Поняття некомерційної господарської діяльності.

Залежно від мети, способу організації та механізму здійснення ГД (ч.2 ст.3 ГК):

1) Комерційна (підпр)

2) Некомерційна (непірпр)

Некомерційне госп-ня (ч.1 ст.52 ГК) – самостійни, систематична ГР, яка здійснюється суб.госп-ня, спрямована на досягнення ек., соц. та ін. результатів без приб.

Джерела некомерц ГД – зовн фін-ня.

Некомерційна ГД здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (щодо окремих видів діяльності), в яких, відповідно до ч. 4 ст. 12 ГК України, забороняється підприємництво; здійснення такої діяльності відбувається на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, який для цього створює некомерційне (казенне) підприємство.

Однією з ознак некомерційної ГД, відповідно до ч. 1 ст. 52 ГК України, є самостійність її здійснення. Проте така діяльність - у зв'язку з відсутністю в її суб'єкта мети отримання прибутку - не може здійснюватися без відповідного фінансування, яке зазвичай надається власником майна (уповноваженим органом) і засновниками суб'єкта такої діяльності. Некомерційна господарська діяльність притаманна для казенних підприємств (ч. 8 ст. 73, статті 76-77 ГК України) та некомерційних комунальних підприємств (ч. З ст. 78 ГК України). Фінансування їх діяльності в разі збитковості здійснюється за рахунок відповідного бюджету, а в разі функціонування суб'єкта некомерційної ГД на базі приватної (приватні некомерційні підприємства) чи колективної власності (дочірні унітарні підприємства господарських товариств чи кооперативів) - за рахунок власників його майна та/або засновників (учасників). Це зумовлює застосування щодо майна суб'єкта некомерційної господарської діяльності спеціального правового титулу - права оперативного управління (ч. З ст. 76, ч. З ст. 78, ст. 137 ГК України). Остання (ст. 137 ГК) передбачає: 1) цільове використання майна, можливість розпорядження (за цільовим призначенням, у визначених власником майна межах) грошовими коштами, виробленими товарами (відвантаження контрагентам відповідно до державних контрактів та інших господарських договорів), сировиною, напівфабрикатами, комплектуючими (застосування у виробничому процесі); 2) контроль з боку власника (безпосередньо або через уповноважений ним орган) за цільовим використанням майна та дотриманням встановлених меж використання; 3) право власника вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Здійснення суб'єктом права власності некомерційної ГД (як основної) зумовлює визначення джерел отримання коштів для покриття збитків від такої діяльності (для товарних і фондових бірж, наприклад, такими джерелами є періодичні внески членів біржі).

Ст 86: Непідпр тов.-ва(спож, об*єднання громадян) та установи можуть поряд зі своєю осн.діяльністю здійснювати ПД, якщо інше не встановлено з-ном та якщо діяльність відповідає меті ьа сприяє її досягненню.

Поняття та ознаки комерційної господарської діяльності.

Характерними рисами підприємницької діяльності, що відрізняє її від некомерційної, є:

• наявність мети отримання прибутку від здійснення такої діяльності, що досягається шляхом задоволення суспільних потреб у певних товарах, роботах, послугах в результаті їх реалізації за плату (більшу, ніж собівартість виробництва цих благ);

• ініціативність, що забезпечує пошук і запровадження новітніх технологій, нових господарських зв'язків, оптимізацію власної діяльності;

• ризиковий характер такої діяльності, оскільки сам підприємець несе основні ризики у разі негараздів у своїй діяльності, невдалого вибору контрагентів тощо;

• власна відповідальність підприємця у разі невиконання (неналежного виконання) зобов'язань перед кредиторами, державою, територіальною громадою та іншими особами усім майном, що належить йому на праві власності чи праві господарського відання, а також можливість визнання підприємця банкрутом у разі його стійкої та значної неплатоспроможності; держава, територіальна громада чи інші особи (в тому числі засновники та учасники суб'єкта підприємництва) за загальним правилом не несуть субсидіарної відповідальності за результати його діяльності підприємця (крім деяких визначених законом випадків);

• усі вищезазначені риси зумовлюють ще одну - самостійність здійснення підприємницької діяльності, що дозволяє її суб'єкту вжити максимально можливі заходи для успішності такої діяльності та оперативно реагувати на кон'юнктуру ринку, на поведінку контрагентів, на відгуки споживачів тощо.

Узагальнене поняття підприємницької діяльності дається в ст. 42 Господарського кодексу:

«Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку».

 

Принципи підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. 44 ГК Підприємницька діяльність здійснюється на основі принципів:

­ вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності. Суб’єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися з огляду на потреби ринку із урахуванням обмежено, встановлених чинним законодавством;

­ самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально – технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

­ вільного найму підприємцем працівників. Цей принцип обмежується положеннями спеціального законодавства про зайнятість, що містить положення, якими обмежуються трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства. Зокрема, 8 Закону України від 01 03. 1991 р. «Про зайнятість населення» передбачена необхідність отримання ними дозволу на працевлаштування у державній службі зайнятості України;

­ вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. На практиці цей принцип суттєво обмежується шляхом встановлення правил щодо цільового використання коштів суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи, обмежень на проведення операцій у готівкових коштах та ін.;

­ самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Цей принцип обмежується, зокрема, положеннями Закону України від 23. 09. 1994 р. «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», ст. 1 якого встановлені правила щодо обов’язкового зарахування на їх валютні рахунки в уповноважених банках виручки резидентів у іноземній валюті у терміни виплати заборгованостей, зазначених в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.

- Встановлення цін відповідно жо з-ну

 

 

Свобода підприємницької діяльності.

Стаття 43.

1. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

2. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.

3. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

4. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України (254к/96-ВР).