Орієнтовна схема аналізу психологічного аспекту уроку

1. Загальна психологічна спрямованість уроку:

- мотивація діяльності вчителя й учнів на уроці (за обов'язком, за інтересом, за традицією спільної діяльності...);

- інтерес учителя й учня до уроку (до змісту, методів і форм).

2. Реалізація ідей розвивального навчання:

- як здійснювалась робота щодо формування активності, само­стійності й творчості;

- які засоби використовував учитель для постійного переходу від навчання до самонавчання.

3. Організація пізнавальної діяльності на уроці:

- чи були установки на сприймання, запам'ятовування і розду­ми (що сприйняти, що завчити, що обговорити);

- як учитель домагався цілісного й свідомого, осмисленого сприйняття навчального матеріалу (поставив мету, спрямував усвідомленість в одне русло, застосував цілісний підхід, наочність, об­разність тощо);

- як організував увагу (як спрямовував, як переключав, що робив під час відволікання, як домагався стійкості);

- як розвивав пам'ять дітей (які види діяльності організовував, як націлював на запам'ятовування, збереження і відтворення, як добирав інформацію для запам'ятовування, скільки і як повторю­вав, як перевіряв);

- як розвивав мислення учнів, використовуючи порівняння, зіставлення, аналіз, синтез, класифікацію, систематизацію, генера­лізацію;

- як працював із поняттями, аргументами;

- як розвивав творчу уяву.

4. Формування вмінь і навичок дітей:

- як формував загальнонавчальні вміння й навички;

- як вироблялися спеціальні вміння й навички;

- які практикував види вправ і як вони сприяли тренуванню умінь і навичок;

- яку роль відіграють вказівки, інструкції, алгоритми, зразки під час формування вмінь і навичок;

- чи раціонально використав час для формування вмінь і навичок

5. Розвиток емоційно-вольової сфери учнів:

- які емоції дітей переважають на уроці;

- які засоби корекції емоцій використав учитель на уроці;

- чи враховує педагог на уроці індивідуальні особливості й стан дитини;

- що робить для активізації вольової сфери у дітей;

- чи помічає учнів з агресивним і депресивним станом.

6. Психологічна саморегуляція вчителя на уроці:

- яке творче самопочуття вчителя на уроці;

- який контакт з учнями;

- як реагує вчитель на аналіз уроку.

 

Орієнтовна схема аналізу особистісно орієнтованого уроку

І. Підготовка вчителя до уроку (його задум). У процесі бесіди із вчителем з’ясовують:

§ якого значення вчитель надає урокові в особистісному розвитку учнів;

§ у чому вбачає завдання уроку;

§ як сам оцінює результати роботи з окремими учнями.

2. Організація уроку.

У процесі спостереження уроку визначають:

§ якою мірою вдалося залучити учнів до визначення завдань уроку та його організації;

§ наскільки вдалою була мотивація навчальної діяльності, чи виникло в учнів бажання здобути нові знання, набути нових умінь і навичок (просунутися в розвиткові);

§ якою була участь школярів у організації уроку (взаємонавчанні, взаємоконтролі, взаємодопомозі);

§ як змінювалась діяльність учнів на кожному етапі уроку (які пізнавальні й особистісні завдання вони вирішували);

§ як було організовано рефлексію учнів щодо сприйнятого й зробленого ними на уроці.

3І. Зміст уроку.

Визначають:

§ які цінності, глобальні й особистісні проблеми розвитку було покладено в основу змісту навчання і чи стали вони предметом обговорення й осмислення учнів;

§ чи було надано школярам можливість порівняти й оцінити різні підходи до того, що вивчалося на уроці;

§ чи було створено ситуацію вибору (передовсім щодо способу вирішення проблеми або розв’язання задачі), як виявили себе учні за умови вибору;

§ як співвідносилися пізнавальна й практична діяльність школярів;

§ якими способами пізнавальної й практичної діяльності оволоділи учні на уроці;

§ чи брали вони участь у творчому пошуку, чи досягали результатів;

§ якими способами особистісного розвитку оволодівали учні (умінням спілкування, співпраці і взаємодопомоги, самодисципліни, визначення завдання та його виконання, рефлексії тощо);

§ чи наявна була диференціація й інтеграція змісту навчання.

4. Технології навчання.

Досліджують:

§ якими методами й прийомами учитель активізував знання учнів;

§ які сучасні технології навчання застосовував учитель, якою була їхня ефективність;

§ чи мало навчання діалогічний характер;

§ як було організовано самостійну творчу роботу учнів;

§ як учитель здійснював підтримку школярів у навчальній роботі;

§ як випереджувались утруднення в навчальній роботі учнів.

5. Психологічна атмосфера уроку.

Звертають увагу на:

§ настрій учнів на уроці;

§ чи не перевтомились учні, чи достатньо були завантажені роботою; чи пережили радісне відчуття успіху;

§ чи виявлялися взаєморозуміння, доброзичливість, взаємопідтримка учнів між собою та учителя й учнів;

§ чи не виявлялися на уроці роздратування, взаємне незадоволення, агресивність.

6. Професіоналізм та педагогічна культура вчителя на уроці.

Беруть до уваги:

§ чи обізнаний учитель з віковою психологією, чи розуміє причини поведінки й учинків школярів;

§ чи виявляє вчитель повагу до учнів незалежно від їхніх успіхів у навчанні;

§ чи достатньо знає свій предмет і вміє захопити ним учнів;

§ наскільки вчитель винахідливий і гнучкий у формулюванні проблемних питань у процесі вивчення теми (розділу);

§ чи володіє вчитель умінням вести евристичну бесіду;

§ чи не порушував учитель норм педагогічної етики, реагуючи на неправильні відповіді та помилки учнів;

§ чи виявив учитель натхнення, фантазію, артистизм, індивідуальний педагогічний почерк (стиль).

7. Загальна оцінка уроку.

Підбиваючи підсумки, констатують:

§ якою мірою урок сприяв особистісному розвиткові учнів, чи забезпечив їхній загальний розвиток і засвоєння знань;

§ чи почувалися школярі співавторами уроку, чи були в навчанні активними й відповідальними, чи використовували можливість робити вибір і відстоювати власну позицію, чи складали власну оцінку виучуваним фактам і подіям, чи здійснювали пошукову діяльність, чи висловлювали повагу до чужих поглядів, чи виявляли взаєморозуміння і взаємопідтримку;

§ наскільки доцільно й уміло учитель поєднував фронтальну роботу і з індивідуальною, колективну з самостійною, наскільки вправно заохочував індивідуальні здобутки в навчанні кожного учня;

§ чи сприяв урок здійсненню в процесі оволодівання знаннями саморозвитку, самоосвіти, самовираженню кожного учня, розвиткові його мислення, емоційної сфери, збагаченню особистого досвіду.

 

Орієнтовна схема аспектного аналізу проблемно-розвивального уроку:

Слід з’ясувати:

1. Які методи проблемного навчання застосував учитель (пошукові, дослідницькі, проблемний виклад тощо) на уроці;

2. Які вчитель ставив проблемні питання, які створював проблемні ситуації, чи дотримувався правил створення проблемної ситуації;

3. Чи правильно формулювалася проблема, висувалася й обґрунтовувалася гіпотеза, як учні знаходили шляхи доведення (спростування) гіпотези;

4. Як долались утруднення, що виникали в окремих школярів або всіх учнів класу;

5. Яким було співвідношення репродуктивної й частково-пошукової роботи з підручником;

6. Яким був ступінь відповідності використаної наочності вимогам проблемного навчання;

7. Як співвідносилися діяльність учителя й діяльність учнів;

8. Який обсяг і характер самостійної навчальної роботи школярів; яке співвідношення репродуктивних і продуктивних видів самостійної роботи;

9. Чи здійснювалася диференціація щодо пропонованих учням завдань (з урахуванням індивідуальних особливостей, здібності й рівня підготовленості кожного учня;

10. Чи дотримано вимог проблемно-розвивального навчання щодо домашнього завдання;

11. Що дав урок для розвитку вольових якостей, інтелектуальної сфери, пізнавальних інтересів, мовлення, уваги, пам’яті, самостійності мислення.

12. Загальна оцінка проблемно-розвивального уроку.