Наркомания и медикаментозная зависимость.

Наркоманія (від грецьких слів narke — заціпеніння, сон, і mania — божевілля, пристрасть, потяг) — група хвороб, що виникає внаслідок систематичного, у наростаючій кількості вживання речовин, які включені до затвердженого на офіційному рівні списку наркотиків(такий поділ передумовлений передовсім правовими, а не медичними чинниками, - адже з клінічних позицій наркоманії та токсикоманії патогенетично досить схожі). Проявами наркоманії є психічна і фізична залежність від цих речовин, а також розвиток абстиненції внаслідок припинення їх прийому.

Випадки епізодичного чи помірного вживання ряду речовин наркотичної чи стимулюючої дії без розвитку залежності від них носять назву «наркотизму», або «періодичної наркотизації».

Оскільки клінічна картина окремих форм наркоманій залежить від особливостей наркотичної речовини, яка є предметом зловживання, то даний термін часто використовують у множині - наркоманії. У кожному конкретному випадку, для характеристики окремої форми наркоманії використовується прикметник, наприклад, морфінна наркоманія (морфінізм), кокаїнова, гашишна та інше.

Лікарська залежність - синдром, що розвивається при повторному тривалому застосуванні лікарських засобів і проявляється різким погіршенням здоров'я або самопочуття при відміні препарату. Найбільш відома залежність від психотропних лікарських засобів, часто пов'язана з абстиненцією), наприклад, при скасуванні опіатів або психостимуляторів. Однак відома залежність від багатьох інших ліків, наприклад, глюкокортикостероїдів. Лікарська залежність долається різкою (у разі психічної залежності) або поступовою відміною препарату, або заміною ліків на менш аддиктивні.

 

Токсикокинетика, пути проникновения ядов в организм, транспортные механизмы всасывания ядов и взаимосвязь с их физическими и химическими свойствами. Влияние природы, концентрации и пути всасывания ядов на динамику повышения их концентрации в крови и распределения в органах.

Шляхи надходження ОР та отрут в організм залежать від їх агрегатного стану, фізичних та хімічних властивостей.

Через органи дихання потрапляють в організм практично всі ОР та отрути, які знаходяться в пароподібному та аерозольному стані. Основним місцем всмоктування ОР є альвеолярно-капілярна поверхня легень (площа поверхні альвеол становить 100-150 м²). Через шкіру отрути потрапляють трьома шляхами: через епідерміс, волосяні фолікули і вивідні протоки сальних залоз. Через шкіру потрапляють жиророзчинні стійкі отруйні речовини, тобто неелектроліти. Жиророзчинні нестійкі леткі ОР випаровуються швидко з шкіри і не проникають в організм (фосген, синильна кислота). термічні та хімічні опіки, механічні пошкодження шкіри (саднини, подряпини, рани) сприяють проникненню токсичних речовин в організм. Проникаючи через шкіру, отрути можуть попасти у велике коло кровообігу, обминаючи печінку. У шлунково-кишковий тракт отрути надходять з отруєними продуктами харчування та водою. Всмоктування ОР проходить в ротовій порожнині, шлунку і в більшій мірі у тонкому кишечнику. Слизовою оболонкою шлунково-кишкового тракту добре всмоктуються жиророзчинні ОР. Течією крові із шлунково-кишкового тракту токсичні речовини доставляються в печінку, яка виконує бар'єрну функцію по відношенню до багатьох отруйних речовин.

З метою наукових досліджень, поряд з традиційними вище перерахованими шляхами надходження отрут в організм, використовується підшкірний, внутрішньо м’язовий, внутрішньоперитонеальний, внутрішньовенний шляхи введення.

Розподілення отрут в організмі. Отрути, які знаходяться в крові, зв'язані з білками плазми, переважно з альбуміном, чи еритроцитами (метали і металоїди), або розчинні в плазмі (неелектроліти), перш ніж попасти в той чи інший орган (тканину), проходять ряд внутрішніх клітинних та мембранних бар'єрів (гематоенцефальний, плацентарний).

Існують три головних місця (сектора) розподілу сторонніх речовин:

· позаклітинна рідина (біля 14 л),

· внутрішньоклітинна рідина (28 л),

· жирова тканина.

В залежності від розподілу в тканинах і проникнення в клітини, отрути розподіляються на дві основні групи: неелектроліти та електроліти.

Неелектроліти розчиняються в жирах і ліпоїдах, добре проникають через ліпопротеїдні мембрани і для даної групи речовин бар'єрів не існує.

Але кількість речовини, яка надходить в тканину, знаходиться в пропорційній залежності від інтенсивності її кровопостачання.

Так мозок, маючи велику кровоносну систему, насичується етиловим ефіром, спиртами швидше, ніж інші тканини, які мають велику кількість жиру, але з повільним кровообігом. У кінцевому результаті неелектроліти накопичуються в ліпідах.

Електроліти (водорозчинні речовини) важче проникають через плазматичні мембрани клітин. Якщо поверхня клітини заряджена негативно, то вона не пропустить аніонів, а при позитивному заряді клітини вона не пропускає катіонів.

Водорозчинні отрути здібні розповсюджуватися у водяному секторі організму, особливо в позаклітинній рідині.

Важкорозчинні сполуки (важкі метали), накопичуються у сполучній тканині, паренхіматозних органах, кістках і утворюють "депо" (свинцю та фтору - в кістках, зубах; марганцю - у печінці, кістках; ртуті - в нирках, товстому кишечнику).

Метаболизм (биотрансформация) ядов в организме человека. І и ІІ фазы метаболизма.

Метаболічні перетворення займають особливе місце у детоксикації сторонніх токсичних речовин, оскільки вони є основними підготовчими етапами для їх виведення з організму. Біотрансформація йде по двох основних напрямах: метаболічні реакції розпаду (окислення, відновлення, гідроліз), які проходять із затратою енергії, і реакції синтезу (сполучення з білками, амінокислотами, глюкуроновою та сірчаною кислотою), які проходять без витрат енергії.

Не підлягають перетворенням лише хімічно інертні речовини, такі як бензин, які виділяються з організму в незміненому стані.

У результаті цих реакцій виникають нетоксичні сполуки (водорозчинні), які краще ніж початкова речовина можуть виводитися з організму і застосовуватись в інших метаболічних перетвореннях з наступним виведенням з організму. Але деякі сполуки в результаті трансформації набувають більш високої токсичності, це так званий "летальний синтез".

Наприклад, метиловий спирт окислюється до більш токсичних продуктів, як формальдегід і мурашина кислота.

Метаболізм сторонніх отрут проходить в шлунково-кишковому тракті, легенях, нирках, але головним чином у печінці, в мікросомальній фракції її клітин, яка має монооксигеназну ферментну систему за змішаною функцією. Головна ферментна реакція детоксикації в печінці - окислення ксенобіотиків на цитохромі Р-450 в мембранах ендоплазматичної сітки гепатоцита з наступним виведенням окисленого ксенобіотика через екскреторні органи.

В мікросомальній фракції печінки містяться і ферменти, які відновлюють чужорідні сполуки (цитохром-с-редуктаза, цитохром-в-редуктаза).

Багато ферментних систем не мікросомального походження містяться у розчинній фракції гомогенатів печінки, нирок та легенів, каналізуючи реакції окислення, відновлення та гідролізу деяких токсичних речовин (альдегідів, кетонів).

 

Летальный синтез

Деякі сполуки в процесі біотрансформації набувають більш високої токсичності, це так званий «летальний синтез». Наприклад, метиловий спирт окислюється до більш токсичних продуктів, як формальдегід і мурашина кислота. ДДТ в процесі біотрансформації перетворюється на більш токсичну сполуку ДДО. нетоксична фтороцтова кислота F-СН 2-СООН в організмі піддається синтезу, в результаті якого утворюється фторлимонна кислота

2.

3.

4.

 

Зависимость токсикокинетики ядов от видовой чувствительности, возраста, пола, присутствия других ксенобиотиков и других факторов. Влияние процессов метаболизма на результаты химико-токсикологических исследований биологических жидкостей и тканей. Использование знаний токсикокинетики и основных токсикокинетических констант для интерпретации результатов анализа.

Для порівняльної оцінки токсичності отрут користуються величиною ЛД 50. Ця величина є тією середньою дозою, після надходження якої (в шлунок, черевну порожнину, на шкіру) протягом трьох діб настає загибель 50% піддослідних тварин. Іноді для визначення ЛД 50 піддослідних тварин спостерігають протягом не трьох, а 14 діб. ЛД 50 виражається в міліграмах речовини на кілограм маси тварини (мг / кг).
Особам старше 60 років рекомендуються дещо менші дози лікарських препаратів, ніж особам більш молодого віку, оскільки в більш літніх людей процеси метаболізму і швидкість виведення з організму лікарських препаратів, отрут і їх метаболітів дещо уповільнені. У цих осіб ефективна концентрація лікарських препаратів досягається після введення в організм менших доз. Діти мають меншу масу тіла, ніж дорослі. Тому для досягнення терапевтичного ефекту дітям призначають відносно менші дози лікарських препаратів, ніж дорослим. Крім цього, для дітей характерні вікові особливості чутливості до лікарських препаратів і отрут.

Одні і ті ж речовини можуть діяти на людей і на різні види тварин неоднаково. Це можна показати на прикладах дії беладони, наперстянки пурпурової і шерстистої на людей і на деяких тварин. Красавка містить алкалоїди тропанового ряду, а наперстянка - серцеві глікозиди. Травоїдні тварини можуть поїдати ці рослини без прояву ознак отруєння. Після прийому людьми завищених доз препаратів, отриманих з беладони або наперстянки, виникають важкі отруєння.
Для деяких птахів, що поїдають «шпанські мушки», що містять кантаридин, вони є нешкідливими. Настоянка «шпанських мушок» для людей є токсичною.
При введенні певної дози гістаміну морським свинкам, в організмі яких цей препарат метаболізується досить повільно, зазначені тварини гинуть, а при введенні таких же доз гістаміну білим щурам токсичний ефект не спостерігається. Це пояснюється тим, що в організмі білих щурів гістамін швидко розкладається і виводиться у вигляді метаболітів.
Неоднакова токсичність отрут для тварин різних видів пояснюється різною швидкістю їх метаболізму і виділення з організму.

Фізичні і хімічні властивості більшості метаболітів відрізняються від властивостей чужорідних сполук, з яких вони утворилися. Тому методи виділення чужорідних сполук з біологічного матеріалу, що застосовуються в хіміко-токсикологічному аналізі, у багатьох випадках не придатні для виділення метаболітів. Не маючи відповідних методів виділення метаболітів з біологічного матеріалу в ході аналізу об'єктів біологічного походження на наявність отрут, хіміки-токсикологи частково або повністю можуть втратити метаболіти.
Через часткову або повну втрату метаболітів в ході хіміко-токсикологічного аналізу висновок хіміків-експертів про наявність і кількість отрути у відповідних органах або біологічних рідинах не можуть відображати справжнього змісту шуканої речовини, що надійшла в досліджувані об'єкти.
Для більш повного уявлення про кількість отрути, що викликала отруєння, при хіміко-токсикологічному аналізі необхідно проводити ідентифікацію і кількісне визначення не тільки отруйної речовини, але і її метаболітів. Однак методи виявлення та кількісного визначення багатьох метаболітів ще не розроблені або розроблені недостатньо.