Перша апостольська подорож Павла 1-3; павло на кіпрі 4-12; павло в антіохії 13-52

1 Були ж в Антіохії, у Церкві, що там була, пророки й учителі як ось: Варнава, Симон, прозваний Ніґер, Лукій Киренейський, Манаен, вихований з Іродом тетрархом, і Савло. 2 Якось одного разу, коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий промовив: «Відлучіть мені Варнаву і Савла на діло, до якого я їх покликав.» 3 Тоді вони, попостивши й помолившися, поклали на них руки і відпустили. 4 Ті ж, вислані Святим Духом, прибули в Селевкію, а звідти відпливли до Кіпру. 5 Прибувши в Саламіну, почали звіщати слово Боже в юдейських синагогах. Помічником же був при них Йоан. 6 Пройшовши увесь острів аж до Пафосу, знайшли одного чоловіка, ворожбита, ложного юдейського пророка, на ім'я Вар-Ісус, 7 який був з проконсулом Сергієм Павлом, розумною людиною. Цей, покликавши Варнаву і Савла, хотів почути слово Боже. 8 Але Елімас, ворожбит - так бо перекладається його ім'я - виступив проти них, і намагався проконсула від віри відвернути. 9 Тоді Савло, він же й Павло, повний Святого Духа, глянув на нього пильно 10 і мовив: «О повний всякого підступу і всякого лукавства, сину диявола, вороже всякої правди! Чи ж не перестанеш перекручувати прості дороги Господні? 11 Оце тепер на тобі рука Господня: ти станеш сліпим і дочасу не бачитимеш сонця.» І зараз же впала на нього темрява й морок, і він, обертаючися на всі боки, шукав, хто б його повів за руку. 12 Тоді проконсул, бачивши, що сталося, увірував, вельми здивований наукою Господньою. 13 А з Пафосу ті, що були з Павлом, пустилися на море й прибули в Пергу Памфілійську, але Йоан, відлучившися від них, повернувся в Єрусалим. 14 Вони ж, пройшовши поза Пергію, прийшли в Антіохію Пісідійську і дня суботнього ввійшли до синагоги й посідали. 15 А по прочитанні закону та пророків наставники синагоги послали їм сказати: «Мужі брати, як маєте якесь слово втіхи для народу, скажіте.» 16 Встав тоді Павло і, давши знак рукою, мовив: «Мужі ізраїльські й ви, що боїтеся Бога, слухайте! 17 Бог цього народу, Ізраїля, вибрав наших батьків і підняв угору цей народ, під час його побуту в Єгипетській землі, і потужньою рукою вивів їх із неї. 18 І сорок років годував у пустині; 19 вигубивши ж сім народів у землі Ханаанській, дав їм у спадщину їхню землю, 20 майже по чотириста п'ятдесятьох роках. А після цього дав їм суддів аж до пророка Самуїла. 21 Потім вони домагалися царя, і Бог дав їм Саула, сина Кіша, мужа з покоління Веніямина: сорок років. 22 Та (Бог), відкинувши його, настановив їм царем Давида, якому так засвідчив: Я знайшов Давида, сина Єссея, чоловіка мені до серця, що виконає всю мою волю. 23 З його потомства, згідно з обітницею, Бог воздвиг Ізраїлеві Спасителя Ісуса, 24 під час коли Йоан перед його приходом проповідував усьому ізраїльському народові хрищення покаяння. 25 Сповнивши шлях свій, Йоан мовив: Я не той, за кого ви мене вважаєте, та он іде за мною, якому я не гідний взуття розв'язати. 26 Мужі брати, сини роду Авраама, і ті між вами, що бояться Бога! Вам послане оте слово спасіння. 27 Та мешканці Єрусалиму і князі їхні не визнали його, а засудивши його, сповнили слова пророків, які читаються щосуботи. 28. І хоча й не знайшли ніякої смертельної вини на ньому, вимагали у Пилата вбити його. 29. А коли виконали все, що було про нього написане, знявши його з хреста, поклали до гробу. 30 Та Бог воскресив його з мертвих, 31 і він багато днів являвся тим, що прийшли з ним з Галилеї в Єрусалим, які й тепер свідками його перед народом. 32 І ми звіщаємо вам ту обітницю, що була зроблена батькам нашим. 33 Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса, як написано у другому псалмі: Ти - мій син; я сьогодні зродив тебе. - 34 А що він воскресив його з мертвих, так що він більш не повернеться у зітління, то (Бог) так промовив: Я дам вам святощі Давида, речі певні. - 35 Ось чому то в іншому місці він каже: Ти не даси твоєму Святому побачити зітління. - 36 Давид же, служивши свого часу волі Божій, помер і був прилучений до своїх предків, і зітління бачив. 37 Той же, що його Бог воскресив, не бачив зітління. 38 Нехай, отже, вам, мужі брати, буде відомо, що ним звіщається вам прощення гріхів, і від усього, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсея, 39 ним кожний віруючий виправдується. 40 Уважайте ж, щоб з вами не сталося те, що сказано в пророків: 41 Глядіть, презирливі, дивуйтеся і щезніть, бо діло я зроблю за ваших днів, якому не повірите, коли хтось розповість вам.» 42 Якже вони виходили, їх запросили, щоб вони й наступної суботи говорили їм про те саме. 43 А коли збори розійшлися, чимало юдеїв і побожних прозелітів пішли слідом за Павлом та за Варнавою, які в розмові з ними їх умовляли, щоб перебували в благодаті Божій. 44 Наступної суботи зібралося майже все місто слухати слово Боже. 45 Побачивши той натовп, юдеї сповнилися заздрощів і перечили словам Павла, і хулили. 46 Тоді Павло й Варнава, набравшися сміливости, сказали: «Для вас треба було наперед промовляти слово Боже; та коли ви його відкидаєте від себе й уважаєте себе негідними вічного життя, ось ми звернемося до поган. 47 Так бо звелів Господь нам: Я тебе поставив світлом поганам, щоб ти був спасінням аж до кінців землі.» 48 Чуючи це погани, зраділи і прославляли слово Господнє, та й увірували усі ті, що були призначені до вічного життя. 49 І ширилося слово Господнє по всій країні. 50 Але юдеї підбурили побожних і визначних жінок і перших у місті, і ці вчинили гоніння на Павла і на Варнаву та й прогнали їх із землі своєї. 51 Вони ж, обтрясши на них порох з ніг у себе, пішли в Іконію; 52 учні ж сповнювалися радощами і Святим Духом.

 

 

Павло в Іконії, Лістрі та Дербі 1-7; оздоровлення кривонародженого 8-18; Павло в інших містах 19-28

1 В Іконії вони ввійшли, як звичайно, в юдейську синагогу й промовляли так, що увірувала велика сила юдеїв і греків. 2 Юдеї ж, які зоставилися невірними, підбурили й роз'ятрили настрій поган проти братів. 3 Та все ж таки Павло й Варнава перебули досить часу, одважно промовляючи у Господі, який свідчив слову своєї благодаті й зізволяв, що знаки й чудеса творились їх руками. 4 І розділився народ у місті: одні пристали до юдеїв, другі ж тримались апостолів. 5 Коли ж погани і юдеї разом з їхньою старшиною кинулися, щоб їм заподіяти зневагу та їх каменувати, 6 вони, збагнувши це, втекли в міста Лікаонські, Лістру та Дербу й околицю, 7 і там звіщали Євангелію. 8 У Лістрі сидів один чоловік, недужий на ноги, кульгавий від утроби матері своєї, який не ходив ніколи. 9 Він слухав, як Павло говорив; глянувши на нього пильно і, побачивши, що він мав віру, щоб спастися, 10 сказав голосом великим: «Устань на твої ноги просто!» Той скочив і почав ходити. 11 Як же народ побачив, що Павло зробив, підняв свій голос, гукаючи по-лікаонському: «Боги в людській подобі зійшли до нас.» 12 І назвали Варнаву Зевсом, а Павла Гермесом, бо цей мав провід у слові. 13 І от жрець Зевса, що перед містом, привів до брами биків з вінками й хотів разом з народом принести жертву. 14 Довідавшись про це апостоли, Варнава та Павло, роздерли на собі одежу й кинулись між народ, кричачи: 15 «Люди добрі, що це ви робите? Таж і ми такі самі, як ви, люди, що проповідуємо вам, щоб ви від цих марнот навернулись до живого Бога, який створив небо й землю, і море, й усе, що є в них, 16 який за минулих поколінь дозволяв усім народам ходити своїми шляхами, 17 хоч і не лишив себе без усякого свідоцтва, добро творячи, даючи вам з неба дощ та врожайні пори, сповняючи харчами й радощами серця ваші!» 18 Таке кажучи, ледве народ спинили, щоб не приносили їм жертви. 19 Аж тут з Антіохії та Іконії надійшли юдеї, які, привабивши на свій бік чернь, каменували Павла й виволікли геть за місто, думавши, що він умер, 20 Та коли учні його обступили, він устав і повернувсь у місто. Наступного дня вийшов з Варнавою в Дербу. 21 А як звістили Євангелію в тім місті й придбали чимало учнів, повернулись назад у Лістру, Іконію й Антіохію, 22 підсилюючи серця учнів і заохочуючи твердо триматись віри, бо через багато страждань нам треба ввійти в царство Боже. 23 Вони настановили їм по церквах старших, а після молитви і посту, передали їх Господові, в якого ті увірували. 24 І перейшовши Пісідію, прибули в Памфілію. 25 Звістивши слово в Пергії, спустились в Атталію, 26 а звідтіля відпливли в Антіохію, звідкіль були віддані ласці Божій на діло, яке довершили. 27 Прибувши ж і зібравши Церкву, розповідали все, що Бог учинив з ними та як він відчинив поганам двері віри. 28. І перебули з учнями чимало часу.