Поняття та ознаки господарської діяльності.

Поняття та ознаки господарської діяльності.

Ключовим поняттям господарського права є поняття господарської діяльності, яке ми знаходимо в різних нормативно-правових актах, зокрема:

• Законі України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», у ст. 1 якого знаходимо таке визначення: «Господарська діяльність - будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару»;

• Законі України від 28 грудня 1994 р. (діє в редакції Закону України від 22 травня 1997 р.) «Про оподаткування прибутку підприємств», у п. 1.32 ст. 1 дається дещо інше визначення: «Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі якщо безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені і на користь першої особи».

Проте в ч. 1 ст. З Господарського кодексу України, з урахуванням положень зазначених законів, закріплюється уніфіковане поняття господарської діяльності:

«Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність».

Отже, ознаками господарської діяльності є такі:

• сфера здійснення - суспільне виробництво (господарська сфера);

• зміст - виробництво та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг відбувається не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб - споживачів;

• передача зазначених благ іншим особам на платній основі, тобто їх функціонування у формі товару;

• професійні засади здійснення такої діяльності;

• спеціальний суб'єкт, який повинен зазвичай мати статус суб'єкта господарювання (набуття цього статусу завершується, як правило, державною реєстрацією в загальному та/або спеціальному порядку);

• поєднання приватних інтересів виробника (в одержанні прибутку чи інших вигод/переваг від господарської діяльності) та публічних інтересів (суспільства в особі широкого кола споживачів - в отриманні певних благ; держави - в отриманні прибутків та інших обов'язкових платежів;

• значний рівень державного регулювання: з одного боку, стимулювати ГД і забезпечити оптимальні умови для функціонування її суб'єктів, а з іншого, - захистити суспільство, значні його верстви (насамперед споживачів) від зловживань з боку підприємців.

Отже, з урахуванням зазначених ознак можна дати таке доктринальне визначення господарської діяльності: Господарська діяльність - це така суспільно-корисна діяльність суб'єктів господарювання щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою їх реалізації за плату {як товару), що ґрунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів, здійснюється професійно та зазнає значного регулювання з метою соціального спрямування економіки.
2. Загальні принципи господарювання.

Функції правових принципів:

1. Є незамінним засобом тлумачення змісту норм права при її практичному застосуванні

2. Безпосереднє регулювання

Це знайшло віддзеркалення в Господарському кодексі, ст. 6 якого закріплює загальні принципи господарювання:

• забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання;

• свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

• вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України;

• обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів і безпеки суспільства та держави (хоча цей принцип мав формуватися дещо інакше - як оптимальність державного регулювання..., оскільки ступінь державного регулювання залежить від стану економіки, внутрішнього та зовнішнього становища країни: більш значний за кризового стану економіки, стихійного лиха та інших негараздів, послаблення регулювання - у разі стабільного стану економіки);

• захист національного товаровиробника;

• заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Поняття некомерційної господарської діяльності.

Залежно від мети, способу організації та механізму здійснення ГД (ч.2 ст.3 ГК):

1) Комерційна (підпр)

2) Некомерційна (непірпр)

Некомерційне госп-ня (ч.1 ст.52 ГК) – самостійни, систематична ГР, яка здійснюється суб.госп-ня, спрямована на досягнення ек., соц. та ін. результатів без приб.

Джерела некомерц ГД – зовн фін-ня.

Некомерційна ГД здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (щодо окремих видів діяльності), в яких, відповідно до ч. 4 ст. 12 ГК України, забороняється підприємництво; здійснення такої діяльності відбувається на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, який для цього створює некомерційне (казенне) підприємство.

Однією з ознак некомерційної ГД, відповідно до ч. 1 ст. 52 ГК України, є самостійність її здійснення. Проте така діяльність - у зв'язку з відсутністю в її суб'єкта мети отримання прибутку - не може здійснюватися без відповідного фінансування, яке зазвичай надається власником майна (уповноваженим органом) і засновниками суб'єкта такої діяльності. Некомерційна господарська діяльність притаманна для казенних підприємств (ч. 8 ст. 73, статті 76-77 ГК України) та некомерційних комунальних підприємств (ч. З ст. 78 ГК України). Фінансування їх діяльності в разі збитковості здійснюється за рахунок відповідного бюджету, а в разі функціонування суб'єкта некомерційної ГД на базі приватної (приватні некомерційні підприємства) чи колективної власності (дочірні унітарні підприємства господарських товариств чи кооперативів) - за рахунок власників його майна та/або засновників (учасників). Це зумовлює застосування щодо майна суб'єкта некомерційної господарської діяльності спеціального правового титулу - права оперативного управління (ч. З ст. 76, ч. З ст. 78, ст. 137 ГК України). Остання (ст. 137 ГК) передбачає: 1) цільове використання майна, можливість розпорядження (за цільовим призначенням, у визначених власником майна межах) грошовими коштами, виробленими товарами (відвантаження контрагентам відповідно до державних контрактів та інших господарських договорів), сировиною, напівфабрикатами, комплектуючими (застосування у виробничому процесі); 2) контроль з боку власника (безпосередньо або через уповноважений ним орган) за цільовим використанням майна та дотриманням встановлених меж використання; 3) право власника вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Здійснення суб'єктом права власності некомерційної ГД (як основної) зумовлює визначення джерел отримання коштів для покриття збитків від такої діяльності (для товарних і фондових бірж, наприклад, такими джерелами є періодичні внески членів біржі).

Ст 86: Непідпр тов.-ва(спож, об*єднання громадян) та установи можуть поряд зі своєю осн.діяльністю здійснювати ПД, якщо інше не встановлено з-ном та якщо діяльність відповідає меті ьа сприяє її досягненню.

Структура Господарського кодексу України

Господарський кодекс України — закон України, прийнятий 16 січня 2003 року за N 436-IV і набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Кодекс регулює відносини, що виникають у процесі господарської діяльності.

Структура кодексу

· Розділ I. Основні засади господарської діяльності

· Розділ II. Суб'єкти господарювання

· Розділ III. Майнова основа господарювання

· Розділ IV. Господарські зобов'язання

· Розділ V. Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання

· Розділ VI. Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання

· Розділ VII. Зовнішньоекономічна діяльність

· Розділ VIII. Спеціальні режими господарювання

· Розділ IX. Прикінцеві положення

16 січня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Господарський кодекс України, підготовлений відповідно до затвердженої нею у 1992 році Концепції судово-правової реформи. При розробці та прийнятті Господарського кодексу враховувалася необхідність взаємодії в системі правового регулювання господарської діяльності публічно-правових і приватноправових засад, забезпечення поєднання державного регулювання економіки та ринкової саморегуляції, встановлення більш стабільних і прозорих «правил гри» в економіці.
Як зазначено у преамбулі Господарського кодексу, він встановлює, згідно з Конституцією України, правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Господарський кодекс має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі - підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, затвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.
Предмет Господарського кодексу визначено у його першій статті - регулювання господарських відносин, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами й іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Мета науково-практичного коментарю - сприяння з'ясуванню змісту норм Господарського кодексу, тобто правильному тлумаченню як необхідному елементу процесу їх реалізації на практиці. Для досягнення цієї мети у коментарі використовуються відомі теорії права, види і прийоми тлумачення норм.
При тлумаченні окремих норм необхідно також ураховувати деякі моменти, що стосуються історії прийняття Господарського кодексу в цілому.
Під час обговорення проекту Господарського кодексу у пресі він оцінювався як лоція в ринковому океані для суб'єктів господарювання, як орієнтир в організації та здійсненні господарської діяльності на території України. Користуючись цим орієнтиром, суб'єкти господарювання можуть широко виявляти ділову ініціативу. Кодекс забезпечує достатній простір для договірного розсуду сторін, забезпечуючи захист як публічних, так і приватних інтересів учасників господарського обороту, господарської самостійності підприємств, їх прав.

Господарський кодекс розглядався у Верховній Раді майже сім років. З одного боку, це дозволило детально обговорити як концепцію Кодексу, так і конкретні норми, що містяться в ньому. Але з іншого - ряд розділів проекту за цей час трансформувався в окремі закони, що збіднило зміст Кодексу, призвело до скорочення кількості норм з 558 до 418 і тим самим трохи зменшило його значення як кодифікаційного акта. Деякі глави були ущільнені до обсягу однієї статті. Тепер же доведеться адаптувати чинні чи приймати нові закони з метою розвитку змісту «стислих» статей. Коментар якоюсь мірою може сприяти вирішенню цієї задачі.

Особисто

Рекомендованим листом

Статус відомостей ЄДР

Статус відомостей ЄДР регламентує ст..18 ЗУ «Про держ.реєстрац. юр.ос. і фіз..ос.- підпр»

Встановлено 3 правила:

1.якщо відомості,які підлягають внесенню в ЄДР були внесені до нього,то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використаними в спорі з третьою особою,доки до них е внесено відповідних змін.

2.якщо відомості,які підлягають внесення до ЄДР є недостовірними і були внесені до нього,то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі,якщо вона знала чи могла знати про те,що відомості є недостовірними.

3.Якщо відомості,які підлягають внесенню,не були внесені до нього,то вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.крім випадків,коли третя особа знала,або могла знати,що такі відомості є недостовірними.

Надання відомостей з ЄДР

Стаття 20.
1. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком рєстраційних номерів облікових карток платників податків, відомостей про відкриття та закриття рахунків, накладення та зняття арештів на рахунки та майно.

2. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі,
надаються у вигляді:
-витягу з Єдиного державного реєстру;
-довідки про наявність або відсутність в Єдиному державному
реєстрі інформації, яка запитується;
-бази даних (сукупність інформації Єдиного державного реєстру в електронному вигляді), для цілей бюро кредитних історій. Виписка подається протягом 2-х днів.

У виписці зазначаються: найменування юридичної особи або ім'я фізичної особи - підприємця; ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків; місцезнаходження юридичної особи або місце проживання
фізичної особи - підприємця; прізвище, ім'я та по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи або від імені фізичноїособи - підприємця без довіреності, у тому числі підписувати договори, їх реєстраційні номери облікових карток платників податків;

 

Ознаки юридичної особи.

Ознаки юр особи:

- самостійність відповідальності за її зобов’язаннями

- ЮО відповідає за зобов’язаннями усім належним їй майном.

- учасник (засновник) ЮО не відповідає за зобов’язаннями ЮО, а юр особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника) крім випадків, передбачених законодавством.

- виникла для обмеження юр відповідальності

Винятки із заг правила:

1. Казенне під-во відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні, у разі їх недостачі держава в особі органу, до сфери управління якого входить під-во несе повну субсидіарну відповідальність за його зобов’язаннями

2. ПТ: у разі недостатності майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі учасники повного товариства солідарно несуть відповідальність за зобов’язаннями усім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення

3. КТ: складаються з двох груп учасників: 1) повні учасники, правове становище яких схоже до прав становще учасників ПТ 2) командитисти – несуть втрати вартості свого вкладу у разі збитків діяльності КТ

4. ТДВ: учасники ТДВ солідарно несуть додаткову відповідальність за його зобовязаннями своїм майном, у розмірі які встановлюються статутом товариства, є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесено кожним з них вкладу

Поняття та ознаки господарської діяльності.

Ключовим поняттям господарського права є поняття господарської діяльності, яке ми знаходимо в різних нормативно-правових актах, зокрема:

• Законі України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», у ст. 1 якого знаходимо таке визначення: «Господарська діяльність - будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару»;

• Законі України від 28 грудня 1994 р. (діє в редакції Закону України від 22 травня 1997 р.) «Про оподаткування прибутку підприємств», у п. 1.32 ст. 1 дається дещо інше визначення: «Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі якщо безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені і на користь першої особи».

Проте в ч. 1 ст. З Господарського кодексу України, з урахуванням положень зазначених законів, закріплюється уніфіковане поняття господарської діяльності:

«Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність».

Отже, ознаками господарської діяльності є такі:

• сфера здійснення - суспільне виробництво (господарська сфера);

• зміст - виробництво та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг відбувається не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб - споживачів;

• передача зазначених благ іншим особам на платній основі, тобто їх функціонування у формі товару;

• професійні засади здійснення такої діяльності;

• спеціальний суб'єкт, який повинен зазвичай мати статус суб'єкта господарювання (набуття цього статусу завершується, як правило, державною реєстрацією в загальному та/або спеціальному порядку);

• поєднання приватних інтересів виробника (в одержанні прибутку чи інших вигод/переваг від господарської діяльності) та публічних інтересів (суспільства в особі широкого кола споживачів - в отриманні певних благ; держави - в отриманні прибутків та інших обов'язкових платежів;

• значний рівень державного регулювання: з одного боку, стимулювати ГД і забезпечити оптимальні умови для функціонування її суб'єктів, а з іншого, - захистити суспільство, значні його верстви (насамперед споживачів) від зловживань з боку підприємців.

Отже, з урахуванням зазначених ознак можна дати таке доктринальне визначення господарської діяльності: Господарська діяльність - це така суспільно-корисна діяльність суб'єктів господарювання щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою їх реалізації за плату {як товару), що ґрунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів, здійснюється професійно та зазнає значного регулювання з метою соціального спрямування економіки.
2. Загальні принципи господарювання.

Функції правових принципів:

1. Є незамінним засобом тлумачення змісту норм права при її практичному застосуванні

2. Безпосереднє регулювання

Це знайшло віддзеркалення в Господарському кодексі, ст. 6 якого закріплює загальні принципи господарювання:

• забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання;

• свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

• вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України;

• обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів і безпеки суспільства та держави (хоча цей принцип мав формуватися дещо інакше - як оптимальність державного регулювання..., оскільки ступінь державного регулювання залежить від стану економіки, внутрішнього та зовнішнього становища країни: більш значний за кризового стану економіки, стихійного лиха та інших негараздів, послаблення регулювання - у разі стабільного стану економіки);

• захист національного товаровиробника;

• заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.