Історія виникнення страхування

 

Перші форми страхування було виявлено за дві тисячі років до нашої ери в законах вавилонського царя Хаммурапі, які передбачали укладання угоди між учасниками торгового каравану про те, щоб завдані збитки, яких зазнає будь-хто в дорозі від різних небезпек, розподілялися між усіма учасниками.

У галузі мореплавства знайдено угоди про взаємний розподіл збитків від аварії корабля та інших небезпек між купцями на берегах Перської затоки, у Фінікії. Є відомості про те, що у Стародавній Греції існували угоди купців-піратів щодо питань розподілу доходів від торгово-розбійницьких операцій та розподілу збитків від морських небезпек, пов'язаних із цими операціями.

Прийнято вважати, що найрозвинутішим, порівняно з іншими народами, взаємне страхування у постійних організаціях статутного типу було у Стародавньому Римі.

До отримання Україною статусу незалежної держави страхування проводили згідно з економічними, соціальними та правовими умовами, що існували у відповідний період.

Найдавнішим способом страхового захисту в Україні, як і в усьому світі, було взаємне страхування.

В Україну класичне страхування прийшло із Західної Європи ще в XІІI ст. З виникненням філій англійських страхових компаній.У 1857 р. в Одесі було створено Російське товариство пароплавства і торгівлі, величина страхового капіталу якого становила один мільйон рублів. Цей фонд застосовували при страхуванні суден.

У містах діяли товариства взаємного страхування від вогню. Одне з таких товариств було утворено в Полтаві у 1863 р. Згодом такі самі товариства з'явилися в Києві, Одесі та Харкові. їхня діяльність обмежувалася територією відповідного міста. Ці товариства обслуговували ризики здебільшого великих домовласників, купців і фабрикантів.

У другій половині XIX ст. спектр страхових послуг був досить широким, але найпопулярнішим і надалі залишалося страхування від вогню. Страхові товариства приймали заяви на страхування будівель, тварин, меблів, вантажів. Набуло поширення страхування життя.

За прикладом Ліфляндського товариства у Києві було організовано товариство взаємного страхування землевласників. Його завдання — відшкодовувати збитки, завдані вогнем землевласникам Київської, Подільської та Волинської губерній.

У 1909 р. було затверджено статут Харківського Товариства страхування від вогню майна гірничих і гірничозаводських підприємств.

Цікавою є історія розвитку страхових відносин на землях Західної України, де почали свою діяльність перші національні страхові товариства "Дністер" та "Карпатія".

У 1895 р. при Товаристві взаємного страхування було засновано Товариство взаємного кредиту з обмеженою відповідальністю, яке значно пізніше, у 1929 р., було перетворено на самостійний банк "Дністер".

У 1897 р. при товаристві "Дністер" було засновано гурток взаємодопомоги, як на кошти, передані дирекцією товариства, так і на особисті внески членів гуртка. За рахунок коштів гуртка його члени могли отримувати пільгові споживчі кредити і використовувати їх на власні потреби.

У 1903 р. фонди "Дністра" (основний фонд, резервний фонд, преміальний фонд, фонд взаємодопомоги членам товариства, фонд нарахованих процентів по резервах страхових внесків) разом уже перевищували мільйон крон.У 1907 р. "Дністер" проводив активну діяльність у 57 повітах Галичини і у 8 повітах Буковини. Воно застрахувало 187639 житлових будинків, 334850 господарських будівель, 2 765 церков та 1753 парафіяльних будинки.

З 1909 р. керівництво "Дністра" очолив відомий громадський діяч, юрист і підприємець Стефан Федак.

1 липня 1911 р. відбулися загальні збори засновників товариства взаємного страхування життя і пенсій "Карпатія", на яких було обрано керівні органи. До керівництва рекомендували передусім тих осіб, які мали високий авторитет і були добрими фахівцями. Президентом товариства обрали професора Стефана Смаль-Стоцького, а його заступниками — Теофіля Дембіцького, президента Земельного іпотечного банку зі Львова, та Костянтина Клима, полкового лікаря й водночас куратора буковинського крайового банку.

Товариство почало свою роботу 27 серпня 1911 р. у Чернівцях, активно шукаючи реальних можливостей поліпшення і подальшого розвитку товариства, вирішили перенести його центральні органи з Чернівців до Львова — найбільшого господарського центру східного регіону Австро-Угорської імперії. Це й було зроблено восени 1913 р.

Коли на початку Першої світової війни Галичину зайняли російські війська, з боку окупаційної адміністрації надійшла вимога припинити господарську діяльність усіх центральних українських установ — як приватних, так і кооперативних. Військова жандармерія проводила обшуки в офісах українських товариств і, зокрема, конфіскувала кошти товариства "Дністер", що зробило неможливою його подальшу кредитно-страхову діяльність.

Наприкінці Першої світової війни в Україні почалася активна реорганізація кооперативного страхування. Було визнано, що багато приватних страхових організацій, які діяли на страховому ринку, дуже несолідно обслуговували кооперативи, зловживаючи їхньою довірою. Довоєнна система земського страхування була в стані занепаду, а тому виявилася дуже обмеженою у своїх фінансових можливостях.

Щоб ширше охопити справу кооперативного страхування, український "Коопцентр" за домовленістю з усіма центральними спілками створив статут загальноукраїнської страхової організації — Української кооперативної страхової спілки. Статут цієї організації обговорювали ще з осені 1918 р. За статутом, Українська кооперативна страхова спілка мала стати не звичайною асоціацією страхових організацій, а самостійно діючою страховою компанією.

Принципи страхування

 

Страхування як система економічних відносин ґрунтується на таких специфічних принципах:

вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком - виду страхування;

страховий ризик;

страховий інтерес – пов’язаний із зацікавленістю юридичних та фізичних осіб у збереженні об’єктів, у які вкладені гроші, життя та здоров’я при настанні нещасних випадків. Страховий інтерес повинен піддаватись фінансовій оцінці та виникати на законних підставах.

Максимальна сумлінність;

Відшкодування в межах реально завданих збитків;

Франшиза –це визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком;

Суброгація – документ, яким оформляється передача страхувальником страховику, що виплатив страхове відшкодування, прав на стягнення збитку з третіх (винних) осіб;

Контрибуція – це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.

 

Функції страхування

 

Функції страхування – це зовнішній прояв суті страхування як економічної категорії. Виділяють наступні функції страхування:

Ризикова – полягає у переданні страховику за певну плату матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором страхування. Завдяки цій функції реалізується об’єктивний характер економічної необхідності страхового захисту. Страхування, по суті є своєрідним механізмом передачі ризику від страхувальників до страховика за збитки, заподіяні їм внаслідок настання несприятливих подій.

Функція створення і використання страхових резервів (фондів) – полягає у накопиченні страховиком певного капіталу, достатнього для покриття збитків, що виникли у страхувальника внаслідок стихійного лиха, нещасного випадку або спричинених іншою страховою подією. Функція формування спеціалізованого страхового фонду реалізується в системі страхових резервів, які забезпечують сабільність страхування, гарантію виплат і відшкодувань. Кошти страховика у вигляді страхових резервів можуть формуватись як в обов’язковій, так і в добровільній формах. Держава, виходячи з економічної і соціальної ситуації в країні, регулює даний процес. Формування страхових резервів є основною діяльністю страховика, який концентрує кошти страхувальників, а потім використовує їх для покриття збитків, розподіляючи таким чином між усіма страхувальниками наслідки страхової події, яка сталася з одним із них. Через дану функцію вирішуються важливі макроекономічні функції, пов"зані з тим, що страховики акумулюючи розрізнені внески великої кількості страхувальників, перетворюють пасивні грошові кошти окремих осіб на потоки активного капіталу, тобто вирішується проблема інвестицій тимчасово вільних коштів в банківські чи інші комерційні структури, вкладення коштів в нерухомість, придбання цінних паперів тощо; шляхом реалізації функції відшкодування збитків стабілізується економічна ситуація для кожного застрахованого зокрема і економіки в цілому; через ціноутворення на страхову послугу визначається рівень ризику суспільного розвитку;

Функція заощадження коштів полягає у накопиченні коштів страхувальника його внесками і, у випадку відсутності страхових подій за час дії такого договору, поверненні заощаджуваних коштів страхувальнику;

Перевентивна функція – полягає у фінансуванні заходів для запобігання страхової події або мінімізації збитків, відповідно до умов договору страхування (придбання медикаментів, засобів захисту у випадку ДТП та ін.). Сюди відноситься і правовий вплив на страхувальника, закріплений в умовах договору страхування і орієнтований на збереження застрахованого ним майна. Заходи страховика що попередження страхового випадку і мінімізації збитку носять назву превенції. З цією метою страховик створює окремий фонд превентивних заходів. Витрати страховика на попереджувальні заходи доцільні, так як дозволяють страховику суттєво зекономити грошові кошти на виплату страхового відшкодування.

Контрольна функція – виражає властивість страхуваннядо строго цільового використання коштів. Відповідно до неї здійснюється контроль за правильним проведенням страхових операцій;

Інвестиційну функцію пов’язують з тим, що страхування забезпечує поліпшення стану грошового обігу, підвищення купівельної спроможності національної валюти, збільшення інвестиційних можливостей країни.