Вел цикли кон’юктури кондратьєва

У праці "До питання про поняття економічної статики, динаміки і кон'юнктури" (1924 р.) М. Кондратьєв уперше у розгорнутому вигляді сформулював принципи нового на той час напряму дослідження — економічної динаміки, визначив її основний зміст, показав подібність і відмінність статичного і динамічного підходів до аналізу явищ господарського життя, а також місце кон’юнктурних досліджень у розробці проблем економічної динаміки. Учений звернувся до найважливішої проблеми наукового пізнання економічних явищ.

У цій праці М. Кондратьєв формулює свій план дослідження, який ґрунтувався на виділенні двох якісно різнорідних груп кон'юнктурних процесів: з одного боку зворотних, хвилеподібних процесів, з іншого — незворотних, еволюційних, у яких виявлявся поступальний розвиток продуктивних сил. Щодо розуміння економічного ряду, мова йшла пре циклічну і тривалу складову економічного росту.

Вивчаючи зворотні процеси, М. Кондратьєв виділяв такі періоди коливань економічної активності: менше року (сезонні), три з половинок роки, торговельно-промислові цикли тривалістю 7 — 11 років, а також великі цикли кон'юнктури — 50—60 років. Така класифікація, яка сьогодні є загальноприйнятою у світовій економічній літературі, у той час ще тільки здобувала визнання.

Традиційні торговельно-промислові цикли М. Кондратьєв розглядав у монографії "Світове господарство і його кон'юнктура під час і після війни", яка присвячена аналізу економічного циклу, що завершився кризою 1920 — 1921 рр. Учений показав багатогранність механізмів розгортання криз, підкреслив важливість структурних характеристик при їх дослідженні, поглибивши таким чином аналіз цієї проблеми, яка набула поширення у радянській літературі через півстоліття.

У працях "Основні проблеми економічної динаміки", "Тренд, або проблема теорії економічної динаміки", "Стан учення про тренд у теорії соціальної економіки" М. Кондратьєв разом із дослідженням великих циклів розпочав досліджувати проблему тренду.

Обмеженість моделі М. Кондратьєва пояснюється тим, що фактори виробництва — праця, основні фонди і НТП — є в ній екзогенними. Зазначимо, проте, що і на сучасному етапі розвитку економіко-математичних методів загальновизнані успіхи досягнуті в моделюванні процесу відтворення лише одного із названих факторів виробництва — основних фондів. Щодо впливу економічних процесів на динаміку НТП і трудових ресурсів, то наявні в цій галузі підходи (наприклад, моделі з ендогенним НТП, моделі формування попиту на працю і т.д.) ще дуже далекі від досконалості, особливо з позицій довгострокового економічного аналізу. Тому у моделях економічного росту малих розмірів трудові резерви та НТП і до сьогодні розглядаються здебільшого як екзогенні змінні.

Спочатку криза, а потім тривала депресія у світовій економіці 70-х років примусили вчених згадати забуту гіпотезу Й. Шумпетера, згідно з якою нерівномірність розвитку пояснюється таким фактором, як технічні нововведення, які порушують попередню рівновагу. Втілюючи таке нововведення першим, підприємець отримує надлишковий прибуток, величина якого зменшується по мірі втілення нововведень іншими підприємцями. Завдяки цьому встановлюється рівновага на новому рівні. На початку, коли відбувається впровадження нововведень, виникає спад у старих галузях виробництва, а потім із деяким запізненням — посилене розширення нових галузей. Однак ця концепція ділових циклів Шумпетера була піддана критиці С. Кузнєцом, вихідцем з Росії, Нобелівським лауреатом, який вказав на те, що для утворення довгих хвиль в економічній кон'юнктурі необхідно, щоб нововведення були досить вагомими, що на практиці буває рідко. Частіше нововведення бувають незначними. М. Кондратьєв, вперше відкривши довгі хвилі в економічній кон'юнктурі, пояснив їх циклічним характером відтворення капітальних благ довгострокового користування, періодичне оновлення яких якраз і викликає тривалі відхилення економіки від стану рівноваги.

Продовжуючи розвивати наукове надбання М. Кондратьєва, С. Глазьєв у своїй книзі "Теорія довгострокового техніко-економічного розвитку" (1993 р.) показує, що технічний розвиток економіки не може відбуватися інакше, ніж шляхом послідовної зміни технологічних укладів, і будує модель формування технологічної траєкторії. Кожний такий уклад являє собою сукупність зв'язаних виробництв і в своєму розвитку спирається на виробничий потенціал, створений на попередній сходинці техніко-економічного розвитку. Життєвий цикл такого укладу в сучасних умовах охоплює приблизно століття. Односпрямованість і єдиний ритм світової економічної системи зумовлені створенням загальносвітового ринку з часів промислової революції. Саме ринок сприяє тому, що нововведення, які з'являються в одній країні, отримують загальне розповсюдження. Будь-яка країна впишеться в загальну картину світового економічного розвитку і стане навіть лідером у цьому розвитку тільки після того, як ліквідує старі технологічні уклади і замінить їх новими. З цієї точки зору технологічні стрибки легше можна здійснити у відстаючих країнах, де не так багато застарілих виробничих потужностей і тому створюються сприят-ливі умови для переходу до нового технологічного укладу.Те саме стосується і гіпотези, яка покладена в основу рівнянь, що описують у моделі Кондратьєва динаміку ставки заробітної плати і норми процента, гіпотези про зв'язок між цінами на ресурси та їх народногосподарською зорієнтованістю. Активну економіко-математичну розробку цієї гіпотези, яка бере початок з раннього розвитку теорії граничної продуктивності і пов'язана з виробничими функціями і функціями корисності, розпочали представники неокласичної школи ще на початку 30-х років.

Майже 10 років своєї праці М. Кондратьєв віддав розробці основ планового управління народним господарством. Він не лише займався питаннями теорії, але й активно брав участь у практичній роботі над створенням планів, очолюючи Управління сільськогосподарської економіки і планових робіт Наркомзему РРФСР.

У своїй концепції плану він проводив чітку грань між плануванням в умовах економіки перехідного періоду в СРСР і регулюванням господарства в капіталістичних країнах. Вважаючи ринок носієм стихійного начала в економіці, а план — раціональним началом, М. Кондратьєв підкреслював елементи їх нерозривної єдності і не розглядав їх як альтернативу один одному. Ринок з його стихійними процесами не є для М. Кондратьєва синонімом руйнівних, некерованих сил. Кондратьєв мав глибоке розуміння ринкової економіки, вважав принципово важливими внутрішні закони її розвитку. У своїй концепції планування пропозиції, стійкості грошового обігу, повернення валюти М. Кондратьєв вважав за необхідне коригувати відповідно до становища на ринку протягом усього циклу підготовки плану.

У процесі реалізації плану він розцінював реакцію ринку як об'єктивний критерій вірності того або іншого рішення. Цим пояснювалася і та увага, яку він приділяв удосконаленню статистичного апарату кон'юнктурних досліджень, прагнувши до відображення навіть слабких сигналів ринку.

Побудова перспективних планів, згідно з концепцією М. Кондратьєва, охоплювала взаємопов'язані етапи або елементи. По-перше, включала визначення перспектив розвитку окремих галузей і економіки в цілому, виходячи із "аналізу об'єктивної господарської діяльності і тенденцій її стихійного розвитку". Другий етап (елемент) планування являв собою активну, перетворюючу функцію плану, включаючи в себе "побудову системи заходів і засобів впливу держави на хід цього стихійного розвитку з метою спрямування його в максимально бажане русло". Третій етап полягав в остаточному визначенні перспектив економічного росту, включаючи ймовірний ефект впливу органів планового керування господарством на хід соціально-економічних процесів.

27 проблеми рівноваги і стабілізації
Наукові погляди Юровського формувалися ще в дореволюційний період під сильним впливом неокласичної школи, а також найбільших російських професорів, колишніх його вчителями, - А.А. Чупрова, М.І. Туган-Барановського, П.Б. Струве.
Напрямки неокласицизму в економічній думці відкидалися Л.Н. Юровський по одній і тій же причині - він був категорично не згоден з необхідністю «субстанціалізірованія» цінності, тобто відомості ціни «до чогось такого, що не є ціна». «Ми маємо право сказати, - писав він у своїх«Нарисах з теорії ціни», - що в основі цін лежать суб'єктивні господарські оцінки. Але це не означає, що вони не залежать від цін».
Особливо багато уваги приділяв він критиці теорії граничної корисності як свідомо не доказовою і зайвої частини сучасної йому економічної науки. Він характеризував граничну корисність як «досить беззмістовну гіпотезу», не більше ніж «психологічний коментар» до дійсно наукової теорії цінності - ціни. Причину ж всесвітньої популярності теорії граничної корисності Юровський пояснював тим, що в «психологічній формі вчення про фактори попиту та пропозиції піддається незрівнянно більш популярному... викладу».
Розвиток ідеї про функціональну, двосторонньої залежності між цінами і кількостями товарів він уважно простежував від Д. Рікардо і А.0. Курно до А.Маршалла, Л.Вальраса та Й. Шумпетера. Причому особливе значення він надавав застосуванню в економічній теорії математичних методів функціонального аналізу, «змусили» економістів встати на єдино правильні, на його переконання, методологічні позиції.
Подальший прогрес теорії рівноважних цін Л.Н. Юровський пов'язував, зокрема, з уточненням понять статичної і динамічної рівноваги. На думку цього дослідника, визначення статики, запропоноване Дж. Б. Кларком, залишало поза увагою проблему рівноваги «даного попиту і даної пропозиції, не стоїть в безпосередньому зв'язку з витратами виробництва», оскільки вони в схемі Кларка не ставилися ні до статиці, ні до динаміки.
Крім того, Юровський дорікав Дж. Б. Кларка, а заодно і А.Маршалла, в неточному розумінні характеру «динамічної рівноваги цін, до якого приводить принцип витрат виробництва». На відміну від статичної рівноваги - при даних величинах попиту і пропозиції - динамічна рівновага, на його думку, завжди нестійке. Відповідно нова ціна витрат виробництва встановиться неминуче на новому рівні, що відбиває динаміку економічної системи. Рівновага, яке охоплює собою взаємодію не тільки цін, попиту і пропозиції, а й виробництва та доходів, якраз і слід вважати «динамічною рівновагою».
Таким чином, розділ динаміки, по Л.Н. Юровському, повинен був включати в себе три теорії: а) теорію стаціонарного господарства; б) теорію господарської еволюції; в) теорію господарських циклів.
Останній розділ «Нарисів» Л.Н. Юровський присвятив критиці так званої «соціальної теорії розподілу», на першість у висуванні якої претендували як М.І. Туган-Барановський, так і П.Б. Струве. Проблема розподілу доходів, на його думку, ніякої особливої ​​«социологичность» не відрізняється і повинна вважатися лише частиною більш загальної проблеми ціноутворення. Юровський вважав, що від загальних соціальних умов залежать не тільки відсоток і заробітна плата, але «всі ціни без жодного винятку».
У «Нарисах з теорії ціни» (1919) були передбачені багато напрямків розвитку світової економічної думки 1920-1930-х рр.. До них відносяться всі більш рішуча відмова від гіпотези безпосередній вимірності граничної корисності, розробка теорії недосконалої конкуренції.

Технології» Богданова

Тектологія, або«загальнаорганізаційнанаука» -наукова дисципліна, розроблена вченим-економістом А.А. Богдановимв20-хроках XX століття, проектбув опублікованийводнойменномупрацю.Залишилася незрозумілоюіневизнаноїсучасниками.У тритомній праці «Тектологія», виданої в двадцятих роках минулого століття, Богданов пояснюєпроцеси розвитку природи і суспільства на основі принципу рівноваги, запозиченого з природознавства. Все розвиваються об'єкти природи і суспільства являють собою, по Богданову, цілісні утворення, або системи, що складаються з багатьох елементів.
Рівноважний стан системи Богданов розглядає не як раз і назавжди задане, а як «динамічну» або «рухливе» рівновагу [2].
Характерною рисою теорії рівноваги Богданова є твердження, що протилежності повинні збалансувати, врівноважити одне одного і тільки таким шляхом досягається стійкий стан системи. У розвиваються системах одночасно діють дві протилежні тенденції: підвищення стійкості внаслідок інтеграційних процесів, прагнення до рівноваги і пониження стійкості, викликане появою «системних протиріч». Суперечності ці, на відомому рівні їх розвитку, здатні приводити до криз. Випадки такого роду бесчисленни в досвіді, пише Богданов: «Рано чи пізно, системні суперечності посилюються до того, що переважують організаційний зв'язок (системи); тоді має настати криза, провідний або до її перетворенню, або до розпаду, краху».
«З системних протиріч випливає організаційне завдання, тим більше нагальна, чим сильніше їх розвиток, завдання їх дозволу або усунення. Життя її вирішує чи негативним шляхом, - руйнується сама система, наприклад, помирає організм, або позитивним шляхом, - перетворенням системи, що звільняє її від протиріч». Більше струнке або «гармонійне» поєднання елементів системи, укладає менше «протиріч». Це і означає більш високу організованість [3].
У Тектології Богданова «вперше сформульовані основні положення системного підходу і теорії самоорганізації систем. Вона не тільки не втратила своєї актуальності, виступаючи фактично як предтеча і теоретична основа нинішньої Концепції сталого розвитку, але і служить важливим інформаційним джерелом для її подальшого поглиблення і вдосконалення». [2