Втрата англ.. пром. Гегемонії

. З переходом до монополістичного капіталізму Англія втрачає свою

промислову першість на світових ринках, якою вона користувалася в

середині XIX ст. як країна, в якій уперше виникло фабричне виробництво.

Починаючи з 70-х років XIX ст. темпи зростання промислового виробництва

в Англії значно уповільнюються. Якщо в період з 1815 р. до початку 70-х

років середньорічний приріст промислової продукції тут становив 3,4%. то

з початку 70-х років і до 1914 р. він досягав лише 1,7%, унаслідок чого

питома вага Англії у світовому промисловому виробництві неухильно

зменшується. Якщо в середині XIX ст. вона виробляла близько половини

світової промислової продукції, то в 1914р. — тільки одну сьому.

Це явище обумовлюється насамперед тим, що Англія першою у світі

здійснила промисловий переворот і в період, який розглядається, її

промислове обладнання було вже як морально, так і фізично застаріле.

Крім того, маючи величезну кількість колоній, які в 100 разів

перевищували за площею метрополію, англійські підприємці надавали

перевагу вивозу капіталу туди, що значно зменшувало розміри

капіталовкладень у самій Англії, гальмувало оновлення основного

капіталу, стримувало запровадження досягнень науки та техніки. Також

досить велику роль відігравала й політика протекціонізму, яка роль відігравала й політика протекціонізму, яка

проводилася провідними державами у поєднанні з їх експансією на світові

ринки. При збереженні політики фрітредерства з боку Англії, це звузило

ринки для англійських товарів, особливо якщо врахувати те, що США і

Німеччина мали підприємства, обладнані сучасною технікою, завдяки чому

могли знизити собівартість своєї продукції і перетворити продукцію

Англії у неконкурентоспроможну.

Становище англійської економіки ускладнила світова аграрна криза,

викликана надходженням на європейський ринок дешевого американського

хліба. Вона розпочалася у 1874 р. та тривала 20 років. У результаті

кризи Англія втратила свою аграрну базу й все більше залежала від

імпорту хліба, що стало дестабілізуючим чинником у розвитку її

економіки, робило залежною від змін цін на світовому ринку

сільськогосподарської продукції.

Негативно впливало на розвиток англійської економіки також

недооцінювання значення використання електроенергії. Наслідком цього

була низька енергоозброєність праці порівняно зі США та Німеччиною,

особливо в старих галузях економіки.

Зростаючий вивіз капіталу обумовив його нестачу у власній економіці,

тому великого значення набуває мобілізація грошових коштів та капіталів

з допомогою акціонерних компаній, причому для залучення заощаджень

трудящих та дрібної буржуазії в Англії дозволяється випускати акції

номіналом до 1 ф. ст. Уже на початку XX ст. акціонерний капітал стає

домінуючим у всіх галузях промислового виробництва. Таким чином

створюються передумови монополізації промисловості, насамперед у нових

галузях (трубопрокатне виробництво, хімічна промисловість), а також у

воєнно-промисловому комплексі. Водночас у старих, традиційних галузях

англійської промисловості цей процес відбувається надзвичайно повільно.

Повільний процес монополізації англійської промисловості обумовлений

низкою причин, серед яких:

можливість для підприємців отримати надприбутки без знищення

конкуренції, вивозячи капітал у колонії;

відносний занепад виробництва у старих галузях, передусім у видобувній,

а саме з цих галузей і розпочинається монополізація;

англійська економіка традиційно орієнтована на експорт, а експортні

галузі погано піддаються монополізації.

Разом з тим банківський капітал за темпами монополізації та

централізації значно випереджав промисловий, п'ять великих банків (Big

five, Велика п'ятірка) мали 40% загальної суми всіх банківських

капіталів країни.

У результаті частка Англії у світовому промисловому виробництві впала,

вона втратила свою світову промислову першість. Проте слід зауважити, що

втрата світової гегемонії відбувалася повільно, а доходи всіх верств

населення продовжували зростати. Національний дохід Англії в останній

чверті XIX ст. виріс втричі, а доходи підприємців від зарубіжних

капіталовкладень збільшилися в дев'ять разів. Залишався найпотужнішим у

світі її воєнний флот, на який витрачалося близько половини всіх

видатків державного бюджету.

Екон відставання Франції

Ост чверть 19-поч 20ст для Фр характеризувалася подальшим зрост дух-культ рівня франц нації під впливом ідей франц просвітництва,творів літератури мистецтва.

Вересень 1870-1914рр-посилився робітничий та соц. Рух,створ соціал партію,зростала роль профспілок. До сер 20ст Фр за обсягами промисл в-цтва – 2місце,напри 19ст – 4місце

Франц-пруська війна 1870-1871рр затримала розвиток ек. парцелярний характер її с/г – слабкий розвиток товарн та зв'язок з ринком,площа землі – 1,2га. Форми орг. госп- монополії у вигляді синдикатів і картелів (синдикат – це обєдн кількох підпр однієї галузі промисл,він створ з метою усунення конкур через установл контролю за ринком і отрим монопольно високих прибутків. На поч. 20ст у розв важкої промисл в-цтва та застосув нової техніки,що влинуло на розвиток автомобілебуд,електротехн,суднобуд,верстатобуд. Причина відставання Фр-суттєві витрати на колоніальні витрати(авантюри),розв цих питань держава намагається здійснити за рахунок зб податків,це призведе до зниж життєвого рівня трудящихся. Фр вивозила капітал за кордон. Швидкими темпами відбув процес концентрації та централізації банківського капіталу («Французький банк»). Фр банки спрямовували кошти на лихварські операції,надаючи позики іноземним державам під високі відсотки. Фр була на 2 місці за обсягами експорту капіталу. Лихварський характер підтвердив велику к-сть рантьє,які володіли цінними паперами. Наприк 19ст задля підтримки вітчизн експорту уряд Фр переходить до політики протекціонізму. Фр залишилася агр. – індустр країною з слабкорозв промисловістю, і з 2 місця напри 19ст у світі за обсягами промисл в-цтва на 4 місце.

Агр реформа столипіна

Роль столипінської аграрної реформи в госп розвитку України

9 листопада 1906 року цар підписав підготовлений Столипіним указ, за яким кожен домохазяїн, що володів землею на общинному праві, міг в будь який час зажадати закріплення за собою в особисту власність належної йому частини землі. Домохазяїн, що закріпив у приватну власність землю, мав право вимагати від сільської громади звести її в одну ділянку – “відруб”, а якщо селянин переносив на неї хату й переселявся туди, то така ділянка називалася “хутором”.

Нова аграрна політика передб. здіснення 3 груп законів:

- Зруйнування общин й закріплення за селянами землю у приватну власність.

- Насадження на селі хутірського і відрубного господарства.

- Переселення селян.

На закріплених в особисту власність землях вести господарство могли в основному лише заможні селяни – куркулі. Малоземельні, бідні селяни змушені були продавати свої наділи й перетворюватися на безземельних пролетарів. Її скуповували, часто за безцінь, куркулі. Селянський поземельний банк скуповував поміщицькі землі, а потім за більш високими цінами розпродавав їх окремими ділянками селянам. Якщо бідняки й купували в банку землі, то не маючи змоги виплачувати щорічні внески й проценти, зовсім розорялися, а земля поверталася в банк.

Проводячи аграрну реформу, царський уряд широко розгорнув переселення селян на окраїни – до Сибіру, Середньої Азії, на Кавказ. Цим він намагався послабити земельну тісноту в центральних районах і “розрідити” атмосферу в Росії, постаратися збути якомога більше неспокійних селян у Сибір. Найбільше переселенців до Сибіру дала Україна. Але царські власті вкрай погано організували переселення: переселенці їхали туди в вантажних вагонах, не були забезпечені харчами, медичної допомоги не було налагоджено, нові місця переселення не були підготовлені тощо. Через що смертність серед переселенців досягла в окремих випадках 30-40 %. У 1911 році на Україну повернулося близько 70 % переселенців.

Важливою рисою селянського землеволодіння була майже повна відсутність общини та перевага подвірної форми, яка в роки реформи полегшувала селянам процес закріплення землі в особисту власність.

Посиливши процеси подальшого розвитку капіталізму, аграрна реформа 1906 р. сприяла перерозподілу певних пропорцій у розвитку окремих галузей, відкриваючи шлях більш ефективним методам ведення господарства та спрямовуючи зусилля селян на можливість покращання свого економічного становища, на пристосування їх до запитів ринку в цьому русі. Підвищення урожайності в селянських господарствах нового типу, заведення нових поліпшених порід свійських тварин, перебудова на прибуткові галузі у розвитку тваринництва, поступове збільшення купівель та використання землеробських машин та знарядь, інших засобів сприяли закріпленню позитивного досвіду і відкривали перспективи дальшої товаризації сільського господарства та посилення його впливу на розвиток інших галузей народного господарства.

Значну роль у процесі забезпечення сировиною українських заводів і фабрик, що переробляли продукцію аграрного сектору економіки, відігравали новоутворені селянські господарства відрубно-хутірського типу.

Iндивiдуалiзацiя селянського землеволодiння на теренах України, прагнення енергiйних сiльськогосподарських працiвникiв поліпшити землеробську культуру стимулювали виробництво продукцiї сiльгоспмашинобудування. Це було головною умовою швидкого розвитку сiльгоспмашинобудування на початку ХХ ст.

Відбувалося значне збільшення обсягів виробництва у тих галузях, які мали прямий або опосередкований зв’язок з аграрними перетвореннями; подальша монополізація цих галузей, акціонування підприємств, втягування промисловості у забезпечення в першу чергу зростаючих потреб внутрішнього ринку та у зв’язку з цим стабільність та перспективи його подальшого розвитку; відчутний взаємозв’язок між розвитком промисловості та процесами, які відбувалися внаслідок столипінської аграрної реформи, простежується через діяльність земств по закупівлі сільгоспмашин, знарядь, покрівельного заліза, черепиці тощо; більш того, своєю антисиндикатською спрямованістю вони змушували відповідні підприємства враховувати інтереси споживачів.