Перетворення США у 1 індуст країну світу

Реформи 1861 року в росії

Стосовно Селянської реформи 1861 р. в Росії слід зазначити, що вона також помітно прискорила процес трансформації суспіль­ства в бік його капіталістичної диференціації. Реформа стала переломним моментом в історії розвитку країни. Протягом кіль­кох пореформених десятиріч у Росії, а в її складі— і в Україні, виникли та утвердилися нові, ринкові відносини.

Особливістю Маніфесту 1861 р. було те, що він став першим кроком до поетапних, хоча часто непослідовних, змін у суспіль­стві, які відбувалися протягом другої половини XIX — початку XX ст. Економічні зрушення (скасування панщини та позаеконо­мічних форм примусу, перетворення землі на об'єкт купівлі продажу, наділення селян землею) доповнювалися змінами в по­літичному (особиста незалежність селян від поміщиків) й адміністративному (селянське самоврядування, просвітницька діяль­ність земств) механізмах, соціальному житті суспільства.

Адміністративні перетворення після селянської реформи 1861 р. стали важливими віхами на шляху капіталістичної модер­нізації суспільства. Протягом 60-х рр. XIX ст. були проведені та­кож земська і судова реформи, запроваджено селянське самовря­дування. Завдяки військовій реформі (1874 р.) відбулися перетво­рення у військовій справі: були відмінені рекрутські набори ско­рочено строк служби, розроблена система заходів щодо технічно­го переозброєння армії.

Підготовлені та проведені, в основному представниками кон­сервативних кіл дворянства, реформи мали серйозні вади: чис­ленні пережитки феодально-кріпосницької системи, майже недо­торкане поміщицьке землеволодіння, обтяжливий фінансовий тягар для селян у вигляді викупних платежів тощо. А умови, за яких відбулося скасування кріпосного права, визначили особли­вості аграрної еволюції країни: повільний та болючий перехід від замкненого феодального господарства до капіталістичних мето­дів ведення останнього

Таким чином, з огляду на основні риси модернізації господар­ства України після_ 1861 р., можна говорити про наздоганяючу модель економіки. її характерними ознаками є: по-перше, утілен­ня в життя прогресивних явищ та процесів не завдяки еволюції «знизу», а силовій модернізації— «революції згори»; по-друге, вибіркове, а не системне, запозичення та використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва; по-третє, пріоритетність окремих галузей, яка в перспективі веде до деформації структури економіки; по-четверте, збереження протягом тривалого часу багатоукладності, паралельного існу­вання нового та попередніх устроїв, а також порушення однорід­ності економічного простору, ускладнення соціальних та полі­тичних проблем, зростання соціальної напруженості в суспільстві.

2осн. Тенденції в розв. Г-ва ХІХ поч. ХХ. НТП
Перша промисл революція підготувала ек передумови для здійснення другої технічної революції (1870-1918) в нових істор умовах,які позначились подальшим розвитком ринк госп в період монолістичної конкуренції.

У 1873р відбулася світова ек криза,яка була наслідком циклічності розвитку капіталіст ек в умовах вільної конкуренції.Криза співпала з початком розгортання другої НТР,що позначилась значними відкриттями в галузі науки та техніки. Наука перетворилася на рушійну силу техн. Прогресу,почала активно впливати на розвиток продуктивних сил сусп..

Кінець 19 – поч. 20ст познач новими технолог процесами одержання чорної і кольорової металургії, крекінгом нафти,одерж штучних барвників,створ тепловоз,електровоз та інші.

У 70-х рр. 19ст у країнах Європ цивілізації триває процес переходу до простого товарного, а згодом до товарно-грошового госп.

В ост чверті 19 ст відбулися революційні зміни в ринк системі перехід від вільної конкуренції до монополістної, виникнення нових форм власносі та госп-ння.

Відбулося утоварнення монополій, виникли великі підприємництва, у фін сфері - потужні банки.Виникли нові елементи ринкової інфраструктури – торг палати,біржі,контори аудиту та лізингу,довірчі товариства,різні фонди.

Промисловість на кінець 19ст – поява нової техніки,технології загострення конкурентної боротьби між підприємцями вимагало великих коштів – виникла колективна акціонерна форма приватної власності(накопич кошти,посилюють концентрацію капіталу)

Так у Німеччиніу 70х рр. було 400 акц товариств,а на поч. 20ст майже 2,5тис, гроші від яких вклад на розшир в-цтва. Акц форма в-сті стала відігр осн роль у розв ек. Формування в 60-70х рр. 19ст нової течії ЕД – маржиналізму відповідно до якої мінова вартість і блага визнач корисн останньої наявної одиниці цього блага)

Німеччина

Швидке зростання населення – масовий попит на різні товари та послуги. Розвиток тов. та послуг – виготовлення зброї для армії. Зростання розвитку промисловості, створ акц. Товариств на базі колективної власності з поділом праці та використанням інновацій.Освоєно нові досягнення – електромотор,двигун внутр. згорання,парова турбіна,металургія – томасівський та мартенівський методи. Зрост електротехн,хімічної,алюмінієвої,швидко розв машино буд,верстатобудування.

Монополія виникала у формі картелів (обєднання підпр,що виробл однотипну продукцію з метою проведеня ек політ)

США

Відбув процес процес індустріалізації,зрост важкої промисловості – швидкий технічний прогрес,упровадження досягнень 2 НТР. Поява нових галузей промисловості - автомоб,алюмінієвої,гумової,нафтової,електричної,верстатобудівної. Розвиток початкової,середньої, вищої освіти,захист нац. Товаровиробника.

Зміцнення інфраструктури – прокладання трамвайних ліній. Поширена форма господарювання – трест(обєдн підпр,фірм в якому його учасники втрач виробн.-торг сам ост. Відбув швидкий процес монополізації у промисловості та концентрації банківського капіталу.

Висновки: у 1870-1900рр обсяги продукції збільш в три раза,загостр конкур боротьби між моноп,між структурами за ринки збуту товарів і сировини. У провідних країнах Зх. Євр та США посил вплив держави на економіку та утвор держ-монополіст капіталу – роль уряду в політиці посилюється з мето. Її ефект функт та забезпеч прибутку підпр.

Наприкінці 19 ст США перетвор на реального лідера світової ек,посівши перше місце в світі за обсягом промисл і с/г в-цтва.

Перетворення США у 1 індуст країну світу

Перетворення США на першу індустріальну державу світу.
В кінці ХІХ – початку ХХ ст. США обігнали Англію і перетворилися на провідну індустріальну державу світу. Цьому сприяли: 1) ліквідація рабовласницької системи Півдня в результаті громадянської війни 1861-1865 рр., 2) багата сировинна база; 3) створення підприємств на більш сучасній технічній базі (досвід Європи); 4) нестача робочої сили та заміна її машинами; 5) еміграція до США енергійних, наполегливих молодих людей; 6)близькість до слаборозвинених країн Латинської Америки.
Концентрація та централізація виробництва і капіталу призвели до створення великих промислово-фінансових об’єднань. У США монополізм складався на основі трестів (англ). – учасники втрачають виробничу, комерційну, а часто і юридичну самостійність. Одна з найбільших фінансових монополій “Стандарт Ойл” (нафта) була створена Джорджем Рокфеллером у 1872 р. В кінці ХІХ ст. сформувалися фінансово-промислові групи Дюпонів, Морганів, які контролювали “Дженералс Моторс”, “Дженералс Електрик”, кредитно-фінансові інститути, страхову компанії, машинобудування тощо. До першої світової війни США переважно імпортували капітал, але вже на початку ХХ ст. американський капітал став проникати на зовнішні ринки.

Нім – 2-а пром. держ

Промисл розвиток Нім сприяло швидке зрост населення,яке давало велику к-сть робочих рук.Зрост міського насел у 1871р – 36,1% насел,то в 1910р – 60% у зв’язку з цим виник масовий попит на різні товари та послуги,особливу на їжу,житло,одяг,воду,електрику.

Одним з важливих факторів прискорення розвитку промисл, особливо важкої було виготовл зброї для армії. На швидкі темпи промисл в-цтва в Нім також впливало форсоване б-цтво залізн. Доріг,яке потребувало багато металу,вугілля,паровозів,вагонів.

В ост третині 19ст створ акціонерні товариства на базі колективної власності з поділом праці та використ новітніх новітніх досягнень техніки та технологій – вплив на високі темпи індустр та зрост продуктивності праці більше іж в інших країнах.

Особлива увага приділяється освоєнню новітніх досягнень техніки електромотора,двигунів внутр. згоряння,паровій турбіні.Швидкими темпами розв м/б та верстат обуд. У 70-80рр 19ст процес ек розвитку країни прискорюється. Відбув перетворення Нім х агр.-індустр в індустр-аграрну державу,заверш промисл переворот.Зявл картелі(обєдн підпр,що виробл однотипну продукцію з метою проведення єдиної ек політики,зрост роль банків – швидкий процес концентрації банківського капіталу(фін капітал).с/г розвивалося повільно,за «прусським шляхом».С/г підпадає під вплив тов.-грош відносин – швидка диференціація села.Переважна частина селян мала наділи землів в 2-3га,але через заборгованість та високі орендні платежі – с/г не могло забесп продукт харчування міське населення. Країна перетворилася на імпортера с/г продукції.

Екон відставання Франції

Ост чверть 19-поч 20ст для Фр характеризувалася подальшим зрост дух-культ рівня франц нації під впливом ідей франц просвітництва,творів літератури мистецтва.

Вересень 1870-1914рр-посилився робітничий та соц. Рух,створ соціал партію,зростала роль профспілок. До сер 20ст Фр за обсягами промисл в-цтва – 2місце,напри 19ст – 4місце

Франц-пруська війна 1870-1871рр затримала розвиток ек. парцелярний характер її с/г – слабкий розвиток товарн та зв'язок з ринком,площа землі – 1,2га. Форми орг. госп- монополії у вигляді синдикатів і картелів (синдикат – це обєдн кількох підпр однієї галузі промисл,він створ з метою усунення конкур через установл контролю за ринком і отрим монопольно високих прибутків. На поч. 20ст у розв важкої промисл в-цтва та застосув нової техніки,що влинуло на розвиток автомобілебуд,електротехн,суднобуд,верстатобуд. Причина відставання Фр-суттєві витрати на колоніальні витрати(авантюри),розв цих питань держава намагається здійснити за рахунок зб податків,це призведе до зниж життєвого рівня трудящихся. Фр вивозила капітал за кордон. Швидкими темпами відбув процес концентрації та централізації банківського капіталу («Французький банк»). Фр банки спрямовували кошти на лихварські операції,надаючи позики іноземним державам під високі відсотки. Фр була на 2 місці за обсягами експорту капіталу. Лихварський характер підтвердив велику к-сть рантьє,які володіли цінними паперами. Наприк 19ст задля підтримки вітчизн експорту уряд Фр переходить до політики протекціонізму. Фр залишилася агр. – індустр країною з слабкорозв промисловістю, і з 2 місця напри 19ст у світі за обсягами промисл в-цтва на 4 місце.

Агр реформа столипіна

Роль столипінської аграрної реформи в госп розвитку України

9 листопада 1906 року цар підписав підготовлений Столипіним указ, за яким кожен домохазяїн, що володів землею на общинному праві, міг в будь який час зажадати закріплення за собою в особисту власність належної йому частини землі. Домохазяїн, що закріпив у приватну власність землю, мав право вимагати від сільської громади звести її в одну ділянку – “відруб”, а якщо селянин переносив на неї хату й переселявся туди, то така ділянка називалася “хутором”.

Нова аграрна політика передб. здіснення 3 груп законів:

- Зруйнування общин й закріплення за селянами землю у приватну власність.

- Насадження на селі хутірського і відрубного господарства.

- Переселення селян.

На закріплених в особисту власність землях вести господарство могли в основному лише заможні селяни – куркулі. Малоземельні, бідні селяни змушені були продавати свої наділи й перетворюватися на безземельних пролетарів. Її скуповували, часто за безцінь, куркулі. Селянський поземельний банк скуповував поміщицькі землі, а потім за більш високими цінами розпродавав їх окремими ділянками селянам. Якщо бідняки й купували в банку землі, то не маючи змоги виплачувати щорічні внески й проценти, зовсім розорялися, а земля поверталася в банк.

Проводячи аграрну реформу, царський уряд широко розгорнув переселення селян на окраїни – до Сибіру, Середньої Азії, на Кавказ. Цим він намагався послабити земельну тісноту в центральних районах і “розрідити” атмосферу в Росії, постаратися збути якомога більше неспокійних селян у Сибір. Найбільше переселенців до Сибіру дала Україна. Але царські власті вкрай погано організували переселення: переселенці їхали туди в вантажних вагонах, не були забезпечені харчами, медичної допомоги не було налагоджено, нові місця переселення не були підготовлені тощо. Через що смертність серед переселенців досягла в окремих випадках 30-40 %. У 1911 році на Україну повернулося близько 70 % переселенців.

Важливою рисою селянського землеволодіння була майже повна відсутність общини та перевага подвірної форми, яка в роки реформи полегшувала селянам процес закріплення землі в особисту власність.

Посиливши процеси подальшого розвитку капіталізму, аграрна реформа 1906 р. сприяла перерозподілу певних пропорцій у розвитку окремих галузей, відкриваючи шлях більш ефективним методам ведення господарства та спрямовуючи зусилля селян на можливість покращання свого економічного становища, на пристосування їх до запитів ринку в цьому русі. Підвищення урожайності в селянських господарствах нового типу, заведення нових поліпшених порід свійських тварин, перебудова на прибуткові галузі у розвитку тваринництва, поступове збільшення купівель та використання землеробських машин та знарядь, інших засобів сприяли закріпленню позитивного досвіду і відкривали перспективи дальшої товаризації сільського господарства та посилення його впливу на розвиток інших галузей народного господарства.

Значну роль у процесі забезпечення сировиною українських заводів і фабрик, що переробляли продукцію аграрного сектору економіки, відігравали новоутворені селянські господарства відрубно-хутірського типу.

Iндивiдуалiзацiя селянського землеволодiння на теренах України, прагнення енергiйних сiльськогосподарських працiвникiв поліпшити землеробську культуру стимулювали виробництво продукцiї сiльгоспмашинобудування. Це було головною умовою швидкого розвитку сiльгоспмашинобудування на початку ХХ ст.

Відбувалося значне збільшення обсягів виробництва у тих галузях, які мали прямий або опосередкований зв’язок з аграрними перетвореннями; подальша монополізація цих галузей, акціонування підприємств, втягування промисловості у забезпечення в першу чергу зростаючих потреб внутрішнього ринку та у зв’язку з цим стабільність та перспективи його подальшого розвитку; відчутний взаємозв’язок між розвитком промисловості та процесами, які відбувалися внаслідок столипінської аграрної реформи, простежується через діяльність земств по закупівлі сільгоспмашин, знарядь, покрівельного заліза, черепиці тощо; більш того, своєю антисиндикатською спрямованістю вони змушували відповідні підприємства враховувати інтереси споживачів.

Ленінська неп та насл для У

Причини переходу до непу:

Глибока соціально-економічна і політична криза влади

Масові повстання в сільській місцевості, виступи в містах, армії та на флоті

Злам ідеї побудови соціалізму і комунізму шляхом ліквідації ринкових відносин

Намагання утримати владу в будь-який спосіб

Спад революційної хвилі на Заході. Відкладення «світової» революції.

Мета

• Ліквідація загрози нової громадянської війни

• Рятування більшовицького режиму

• Покращення економічного становища країни, що знаходилася в міжнародній ізоляції

Основні заходи:

Промисловість: часткова денаціоналізація (оренда та передача в приватну власність дрібних та середніх підприємств).Концесії.

С/г: Продовольчий податок, оренда, наймана праця

Торгівля і обмін: Відновлення торгівлі (державна, кооперативна, приватна). Ліквідація безоплатних послуг

Фінанси: Відновлення грошово-фінансової системи (запровадження твердої валюти — червінця)

С-ма управління: Децентралізація: запровадження горизонтальної системи управління (система трестів)

Трудові відносини: Система вільного найму робочої сили;

Матеріальне стимулювання праці; підприємництво

Особливості впровадження непу в Україні

• Неп було запроваджено пізніше, ніж в інших радянських республіках

• Упровадження непу супроводжувалося боротьбою із селянським повстанським рухом

• Податки на селян були вищими, ніж в інших радянських республіках

Наслідки

Швидке відновлення сільського господарства, промисловості, транспорту

Відновлення і розвиток торгівлі

Зростання кількості міського населення

Підвищення продуктивності праці

Підвищення рівня життя населення

Прискорення соціальної диференціації в місті; поява «нової буржуазії»

Прискорення розшарування селянства

Наростання економічної нестабільності, періодичні економічні кризи

Зростання безробіття

Концепція к.менгера

Основоположники маржиналізму на першому етапі «маржинальної революції» - К. Менгер та його учні Ф. Візер і О. Бем-Баверк.

Австрійці повернули теорію у бік вивчення інтересів і мотивів дій споживачів. Тим самим вони сприяли створенню теорії споживацької поведінки, формування галузі знань, яка отримала назву економічної психології. Класики проблемами особистого споживання практично не цікавились не включали їх предмет політичної економії. Вони вважали, що звички і пристрасті споживачів непередбачувані. А.Менгер, на відміну від них, твердив, що «що людина зі своїми потребами» і своєю владою над засобами задоволення останніх висхідний і кінцевий пункт усякого людського господарювання.Граничні величини – один із відправних параметрів сучасної теорії ціни, аналізу взаємозв’язку між попитом і пропозицією. Зрівноважу вальна функція ціни складається із взаємодії кінцевих величин. Аналіз конкуренції, ринкових ефектів і парадоксів опирається на вивчення потреб людини і законів їх задоволення.

Підходи австрійців знайшли своє застосування не лише у сфері споживання та обміну. По суті, вся господарська діяльність будується на поєднанні граничних величин – мінімізації і максимізації; на порівнянні витрат і результатів ґрунтується оцінка ефективності. Австрійська школа політичної економії стала висхідною для розвитку маржиналізму, який є одним із математичних напрямів у економічній праці.

Основним елементом у методологічному інструментарії К. Менгера є макроекономічний аналіз або індивідуалізм. Що дозволяє з одного, протиставити вчення класиків про економічні відносини між класами суспільства аналіз економічних відносин і показників на рівні окремого господарського об’єкта, а з іншого – захопитись упередженим положенням про те, що нібито виявити і вирішити економічні проблеми можна, розглядаючи їх лише на рівні індивіда, на мікрорівні з урахування феномена власності і зумовленого відносною рідкістю благ людського егоїзму.

Ек погляди Маршалла, кларка

. У своїх працях, особливо у відомій книжці «Принципи політіекономії.» (1890), він намагався розробити універсальну економічну концепцію, об'еднавши piзнi економічні Teopiї. Найбільшою його заслугою е створення синтетичної Teopiї, яка поеднала елементи трудової Teopiї вартості) i «Teopiї граничної корисності”, що збагатило науку більш глибоким аналізом взаемозв'язку виробництва й обміну на підставі функціонального методу дослідження. А. Мар-шалл зборов суперечності Teopiї граничної корисності и Teopiї факторів виробництва i сконцентрував основну увагу на розробці Teopiї ціни. Ocновні його теоретичні надбання витримали іспит часом i користуються популярністю и дотепер.

А. Маршалл (слідом за Джевонсом) запропонував замість поняття «політична економія» поняття «економікс» i дав власне визначення науки: політична економія, або економікс, — це наука, що вивчає людство в його повсякденному житті; вона розглядає ту частину індивідуальних або суспільних дій, котра «якнайтісніше зв'язана з придбанням i споживанням матеріальних атрибутів добробуту”

У центрі наукових пошуків Маршалла — ціна продукту, яку він розглядав як найважливіший елемент ринкової економіки. Суть його Teopiї ціни полягає в синтетичному поєднанні двох груп факторів, що впливають на ринкову ціну. 3 одного боку, е ціна попит Вона формується під впливом попиту на товар, який визначається корисністю продукту. Ця група факторів мае ринкове походження. Іншого — е ціна пропозиції, яка залежить від витрат виробництва, тобто зв'язана з процесом виробництва. Середню ціну (вартість) Маршалл трактує як результат ціноутворення, коли перетинаються на ринку ціна попиту i пропозиції. Наприкінці XIX ст. 3'являеться своєрідний американський варінт Teopії граничної корисності, засновником якого був професор Колумбійського університету Джон Бейтс Кларк (1847 — 1938) Ocновнi його npaцi «Філософія багатства» (1889), «Розподіл багатства» (1899), «Проблеми монополій» (1901), «Суть економічної теорії» (1907) справили великий вплив на розвиток американської світової економічної думки. Кларку належить авторство так званого закону спадної продуктивності праці и капіталу, що його вчений поклав у основу власної Teopiї граничної продуктивності.

Спираючись на методологічні принципи австрійської школи Кларк стверджував, що основними факторами розвитку економіки є технологічний i моральний, а її основу становить окреме ізольоване господарство.

Головною проблемою політичної економіки Кларк називав проблему розподілу. У книжці «Розпод1л багатства» він доводив, що поділ суспільного доходу відбуваеться згідно з природним законом який забезпечуе кожному власникові фактора виробництва стільки багатства, скільки він створює.

На відміну від свoїx попередників Дж. Кларк розглядав чотири фактори виробництва:

1) капітал у грошовій формі;

2) капітальні блага (засоби виробництва i земля);

3) діяльність підприємця;

Ек розв брит і фр

У 1970-х роках у Великобр уповільнилося зростання виробництва, почастішали кризи, подовжилася депресії, зросли темпи інфляції. Наприкінці 1970-х років критики економічної політики Вел Британії називали її «хворою людиною Європи». Політика виходу британської економіки з кризи за допомогою впровадження неоконсервативної моделі державного регулювання, реалізована урядом консерваторів на чолі із М. Теттчер, увійшла в історію під назвою «тєтчєргізм». М. Тетчер відкинула жорстке державне регулювання економіки й запропонувала нову економ програму, яка ґрунтувалася на концепції економічного лібералізму та його сучасній модифікації— монетаризмі.

У сфері грошового обігу, фінансів та банківської справи уряд М Тетчер керувався монетаристського концепцією, яка пропону-вала жорстке обмеження грошової маси в обігу. Уряд консерваторів здійснював політику переважного стимулювання приватного бізнесу та одночасного обмеження держ підприємництва. Найважливішим напрямом реформ був курс на приватизацію держ сектору.

Важливого значення уряд М. Тетчер приділяв приватизації житла. Уряд через парламент провів закон, що зобов'язував про-давати будинки за пільговими цінами мешканцям-орендаторам, унаслідок чого значно зросла частка громадян країни, які стали власниками свого житла.

Уряд Великої Британії ужив цілу низку заходів, що стимулювали розвиток приватного бізнесу, серед них — збільшення подат-кових пільг.

Одним із найважливіших напрямів діяльності уряду М. Тетчер була боротьба з інфляцією. Суворо контролювалися темпи зростання грошової маси в обігу, були скорочені позики, що надавалися державою приватному сектору, відмінено контроль над цінами та заробітною платою, підвищено ставки відсотка.

Реформаторська діяльність уряду М. Тетчер дала плідні результати. Було не лише зупинено спад виробництва у промисловості, але вже у 1982 році було очевидне його зростання, а на середину 1980-х років Велика Британія мала середні темпи екон зростання, характерні для розвинених країн. Різко скорочено рівень інфляції, зміцнено позиції Лондона як одного з фінансових центрів світу. Значно зріс ВВП, швидшими темпами почали розвиватися не лише англійська промисловість, а й такі галузі, як торгівля, зв'язок, транспорт, поліпшилися показники фінансово-банківської сфери економіки.

У середині 1970 р відбулося перегрупування основних напрямів економ думки, яке полягло у втраті кенсіанством ролі теорит лідера й актуалізації неокласики у вигляді економ. Неоконсерватизму, який перетворився на провідний напрям ек науки.

Від 80-х років XX ст. у розвинених капіталістичних країнах нєоконсереатизм охоплює три основні напрями нової неокласики:

X)'монетаризм, або чиказька школа неолібералізму (М. Фрід-мен) — центральна теорія неоконсерватизму. Монетаризм пов'я-заний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредитного обігу. На думку монетаристів, лише послідовна політика за-безпечення господарства грошима може створити впевненість економічних агентів у неіінфляційному розвитку економіки й сприяти рівномірному інвестуванню із мінімальним ризиком;

теорія економіки пропозиції (А. Лаффер, Дж. Гілдер, 1 і. Робертс, Р. Манделла), згідно з якою надмірне підвищення податків позбавляє підприємців стимулів до інвестування та призводить,

таким чином, до падіння виробництва й підриву фінансової бази оподаткування, а зниження податкових ставок є достатньою умовою для стимулювання підприємницької активності й ініціативи;

нова класична м акр о економіка — теорія раціональних очікувань (Дж. Мут, Р. Лукас, Т. Сарджепт, Н. Воллес), згідно з якою економічні агенти в будь-якому разі не виправдовують надії

владних структур, бо заздалегідь враховують наміри влади й нейтралізують своїми заходами (підвищенням чи зниженням цін)політику уряду.

Важливою складовою неоконсерватизму також є теорія економіки пропозиції, або септш-сайд економіка (економісти Артур Лаффер, П. Робертс, Р. Манделла, журналісти Дж. Гілдер, Дж. Ван-ніскі, конгресмен Дж. Кемп), яка доповнювала монетарні форми та методи регулювання економіки й була створена після кризи 1974—1975 рр.; вона, по суті, стала теоретико-методологічним підґрунтям «рейганоміки». Ця теорія, подібно до монетаризму, виходить із неокласичної рівноважної схеми, а критику кейнсіанства зосереджує на проблемі інвестиційної функції капіталу.

Ек розв нім, італії,японії

Темпи збільшення світового промислового виробництва стає безпрецедентним явищем у світовій історії. Вочевиднився перелом основних тенденцій економічної динаміки, що мали місце впродовж попередніх двох десятиліть. «Старі» промислові країни досягли апогею тривалого повоєнного періоду — швидкого економічного зростання. Що стосується пояснення феномена економічного зростання у повоєнний період, то за гіпотезою вчених економістів передбачалося, що тривала стагнація, зумовлена депресією та світовою війною, відкрила нові можливості зростання з боку як пропозиції, так і попиту.

І справді, рівень споживання у Західній Європі та Японії тривалий період був нижчим, ніж у США, і лише після 1950 року можна було казати про досягнення американського рівня споживання.

Резерв робочої сили стає тим чинником, що підтримує економічне зростання цього періоду.

Особливого значення у розвитку світової системи господарства в середині 1950-х років набуває науково-технічний прогрес і його активізація.

Однією з найуспішніших економік повоєнного періоду, економічне зростання в якій набуло вражаючих темпів, стала економіка Німеччини. Прискорений економічний розвиток цієї країни та вихід її на 2-ге місце в світі у 1950-х роках назвали «еко-номічним дивом». Основними чинниками реформування економіки слід вважати такі:

1)відбувається поновлення основного капіталу за участі держави та мінімальних видатків на ВПК. Держава використала кошти від прибутків великих корпорацій, податок па прибуток яких у перші повоєнні роки становив 90—94 %, а на військові потреби витрачалося всього 5—6 % державного бюджету;

2)виникає можл розвитку невоєнних галузей

3) Німеччина отримувала гуманітарну допомогу від США, насамперед у вигляді споживчих товарів на суму 2,5 млрд дол.

Основою «економічного дива» послугувала реформа Людвіга Ерхарда і дістали назву

реформ Л. Ерхарда.

Сутність реформи зводилася до перетворення Західної Німеччини з країни із жорстко регулятивною економікою на країну розвиненого ринкового господарства.

Завдання реформи — створення умов для розвитку вільної, конкурентоспроможної економіки та підвищення життєвого рівня населення. Сам процес модернізації було розпочато з грошової реформи 1948 року, основним завданням у руслі якої стало вилучення з ринку знеціненої грошової маси. Починаючи від 1949 року в Німеччині було проведено реформи щодо сприяння розвитку виробничої сфери.

Успішний приклад економічного поступу та зростання демонструвала у повоєнний період і Японія, стрімко перетворюючись на екон лідера Південно-Східної Азії.

Ця країна, подібно до країн Західної Європи, переживала невтішні наслідки Другої світової війни: скорочення випуску про-мислової продукції у 3 рази; руйнування міст і більшості промислових об'єктів, моральне и фізичне зношування обладнання; загострення продовольчої кризи; дефіцит бюджету та інфляційні явища. Крім того, в Японії гостро постала проблема браку природних ресурсів для відновлення економіки та неможливості придбання їх.

Найважливішими аспектами повоєнного відновлення економіки Японії було проведення реформ, успіх яких зумовив ще одне (поряд із німецьким) економічне диво.

Першою реформою була декартелізація методом реорганізації дзайбацу (форма монополії)— закон про ліквідацію дзайбацу ухвалили 1945 року.

Екон зростанню Яп сприяли й такі чинники:

- низькі (за умовами капітуляції) воєнні видатки (вони не мали перевищувати 1 % націон доходу);

- низький рівень (порівняно зі США та Зах Євр) зароб плати у промисловості (у 5,6 раза нижче, ніж у США). Отже, японському «економічному диву» передовсім сприяла модернізація інституці-онального середовища. Визначаючи особливості «японського дива», слід звернути увагу на особливі форми відносин праці та високий рівень капіталовкладень у націон доході. Японія інвестувала в господарство близько третини валового національного продукту.

Індустріал нар г-ва в СРСР

Було поставлено завдання перетворення Росії з країни, що ввозить устаткування, на країну, що його вивозить. Під таким гаслом пройшов XIV з'їзд партії. Було визнано, що розв'язати проблему індустріалізації можна лише за ретельного її плануванні, і що найсприятливіші умови для вирішення проблеми можуть бути створені розробленням п'ятирічних планів розвитку народного господарства.У дискусії щодо підготовки плану індустріалізації ключовим було питання про джерела засобів для його здійснення. Інший шлях -- пришвидшення індустріалізації — базувався на перерозподілі доходів між галузями і групами населення та обмеженні споживання.

Одним із головних джерел нагромадження засобів для індустріалізації став перерозподіл доходів населення на користь держави. Перекачування засобів йшло різними каналами:1) податки з населення;2)внутрішні державні позики, що розміщувалися і серед міського, і серед сільського населення;3) грошова емісія;4)податкова реформа 1930 р., що сприяла перерозподілу коштів із легкої промисловості у важку;5)суттєвим джерелом доходу бюджету став продаж горілки.Оскільки бюджетних коштів бракувало, були залучені додаткові джерела, що вочевиднюють антинародну, хижацьку природу радвлади.Такими джерелами були:1)продаж на зарубіжних ринках (часто за безцінь) унікальних художніх цінностей, що зберігалися в музеях країни;2)створені в усіх великих містах магазини Торгсину (формально для торгівлі з іноземцями, а фактично для викачування у громадян залишків золота і коштовностей);3) подальший зерновий експорт, що забезпечував валюту.З метою економії коштів держава стримувала зростання заробітної платні робітників і службовців.

Характеризуючи відмінні риси індустріалізації, слід зазначити, що у першій п'ятирічці змінювалася галузева структура промислового виробництва — форсованими темпами розвивалися галузі важкої індустрії, створювалися нові центри її розвитку. У другій і третій п'ятирічках продовжувалася політика «соціалістичної» індустріалізації. Проте народне господарство, кероване не ринковим попитом, а централізованим плануванням, усі ці роки відрізняла значна диспропорційність галузевого розвитку. Від середніх темпів народногосподарського розвитку істотно відставали галузі групи «Б», будівництво електростанцій та залізниць. На цьому тлі стрімким зростанням темпів розвитку вирізнялося лише військове виробництво, Узагалі пезбалапсоване зростання за роки радвлади було свого роду законом розвитку економіки.

Концепція реформ Веблена

. Веблен розрізняє промисловий і фінансовий капітал. Перший функціонує у виробництві, але за умов монополістичного капіталізму відбувається підкорення, поневолення власників справжнього багатства, тобто продуктивних елементів суспільства, власниками нематеріальних активів — фінансовими магнатами.

Інституціоналістське пояснення дає Веблен також економічним кризам. Промисловий процес сам собою не породжує криз. Першопричину таких треба шукати у «психології бізнесу», яка охоплює рух цін, а згодом промисловий процес і споживання.

Панування техноструктури забезпечить ефективний і раціональний розподіл ресурсів, ефективне функціонування економіки, спрямованої на задоволення людських потреб. За цих умов виникнуть нові інститути, нові інстинкти. Веблен став основоположником індустріально-технологічної концепції, яка набрала розвитку у працях неоінституціоналістів. Отже, майбутнє суспільство Веблен уявляє як панування «індустрії», керованої технократією. Веблен не дає конкретних рецептів побудови майбутнього суспільства. Він змальовує його таким, яким хотів би бачити. За допомогою інженерної революції Веблен намагався реформувати суспільство. Це була безумовно утопічна ідея. Виступивши як глибокий критик капіталізму, він, проте, не бачив йому альтернативи, а тому не випадково писав, що найближчим часом, очевидно, буде посилюватися «принцип бізнесу».

 

Конц реформ Коммонса

Наукові праці Коммонса тісно пов'язані з інтересами робітничого класу. У своїй першій книзі «Розподіл багатства» (1893) Коммонс констатував зростання монополістичних елементів в ринковій економіці і виправдовував існування профспілок, які домагаються підвищення заробітної плати вище деякого мінімуму та необхідних для захисту робітників від тиску з боку великого капіталу. Але в той же час Коммонс вважав, що вплив великих корпорацій може бути доброчинним в тій мірі, в якій вони здатні пом'якшувати гостроту депресії і нарощувати масштаби виробництва. Тому на перший план він висунув пошук інструментів компромісу між організованим працею і великим капіталом, примирення економічних протиріч через колективні дії, визначивши в результаті інституційну економіку як «Економіку колективних дій» (назва останньої роботи Коммонса, опублікованій посмертно в 1951 р.) (2, с.322).

2.1 Роль колективних інститутів в межсоціальних відносинах. Поняття угоди