Модель економічної рівноваги за методом «видатки-випуск». Державні та національні заощадження.

Включення держави в екон. с-му не порушує рівноваги в економіці, але суттєво впливає на її параметри.

У межах прив. закр. економіки сукупні видатки дор. сумі прив. спожив. та прив. інвест.. В таких умовах екон. рівновага - тотожність між ВВП і прив. видатками: У=С+І. З появою держави сукупні видатки доповнюються держ. закупівлями. Внаслідок цього: У=С+І+G.

В наведеній моделі сукупні видатки відрізняються від їх аналога в умовах прив. закр. економіки не лише держ. закупівлями, а й кількісною визначеністю прив. спожив. (оскільки появою держави суттєво трансформується ф-ія спожив.)

З урахуванням держави з’являються, з одного боку, податки, з ін. – трансфертні платежі прив. сектору. Податки зменш. наявний дохід д/г, а трансферти – збільш. його: DI=У+TR–AT, де DI – наявний дохід.

Звідси ф-ія спожив. приймає такий вигляд: C= +c(У+ТR–AT).

Податки суттєво переважають трансферти: DI=У–Т, Т – чисті податки.

Звідси ф-ія спожив. спрощується: +с(У–Т).

Крім податків і трансфертів, які є ф-ією доходу, залиш. ще податки і трансферти, що не залежать від доходу, але впливають на наявний дохід і спожив.. Їх можна врахувати окремо як чинники, що впливають на автономне спожив. , але не повною величиною, а згідно з граничною схильністю до спожив.: .

В “бездержавній” економіці нац. заощадж. зводяться до прив. і визначаються як та частка доходу, що залиш. після прив. спожив.: S =У–С. З появою держави прив. заощадж. зменш. на величину вилучень у формі чистих податків. У зміш. закр. економіці прив. заощадж.: S =У–Т-С.

Напротивагу зменш. прив. заощадж. виникають держ. заощадж.. Згідно із заг. правилом їх величина визначається як різниця між наявним доходом держави у формі чистих податків і держ. спожив.: S_g=Т-С_g, де S_g,С_g – відповідно держ. заощадж. і держ. спожив..

Держ. спожив. – держ. закупівлі спожив. т і п. Ін. частиною держ. закупівель є держ. інвест. (І_g). Звідси держ. закупівлі: G=С_g+І_g.

Сума прив. і держ. заощадж. – нац. заощадж. (S_N): S_N=У–С–С_g. Сума прив. та держ. інвест. дор. нац. інвест. (І_N), тобто І_N=І+І_g. У зміш. закр. економіці рівновага забезпечується за умов, коли нац. заощадж. дор. нац. інвест.: У–С–С_g=Іn. Більш вагоме аналітичне значення має рівновага між прив. інвест. та внутр. джерелами їх фінансув.: (У–Т–С)+(Т–С_g+І_g)=І.
54. Модель економічної рівноваги за методом “вилучення-ін’єкції”

Включення держави в екон. с-му не порушує рівноваги в економіці, але суттєво впливає на її параметри. В умовах відсутності держави екон. рівновага - тотожність між прив. заощадж. та прив. інвест.: S=І. Після врахування держави вилучення із екон. кругообігу доповнюються чистими податками, а ін’єкції – держ. закупівлями. Звідси модель екон. рівноваги - тотожність між сумою вилучень і сумою ін’єкцій: S+T=I+G.

У “бездержавній” економіці нац. заощадж. зводяться до прив. і визначаються як та частка доходу, що залиш. після прив. спожив.: S=У–С. З появою держави прив. заощадж. зменш. на величину вилучень у формі чистих податків. У зміш. закр. економіці прив. заощадж.: S=У–Т-С.

Напротивагу зменш. прив. заощадж. виник. держ. заощадж., їх величина - різниця між наявним доходом держави у ф-мі чистих податків і держ. спожив.: S_g=Т-С_g, де S_g,С_g – відпов. держ. заощадж. і держ. спожив

Держ. спожив. – держ. закупівлі спожив. т і п. Ін. частиною держ. закупівель є держ. інвест. (І_g). Звідси держ. закупівлі: G=С_g+І_g.

Сума прив. і держ. заощадж. – нац. заощадж. (S_N): S_N=У–С–С_g. Сума прив. та держ. інвест. дор. нац. інвест. (І_N), тобто І_N=І+І_g. У зміш. закр. економіці рівновага забезпечується за умов, коли нац. заощадж. дор. нац. інвест.: У–С–С_g=Іn. Більш вагоме аналітичне значення має рівновага між прив. інвест. та внутр. джерелами їх фінансув.: (У–Т–С)+(Т–С_g+І_g)=І.

В основі методу – в екон.кругообігу постійно мають місце вилучення (зменш. видатків) або ін’єкції (збільш. видатків). Вилучення відбув. у формі заощадж., податків, імпорту. Ін’єкції здійсн. в формі інвест., держ. закупівель, експорту. Екон. рівновага існує лише тоді, коли вилучення дор. ін’єкціям. У прив. економіці закр. типу, вилучення відбув. лише у формі заощадж., а ін’єкції – у формі інвест.. Екон.рівновага: S=I

Згідно з граф.моделлю лише У1 є рівноважним, оск. виробл. в умовах, коли заощадж. дор. заплан. інвест.: S1>I,a I’>0. У2 більше рівноважного, оск. вилучення в формі заощадж. більше заплан. інвест.: S2>I, a I’<0. У3 менше рівноважного, оск. вилучення у формі заощадж. менше заплан. інвест.: S3<I, a I’<0. Якщо заощадж. перевищ. заплан. інвест., то це означає, що пропозиція позичкових грошей перевищ. попит на них з боку інвесторів. Завдяки цьому % ставка зниж., що сприяє збільш. інвест. попиту до рівноваги із заощадж.. Якщо навпаки, то % ставка зрост.. Це сприяє збільш. заощадж. до рівня попиту на гроші, тобто до інвест. попиту.
55. Стабілізаційна політика. Полеміка навколо стабілізаційної політики.

Стабілізаційна п-ка – сукупність держ. заходів, спрямованих на пом’якшення екон. коливань у короткостр. періоді з метою підтримання повної зайнят. та оптимальної інфляції. Розрізняють дві її складові: фіскальна (бюджетно-податкова) п-ка і монетарна (грош.-кредитна) п-ка.

Фіскальну п-ку проводить уряд під контролем парламенту. Це заходи уряду, спрямовані на досягнення цілей стабілізаційної п-ки за доп. держ. витрат і податків. Держ. видатки здійсн. за рахунок коштів держ. бюджету, а податки є осн. джерелом цих коштів. Тому фіскальна п-ка – маніпулювання держ. бюджетом, тобто знаходж. рац. рішень щодо доходів і витрат держ. бюджету

В залежності від цільової спрямованості: стимулююча (експансіоністська застосов. в умовах інфл. зрост., коли спостеріг. “перегрів” економіки. Для цього зменш. держ. видатки і підвищ. податки.) і стримуюча (рестрикційна).

В залежності від рівня керованості: дискреційна (свідома, в межах якої зміна держ. витрат і податків здійсн. на підставі спец. рішень уряду і парламенту) і недискреційна (автоматична стосується лише податків і трансфертів, які є ф-ією від доходу. Яка встановлюючи певну залежність податків і трансфертів від доходу, забезпечує їм можливість змін. в автоматичному режимі в разі зміни доходу.).

Монетарну п-ку контролює ЦБ. Це заходи нац. банку, які змін. грош. пропозицію з метою досягнення цілей стабілізаційної п-ки. Вона спрямована або на стимулювання економіки (монетарна експансія) або на її стримання (монетарна рестрикція).

Між фіскальною та монетарною п-ками існує тісний взаємозв’язок.

Їх автономне застосув. зменш. ефект. стабалізаційної п-ки. Тому для забезпечення стабілізаційній п-ці високої ефект. заходи фіскальної та монетарної п-ки повинні узгоджуватися між собою.

Ефект. будь-якої п-ки залежить від її спроможності досягати поставлених цілей. Основні цілі: наближення обсягів в-ва до пот. ВВП, зменш. безроб. до природного рівня та зниж. інфляції до оптимальної величини.

На ефект. стабілізаційної п-ки негативно впливають 2 фактори: лаги стабілізаційної п-ки (оск. стабілізаційні заходи впливають на економіку не відразу, не за правилом “сьогодні на сьогодні”, а з певною затримкою в часі, тобто з лагом. Слід розрізняти два види лагів: внутр. і зовн.), очікування суб’єктів прив. економіки (оск. вони відіграють важливу роль в процесі прийняття рішень екон. суб’єктами. Так, д/г, визначаючи обсяг спожив., виходять із очікувань щодо своїх майб. доходів; інвестори - спираються на свої очікування майб. прибутк. інвест. проектів.

С еред макроекономістів точиться дискусія щодо стабілізаційної ф-ії держави. В епіцентрі цієї дискусії знаходиться питання про необхідність держ. втручання в економіку за доп. стабілізаційної п-ки.

Одна група макроекономістів вважає, що завдяки регулюючому потенціалу ринку економіка є внутр. стабільною і не потребує держ. втручання. На їх думку, ринки працюють краще коли в них не втручаються. Тому держ. невтручання є найкращою екон. п-кою. Теор. підвалини щодо п-ки невтручання були закладені клас. теорією. В її основі лежить припущення, що ринки є досконало конкурентними, а ціни і з/п – абсолютно гнучкими. Монетаристська теорія доповнює клас. тим, що надає грошам роль вирішального чинника, від якого залежить обсяг ВВП у короткостр. періоді і рівень інфляції – у довгостр.. Теорія рац. очікувань до інструментів регулювання економіки додає очікування людей, які викор. інформацію, приймають рац. рішення, спрямовані на підтримання економіки в стабільному стані.

Інша група макроекономістів виходить із припущення, що ринки не є досконало конкурентними, а ціни і з/п не є абсолютно гнучкими в короткостр. періоді. Тому не має підстав розраховувати, що в умовах падіння обсягів в-ва ціни і з/п здатні негайно зниж. пропорційно зменш. сукупного попиту і швидко відновлювати повну зайнят..

Теор. основою стабілізаційної п-ки є кейнс. теорія. Згідно з якої об’єктом стабілізаційної п-ки має бути сукупний попит, а основними її елементами – фіскальна та монетарна п-ка. Фіскальна п-ка може стимулювати сукупний попит за доп. збільш. держ. витрат, і/або зниж. податків, монетарна – через зниж. % ставок, яка може викликати підвищ. граничної ефект. капіталу і збільш. на цій основі інвест. попиту.

У 80-х рр ХХ ст. з’явилося нове покоління прихильників кейнс. теорії, яких наз. неокейнсіанцями. Вони дотримуються думки, що для стабілізації економіки держава може і повинна вдаватися до активної екон. п-ки. Від кейнсіанців вони відрізняються тим, що намагаються дати теор. обґрунтування негнучкості цін з/п в короткостр. періоді, що обумовлює необхідність застосув. стабілізаційної п-ки.

Ін. предметом полеміки є альтернатива у формі такого запитання – пасивною ( не реагує на ситуацію в економіці) чи активною ( реагує на поточну або майб. ситуацію в економіці) має бути екон. п-ка; правила чи свобода дій в екон. п-ці (та, що здійсн. на основі заздалегідь встановлених правил, чи та, що ґрунтується на свободі дій).
56. Платіжний баланс. Модель платіжного балансу

Усі результати ЗЕД країни знаходять своє узагальнююче відображення в спец. статистичному документі, який наз. платіжним балансом (ПБ). Він охоплює всі ЗЕ операції, які здійснюються резидентами окремої країни за певний період (рік, квартал, місяць) з резидентами ін країн.

Згідно з методологією ПБ всі операції, які забезпечують надходження реальних цінностей в країну записуються зі знаком «+», а всі операції, пов'язані із вивезенням бальних цінностей за кордон, (імпорт т і п) зі знаком «-». Співвідношення між надходженнями та вилученнями породжує сальдо ПБ з відповідним знаком.

ПБ склад. із великої к-сті статей. Але всі вони можуть бути об'єднані в окремі розділи. В Україні об'єднуються в два розділи: рахунок поточ. операцій і рахунок операцій з капіталом та фін. операцій. (У ПБ кожна операція записується двічі — за кредитом однієї статті і за дебетом іншої. Переважна більшість операцій є еквівалентним обміном екон. цінностями. Також є і такі операції, що відображ. надання екон. цінностей на безоплатній основі. Вони подаються в статті «Трансферти». Крім двох рахунків в ПБ застосов. автономна стаття «Помилки та упущення», яка відображ. сальдо статистичних неточностей, що виникають внаслідок часових і вартісних розбіжностей між митною та банк. статистикою.)

Головний розділ - рахунок поточ. операцій поділ. на три частини:

1-ша — баланс т і п (БТП), який відображ. чисті надходження від імпорту та експорту товарів, а також від нефакгорних послуг (не пов'язані з викор. факторів вир-ва: транспортні перевезення, комунікаційні, туристичні, страх., фін.). 2-га — доходи (Д). Вона відбиває міжнар. рух доходів від факторних послуг, т.б. послуг, пов'язаних з викор. факторів в-ва,: чисті доходи від оплати праці працюючим за кордоном, інвест., боргових зобов'язань. Сальдо доходів, т.б. чистий доход від цих послуг, обчисл. як різниця між отриманими і сплаченими доходами.3-тя —поточні трансферти (ПТ): пенсії, дарунки, грош. перекази за кордон, гуманітарна допомога. В платіжному балансі сальдо ПТ, тобто чисті поточні трансферти, обчисл. як різниця між отриманими та переданими трансфертами. Отже, сальдо рахунку поточ. операцій (РПО): РПО=БТП+Д+ПТ.

Другим розділом ПБ є рахунок операцій з капіталом та фін. операцій або скорочено рахунок капітальних операцій (РКО). Він характер. міжнар. рух активів та кредитів. Ідентифікована величина цього рахунку склад. з 2 елементів: рахунок операцій з капіталом (РОК відбиває рух капітальних трансфертів) та фін. раху­нок (ФР рух інвест. і кредитів). Звідси сальдо рахунку капітальних операцій: РКО=РОК+ФР.

(Виділяють 4 групи активів і зобов’язань: прямі інвест., портфельні інвест., ін. інвест., резервні активи.) Особливу роль в ПБ відіграє стаття під назвою «Помилки та упущення». Її застосування пояснюється статистичними неточностями, які виникають під час ідентифікації ЗЕ операцій внаслідок часових та вартісних розбіжностей. Стаття доповнює ПБ неідентифікованими операціями, які за своєю природою можуть відноситися на рахунок поточ. або капітальних операцій. Тому сальдо цього розділу обчисл. як різниця між рахунком поточ. та капітальних операцій.

Регулюючою статтею ПБ У є резервні активи (ліквідні активи НБ у вільно конвертов. валюті у банках-нерезидентах, а також золоті запаси НБ, активи в МВФ у вигляді резервної позиції та спец. правах запозичення).

Особливість ПБ У - зміна резервних активів не виділяється в сам. розділ, а відноситься окремою статтею на рахунок капіт. операцій.

Згідно з концепцією ПБ він повинен бути врівноваженим, тобто надходження і вилучення повинні взаємно покриватися.

З метою оцінки стану ПБ слід розрізняти первинне, вторинне і підсумкове сальдо. Первинне — сальдо рахунку поточ. операцій. Є вихідною ознакою ПБ і має вирішальний вплив на його заг. стан. Вторинне — інтегральне сальдо 2 рахунків: поточ. і капіт. операцій, доповнене статтею «Помилки та упущення». Незалежно від того, яке сальдо має рахунок поточних операцій, вторинне сальдо ПБ повинне бути нульовим, а ПБ врівноваженим. Це має забезпечуватися адекватним за величиною та проти­лежним за знаком сальдо рахунку капітальних операцій з одночасним врахуванням статті «Помилки та упущення». (Нерівноважним може бути лише неповний ПБ, в якому рахунок капіт. операцій не враховує статтю «Резервні активи». Без цієї статті виникає баланс автономних операцій. Його нерівноважність свідчить про те, що країна одержала від усіх автономних операцій менше або більше іноземної валюти, ніж витратила на ці операції. Цей дисбаланс усувається за рахунок операцій з резервними активами.)

Підсумкове — сальдо з урахуванням вторин­ного сальдо і змін у резервних активах. Воно завжди є нульовим. Але оскільки в У зміни в резервних активах є складовим елементом рахунку капіт. операцій, то підсумкове сальдо збігається із вторинним. Враховуючи, що стаття «Помилки та упущення» є лише особливим способом доповнення ПБ неідентифікованими поточ. та капітальними операціями, а рух резервних активів враховується в розділі РКО, формула ПБ: ПБ = РПО+РКО+ПУ. (в більшості випадків первинне сальдо платіжного балансу є від'ємним).
57. Валютний курс. Форми котирування валютного курсу. Види валютного курсу залежно від режиму його формування. Зв’язок валютного курсу з платіжним балансом.

Валюта є не лише засобом платежу, а й товаром, що купується і продається на валютному ринку. Тому вона має ціну, яка отримала назву «валютний курс» або «обмінний курс». Під терміном валютний курс в першу чергу розуміють ном. курс валюти, який відображає ціну однієї валюти, виражену через певну к-сть ін. валюти. Процес визначення ціни валюти, тобто валютного курсу, наз. валютним котируванням.

Є 2 способи котирування валюти: пряме (оцінювання од. іноземн. валюти через певну к-сть нац. валюти) і обернене (оцінювання од. нац. валюти через певну к-сть іноземн. валюти котирування). Курс валюти знах. в прямій залежності від попиту, в оберненій — від пропозиції.

Співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку в першу чергу відображ. стан торгов. відносин країни з рештою світу. Тобто на боці попиту стоїть експорт, а на боці пропозиції — імпорт. Якщо нац. експорт збільш., то це збільш. попит іноземців на вітчизн. валюту. Якщо зрост. нац. імпорт, то вітчизн. покупці збільш. пропозицію гривні, щоб задовольнити зростаючий попит на іноземну валюту.

Попит і пропозиція на валютному ринку залежать також від співвідношення між вітчизн. і світовою % ставками. Якщо % ставка в нашій країні зрост. порівняно зі світовою, то при інших незмінних умовах це збільш. попит на вітчизн. фін. активи (акції, облігації), а значить і попит на вітчизн. валюту. І навпаки. Іншим чинником, що визначає співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку, є інфляція.

На формування валютного курсу великий вплив справляє держава, яка визначає відповідний режим курсоутворення. Залежно від ступеня втручання держави в процес ринкового курсоутворення розрізняють два види валютних курсів: фіксований ( який уряд офіційно оголошує на фіксованому рівні або в межах «валютного коридору» і бере зобов’язання його підтримувати) і плаваючий (гнучкий) (який змінюється переважно від впливом попиту і пропозиції на валютному ринку).

Ном. курс відображ. спроможність валюти обмінюватися на ін. валюту. Тому, якщо ном. вартість нац. валюти зрост., то екон. суб’єктам даної країни потрібно менше цієї валюти для купівлі необхідної к-сті іноземн. валюти. І навпаки. Проте кінцевою метою обміну валют є забезпечення міжнар. обміну товарів. В цьому випадку мова має йти про її спроможність забезпечувати обмін вітчизн. товарів на іноземні. Оск. товари мають ціну, то це означає, що купівельна спроможність валюти залежить не лише від її обмінної спроможності, тобто ном. курсу, а й від співвідношення цін на товари торговельних партнерів. Обидва ці чинники враховує реальний валютний курс. Відповідно з прямим котируванням ном. курсу валюти її реальний курс: , де е — ном. валютний курс; є — реальний валютний курс.

Реальний валютний курс є індикатором, який відображ. умови торгівлі даної країни з ін. країнами. Якщо, наприклад, , то . За цих умов співставлена ціна товару за кордоном нижча від його внутр. ціни. Тому, з одного боку, вітчизн. покупцям даного товару вигідніше його імпортувати, ніж закуповувати у нац. виробників; з ін. боку, вітчизн. продавцям даного товару є вигіднішим його продаж на внутр. ринку, ніж експорт в ін. країни. Якщо , то . В цьому випадку навпаки.

Отже, між реальним валютним курсом і попитом на експорт спостерігається пряма залежність.

Валютний курс, що відображ. пропорцію, в якій вартість нац. валюти оцінюється лише через одну іноземн. валюту, наз. двостороннім валютним курсом. Але кожна країна має екон. відносини не з однією, а з багатьма країнами. Тому виникає необхідність оцінювати динаміку курсу нац. валюти по відношенню до певної сукупності валют. З цією метою застос. багатосторонній валютний курс — індекс нац. валюти, обчислений як середньозважена величина на базі індексів двосторонніх курсів валют основних торговельних партнерів країни за певний період. При цьому частка кожного торговельного партнера у кошику іноземн. валют визначається його часткою у зовн. товарообороті даної країни.

Валютні системи в розвитку.

Економіка кожної країни певним чином інтегрована в міжнар. економіку. Це стосується і нац. валют. Вони теж є елементами міжнар. валютної с-ми, в основі якої лежать загальновизнані правила, в тому, числі і правила курсоутворення. Сучасна міжнар. валютна с-ма виникла не зразу, а пройшла у своєму розвитку ряд етапів, для кожного з яких був притаманним різний режим курсоутворення.

1-ий — система золотого стандарту, який охоплює період з 1870-х рр до 1939 р. Згідно з цією с-мою курс нац. валюти визначався на основі золотого паритету, тобто з урахуванням офіційно встановленого золотого вмісту валют, що обмінювалися між собою.

За с-ми золотого стандарту нац. банки були зобов’язані обмінювати паперові гроші на відповідну к-сть золота. Але з розвитком міжнар. торгівлі, у зв’язку зі збільш. її обсягів та к-сті паперових грошей, для багатьох країн почали виникати труднощі щодо золотого забезпечення цих грошей. Тому з часом обмін паперових грошей на золото припинився.

2-ий — Бретон-Вудська валютна с-ма, принципи якої були закладені в угоді, підписаній 44 країнами у 1944 р. під час конференції у Бретон-Вудсі (США). За цією угодою всі країни запроваджували фіксований валютний курс до амер. долара за доп. фіксації в своїх валютах золотого вмісту. Кожна країна, визначаючи самостійно вміст золота в своїй валюті, вирішувала, яким має бути курс її валюти відносно амер. долара на умовах золотого паритету. Але на відміну від с-ми золотого стандарту від країн не вимагалося обмінювати свої валюти на золото.

С-ма золотофіксованих валютних курсів, що була запроваджена в Бретон-Вудсі, діяла до поч. 70-х рр ХХ ст.. У 1971 р. США офіційно оголосили про відмову від конвертації долара в золото. Головною причиною припинення існування Бретон-Вудської валютної с-ми стала нестабільність курсу амер. долара, за доп. якого визначався курс всіх ін. валют.

3-ій — Ямайська валютна с-ма, яка була започат. у 1976 р., коли члени Міжнар. валютного фонду підписали Ямайську угоду: замість золотофіксованих валютних курсів була запроваджена с-ма плаваючих валютних курсів. За таких умов курс нац. валют був поставлений в залежність від стану нац. економіки та конкурентоспроможності її товарів на міжнар. ринках. Правила, які були визначені Ямайською угодою, лежать в основі суч. міжнар. валютних в-ин, які допускають кілька різновидів плаваючого валютного курсу: вільне, кероване, спільне плавання.

Проблеми Ямайської валютної с-ми породжують об’єктивну необхідність її подальшої реформи. Потрібні пошуки шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно–екон. п-ки ведучих країн. Суперництво трьох центрів лежить в основі валютних протиріч. У відповідь на нестабільність Ямайської валютної с-ми країни ЄС створили власну міжнар. (регіональну) валютну с-му з метою стимулювання процесу екон. інтеграції.

Створення Європейського співтовариства розпочалось з 1 січня 1958 р. на основі підписання Римської угоди у березні 1957 р. ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембур