметом правового регулювання розрізняються норми конституційної, цивільної, кримінальної, адміністративної, трудової та інших галузей права. Галузеві норми можуть поділятися на матеріальні і процесуальні.

4. За методом правового регулювання виділяються імперативні, диспозитивні, рекомендаційні та заохочувальні норми. Імперативні норми мають суворий, владно-категоричний характер, що не допускає відхилення в регульованій поведінці. Диспозитивним нормам притаманний автономний характер, що дозволяє сторонам (учасникам) самим домовитися з питань реалізації суб’єктивних прав і обов’язків Рекомендаційні норми звичайно адресуються недержавним підприємствам, установлюють варіант бажаного для держави поводження. Заохочувальні норми стимулюють суспільно корисну поведінку.

5. За сферою дії виділяються норми загальної дії, норми обмеженої дії і локальні норми. Норми загальної дії поширюються на всіх громадян і функціонують на всій території держави. Норми обмеженої дії — це загальні розпорядження, реалізації яких пов’язуються з певними просторовими, суб’єктними, часовими і ситуаційними факторами. Локальні норми діють у межах окремої державної, громадської організації або їх структурних підрозділах.

6. Норми права класифікуються також за часом дії (постійні й тимчасові), по колу осіб (чи поширюються на усіх, хто підпадає під їхню дію, чи на чітко визначену групу суб’єктів: військовослужбовців, пенсіонерів тощо).

Класифікафія джерел права.

Джерела (форми) права - це офіційні способи зовнішнього вираження й закріплення норм права.

Види основних джерел (форм) права:

а) нормативно-правовий акт - це вихідний, як правило, від компетентного органа держави акт-документ, що містить норми права.;

У сучасних державах нормативно-правовий акт являє собою найпоширеніше джерело права. Він установлює, змінює, скасовує норми права, уводить їх у дію. Основними суб'єктами права, які приймають і видають нормативно-правові акти, є відповідні правотворческие органи держави. Вони приймають і видають нормативно-правові акти на основі й у межах своєї компетенції.

б) нормативно-правовий договір - це добровільна угода двох і більше сторін, що містить норми права;

в) правовий звичай- це санкціонований державою звичай, що здобуває в чинність цього загальнообов'язкове значення.

Санкціонування того або іншого звичаю державою означає визнання їм певного звичаю як загальнообов'язкове правило поводження, адресованого відповідним суб'єктам права. Підставою санкціонування державою звичаїв є відповідність спрямованості їхнього регулятивного впливу на суспільні відносини цілям, завданням, інтересам держави.

г) юридичний прецедент — це перше рішення суду або адміністративного органу з конкретної справи, яке стало обов'язковим правилом для розв'язання подальших аналогічних випадків;

Звичай як джерело права.

Правовий звичай — це одне з джерел права, звичаєве право — це окремий вид позитивного права, що складається з правових звичаїв. Звичаєве право є первісна форма позитивного права. Тривалий час воно було єдиним видом права, аж до появи писемності і появи нового виду права — закону, або писаного права. Проте, тривалий час звичай не визнавався самостійним джерелом права. Тільки теоретики так званої “історичної школи права”, яка існувала в XIX столітті, переконливо довели важливість і значення правового звичаю як джерела права. Вони ж підкреслили головну відмінність звичаєвого права і закону. Творцем першого є не держава, а саме суспільство, його основою є правова свідомість широких народних мас. Отже, характерними ознаками звичаєвого права є, по-перше, те, що правові норми звичаєвого права, або правові звичаї творяться без прямого наказу з боку держави чи її органів; по-друге, звичаєве право є право неписане. Щодо останньої ознаки, то зрозуміло, що і норми звичаєвого права можуть бути записані і дійсно записуються, але факт запису, матеріальної фіксації, не буде для цього права істотним, бо воно діє не тому, що записане, а тому, що воно визнається правом у масовій свідомості і масово виконується. Проблема звичаєвого права є однією з найскладніших і слабо розроблених проблем у правознавстві. Звичаєве право не приведене до стрункої системи; не встановлено меж фактичної чинності правових звичаїв; не проведено більш-менш чіткого розмежування поміж правовим звичаєм та звичаєм побутовим, немає також одностайності і щодо самого походження та характерних рис звичаєвого права. В цілому ж, можна дата таке визначення правового звичаю — це норма позитивного права, що виникла самостійно, без державно-владної волі чи санкції з боку держави, з правосвідомості всього народу або певних суспільних груп та набула юридичної сили в результаті тривалого застосування її, як обов'язкової. На нинішній день правовий звичай має доволі обмежене коло застосування. Це пояснюється двома причинами. По-перше, цілий ряд правових звичаїв знаходять своє закріплення у чинному законодавстві і перестають відігравати роль власне правового звичаю, перетворюючись в норми права, закріплені в нормативно-правових актах. По-друге, при розвинутій законодавчій системі потреба правового регулювання реально існуючих правових відносин оперативно знаходить відповідну реакцію з боку законодавчаї влади, не даючи можливості сформуватися правовому звичаю. На сьогоднішній день правовий звичай в Україні, до певної міри, застосовується у цивільно-правових відносинах, в морському праві тощо. Звичай має більше значення в релігійно-общинній правовій системі, яка має місце в деяких країнах Азії та Африки.

Структура правосвідомості

Правова психологія — це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемне, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності.

Правова ідеологія — це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ. Правова ідеологія і правова психологія можуть містити в собі інтелектуальні та емоційні елементи, але в різних пропорціях, а також як істинні, так і помилкові (міфологізовані) знання про правову дійсність. Так, у СРСР офіційна марксистсько-ленінська ідеологія розглядала права людини як державні дарування, а не як продукт природного розвитку. Це була міфологізована державна ідеологія.На рівні правової ідеології це усвідомлення реальності виражається в мотивах, які формуються через цілі. Ціль вплітає усвідомлені інтереси в зміст свідомої діяльності (інтереси служать джерелом цілей), сприяє формуванню правової настанови на правову (правомірну, неправомірну) поведінку.

Правова поведінка — вольовий бік правосвідомості, який являє собою процес переведення правових норм у реальну правову поведінку. Вона складається із елементів, що визначають її напрямок (характер), — мотивів правової поведінки, правових настанов.

32. Правова культура та її рівні — це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу й відображають у правовій формі стан свободи особи, інші соціальні цінності.

Складовими правової культури є рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги до права і т. ін.), ступінь оволодіння ними і практичного їх запровадження у життя.

Залежно від носія пр.. культури розрізняють: пр культуру особистості; пр. культуру професійної групи та пр. культуру суспільства.

33. механізм дії права та його складові — це механізм абстрактно-загальної правової регуляції, конкретизованої та індивідуалізованої стосовно конкретно-визначеного випадку вияву юридичної сили діючого права. У даному разі загальна норма набуває індивідуального характеру щодо конкретного випадку.

Форми реалізації права.

Дотримання — це реалізація забороняючих юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утриманні від заборонених діянь (Наприклад, непорушення водіями транспортних засобів правил дорожнього руху).

Використання — це реалізація уповноважуючих юридичних норм, яка полягає у активній діяльності суб'єктів, що здійснюється ними за їх власним бажанням (наприклад, реалізація законодавства про право на медичне обслуговування).

Виконання — це реалізація юридичних норм, яка полягає у активній поведінці суб'єктів, що здійснюється незалежно від їх бажання (наприклад, сплата податків.

36.Поняття Кодифікації законодавства. Кодифікація— це змістовна переробка, узгодження й об'єднання певної групи юридичних норм, пов'язаних спільним предметом правового регулювання, в єдиному нормативному акті.

Види кодифікації:

1) За обсягом: загальна, в результаті якої утворюється кодифікований нормативний акт з основних галузей права (Звід законів); галузева, яка охоплює нормативно-правові акти певної галузі законодавства (основи законодавства, кодекси); міжгалузевата підгалузева (інституційна), що, відповідно, розповсюджується на кілька галузей (Повітряний кодекс) чи інститутів (Митний кодекс).

2) За формою виразу: основи (головні засади) законодавства; кодекси; положення; статути.

Обєкти правовідносин.

Об'єкти правовідносин — це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки.

Розрізняють такі види об'єктів правовідносин:

1) предмети матеріального світу: речі, цінності, майно тощо.

2) послуги виробничого і невиробничого характеру — виконання роботи, обумовленої договором або контрактом, наприклад;

3) продукти духовної та інтелектуальної творчості — твори мистецтва, літератури, живопису, кіно, інформація, комп'ютерні програми та інші результати інтелектуальної діяльності, що захищаються законом;

4) особисті немайнові блага — життя, здоров'я, честь, гідність, право на освіту та інші права і свободи. Наприклад, між учнем і керівництвом школи виникають правовідносини, їх об'єктом є не атестат, а освіта.

Функціі права

Функції права — це основні напрями впливу права на свідомість і поведінку суб'єктів суспільних відносин з метою розв'язаня конкретних завдань. Основна функція права полягає в тому, що воно є нормативним і загальнообов'язковим засобом врегулювання суспільних відносин.

Функції права можна класифікувати за різними підставами

За сферою правового впливу розрізняють такі функції:

економічна — регулювання економічних відносин;

політична — регулювання політичних відносин;

ідеологічна — формування суспільної свідомості шляхом правового визанння або заборони певних ідеологій;

екологічна — регулювання відносин природокористування;

культурна-виховна — регулювання відносин у сфері науки, освіти і культури.

За характером впливу на свідомість і поведінку суб'єктів суспільних відносин:

нормативно-регулююча — регламентування поведінки суб'єктів суспільних відносин;

інформаційна — доведення до відома змісту державної волі;

комунікативна — сприяння організації правовідносин між їх учасниками;

орієнтаційна — визначення ціннісних критеріїв поведінки;

виховна — вплив на формування світогляду та правосвідомості;

захисна — охорона соціальних цінностей від посягань на них.

За характером впливу:

статична — закріплення і стабілізація існуючих суспільних відносин;

динамічна — сприяння виникненню і розвитку нових суспільних відносин;

установча — первинне заснування певних соціальних інститутів;

інтегративна — системоутворюючий вплив на суспільні відносини;

охоронна — охорона суспільних відносин від небажаних на них впливів;

запобіжна — запобігання виникненню небажаних суспільних відносин.

За сферою на яку поширюються функції права:

загальноправова;

міжгалузева;

галузева;

правовий інститут;

норма права.

Види юридичного процесу.

Види юридичного процесу(розрізняються перш за все за своїм змістом і функціям, характеру спонукальних чи обставин загальних юридичних фактів, специфічності безпосереднього юридичного наслідку):

УСТАНОВЧИЙ ПРОЦЕС - це специфічна діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і громадських організацій по реалізації норм матеріального права, що встановлюють їхню правомочність по формуванню, чи ліквідації перетворенню органів держави, посадових осіб і інших керуючих суб'єктів.

ПРАВОТВОРЧІЙ ПРОЦЕС - це специфічна діяльність уповноважених органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що складаються із системи дій по підготовці, твердженню й офіційному оголошенню нормативно-правових актів.

Правозастосовчій процес - специфічна діяльність уповноважених органів держави, громадських організацій, посадових осіб по розгляду всіляких індивідуальних справ, що мають юридичні значення. Вона полягає в тім, що наділяє одних суб'єктів правомочності, покладанні на інших суб'єктів юридичних обов'язків, дозволі споровши про право, розгляд справ про правопорушення і відповідно до юридичної відповідальності.Спонукальними обставинами правозастосовчого процесу безпосередньо виступають юридичні факти і фактичні склади. Кінцевими юридичними наслідками є відповідні правозастосовчі акти всілякого призначення, що містять розпорядження індивідуального характеру.

КОНТРОЛЬНИЙ ПРОЦЕС - це правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійснення юридично значимих дій за спостереженням і перевіркою відповідності виконання і дотримання підлеглими суб'єктами нормативно-правових розпоряджень і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами:

1) установлення фактичного виконання заданого управлінського рішення;

2) дача правильної об'єктивної суспільно-політичної і юридичної оцінки результатам перевірки стану дотримання правових розпоряджень;

3) прийняття ефективних по змісту рішень, спрямованих на удосконалювання діяльності підконтрольного об'єкта;

4) забезпечення оперативного найбільш повного і якісного виконання прийнятого рішення. Спонукальними обставинами контрольного процесу є потреба в створенні найбільш сприятливих умов для реалізації нормативно-правових розпоряджень у поводженні, діяльності суб'єктів суспільних відносин, забезпеченні ефективності правового регулювання.

Сфери дії правової норми

За обсягом і сфері дії норми права можуть підрозділятися на норми загальному дії (що діють на території всієї країни, що поширюються на все населення), місцеві (що діють на частині території, наприклад, у суб'єкта федерації), локальні (що відображають місцеві особливості і мають особливий суб'єктний склад, наприклад, колективний договір на окремому підприємстві), виняткові (діючі в певному місці і для певної категорії суб'єктів і замінюють для них дію загальних норм. Наприклад, закони про надзвичайний або воєнному стані).

56. Предметна дія правової норми. Нормативні акти регулюють різні за своїм характером відносини. При цьому, наприклад, акти, розраховані на регулювання майнових і зв'язаних з ними особистих немайнових відносин, не мають сили у відносинах між державними органами, і навпаки. Іншими словами, тільки як виключення (у ситуації так називаного субсидіарного застосування права) норми однієї галузі можуть поширити своя дія на відносини, регульовані нормативними актами іншої галузі права. У предмет правового регулювання входять вольові суспільні відносини, що виключає дію актів у відношенні чи подій інших станів, у яких не може брати участь волаючи людини. Такого роду обставини можуть виступати тільки як юридичні факти, тобто закон може зв'язати з ними настання юридичних наслідків, але вплинути на їхній хід норми права неспроможні.

Види правопорушень

Правопорушення розрізняються за ступенем шкідливості та суспільної небезпеки; за характером санкцій, які настають. За цими критеріями вони поділяються на злочини і проступки.

Злочини — це найбільш шкідливі правопорушення, небезпечні для суспільства і особи, що посягають на суспільний лад, права і свободи особи, інші соціальні цінності. Ознаками злочину є явна суспільна небезпека, протиправність, винність, караність. Як злочинні діяння закріплюються лише кримінальним законом.

Злочини відрізняються максимальним ступенем суспільної небезпеки та шкідливості, зазіхають на найбільш значущі інтереси суспільства. Об’єктами злочинного діяння є суспільний і державний лад, система господарських відносин, різноманітні форми власності, особистість, політичні, трудові, майнові й інші права громадян.

Проступки — правопорушення менш небезпечні для суспільства, ніж злочини. Це суспільно шкідливі, винні, протиправні діяння, які характеризуються меншою, ніж злочини, суспільною небезпекою і тягнуть за собою не кримінальне, а адміністративне, дисциплінарне або цивільно-правове покарання.

Залежно від сфери скоєння розрізняють цивільні, адміністративні, дисциплінарні проступки.

Цивільні правопорушення - Це майнові і пов’язані з ними особисті немайнові відносини, регульовані нормами цивільного права, а також деякими нормами трудового та сімейного права. Адміністративні правопорушення (проступки) являють собою передбачені нормами адміністративного, фінансового, земельного, процесуального й інших галузей права зазіхання на встановлений порядок державного управління, громадський порядок.

Дисциплінарні правопорушення (проступки) являють собою протиправні діяння, що порушують внутрішній розпорядок діяльності підприємств, установ і організацій. Правопорушник дезорганізує нормальну діяльність трудових колективів, порушує трудову, навчальну, службову, виробничу, військову дисципліну.

Зловживання правом

Зловживання правом — це особливий вид правової поведінки, який полягає у використанні громадянами своїх прав у недозволені способи, що суперечать призначенню права, внаслідок чого завдаються збитки (шкода) суспільству, державі, окремій особі.

Можна назвати два види зловживання правом:

такі, що не характеризуються явною ІІротиправністю

такі, що характеризуються явною протиправністю, тобто такі, що належать до розряду правопорушень

- виражається в соціальне шкідливій поведінці уповноваженої особи, яка спирається на належне їй суб'єктивне право

- виражається у виході особи за межі встановленого законом обсягу суб'єктивного права, що спричиняє перекручення призначення права

Наприклад, зловживанням правом є свідомі дії громадянина, якому належить будинок на праві приватної власності, спрямовані на погіршення житлових умов, з метою виселення наймача. Або інший приклад: член сім'ї наймача жилого приміщення без будь-яких причин не дає згоди на обмін. Зловживаючи своїм правом, він обмежує права інших членів сім'ї.

Зловживанням правом є удавані (мнимі) угоди, фіктивні шлюби, зокрема реєстрація шлюбу без наміру створити сім'ю, а з метою незаконного придбання жилої площі та ін. У наші дні нерідка держава провокує громадян на зловживання правом. Ознаки зловживання правом такі:

1) наявність в особи суб'єктивного права;

2) діяльність, спрямована на здійснення цього права;

3) використання цього права не за його соціальним призначенням, а з заподіянням шкоди суспільним або особистим інтересам;

4) відсутність порушення конкретних юридичних заборон (тобто їх додержання) або невиконання обов'язків (тобто їх виконання);

5) встановлення факту зловживання правом компетентними правозастосовними органами;

6) настання юридичних наслідків.

Атрибути та ознаки держави

Держава — це найвища форма організації суспільства, яка володіє суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі прав за допомогою спец механізму.

Ознаки держави :

Публічна політична влада

Державна скарбниця

Територіальна організація населення

Наявність права-загальнообов язкові правила поведінки

Народ

Територія

Державна влада

Атрибути держави: територія; • населення; • громадська влада; • суверенітет

Типологія держави

Держава — явище винятково різнобічне і багатогранне. Це обумовлює створення різних систем її класифікації. У цьому плані здійснюються численні, різні за своїми підставами спроби, але всі вони зводяться до необхідності виділення із сукупності всіх, що будь-коли існували, теперішніх і тих, котрі з’являться в майбутньому держав і правових систем, певних типів держави і права, до необхідності їхньої типології (“типізації”) чи класифікації.

Типологія держав і правових систем повинна здійснюватися на чітко визначеній основі. Що ж собою являють критерії класифікації (типології) держави? Які риси й особливості їм повинні бути притаманні?

Насамперед це об’єктивність. Як свідчить величезний досвід дослідження держав, як “об’єктивні” критерії їх класифікації широко використовувалися географічні та кліматичні фактори, ступінь складності, характер їх зв’язків з релігією, ступінь свободи і незалежності людини від держави, спосіб внутрішньодержавної організації і життєдіяльності, рівень розвитку загальної культури і світогляду, спосіб виробництва матеріальних і духовних благ, характер державного режиму.

Найрозповсюдженішими в сучасній науці є класифікації держав відповідно до суспільно-економічних формацій (формаційний підхід) і за цивілізаціями (цивілізаційний підхід).

Визначившись з основними критеріями типології держав, необхідно визначитися також з поняттям типу держави. Тип держави — це не будь-яка окремо існуюча держава, це — наукова категорія, збірний образ реально існуючих на даному історичному відтинку часу держав, яка складається із сукупності найбільш важливих, спільних для всіх цих держав ознак.

Історичні типи держав.

Історичний тип держави – це сукупність найбільш суттєвих ознак, притаманних державам, що існували на певних етапах історії людства.

Відповідно до класифікації суспільно-економічних формацій все розмаїття держав в історичному контексті поділяється на такі типи: рабовласницькі, феодальні, сучасні.

Рабовласницький тип держави характеризується тим, що його економічну основу складала приватна власність і такий засіб виробництва як раб. Членами держави визнавалась меншість населення – у першу чергу, рабовласники та, у деяких випадках, представники інших верств населення (селяни-общинники, ремісники, торгові люди).

Феодальна держава об’єднує всіх членів суспільства, але вони не рівні за своїм соціальним статусом, поділяються на різні стани; існує в цьому суспільстві і кріпацтво. Феодальна держава є за своєю сутністю інституалізацією суспільства, його



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 213; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.117.151.127 (0.02 с.)