Поняття функції підтримання державного обвинувачення в суді.

Старий закон

Прокурор підтримує державне обвинувачення в судовому провадженні щодо кримінальних правопорушень, користуючись при цьому правами і виконуючи обов'язки, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України Під час судового провадження прокурор має право змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення або відмовитися від обвинувачення у випадках та порядку, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України

Новий закон

Прокурор підтримує державне обвинувачення в судовому провадженні щодо кримінальних правопорушень, користуючись при цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України.

виконавчої та законодавчої влади.

На стадії судового розгляду кримінальних справ обов’язковою є участь обвинуваченого, а також прокурора як державного обвинувача в усіх справах публічного та приватного обвинувачення(обмежено, якщо є інтерес суспільства чи держави). За законом прокурор у стадії судового розгляду, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення.

Згідно з п. 1 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається підтримання державного обвинувачення в суді, а у ст. 129 передбачено, що підтримання державного обвинувачення в суді прокурором є однією із засад провадження. Із зазначених норм випливає, що обов’язком прокурора, який затвердив обвинувальний акт, є підтримання по справі державного обвинувачення, така вимога знайшла чітке закріплення у п. 15 ст. 36 КПК, де конкретизовано цей обов’язок: «...прокурор під час проведення досудового розслідування уповноважений: підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення».

При цьому необхідно підкреслити, що в судах обвинувачення підтримує прокурор, який визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування і здійснює повноваження до завершення кримінального провадження (ст. 37 КПК). Державне обвинувачення, як визначено у ст. 3 КПК, — державне обвинувачення - процесуальна діяльність прокурора, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення;

У науці кримінального процесу обвинувачення розглядається перш за все в матеріальному (кримінально-правовому) і формальному (кримінально-процесуальному) значеннях.

У матеріальному під обвинуваченням розуміють його «формулу» (предмет, зміст), обвинувальну тезу, твердження про винність обвинуваченого у вчиненому злочині, сукупність поставлених у вину протиправних фактів.

У формальному сенсі – діяльність по встановленню винності конкретної особи у вчиненні конкретного злочину або по встановленню кримінальної відповідальності.

В суді першої інстанції прокурор виконує функцію підтримання державного обвинувачення від імені держави. При цьому він користується процесуальним статусом сторони і виконує обов’язки обґрунтування, доведення обвинувальної тези або відмови від обвинувачення, якщо вона не підтвердилася. Адже кримінальний процес в Україні має такий характер, що забезпечує сторонам кримінального провадження рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК (ст. 22 КПК).Такі обов’язки прокурора відповідають і вимогам Рекомендації Я (2000) 19 Комітету міністрів Ради Європи «Про роль державного обвинувачення в системі кримінального правосуддя», прийнятій 6 жовтня 2000 р.

Зазначені у літературі погляди стосовно функцій прокурора в суді першої інстанції можна умовно поділити на три групи:

1. Прокурор виступає як орган нагляду за виконанням законів.

2. Прокурор здійснює державне обвинувачення.

3. Прокурор виступає як обвинувач і як орган нагляду, тобто виконує декілька функцій.

У контрольних судових інстанціях — апеляційній та касаційній, а також при перегляді судових рішень за нововиявленими обставинами прокурор не підтримує обвинувачення. В апеляційній та касаційній інстанціях він висловлює свої доводи у судових дебатах (статті 405, 434 КПК). Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами розглядається судом тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин (ст. 463 КПК), де прокурор також висловлює свою позицію у судових дебатах.

Відповідно до наказу Генпрокуратури "Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні"від 19 грудня 2012 року м. Київ (Із змінами, внесеними наказом Генерального прокурора України від 26.07.2013 №4гн-1) прокурори повинні, зокрема (п.п.15,18, 21):

15. у судовому розгляді кримінальних проваджень здійснювати свої повноваження щодо підтримання державного обвинувачення, відмови від підтримання державного обвинувачення, зміни його або висунення додаткового обвинувачення, оскарження судових рішень, інші повноваження на стадіях провадження в суді першої інстанції та з перегляду судових рішень відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

18. Під час судового розгляду брати активну участь у з’ясуванні обставин кримінального правопорушення та перевірці їх доказами, об’єктивно і неупереджено оцінювати їх з точки зору належності, допустимості, достовірності. За необхідності клопотати про виклик до суду свідків, експертів, спеціалістів, дослідження додаткових доказів, застосування заходів забезпечення кримінального провадження або проведення слідчих (розшукових) дій.

21. За результатами судового розгляду давати належну правову оцінку як тим обставинам, що викривають, так і тим, що виправдовують обвинуваченого.

Ці ж положення встановлені у відповідних пунктах(п.п.15,18, 21) наказу Генпрокуратури "Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень"від 28 листопада 2012 року.

Чинне законодавство виходить із того, що підтримання державного обвинувачення в суді, як і дослідження обставин справи на будь- якій стадії кримінального провадження, має бути об’єктивним, таким, що дає змогу виявити обставини, що викривають та виправдовують обвинуваченого, а також обставини, які пом’якшують чи обтяжують його відповідальність. Закон України «Про прокуратуру» у ст. 34(старий) чітко визначає завдання прокурора в судовому процесі: «Прокурор, який бере участь у розгляді справ у судах, додержуючи принцип не-залежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі». Таким чином, прокурор зобов’язаний ужити усіх передбачених законом заходів для того, щоб суд постановив законний, обґрунтований та справедливий вирок.

Суть вимог норм ЗУ «Про прокуратуру» та КПК до державного обвинувача полягає в такому:

1) суворе додержання Конституції і законів України;

2) бути гарантом додержання конституційних та процесуальних прав громадян, залучених до процесу у кримінальному провадженні (потерпілий, обвинувачений та ін.);

3) проявляти активність стосовно дослідження доказів, сприяти всебічному дослідженню обставин справи;

4) забезпечувати об’єктивність під час здійснення функції державного обвинувачення, підтримувати обвинувачення тільки в міру його доведеності і таким чином сприяти прийняттю законного та справедливого судового рішення з кримінальної справі;

5) реагувати на виявлені в суді грубі помилки та порушення законності під час досудового розслідування;

6) ставити перед судом питання про винесення окремої ухвали (постанови) у зв’язку із встановленими по справі фактами порушення закону, причинами та умовами, що сприяли вчиненню злочину.

Таким чином, при судовому розгляді кримінальних справ прокурор здійснює тільки функцію підтримання державного обвинувачення, виступаючи як обвинувач. При цьому прокурор має право під час судового розгляду змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитись від підтримання державного обвинувачення, тобто прокурор виконує державно-правову функцію, залишається представником системи прокуратури і тому зобов’язаний реагувати на незаконне рішення чи вирок незалежно від того, відповідає це інтересам обвинуваченого чи суперечить їм.

 

27.Види дисциплінарних стягнень, накладених на прокурора, порядок оскарження рішення, прийнятого за результатами дисциплінарного провадження. (питання дуже обширне   )

За стрим законом питання притягнення до відповідальності регулюється ДИСЦИПЛІНАРНИМ СТАТУТОМ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

Стаття 1. Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) Генеральний прокурор України та підлеглі йому прокурори здійснюють вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів. Важливою передумовою успішного виконання покладених на прокуратуру функцій є компетентність та особиста дисципліна прокурорів і слідчих прокуратури.

Стаття 3. На підставі статті 48 Закону України "Про прокуратуру" цей Статут встановлює порядок заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини.

II. ЗАОХОЧЕННЯ

Заходами заохочення є:

1) подяка; 2) грошова премія; 3) подарунок; 4) цінний подарунок; 5) дострокове присвоєння класного чину або підвищення в класному чині; 6) нагородження нагрудним знаком "Почесний працівник прокуратури України".

За особливі заслуги в роботі працівники прокуратури можуть бути представлені до нагородження державними нагородами і присвоєння почесного звання "Заслужений юрист України".

Генеральному прокурору України належить право застосування всіх заходів заохочення, передбачених статтею 5 цього Статуту. Прокурори Кримської АРСР, областей, міста Києва, інші прирівняні до них прокурори мають право заохотити працівника подякою, грошовою премією та подарунком. Про застосування інших видів заохочення прокурори вносять подання Генеральному прокурору України. Стаття 7. Заохочення оголошується наказом, про що вноситься запис до трудової книжки. Наказ оголошується особі, якій винесено заохочення, всім працівникам даної прокуратури і додається до особової справи.

Дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури. Винесення виправдувального вироку, повернення кримінальної справи для додаткового розслідування, скасування запобіжного заходу та інших процесуальних рішень тягне за собою дисциплінарну відповідальність прокурорів і слідчих, якщо ними в процесі слідства були допущені недбалість або несумлінність.

Стаття 9. Дисциплінарними стягненнями є:

1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку "Почесний працівник прокуратури України"; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину.

Генеральний прокурор України має право застосовувати дисциплінарні стягнення, зазначені у статті 9 цього Статуту, в повному обсязі, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Позбавлення або пониження в класному чині державного радника юстиції 1, 2, 3 класів провадиться Президентом України за поданням Генерального прокурора України. Прокурори Кримської АРСР, областей, міста Києва та прирівняні до них прокурори мають право застосовувати такі дисциплінарні стягнення: догану, пониження в посаді, звільнення, крім пониження на посаді і звільнення працівників, які призначаються Генеральним прокурором України. При необхідності застосування заходу дисциплінарного стягнення, що перевищує повноваження зазначених прокурорів, вони вносять подання Генеральному прокурору України. Особи, нагороджені нагрудним знаком "Почесний працівник прокуратури України", можуть бути звільнені з роботи лише за попередньою згодою Генерального прокурора України. Міські і районні прокурори, інші прирівняні до них прокурори вносять подання вищестоящому прокурору про накладення дисциплінарного стягнення на підлеглих їм прокурорсько-слідчих працівників.

Стаття 11. Дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

Стаття 12. Дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з дня виявлення проступку, не враховуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше одного року з дня вчинення проступку. Строк проведення службової перевірки не може перевищувати двох місяців. За один і той самий проступок може бути накладене тільки одне дисциплінарне стягнення.

Стаття 13. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ прокурора, який оголошується працівнику під розписку. Копія наказу додається до особової справи. З наказом можуть бути ознайомлені працівники відповідної прокуратури. Накази Генерального прокурора України, в необхідних випадках, доводяться до відома особового складу органів прокуратури України. Стаття 14. Наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності може бути оскаржено працівником Генеральному прокурору України в місячний строк з дня ознайомлення з наказом Стаття 15. Генеральний прокурор приймає рішення по скарзі в десятиденний строк, а в разі проведення перевірки - не пізніше одного місяця з дня її надходження. Про прийняте рішення повідомляється працівнику, який звернувся із скаргою.

Новий закон  

Стаття 43. Підстави для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності

1) невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків;2) необґрунтоване зволікання з розглядом звернення;3) розголошення таємниці, що охороняється законом, яка стала відомою прокуророві під час виконання повноважень;4) порушення встановленого законом порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру;5) вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури;6) систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики;7) порушення правил внутрішнього службового розпорядку;8) втручання чи будь-який інший вплив прокурора у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, у службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб чи суддів, у тому числі шляхом публічних висловлювань стосовно їх рішень, дій чи бездіяльності, за відсутності при цьому ознак адміністративного чи кримінального правопорушення;9) публічне висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості.