Собор в Єрусалимі 1-21; апостольська постанова 22-35; друга подорож Павла 36-41

1 Тим часом деякі, що прийшли з Юдеї, навчали братів: «Коли ви не обріжетеся за звичаєм Мойсея, не зможете спастися.» 2 По чималій суперечці та змаганні Павла і Варнави з ними, вирішено, щоб Павло і Варнава, і деякі інші з них, пішли в цій справі в Єрусалим до апостолів і старших. 3 Тож вони, виряджені Церквою, проходили через Фінікію і Самарію, розповідаючи про навернення поган, і чинили всім братам велику радість. 4 Прибувши ж у Єрусалим, вони були прийняті Церквою, апостолами та старшими й оповіли, що Бог зробив через них. 5 Та деякі з секти фарисеїв, що були увірували, встали, кажучи, що треба їх обрізати та наказати, щоб берегли закон Мойсея. 6 От і зібралися апостоли та старші, щоб розглянути цю справу. 7 По довгій суперечці встав Петро і до них промовив: «Мужі брати! Ви знаєте, що вже віддавна Бог вибрав був мене між вами, щоб погани з уст моїх чули слово Євангелії й увірували. 8 І серцевідець Бог засвідчив їм, давши їм Святого Духа, як і нам, 9 і не вчинив ніякої різниці між нами та між ними, очистивши вірою серця їхні. 10 Чого ж ото тепер спокушаєте Бога, бажаючи накинути учням на шию ярмо, якого ні батьки наші, ані ми не здоліли нести? 11 А втім, ми благодаттю Господа Ісуса віруємо, що спасемося так само, як ті.» 12 Затихла вся громада й почала слухати Варнаву та Павла, як вони розповідали про ті знаки та чуда, що їх Бог учинив був через них між поганами. 13 А як вони замовкли, озвався Яків і мовив: «Мужі брати, вислухайте мене! 14 Симон розповів, як Бог спершу навідався до поган, щоб узяти з-поміж них народ для імени його. 15 З тим згоджуються і слова пророків, як написано: 16 А після цього я повернуся і відбудую намет Давида занепалий; я його руїну відбудую і знов його поставлю, 17 щоб решта людей Господа шукала, і всі народи, на яких призване ім'я моє, - каже Господь, що чинить це, 18 йому відоме споконвіку. 19 Тому я думаю, що не треба турбувати тих із поган, що навертаються до Бога, 20 але їм приписати, щоб стримувалися від нечистот ідольських, від розпусти, від задушеного та від крови. 21 Мойсей бо з давен-давна має по містах своїх проповідників, що його читають у синагогах щосуботи.» 22 Тоді апостоли і старші разом з усією Церквою схвалили вибрати кількох з-між себе і послати в Антіохію з Павлом та Варнавою: Юду, званого Варсавою, і Силу, мужів-проводирів поміж братами. 23 Вони написали і доручили через них ось що: «Апостоли і старші, брати ваші, братам з поган в Антіохії, Сирії та Кілікії, привіт! 24 Через те, що ми чули, як деякі з нас, вийшовши без нашого доручення, потурбували вас словами та схвилювали ваші душі, 25 то ми й постановили однодушно вибрати мужів і їх до вас послати разом з любим нам Варнавою та Павлом, 26 людьми, що душі свої віддали за ім'я Господа нашого Ісуса Христа. 27 Отож, ми вислали вам Юду й Силу, і вони усно викладуть те саме. 28. Подобалось бо Святому Духові й нам ніякого більше не складати на вас тягару, крім цього необхідного: 29. стримуватися від ідоложертвенного м'яса, крови, душенини та розпусти. Ви добре зробите, коли будете берегтися цього. Будьте здорові.» 30 Висланці ж прийшли в Антіохію і, скликавши громаду, доручили листа, 31 а вони, прочитавши його, зраділи тією втіхою. 32 Юда та Сила, які й самі були пророки, втішили і скріпили братів частим словом. 33 По деякім часі брати відпустили їх у мирі до тих, що їх вислали. 34 Сила задумав зостатися там. 35 Павло ж з Варнавою лишилися в Антіохії, де вони з багатьма іншими навчали та звіщали слово Господнє. 36 По кількох днях Павло промовив до Варнави: «Повернімось і відвідаймо братів у кожному місті в яких ми були звіщали Господнє слово, щоб довідатися, як маються.» 37 А Варнава хотів узяти з собою і Йоана, прозваного Марком. 38 Та Павло вважав ліпше не брати з собою того, хто відлучився від них у Памфілії і не пішов був з ними на роботу. 39 І виникла гостра суперечка, так, що вони розстались. Варнава взяв із собою Марка й відплив до Кіпру. 40 А Павло, вибравши Силу, рушив у дорогу, переданий братами Господній благодаті. 41 І проходив він через Сирію та Кілікію, зміцняючи Церкви.

 

 

У дорозі через Малу Азію 1-8; Павло подається до Македонії та проповідує у Филиппах 9-15; ув'язнення Павла й Сили 16-24; звільнення і хрищення в'язничного 25-40

1 І він прибув у Дербу і Лістру. А був там один учень, Тимотей на ім'я, син однієї жінки, віруючої юдейки, а батька грека. 2 Він мав добру славу між братами Лістри й Іконії. 3 Павло хотів узяти його з собою і, взявши, обрізав із-за юдеїв, що були в тих місцях; усі бо знали, що його батько був грек. 4 Якже проходили через міста, передавали їм, щоб берегти ті постанови, що їх були схвалили апостоли і старші в Єрусалимі. 5 Отак Церкви утверджувались у вірі й росли числом щоденно. 6 Вони пройшли через Фригію і Галатський край, а Дух Святий заборонив їм звіщати слово в Азії. 7 Дійшовши до Місії, вони пробували пройти у Вітинію, та Дух Ісуса їм того не дозволив, 8 і, пройшовши Місію, прибули до Троади. 9 Аж тут з'явилось Павлові вночі видіння: один македонець стоїть і, благаючи його, каже: «Перейди в Македонію і допоможи нам.» 10 Як тільки він побачив це видіння, ми зараз же старались вийти в Македонію, зрозумівши, що Бог нас покликав звіщати їм Євангелію. 11 Відпливши з Троади, ми подались просто на Самотракію, а другого дня на Неаполь, 12 звідти ж направилися на Филиппи, столичне місто частини Македонії -(римської) колонії. Ми перебули днів кілька у тім місті. 13 Суботнього ж дня вийшли поза браму над річку, де звичайно відбувалася молитва, та й посідавши, розмовляли з жінками, що там були зійшлися. 14 А слухала нас одна жінка, на ім'я Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятир, що почитала Бога. Господь відкрив їй серце так, що вона вважала на слова Павлові. 15 Коли ж охристилася вона і її дім, запросила нас, кажучи: «Як ви мене визнали за вірну Господові, ввійдіть і перебувайте у моїм домі.» І примусила нас. 16 Іншим разом, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна, і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток. 17 Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала: «Ці люди - слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння!» 18 Чимало днів вона таке робила. Набридло це Павлові й, повернувшися, він сказав до духа: «Велю тобі ім'ям Ісуса Христа вийти з неї!» І в ту ж мить він вийшов. 19 Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади. 20 Привівши ж їх до воєвод, сказали: «Ці люди колотять наше місто; це юдеї. 21 Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ані приймати, ані виконувати.» 22 І натовп кинувся на них спільно, а воєводи, здерши з них одежу, звеліли їх сікти різками; 23 завдавши їм чимало ран, кинули у в'язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх. 24 Він же, прийнявши такий наказ, вкинув їх у в'язницю до самої середини й забив їх ноги у колоди. 25 Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу, а в'язні слухали їх. 26 Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в'язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани на всіх розв'язалися. 27 Якже прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи що в'язні повтікали. 28. Аж тут Павло скрикнув голосом великим, кажучи: «Не завдавай собі ніякого лиха, всі бо ми тут!» 29. І, попросивши світла, тюремник ускочив до в'язниці й, тремтячи, кинувсь у ноги Павлові та Силі; 30 а вивівши їх звідти, мовив: «Панове, що мені слід робити, щоб спастися?» 31 Ті відповіли: «Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім.» 32 І вони йому звіщали слово Господнє і всім, що були в його домі. 33 А він, узявши їх тієї години вночі, обмив їхні рани й охристився з усіма своїми. 34 Як же запровадив їх до себе в господу, то накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував в Бога. 35 Коли настав день, воєводи послали лікторів, кажучи: «Відпусти тих людей.» 36 Тюремник доніс ті слова Павлові: «Прислали воєводи, щоб вас відпустити; виходьте ж тепер і йдіть собі в мирі.» 37 Але Павло промовив до них: «Нас, римлян, без судової розправи прилюдно вибили різками і кинули в тюрму, а тепер потай нас виганяють? Ні бо! Нехай самі прийдуть і виведуть нас!» 38 Ліктори донесли ці слова воєводам. А ті, почувши, що вони римляни, злякались 39 і, прийшовши, попросили в них вибачення; а як вивели, попросили вийти з міста. 40 Вони, вийшовши з в'язниці, зайшли до Лідії і, побачившися з братами та втішивши їх, вийшли.