Суб'єкти комерційної діяльності 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Суб'єкти комерційної діяльності



Згідно з українським законодавством суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють діяльність, реалізуючи господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями. Виходячи з цього, суб'єктами комерційної діяльності є:

а) громадяни України, іноземці й особи без громадянства, які проводять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

б) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які проводять господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку.

Суб'єкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

Відповідно до ст. 34 і 35 «Цивільного кодексу України» (із змінами і доповненнями) фізична особа може бути зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності, тільки набувши повної цивільної дієздатності, а саме:

1) з моменту досягнення вісімнадцяти років (повноліття);

2) у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу;

3) повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатись комерційною діяльністю, за наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування.

Не дозволяється займатися підприємництвом таким категоріям громадян: військовослужбовцям, посадовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади та управління, які здійснюють контроль за діяльністю підприємств.

Не можуть бути підприємцями особи, яким суд заборонив займатися певним видом діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду, а також особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини.

Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Залежно від способу створення і формування статутного капіталу підприємства можуть бути унітарними й корпоративними.

Унітарним визнається підприємство, засновником якого виступає один суб'єкт господарювання.

Корпоративнимвизнається підприємство, у створенні якого беруть участь два і більше засновника.

Залежно від числа працюючих і обсягу валового доходу підприємства можуть бути малими, середніми й великими.

Малимназивається підприємство, в якому середньорічна чисельність працюючих не перевищує 50 чоловік. При цьому валовий доход від реалізації продукції, робіт, послуг за рік не може бути понад 500 000 євро.

Досвід країн з ринковою економікою свідчить про високу економічну ефективність малого бізнесу. Вільна ринкова конкуренція змушує малі підприємства пристосовуватися до ринкових умов, що постійно змінюються. Більше того, вони конкурентно впливають на великі підприємства, ефективно стримуючи властиву їм тенденцію до застою. В усьому світі мале підприємництво користується державною підтримкою. У нашій країні ще не створені відповідні ефективні механізми й програми розвитку малого бізнесу.

Великимвважається підприємство, в якому середньорічна чисельність працюючих перевищує 1000 чоловік, а валовий доход від реалізації продукції, робіт, послуг за рік – понад 5 000 000 євро.

Всі інші підприємства потрапляють до категорії середніх.

Державне підприємство, яке відповідно до законодавства України не підлягає приватизації, за рішенням Кабінету Міністрів України може бути перетворене в казенне підприємство.

Казеннимназивається комерційне підприємство, яке може бути державним або муніципальним і не наділено правом власності на закріплене за ним майно.

Казенні підприємства створюються в галузях народного господарства, в яких:

- законом дозволяється проводити господарську діяльність тільки державним підприємствам;

- основним (більше 50%) споживачем послуг, продукції є держава;

- за умовами господарювання не можлива вільна конкуренція товаровиробників і споживачів;

- більше 50% виробленої продукції є нерентабельною, хоча і суспільно необхідною продукцією;

- приватизація майнових комплексів державних підприємств заборонена законом.

Суб'єкти господарського права мають ряд ознак правосуб'єктності, закріплених українським законодавством. По-перше, ці суб'єкти маютьпевну організаційно-правову форму. Комерційна діяльність може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, передбачених законом. Під організаційно-правовою формою розуміється така форма юридичної особи, що характеризує специфіку її створення, майнового статусу, характеру прав і прав засновників (учасників) на майно, особливості їхньої відповідальності за зобов'язаннями суб'єкта.

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та ін. формах, установлених законом (див. схему 1.1).

Товариствомє організація, створена шляхом об'єднання осіб або учасників і яка може бути як підприємницькою, так і непідприємницькою.

Установоює організація, створена однією або декількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні її шляхом об'єднання або виділення майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюється законом.

Товариства, які здійснюють комерційну діяльність з метою одержання і наступного розподілу прибутку між учасниками, можуть бути створені тільки як господарчі товариства або виробничі кооперативи.

 

 

Схема 1.1 – Організаційно-правові форми підприємницької діяльності.

 

Виробничим кооперативомє добровільне об'єднання громадян на засадах членства для загальної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на особистій трудовій участі й об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Статутом кооперативу і законом може передбачатися участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб.

Установчим документом виробничого кооперативу є статут, що затверджується загальними зборами його членів. Назва кооперативу повинна містити його найменування і слова «виробничий кооператив».

Господарським товариствомє юридична особа, статутний або складовий капітал якої розділений на частки між учасниками і яка може створюватися у формі:

- повного товариства (ПТ);

- командитного товариства (КТ);

- товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ);

- товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ);

- акціонерного товариства (АТ).

Повнимє товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють комерційну діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, яке їм належить. Найменування повного товариства повинне містити імена всіх його учасників і слова «повне товариство» або містити ім'я або найменування одного учасника з додаванням слів «і компанія», а також слова «повне товариство».

Повне товариство створюється і діє на підставі установчого договору.

Командитним товариствомназивається товариство, в якому поряд з учасниками, які здійснюють від імені товариства комерційну діяльність і додатково несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства усім своїм особистим майном (повні учасники), є один або декілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах сум внесених ними внесків, і не беруть участі в діяльності товариства. Найменування командитного товариства повинне містити імена або найменування всіх його учасників і слова «командитне товариство» або містити ім'я або найменування одного повного учасника з додаванням слів «і компанія», а також слова «командитне товариство».

Командитне товариство створюється і діє на основі установчого договору, який підписують всі повні учасники. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява – меморандум.

Учасниками повного товариства і повними учасниками командитного товариства можуть бути особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

Товариством з обмеженою відповідальністює засноване одним або декількома особами товариство, статутний капітал якого розділений на частки, розмір яких установлюється статутом. Максимальна кількість учасників ТОВ може досягати 10 осіб. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх внесків. Величина статутного капіталу не може бути меншою за 100 мінімальних заробітних плат (з 1 січня 2008 року мінімальна заробітна плата в Україні згідно із Законом України “Про Державний бюджет на 2008 рік” складає 515 грн. в місяць).

Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники повинні оплатити не менше 50% суми своїх внесків. Частина, що залишилася, має бути внесена учасниками протягом року.

Назва товариства з обмеженою відповідальністю повинна містити найменування товариства і слова «товариство з обмеженою відповідальністю».

Товариством з додатковою відповідальністює товариство, засноване однією або декількома особами, статутний капітал якого розділений на частки, розмір яких визначений статутом. Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, що встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником внеску. У разі визнання банкрутом одного з учасників його власність по зобов'язаннях товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їхнім часткам у статутному капіталі.

До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення, що відносяться до товариства з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом.

Акціонерним є товариство,статутний капітал якого розділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Акціонери несуть ризики збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в розмірі вартості приналежних їм акцій. Статутний капітал акціонерного товариства складають внески засновників і учасників. Величина статутного фонду не може бути меншою за 1 250 мінімальних заробітних плат. Назва акціонерного товариства повинна містити його найменування і вказівку на те, що товариство є акціонерним. Акціонерні товариства можуть бути відкритими й закритими.Акції відкритихакціонерних товариств можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки і купівлі – продажу на біржах. При продажу своїх акцій власники не повинні одержувати згоди інших акціонерів на їхнє відчуження. Акції закритоготовариства розподіляються між засновниками і не можуть продаватися і купуватися на біржах. Акціонери закритого акціонерного товариства мають перевагу при покупки акцій, що продаються іншими акціонерами.

Акціонерне товариство може бути створено одним чи декількома особами. Якщо декількома – то вони укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства. Цей договір не є установчим документом.

Установчим документом акціонерного товариства є статут.

Підприємства мають право об'єднуватися у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Такі об'єднання утворюються на добровільних засадах на невизначений строк або як тимчасові об'єднання.

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.

Господарські об'єднання створюються за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду і діють на основі установчого договору або статуту. Державні чи комунальні господарські об'єднання утворюються за рішенням Кабінету Міністрів України або за рішенням органів місцевого самоврядування. Такі об'єднання діють на підставі рішення про його створення і статуту, що затверджується органом, який прийняв рішення про утворення такого об'єднання.

Господарські об'єднання згідно з українським законодавством, утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законами. Об'єднання підприємств створюється лише в тому разі, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Асоціація являє собою договірне об'єднання підприємств, створюване з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або декількох виробничих і управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових і матеріальних ресурсів.

Асоціація не має права втручатися у виробничу й комерційну діяльність будь-кого з її учасників. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їхні інтереси у відносинах з органами влади та інших підприємствами і організаціями. Діє на підставі договору і статуту.

Корпорація – це договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум – тимчасові статутні об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети. Це може бути реалізація цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів і т.п. Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел. Вирішивши поставлене завдання, консорціум припиняє свою діяльність.

Концерн – це статутне об’єднання підприємств та інших організацій на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та ін. діяльності.

Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно у складі інших концернів.

Державні й комунальні об'єднання створюються в основному у формі корпорацій або концернів незалежно від назви об'єднання (комбінат, трест і т.п.).

Поряд з добровільними існують об'єднання, що створюються в результаті поглинання одних підприємств іншими. Прикладом подібних об'єднань можуть бути холдингові компанії.

Холдингова компаніязгідно з Законом „Про холдингові компанії в Україні” - це відкрите акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств. При цьому визначається, що холдинговий корпоративний пакет акцій (часток, паїв) - пакет акцій (часток, паїв) корпоративного підприємства, який перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує право вирішального впливу на господарську діяльність корпоративного підприємства. Холдингові компанії можуть утворюватися:

а) органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або разом з іншими засновниками шляхом об'єднання у статутному фонді холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв);

б) іншими суб'єктами на договірних засадах.

У випадках, передбачених законодавством, холдингові компанії утворюються за умови попереднього отримання дозволу відповідного органу Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України на концентрацію, узгоджені дії суб'єктів господарювання.

Особливими суб'єктами господарського права слід визнати фізичних осіб-підприємців:

- громадяни України;

- іноземці;

- особи без громадянства.

Ці особи мають право здійснювати комерційну діяльність у будь-яких організаційних формах на їх вибір. Зокрема, якщо діяльність фізичних осіб проводиться із залученням найманої праці, вона реєструється як приватне підприємство. Установчим документом приватного підприємства (фірми) є статут.

Комерційна діяльність фізичної особи може здійснюватися і без створення юридичної особи (підприємства) шляхом реєстрації індивідуальної трудової діяльності – суб’єкта підприємницької діяльності фізичної особи (СПДФО).

Організація підприємства

Після виникнення у комерсанта підприємницької ідеї потрібно приймати рішення: купувати діюче підприємство, реорганізувати існуюче або створити нове.

Фінансисти при оцінці кредитного ризику банку вважають у більшості випадків найбільш ефективне придбання підприємства. У той же час для створення раніше невідомих товарів або послуг, освоєння нової "ринкової ніші" більше підходить реорганізація підприємства або створення нового.

З юридичної точки зору підприємство може бути створено:

- за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або трудового колективу на основі діючого законодавства, а також унаслідок примусового розділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства;

- шляхом виділення із складу діючого підприємства за рішенням його трудового колективу за згодою власника або уповноваженого ним органу. У цьому разі за новими підприємствами зберігаються правоприємні зобов'язання.

Але кожний з цих варіантів вимагає кадрового, матеріального і фінансового забезпечення, тобто ефективних підприємницьких рішень щодо залучення людських, матеріальних і фінансових ресурсів. Передумови таких рішень готуються підприємцем у процесі формування бізнес-плану. Але цій роботі передує аналіз проблем вишукування початкового капіталу.

Початковий капітал — сума грошей, цінних паперів або матеріально-речовинних цінностей, необхідних підприємцю для відкриття власної справи, створення підприємства з виробництва товарів, послуг.

Початковий капітал неоднаковий у різних країнах, окремих сферах і галузях народного господарства.

Початковий капітал включає і так званий "стартовий" компонент (капітал), тобто витрати, пов'язані з підготовкою виробництва товарів або послуг. Вони містять у собі певні витрати на створення власного підприємства:

- його реєстрацію (сплата реєстраційного збору);

- оплату підготовки установчих документів;

- послуги нотаріуса;

- відкриття розрахункового рахунку в банку;

- виготовлення ескізу печатки, штампів, товарного знаку;

- одержання кодів діяльності;

- дозвіл міліції на виготовлення печатки і штампів;

- послуги чиновників та ін.

На цьому етапі фінансове планування проводиться в рамках розробки бізнес-плану.

Надзвичайно важливою для майбутніх підприємців є точна інформація бізнес-плану про майно підприємства, зокрема про джерела його формування. Майно підприємства складають його основні й оборотні фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Основними джереламиформування майна підприємства є:

- грошові й матеріальні внески засновників;

- доходи, отримані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності, у тому числі від операцій з цінними паперами;

- кредити банків та інших кредиторів;

- кошти з бюджетів різних рівнів.

Одним з найважливіших засобів формування початкового капіталу є заощадження домогосподарств. Кількісно такі заощадження являють собою різницю між доходами сім'ї і споживчих витрат.

На будь-якому підприємстві повинна діяти фінансова стратегія, що реалізується у фінансових планах, яка дозволяє на початковому етапі діяльності вирішити два основних завдання:

- які кошти необхідні для того, щоб створити підприємство?

- які кошти необхідні для роботи підприємства протягом 3-х місяців?

- які їхні джерела?

Визначивши обсяг і джерела інвестування, підприємець приймає рішення про створення підприємства. В його основі лежать механізми визначення прибутковості інвестування та аналізу беззбитковості. Прибутковість інвестування пов'язана зі строком окупності й дисконтуванням доходу. Строк окупності інвестицій визначається відношенням суми початкових інвестиції до щорічних грошових доходів від реалізації підприємницької ідеї.

Але в умовах інфляції його визначення неможливе без застосування коефіцієнта дисконтування ( ). Його знаходять за формулою

,

де: П — відношення банківської кредитної ставки до 100;

n — кількість років інвестування.

Ефективність інвестування визначається відношенням суми дисконтування доходу до суми дисконтування витрат. Реалізація підприємницької ідеї вважається ефективною, якщо цей коефіцієнт більше одиниці. Цю ефективність відображає і коефіцієнт прибутковості. Він припускає визначення точки беззбитковості,що показує рівень виробництва і продажів, при якому фінансові надходження покривають видатки на виробництво. У цій точці воно стає беззбитковим, але і прибутку ще не дає.

Головним на початковому етапі заснування юридичної особи є вибір його форми власності й правового статусу підприємства. Засновниками підприємства можуть бути власники майна або уповноважені ними особи.

На другому етапі ведеться розробка установчих документів, статуту й установчого договору. Заключним етапом утворення юридичних осіб є їх державна реєстрація, з моменту якої організація одержує статус юридичної особи.

Статут підприємства визначає його правоздатність, установлює правовий статус. Основне призначення статуту — інформування контрагентів та інших осіб про коло своєї діяльності, права і можливості, встановлення організаційно-правової форми підприємства.

Ні сам статут, ні його окремі положення не можуть бути оголошені комерційною таємницею.

Установчий договір — це договір про добровільне об'єднання двох чи декількох осіб, їхнього майна, в якому кожний з учасників бере на себе певні зобов'язання стосовно інших учасників з метою одержання прибутку. Тому акцент у ньому роблять на загальному обсязі статутного капіталу, частки кожного із засновників, її формі (натуральній чи майновій), умовах передачі майна у власність юридичної особи, порядок розподілу прибутку і збитків, умови виходу засновників зі складу юридичної особи.

Підписанню установчого договору, як правило, передує ретельне комплексне техніко-економічне обґрунтування діяльності підприємства, розробка бізнес-плану і насамперед таких сторін документа, як розрахунок статутного фонду, очікуваних прибутків, балансу доходів і витрат на функціонування підприємства та ін.

Оскільки в установчому договорі особлива увага приділяється статутному капіталу, розглянемо його сутність і шляхи формування.

Статутний капітал — сукупність майнових (матеріальних, речових) і грошових коштів та інших нематеріальних цінностей, що є постійним внеском його засновників-учасників у створене ними господарче товариство з метою забезпечення діяльності підприємства й одержання на цій основі прибутку.

Внесками засновників і учасників товариства є:

- у майновій формі — будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності;

- у грошовій формі — грошові ресурси (в тому числі у вільно конвертованій валюті) і цінні папери;

- у формі нематеріальних цінностей — усі види майнових прав: на користування землею та іншими природними ресурсами, в тому числі інтелектуальною власністю (зокрема, використання винаходів у вигляді патентів і ліцензій, "ноу-хау").

При створенні акціонерного товариства в установчих документах повинні бути відображені дані про види акцій, що випускаються, їхню номінальну вартість, кількість і співвідношення акцій різних видів.

Державна реєстрація юридичних і фізичних осіб проводиться відповідно до Закону України від 15.05.03р. №755-І “Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців”, що набрав чинності з 1 липня 2004 р. Підприємство вважається створеним і здобуває статус юридичної особи з моменту державної реєстрації і внесення в єдиний державний реєстр.

Скасування державної реєстрації здійснюється за особистою заявою суб'єкта підприємницької діяльності, а також на підставі рішення суду.

Припинення діяльності підприємства відбувається шляхом його ліквідації або реорганізації. Реорганізація підприємства— процес перетворення, перебудови організаційної структури і управління підприємством при збереженні його виробничого потенціалу, зокрема основних фондів.

Формами реорганізаціїєзлиття, приєднання, поділ, виділення і перетворення підприємств:

- злиттям організацій визнається виникнення нової організації шляхом передачі їй усіх прав і обов'язків двох чи декількох організацій з одночасним припиненням діяльності останніх;

- приєднанням організації визнається припинення діяльності однієї чи декількох організацій з передачею всіх їхніх прав і обов'язків іншій організації;

- поділом організації визнається припинення діяльності організації з передачею всіх її прав і обов'язків знову створюваним організаціям;

- виділенням організації визнається створення однієї чи декількох організацій без припинення діяльності. При виділенні зі складу діючої організації однієї або декількох до кожної з них переходить частина прав і обов'язків реорганізованої організації відповідно до розподільчого балансу;

- під перетворенням організації розуміється перетворення юридичної особи однієї організаційно-правової форми в іншу відповідно до положень господарського кодексу і законів.

 

Ліквідація підприємства може здійснюватися:

- добровільно — ліквідаційною комісією, що створюється власником або уповноваженим ним органом, призначеним ліквідаційною організацією;

- примусово — комісією, призначеною судом або відповідним державним органом.

Ліквідація і реорганізація підприємства проводяться за рішенням власника і участю трудового колективу.

Основними причинами ліквідаціїпідприємства є:

- його банкрутство, тобто неможливість платити за своїми обов'язками, а також погасити наявні борги. Під неспроможністю (банкрутством) розуміється процес припинення діяльності організації (індивідуального підприємця) відповідно до рішення суду (чи добровільно) при невиконанні відповідно до закону грошових зобов'язань перед кредиторами та іншими зобов'язаннями перед бюджетами. До конкретних причин банкрутства підприємств відносяться: їхня низька конкурентоздатність, надмірні витрати виробництва й обороту, нестача оборотних коштів, високі відсотки по кредиту, погіршення економічної кон'юнктури та ін.;

- закінчення терміну, на який підприємство створювалося, чи досягнення мети, поставленої суб'єктами комерційної діяльності при організації підприємства;

- ухвалення рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, установлених законодавством, якщо в передбачений рішенням термін не забезпечено дотримання цих умов або не змінений вид діяльності;

- визнання рішенням суду недійсними установчих документів і дозволу на створення підприємства;

- систематичні й грубі порушення діючого законодавства.

 

Тема 2. Основи бізнес-плану

2.1 Роль бізнес-планування в умовах ринкової економіки

Зарубіжний досвід і логіка, а також об'єктивний аналіз показують, що в умовах ринку самопланування на рівні господарських осередків щодо комерційної діяльності є необхідним і неминучим. Для підприємництва найбільш характерні плани й програми реалізації окремої угоди і проведення основних операцій, що складають угоду. А якщо здійснюється кілька угод, пов'язаних одна з одною, то, плануючи їх у взаємодії, доводиться мати справу з плануванням комерційної діяльності як безперервного процесу.

Із самого визначення поняття "план" виходить, що в бізнес-плані має бути заздалегідь намічена бажана і практично здійснювана програма підприємницьких дій, які забезпечують досягнення поставленої мети.

Під бізнес-планомрозуміється чітко підготовлений документ, в якому викладається зміст обраного виду діяльності, поставлені цілі й планомірно організовані заходи, спрямовані на досягнення цих цілей.

Правильно складений бізнес-план у підсумку відповідає на запитання: чи варто займатися даним видом діяльності і чи принесе справа, що планується, прибуток , який дозволить окупити затрачені сили й засоби? В умовах ринку такі плани необхідні всім: банкірам, потенційним інвесторам і перш за все самому підприємцю, який повинен чітко проаналізувати свої ідеї, перевірити їх реалістичність.

Бізнес-план у ринковій системі господарювання виконує дві функції:

1) зовнішню — ознайомлення різних представників ділового світу із сутністю та основними аспектами реалізації конкретної підприємницької ідеї;

2) внутрішню — опрацювання механізму самоорганізації, тобто ціліс-ної, комплексної системи управління реалізацією підприємницького проекту.

У бізнес-плані повинна бути чітко сформульована мета його складання. Якою ж є мета розробки бізнес-плану в умовах ринку?

По-перше, планування – це ключ до процвітання в бізнесі. План з його конкретними комерційними цілями і програмою дій щодо їх досягнення виступає в ролі гіда, який веде бізнес лабіринтом економіки. Іншими словами, бізнес-план — це засіб, за допомогою якого підприємець може керування своїм бізнесом.

По-друге, розробка бізнес-плану змушує підприємця моделювати ситуації і розглядати проблеми, що можуть перешкоджати успіху.

По-третє, бізнес-план — це засіб залучення позикового капіталу, необхідного для розвитку бізнесу. Таким чином, бізнес-план — це основа конструктивних відносин з потенційними інвесторами, тобто з тими, в кого ви будете позичати гроші для реалізації свого проекту.

По-четверте, на початковому етапі створення своєї справи бізнес-план є основним інструментом комунікацій між підприємцем і зовнішнім світом.

По-п'яте, у процесі складання бізнес-плану розвиваються здібності підприємця як менеджера — набувається досвід оцінки умов конкуренції, способів просування товарів на ринок, використання переваг свого бізнесу, фінансового планування, розробки різних сценаріїв діяльності.

Бізнес-план повинен бути складений обов'язково в письмовій формі, тому що неформальні, усні пропозиції можуть призвести або до того, що підготовчий період буде дуже тривалим, або просто до провалу бізнес-ідеї.

Узагальнення досвіду підприємницьких починань дозволяє виділити в процесі роботи над бізнес-планом дві стадії:

а) підготовчу;

б) основну.

Процес розробки бізнес-плану розпочинається із збору інформації, що стосується майбутнього бізнесу. До цієї інформації належить маркетингова, виробнича й фінансова. Ідея буде успішною, якщо знайти свого споживача. В умовах ринкової економіки людям неможливо продати те, що вони не хочуть купувати, і легко продати те, що хочуть і можуть купувати. Тому першим кроком є аналіз стану ринку, який полягає в детальному розгляді всіх умов, в яких буде працювати і конкурувати підприємець. Іншими словами, необхідно з'ясувати:

1) які можливості ринку і які тенденції його розвитку?

2) які фактори можуть вплинути на успіх справи?

Аналізують такі показники ринку:

1) попит на даний вид продукції чи послуг;

2) купівельні можливості потенційних клієнтів;

3) чисельність потенційних покупців з розбивкою за районами і віковими групами;

4) динаміка доходів населення (клієнтів);

5) динаміка загального попиту на всі заставні товари на ринку;

6) чисельність підприємців, які займаються цим видом підприємницької діяльності.

Наступним кроком підготовчої стадії бізнес-планування є визначення особистих цілей підприємця.

Ще одним важливим кроком підготовчої стадії бізнес-планування є визначення предмета бізнесу.

Цей етап підготовки бізнес-плану дозволяє відповісти на досить просте, але істотне запитання після того, як ми вже проаналізували стан ринку, розробили власну бізнес-ідею, що відповідає ринковому сьогоденню, а також особистим цілям, — яким видом діяльності буде займатися підприємець?

Наступними важливими кроками розробки бізнес-плану є визначення цілей запланованого бізнесу, його стратегії та тактики, тобто процес стратегічного планування.

За збиранням інформації йде стратегічне планування, яке включає в себе такі етапи: визначення місії фірми; зовнішній аналіз, внутрішній аналіз (визначення слабких і сильних сторін бізнесу), встановлення цілей діяльності фірми, аналіз стратегічних альтернатив і вибір стратегії.

Процес стратегічного планування досить трудомісткий, але саме він істотно підвищує шанси виживання в конкурентному середовищі.

2.2 Етапи розробки бізнес-плану підприємства

 

Що конкретно має включати бізнес-план підприємства? Зміст бізнес-плану залежить насамперед від того, на кого він розрахований. Зміст і обсяг бізнес-плану визначаються також сферою торговельної діяльності (дитяча харчова продукція, магазин взуття чи супермаркет), до якої належить даний бізнес, розмірами бізнесу й сумами коштів, необхідними для його організації, конкретними характеристиками вашого майбутнього продукту і стадіями його життєвого циклу.

 

Таблиця 2.1 – Основні етапи розробки бізнес-плану підприємства

Перший етап Вибір продукції та/або послуг, що будуть запропоновані на продаж.
Другий етап Дослідження середовища (в тому числі ринку майбутнього бізнесу).
Третій етап Вибір місцезнаходження майбутнього бізнесу.
Четвертий етап Прогнозування обсягів і доходів від продажу продукції та /або послуг.
П'ятий етап Визначення виробничих параметрів майбутнього бізнесу (приміщення, устаткування, постачальники продукції, контроль якості, управління).
Шостий етап Розробка цінової і торгової політики, вибір способу реклами.
Сьомий етап Обґрунтування вибору фо




Последнее изменение этой страницы: 2016-06-07; просмотров: 107; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.23.219.12 (0.013 с.)