Причини та наслідки інфляції.

Для того щоб управляти інфляцією, потрібно знати чинники (причини), що її викликають. Прихильники кейнс. теорії розглядають це питання у форматі інфляції попиту: в умовах неповної зайнят. інфляція відсутня, оскільки за даних умов зрост. AD не викликає зрост. цін, а втілюється лише в збільш. обсягів в-ва. де Р — рівень цін в економіці; Y^AD — AD; Y_p — пот. ВВП.

Якщо за повної зайнят. в економіці спостер. рівновага (Y^AD = Y_p), то ціни стабільні і тому Р = 1,0. Але якщо AD перевищ. пот. ВВП, то виникає надлишковий попит (рівновага в економіці порушується). Для усунення нерівноваги ціни мають зрости (Р > 1,0). Отже, згідно з кейнс. теорією причиною інфляції є надмірний AD (або надмірні сукупні витр.), що виникає в умовах повної зайнят. та відсутності циклічного безроб.

Прихильники монетаристської теорії вважають, що причиною інфляції є надмірна, порівняно з вартістю т і п за даних цін, к-сть грошей в обігу («надто багато грошей полює за надто малою к-стю товарів»): Y × P = M × V, де Y — реальний ВВП; M — грошова маса; V — швидкість обігу грошей. Рівень цін: .

Монетаристи виходять із двох передумов: 1) швидкість обігу грошей є стабільною величиною; 2) обсяг реального ВВП визначається лише реальними чинниками, тобто факторами в-ва. За цих передумов збільш. грош. маси викликає прямо пропорційне зрост. AD і цін.

Суч. м/е та екон. практика переконують, що інфляцію не можна пояснити лише надлишковим AD в умовах повної зайнят. або надлишковою грош. масою. Вона є наслідком великої к-сті різноманітних чинників.

Чинники інфляції попиту: - що викликають надмірний урядовий попит; - що виключають надмірний тривалий попит; - що викликають надмірний іноземний попит

Чинники інфляції витрат.

Внутр. чинники: - зрост. цін на проміжну продукцію (сировину, паливо), наслідок: зрост. ціни і на кінцеві т і п; - зменш. продуктивності ресурсів (переважно це стосується природних); - випереджальне зрост. ном. з/п порівняно з продуктивністю праці; - підвищ. податків на продукти.

Зовн. чинники реалізуються через імпорт т і п. Якщо зрост. ціни на імпорну продукцію, то одночасно з продукцією країна імпортує інфляцію витрат. Складовим цієї інфляції є зрост. митної вартості продукції, зниж. курсу нац. валюти, підвищ. податків на імпорт.

Інфляційні очікування. Їх роль полягає в тому, що екон. суб’єкти, фіксуючи заг. зрост. цін у минулому періоді або передбачаючи несприятливу екон. кон’юнктуру в майб. періоді, впливають на динаміку цін.

Постійний компонент заг. інфляції наз. базовою інфляцією. В практиці м/е аналізу та прогнозування для визначення індексу базової інфляції заг. індекс інфляції коригується на такі зміни цін, які викликаються впливом сезонних чинників або регулюються державою.

Осн. соц.-екон. наслідки високої інфляції:

1. Зниж. реальних доходів нас..

2. Знецінення фін. активів.

3. Порушення відносин між позикодавцями та позичальниками.

4. Зниж. мотивації до інвестування.

5. Перерозподіл доходів між приватним сектором і державою.

Інфляція та безробіття.

Філіпс у 1958 р. обґрунтував криву, що відображувала обернену залежність між ном. з/п і факт. безроб.. Але з часом криву Філіпса стали викор. для визначення співвідношення між безроб. та інфляцією, а не ном. з/п. Обгрунтування рівняння раннього варіанта кривої Філіпса: , де b — коефіцієнт, який показує реакцію ном. з/п (W) на зміну рівня безроб. (u). Пізніше криву було доповнено очікуваними темпами інфляції (π^е). Було враховано, що динаміка безроб. і цін залежить від співвідношення між факт. і пот. ВВП. Якщо Y < Y_p, то u > u_n, а інфляція зменш., тому факт. безроб. було замінено на циклічне (u – u_n).

У наст. періоді інфляція залежить не лише від динаміки циклічного безроб., а й від того, як екон. суб’єкти формують свої інфл. очікування. Криву Ф доповнили інфл. наслідками, які викл. негативні збурення AS.

Суч. варіант кривої Ф: , де p^e — очікуваний темп інфляції; b — коефіцієнт, що показує реакцію інфляції на динаміку циклічного безроб., яке спричинюється збуреннями AD; p^s — темп інфляції, який спричинюється збуреннями AS.

Згідно формули початковим елементом рівняння кривої Філіпса є очікувана інфляція. Якщо спиратися на теорію адаптивних очікувань, то . Проте в наступному періоді інфляція може прискор. або уповільн. порівняно з попер. періодом. Передусім це залежить від циклічного безроб., яке знаходиться в оберненому зв’язку з інфляцією і викликається збуреннями AD. Тому в рівнянні перед циклічним безроб. стоїть знак «–». Зміни в інфляції, які супроводжуються змінами циклічного безроб., є інфляцією попиту.

Іншим елементом, який може прискорити або уповільнити інфляцію, є збурення AS. Несприятливі збурення AS викликають інфляцію витрат, що прискор. інфляцію, а сприятливі — спричинюють дефляцію витрат, що уповільн. інфляцію. Отже, інфляція, що викликається збуреннями AS, прямо впливає на сукупну інфляцію, а тому перед p ^s стоїть знак «+».

Інфляцієя в умовах повної зайнят. Рівняння кривої Філіпса втрачає циклічний компонент, тобто –b(u – u_n), і має такий вигляд: p = p ^e + p ^s.

Якщо інфляція повної зайнят. збільш., то крива Філіпса переміщ. вправо; якщо ця інфляція зменш., то крива Філіпса переміщ. вліво.

Зміни в інфляції, що викликаються циклічним безроб., відображаються на графіку через відповідне переміщ. т. інфляції вздовж нерухомої кривої Філіпса. У разі збільш. безроб. відносно природної норми до u ₁ інфляція зменш. до π₁, а зменш. безроб. до u ₂ збільш. інфляцію до π₂ і т. д, тобто має місце обернена залежність між інфляцією та безроб..

Спираючись на криву Ф, уряд може робити вибір між інфляцією та безроб.. Це досягається за рахунок політ. заходів, які здатні впливати на циклічний компонент інфляції. Так, уряд може стимулювати AD, щоб зменш. рівень безроб.. Але ціною його зменш. є прискор. інфляції, оскільки при цьому в рівнянні зменш. циклічний компонент, тобто величина b(u – u_n). Або ж може обмежити AD. Це викличе зрост. рівня циклічного безроб. і збільш. величини b(u – u_n), що уповільнить інфляцію. Отже, ціною зменш. рівня інфляції є збільш. рівня безроб.. Вибір між інфляцією та безроб. існує лише у короткостр. періоді.

Т. Т ₁ на короткостр. кривій Філіпса 1 характеризує такий стан в економіці, коли інфляція дор. π₁, а безроб. — природній нормі, тобто u_n. Тепер припустимо, що уряд хоче зменш. рівень безроб.. З цією метою він стимулює збільш. AD. У короткостр. періоді це, з одного боку, зменш. безроб., а з ін. — спричинить зрост. інфляції у формі інфляції попиту до π₂, що перемістить економіку з точки Т ₁ у точку Т ₂.

Інфляція на рівні π₂ закладається в очікування екон. суб’єктів. Тому працівники примусять підприємців адекватно підвищ. ном. з/п в наст. періоді. Це, з одного боку, збільш. середні витрати, зменш. прибутк. в-ва, скорот. його обсяги та збільш. безроб. до u_n, що перемістить економіку в точку Т ₃. З іншого боку, виникне інфляція витрат, внаслідок чого інфляція зрост. до π₃, а короткостр. крива Філіпса перем. в полож. 2. Отже, у довгостр. періоді не існує вибору між інфляцією і безроб. Тому в кінцевому підсумку стимулювальна п-ка уряду не може зменш. безроб., вона здатна викликати лише зрост. цін. У довгостр. періоді проблему безроб. можна вирішувати лише із застос. неінфл. методів, здатних забезпечити зрост. обсягів в-ва за рахунок нагромадження капіталу і зростання поточного ВВП.
32. Доходи домогосподарств. Нерівність в розподілі доходів та її

Вимірювання.

Перші два елементи особ. доходу наз. доходами від труд. діяльн., або труд. доходами. Доходи від активів — це дохід від власності.

Наявний дохід — це та частина сукупного доходу, яка залиш. у розпорядженні суб’єктів прив. економіки після сплати податків і може бути викор. для прив. спожив. і заощадж.. Оскільки у приватній закр. економіці, що розглядається, немає держави та відсутні податки, то увесь дохід залиш. в її розпорядженні. Таким доходом є ВВП (наявний дохід приватної закритої економіки дор. ВВП).

ВВП прив. закр. економіки включає: - особ. наявний дохід, який у безподатковій економіці дор. особистому доходу; - наявний дохід під-в., що склад. з амортизації та нерозподіленого прибутку, тобто з тієї частини прибутку:

Спожив. (С) – частина викор. доходу, яка не заощадж. C=Y-S, де Y – ВВП, як дохід, що викор., S – заощадж.

Особ. наявний дохід розподіл. на 2 частини: спожив. д/г і заощадж. д/г.

Рішення д/г про розподіл свого доходу між спожив. і заощадж. доходу зумовл. передусім бажанням захистити себе від непербачуваних обставин або необхідністю фінансув. запланованих майб. витрат, які потребують значних коштів.

Для аналізу рівня диференціації доходів д/г застосовують різні методи та показники, але найчастіше — криву Лоренца.

Теорет. можливість існув. абсолютної рівності в розподілі доходів між окремими групами сімей унаочнює бісектриса. Вона показує, що кожний % сімей одержує адекватний процент доходу. Це означає, що 20, 40, 60, 80, 100 % сімей отримують відповідно 20, 40, 60, 80, 100 % усієї величини особ. доходів. Реально будь-якому % сімей відповідає інший % сукупного доходу. Цю факт. ситуацію відображує крива Лоренца, яка має вигляд угнутої кривої, що відхиляється від бісектриси.

Площа між бісектрисою і кривою Лоренца відображує ступінь нерівності в доходах. Чим більшою є ця площа, тим більшим є рівень диференціації доходів. Якщо б факт. розподіл доходу між групами сімей був абсолютно рівним, крива Лоренца збігалася б із бісектрисою.

Децільний коефіцієнт відображ. співвіднош. між середніми доходами 10 % найбагатшої частини нас. і доходами 10 % найбідніш. частини нас..

Коефіцієнт Джині показує рівень концентрації доходів нас.. Його розраховують діленням площі, що знах. між бісектрисою і кривою Лоренца, на площу трикутника сторонами якого є бісектриса, горизонт. вісь і права вертик. вісь. Він може коливатися від 0 (абсолютна рівність) до 100 (абсолютна нерівність). Чим вище коефіцієнт Джині, тим більша нерівність у розподілі доходу, тим більше крива Лоренца відхиляється від бісектриси.