Тема 3 індивідуальні академічні проекти

1. Ф. Катрайт будував індекс політичної демократії
2. Д. Нейбауер індекс демократичної дії
3. Т. Ванханен індекс демократизації
4. К. Боллен індекс політичної демократії
5. рівня демократії ініціював Е. Мюллер
6. індексу демократизації Р. Гастіл.
7. К. Херпфер, котрий "новий індекс демократизації".
8. рівнів розвитку демократії та класифікації політичних режимів запропонували С. Майнверінг, Д. Брінкс та А. Перез-Лінан
9. демократичності розвитку Х. Чейбубом, Дж. Ганді і Дж. Вріландом
10. розрахунку і порівняльного аналізу політичної демократії М. Коппеджем, А. Альварезом та К. Малдонадо. мультипарадигмальний підхід
11. Дж. Геррінг, М. Коппедж, Й. Елкіт багатовимірний, багаторівневий та історичний підхід стосовно порівняльного аналізу політичної демократії.
12. Ч. Боікса, М. Міллера та С. Розато. порівняльного аналізу політичних режимів
13. 3.1. ПРОЕКТИ "ПОЛІТІЯ"
14. ПРОЕКТИ ТАТУ ВАНХАНЕНА (ГЕЛЬСІНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ)
15. 3.3. ГРОМАДЯНСЬКІ ПРАВА І ПОЛІТИЧНІ СВОБОДИ "FREEDOM HOUSE"

ІНДЕКСИ ПРОЕКТУ "ЛІБЕРАЛЬНІ ІНСТИТУТИ" ЦЕНТРУ ВИВЧЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНОГО УПРАВЛІННЯ

 

 

1. Ф. Катрайт будував індекс політичної демократії

 

винятково на аналізі її інституційних характеристик. Так,

Ф. Катрайт будував індекс політичної демократії (індекс політичного розвитку), виходячи з критеріїв демократичного формування законодавчої/виконавчої влади. Країни розташовувались за оціночною шкалою від 0 до 3 балів.

Для найвищої оцінки демократичності за Ф. Катрайтом, достатньо щоб:

1. нижня палата (однопалатний парламент) складався із представників двох й більше політичних партій (урядових партій), а партійна меншість (опозиція або опозиційні партії) займала не менше 30 відсотків від усіх депутатських мандатів;

2. державою керував глава виконавчої влади, який призначений на основі багатопартійної конкуренції або обраний всенародно на загальних виборах.

1. Д. Нейбауер індекс демократичної дії

дві основні змінні: електоральна рівність і електоральна конкуренція.

При побудові індексу демократичного розвитку також враховувались: відсоток дорослого населення, що має право голосу; рівність представництва; інформаційна рівність; конкуренція (тривалість перебування при владі домінуючої партії і середній відсоток голосів, отриманих владною партією).

провів емпіричний аналіз 23 країн.

Після цього оцінки були об'єднані в єдиний індекс демократичної дії, а результати були використані для множинного регресійного аналізу взаємозв'язку демократії і соціально-економічних умов.

 

1. Т. Ванханен індекс демократизації

 

рівень демократизації залежить від ступеня розподілу ресурсів у суспільстві і при досягненні певного показника індексу владних ресурсів для країн характерна тенденція подолання порогу демократії.

"Демократія означає, що народ й групи людей вільні змагатися за владу, що носії влади, обрані народом, є відповідальними перед ним".

дві змінні: політичну участь й політичну конкуренцію, трансформував їх у два кількісні індикатори вимірювання демократії:

1). рівень конкурентності – це частка голосів, котра отримана опозиційними партіями на парламентських або президентських виборах;

2). рівень електорального участі – частка населення, що брало участь у голосуванні. Рівень конкурентності визначають за часткою голосів, отриманих невеликими партіями на виборах. Другий ж індикатор визначається за часткою населення, яке реально брало участь у голосуванні.

При розрахунках виключаються країни, які не набирають за рівнем електоральної конкуренції більше 30 відсотків, а за рівнем політичної участі – більше 10 відсотків. Мінімальне значення індексу для віднесення країни до категорії демократичних держав складає 5 відсотків. Коли хоча б одна з таких "меж" не досягнута, країна не може вважатися демократією.

1. К. Боллен індекс політичної демократії

 

ґрунтуючись на розумінні демократії як системи взаємозв'язків еліт та нееліт. Боллен виділив дві характеристики демократії: політичні свободи і народний суверенітет (виражений в електоральному процесі).

Індикаторами політичних свобод є:

1). свобода преси (у десятибальній шкалі);

2). свобода опозиції (за чотирибальною шкалою);

3). урядові санкції (за кількістю санкцій). Народний суверенітет ж вимірюється за наступними параметрами: справедливість виборів; виборність виконавчої влади; та виборність законодавчої влади.

Кожний із шести компонентів індексу політичної демократії лінійно трансформується в оцінки від 0 до 100 балів, країни ранжуються на основі середніх значень із шести оцінок.

 

Р. Джекманом у 1989 р. Річ у тому, що дослідники повернулись до методики бінароного аналізу, на основі якого необхідно виокремлювати серед усіх існуючих політичних режимів демократичні і недемократичні. При цьому наголос було зроблено на стабільності демократій. існує взаємозв’язок поміж політичною демократією та рівністю розподілу доходів (прямопропорційна залежність): слід зауважити, що у небінарній схемі "продовжувального" аналізу ми не помічаємо залежності зазначених змінних. При цьому доведено (з точки зору теорії стратифікації), що існує різниця впливу на нерівність розподілу доходів двох факторів: 1). типу політичної системи; 2). тривалості стабільності режиму.

 

1. рівня демократії ініціював Е. Мюллер

 

" інавгурації демократії ". Мова йде про часову змінну – про перші вибори, котрі повністю задовольняють наступні чотири критерії:

1). виконавча влада повинна бути обрана всенародно чи бути відповідальною перед всенародно обраним парламентом;

2). мають відбутись принаймні дві послідовні вільні та справедливі конкурентні виборчі кампанії;

3). принаймні половина населення має право голосу (такий показник вважався задля аналізованого часу актуальним);

4). повага до свободи висловлювань і зібрань.

Після цього автор здійснив розрахунок стабільності демократичних режимів. Для розрізнення наслідків введено три змінні:

1). стабільний демократичний режим;

2). переривання демократичного режиму (тимчасове призупинення дії демократичних свобод, а також часові період, коли уряд перебуває під впливом інших держав);

3). крах демократичного режиму (заміна авторитарних режимів авторитарними, а теж втрата влади над значною частиною населення через громадянські війни). Якщо критерії демократії жодного разу не зустрічались, то остання жодного разу так і не була інавгурована, а країна у цьому випадку отримувала 0 балів.

 

1. індексу демократизації Р. Гастіл.

 

Експерти дають відповіді по 25 питань, що стосуються політичних прав та громадянських свобод в тих або інших країнах, які визначено по чотирьох напрямах: виборчий процес; громадянське суспільство; незалежні ЗМІ; управління.

Після попередньої процедури оцінки експертами отримані на кожне питання відповіді розраховуються в балах і сумуються.

Далі, за кількістю отриманих балів, розглянуті держави діляться на " вільні ", " частково вільні " та " невільні ".

Мінімальний крок за даною шкалою становить 0,25 бала, причому за один рік показники країни рідко змінюються більш, ніж на бал.

Країни діляться на основі оцінок експертів за шкалою від 1 (найбільш високий рівень демократичності) до 7 (найнижчий рівень демократичності) і поділяються на п'ять груп: консолідовані демократії (1-2 бали), частково консолідовані демократії (3 бали), перехідні/гібридні режими (4 бали), частково консолідовані авторитарні режими (5 балів) й консолідовані авторитарні режими (6-7 балів).

 

1. К. Херпфер, котрий "новий індекс демократизації".

 

Автор розробив індекс демократії для її вивчення на макрорівні й індивідуальному рівні. Вчений дослідив підтримку та готовність до прийняття демократичних принципів населенням як форми політичного режиму.

Індекс демократії (на індивідуальному рівні) має дев'ять позицій, за якими у результаті опитувань визначаються ті, кого можна віднести до категорії "демократи".

Ці позиції стосуються ставлення громадян до комуністичного і нинішнього (чи посткомуністичного) політичного режиму, до демократичного парламенту і принципу парламентаризму в цілому, до відмінних від демократії режимів тощо.

що якщо у конкретному суспільстві більше 60 відсотків населення складають "демократи" (прихильники демократії), то можна говорити про консолідовану демократію. Якщо ж у суспільстві понад 40 відсотків населення ідентифікують себе як "демократи", тоді демократія перебуває у процесі становлення. Країни з часткою "демократів" менше 40 відсотків – це такі суспільства, які трансформуються.

 

1. рівнів розвитку демократії та класифікації політичних режимів запропонували С. Майнверінг, Д. Брінкс та А. Перез-Лінан

 

"дефініювання є мінімальним, коли всі властивості або характеристики цілого, які не необхідні для його ідентифікації, викладені як змінні, гіпотетичні властивості, а не як визначальні властивості".

:

1). глава уряду та парламент обираються лише на підставі відкритих й чесних змагальних виборів. Й навіть у тому випадку, коли умови змагальності створені, але чергування у владі не відбувається, то країна розраховується за даним індикатором як демократична;

2). передбачено наявність виборчого права у більшості дорослого населення. Сьогодні дана вимога означає застосування принципів загального виборчого права для громадян, але в багатьох країнах мають місце незначні винятки, що не применшують їхньої демократичності.

3). держава вважається демократичною тоді, коли у ній захищаються політичні права та громадянські свободи. Навіть якщо уряд сформовано на підставі вільних та чесних змагальних виборів, але громадяни країни позбавлені прав та свобод, країна за сьогоднішніми мірками не може бути класифікована саме як демократична.

4). обрана влада повинні мати реальні керівні повноваження, на відміну від тих ситуацій, коли виборні посадові особи є затьмарені військовими або же невиборними акторами.

1. демократичності розвитку Х. Чейбубом, Дж. Ганді і Дж. Вріландом

Згідно з методикою демократії оцінюються за чотирма передумовами:

1). виборча посада глави виконавчої влади;

2). виборчий парламент (легіслатура);

3). участь більше, ніж однієї, партії у політичній конкуренції за головні державні посади; а також

4). чергування при владі за принципами електорального змагання. Тобто, як бачимо, у досліджені запропоноване вузьке трактування демократії

При цьому змагальність розуміється дослідниками як той момент, коли існує опозиція, яка має шанси на перемогу в результаті виборів.

Колишній внесок від невизначеності означає, що є деяка ймовірність того, що принаймні один із членів діючої коаліції не зможе повернутись у ту ж коаліцію на підставі чергових виборів.

Під наслідком незворотності на увазі мається те, що хто б не виграв вибори, завжди буде можливість його/її введення в посаду.

Повторювальність означає, що будь-які вибори є повторювальними. Хто б не переміг у поточних виборах, не може використовувати своєї посади задля забезпечення перемоги на наступних виборах.

 

1. розрахунку і порівняльного аналізу політичної демократії М. Коппеджем, А. Альварезом та К. Малдонадо. мультипарадигмальний підхід

індикатори - на політичній змагальності і відкритості (включеності).

Вченими виділено дві найбільші методичні дослідницькі проблеми у розрахунку демократії.

Перша з них стосується моменту, коли до одновимірного аналізу додаються непов’язані між собою індикатори із іншого (гіпотетичного виміру). Внаслідок цього формується систематична помилка підходу самого розрахунку.

головними вимірами демократії є політична змагальність (конкуренція)й відкритість (включеність). І при цьому, варто розуміти, що за ініціальним задумом "поліархія" трактувалась як реальне наближення щодо справжньої демократії

На підставі врахування двох вимірів поліархічності вченими запропоновано кілька типів уточнень до політичних режимів (на підставі побудови графіку того, наскільки країни відповідають двом вимірам поліархічності). Умовно цей графік можна відобразити наступним чином:

 

1. Дж. Геррінг, М. Коппедж, Й. Елкіт багатовимірний, багаторівневий та історичний підхід стосовно порівняльного аналізу політичної демократії.

 

Вчені зауважують, що більшість показників/індикаторів демократії зосереджено на сучасну епоху.

дисагрегацію. Суть такого підходу полягає у тому, що на більш низьких рівнях абстракції аналізоване поняття стає більш поступливим, а також більш корисним:

багатогранне визначення демократії. З огляду на це, виникла необхідність стосовно формування багатовимірного (із незалежних вимірів) індексу демократії.

рівні аналізу демократії – їх виокремлено п’ять: 1). загальна концепція ("демократія з великої букви"); 2). моделі демократії (електоральна, ліберальна, учасницька, егалітарна); 3). виміри демократії (в кожній з моделей демократії); 4). компоненти демократії; 5). індикатори демократії (для кожного з попередніх елементів/рівнів аналізу).

Електоральна демократія побудована на ідеї про те, що міра відповідальності та підзвітності забезпечується конкуренцією між лідируючими групами у контексті виборів.

Модель ліберальної демократії підкреслює внутрішню важливість прозорості, громадянських свобод, верховенства права, горизонтальної підзвітності (ефективного контролю за процесом урядування), прав меншин.

Модель учасницької/представницької/партисипаторної демократії, як правило, розглядається як нащадок "прямої/нерепрезентативної демократії" (хоча елементи цієї моделі можуть бути виявлені у досвіді багатьох громадах у всьому світі та протягом всієї людської історії).

В моделі егалітарної демократії підкреслюється мета соціальної рівності.

вимір демократії – тобто набір принципів та елементів, які виокремлюють кожну модель демократії.

На підставі логічного абстрагування Дж. Геррінг, М. Коппедж, Й. Елкіт дають 16 компонентів демократії: 1. інклюзивне громадянство (ступінь, до якого громадяни та постійні мешканці певної країни користуються захистом закону); 2. відкритість до участі; 3. фактична участь; 4. регулярні вибори; 5. вільні вибори; 6. чесні вибори; 7. виконавче верховенство права; 8. виконавчі обмеження; 9. законодавча незалежність; 10. судова незадежність; 11. партійний розвиток; 12. розвиток медіа; 13. розвиток громадянського суспільства; 14. розвиток місцевого самоврядування; 15. громадянські свободи; 16. соціальна рівність.

 

1. Ч. Боікса, М. Міллера та С. Розато. порівняльного аналізу політичних режимів

Перший індикатор – оспорювання політичних рішень – складається із двох маркерів. Мова йде про те, що:

1). виконавча влада обирається на підставі прямого або непрямого всенародного волевиявлення та є відповідальною безпосередньо перед виборцями або перед парламентом (легіслатурою);

2). парламент (а також виконавча влада, у випадку прямого обрання) визначається через вільні і справедливі вибори.

Другий індикатор – політична участь – передбачає виокремлення лише одного маркера: і мова йде про те, що більшість дорослих чоловіків має право голосу. Для того, щоб оперувати емпіричними даними з приводу зазначених маркерів було використано кілька баз даних:

1). задля першого маркеру було застосовано бази конституційного законодавства А. Блауштейна А. Пшеворські;

2). для розрахунку виборів як вільних/справедливих застосовано методику А. Пшеворські

 

1). розрахунок транзитної специфіки

2). період тривалості (кількість років, які країна поспіль становить один і той ж тип режиму); 3). крах демократії (кількість випадків, протягом яких країна переставала у своєму розвитку бути демократичною за аналізованими маркерами).

1. 3.1. ПРОЕКТИ "ПОЛІТІЯ"

 

В кінці 1960-их рр. американські політологи Г. Екштейн і Т. Гур

 

політія, яка розуміється як певний стан політичного режиму, що характеризується співвідношенням автократичних і демократичних рис. Політія оцінюється за шкалою від "–10" (як найвищий рівень автократії) до "+10" (як найвищий рівень демократії). Фінальний показник політії розраховується виходячи з значень двох змінних – демократії і автократії, трактованих як загальний рівень відкритості або, відповідно, закритості політичних інститутів.

Демократія і автократія розраховуються на основі змінних, що описують різні риси політичного режиму. До них відносять: 1). механізми рекрутування виконавчої влади (інституційні процедури передачі виконавчої влади); 2). рівень конкуренції в ході рекрутування виконавчої влади (використання виборних процедур при занятті посад); 3). ступінь відкритості при рекрутуванні виконавчої влади (як можливість заняття посад тими, хто не входить у політичну еліту); 4). обмеження виконавчої влади; 5). механізми регулювання політичної участі (розвиненість інституційних структур, що забезпечують вираження інтересів на політичному рівні); а також 6). змагальність політичної участі (у плані доступу в інституційні структури з метою висловлення своїх інтересів для тих, хто не входить в політичну еліту). При цьому інформація, яка аналізується, стосується лише центрального рівня урядування та політичних груп у його межах.

Відповідно, комплексний показник політії є вибудовано на основі показників інституціоналізованої демократії та інституціоналізованої автократії. Й при цьому при оцінюванні демократії до уваги варто брати три наступні важелі:

1). наявність інститутів/процедур, з допомогою яких громадяни можуть висловлювати переваги щодо альтернативної політики й альтернативних політичних лідерів;

2). існування інституціоналізованих обмежень стосовно здійснення виконавчої влади;

3). гарантії громадянських свобод всіх громадян у їх повсякденному житті й актах політичної участі.

Комбінований показник розвитку політії вираховують ж як різницю маркера автократії від маркера демократії. Тому, гіпотетично, системи можуть коливатись у межах показників від "–10" до "+10". В інтерпретації за трикомпонентною мірою оцінювання політичних режимів позиціонування останніх відбувається наступним чином: 1). від "–10" до "–6" – автократії;

2). від "–5" до "+5" – анократії ";

3). від "+6" до "+10" – демократії.

1). повні демократії ("+10", зокрема, США, Канада, Норвегія, Швеція

); 2). демократії (від "+6" до "+9", наприклад, Франція, Бельгія, Чехія, Україна);

3). відкриті анократії (від "+1" до "+5", зокрема, Алжир, Еквадор

4). закриті анократії (від "–5" й до "0", зокрема, Росія, М'янма, Венесуела

5). автократії (від "–10" до "–6", зокрема, Білорусь,

6). країни, які не вдались, чи окуповані країни (наприклад, це Гаїті, Лівія, Сомалі, Афганістан).

1. ПРОЕКТИ ТАТУ ВАНХАНЕНА (ГЕЛЬСІНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ)

Тату Ванханена, полягає у пошуку факторів, які пояснюють, чому одні країни виявляються більш демократичними, аніж інші.

еволюціоністської парадигми вивчення політики, яка включає у себе допущення про наявність якихось зразків людської поведінки, які не залежать від національного контексту\

1). людська природа має ряд схожих рис, які не можуть бути нівельовані державними кордонами

2). політична боротьба за владу є штампом спільної боротьби за існування

Боротьба за владу ведеться заради доступу до ресурсів: чим більш існує влади, тим ширшим є доступ до обмежених ресурсів.

Спочатку в якості об'єктів дослідження виступали всі незалежні держави. Та надалі був введений ряд обмежень. По-перше, з аналізу були виключені всі країни з населенням менше 100 тис. чоловік.

По-друге, об'єктами аналізу виступають тільки ті країни, які володію незалежністю на 1991 р.

 

конкуренція/змагальність (C), відсоток голосів або місць у парламенті, отриманих усіма партіями щодо голосів або місць у парламенті в партії-лідера (індекс варіює від 0 (відсутність змагальності) до 100 (повна змагальність)), участь (P) – відсоток голосуючих по відношенню до загального числа громадян (у рамках конкретних виборів, теж варіює від 0 до 100). На основі цих двох показників розраховується індекс демократизації (ID), який обчислюється за формулою:

При цьому для демократій вводяться формальні "нижні межі": 10 відсотків – задля P, 30 відсотків – для С, 5 відсотків – задля сукупного ID. Якщо хоча одна із таких "меж" не досягнута, то політія не є демократією. Аналогічна схема операціоналізації демократії залишається практично незмінною у всіх проектах Т. Ванханена. Індекс теоретично ж варіює від 0 (відсутність демократії) до 100 (повна демократія). Але індекс емпіричний, бо найвищий показник становить за шкалою Ванханена 49.

Додатково дослідник пропонує розраховувати й індекс рівня демократизації Індекс працює у процесуальному підході визначення рівня розвитку демократій. Формула розрахунку індексу виглядає наступним чином:

де: ILD – індекс рівня демократизації Ванханена; V_o – голоси, котрі отримані на парламентських і президентських виборах опозиційними партіями та кандидатами o; n – кількість (послідовність) опозиційних партій та кандидатів; p – питома вага населення, що брало участь у голосуванні виборах серед всього населення країни.

 

 

1. 3.3. ГРОМАДЯНСЬКІ ПРАВА І ПОЛІТИЧНІ СВОБОДИ "FREEDOM HOUSE"

 

ініціатором, а також головним натхненником створення якої була дружина президента США Елеонора Рузвельт. Очолив організацію Дж. Філд, що брав участь у її створенні. Офіційною метою було проголошено протидію ідеології нацизму.

Продовж 1990-их рр. "Freedom House" розширила географію своєї присутності, відкривши свої бюро в Угорщині, Йорданії, Казахстані, Киргизстані, Узбекистані, Польщі, Сербії, Тунісі, Україні. У 1999 р.

Розпочнемо ми із найбільш відомого проекту організації – " Свобода у світі ". У 1950-ті рр. "Freedom House" приступила до реалізації проекту " Баланс свободи " ("Balance Sheet of Freedom"), що досить поверхнево оцінював політичні тенденції в країнах світу із точки зору впливу на стан свободи у них.

Кожній країні вибірки присвоюється числовий рейтинг за шкалою від 1 до 7 балів по політичних прав та громадянських свободах. "1" бал показує на високий ступінь оцінюваної категорії, а "7" балів – ж на найнижчий ступінь цієї категорії. Потім суму рейтингів за двома оцінюваними категоріями ділять і виводять такий показник, що свідчить про індекс свободи у конкретній країні. При цьому рейтинг детермінований загальною кількістю у 100 балів (максимально), які кожна країна може отримати у плані конкретних 25 питань: 10 з приводу політичних прав та 15 з приводу громадянських свобод – у вимірі від 0 до 4 балів за кожне питання (де 0 свідчить про найнижчий показник свободи, а 4 – про найвищий). Таким чином й відбувається визначення переваги і рейтингу свободи: вільні країни – від 1,0 до 2,5; частково вільні країни – від 3,0 до 5,0; невільні країни – від 5,5 до 7,0. На 2012 р. проект стосується 195 країн та 14 залежних або спірних територій. Як і кожен інший проект, заданий також аналізує дані за попередній рік: якщо проект вийшов у 2012 р., то він стосується ситуації у 2011 р. тощо.

Окреме місце в методиці займає категорія електоральної демократії. Для того, щоб країну вважати електоральною демократією, мають виконуватись дві вимоги: 1. не менше 7 балів (з 12 можливих) стосовно трьох запитань у категорії політичні права стосовно субкатегорії виборчий процес; 2. не менше 20 балів (з 40 можливих) стосовно всіх десяти запитань у категорії політичні права. Крім того, для того, щоб говорити про електоральну демократію, повинні виконуватись й інші передумови: 1. повинна існувати змагальна багатопартійна система; 2. загальне виборче право для всіх дорослих громадян (за винятком обмежень, котрі країни можуть законно встановлювати стосовно громадян як санкції за кримінальні злочини); 3. регулярні вибори, які проводяться в умовах таємного голосування, розумної безпеки голосу і відсутності масових фальсифікацій виборців; 4. значний суспільний доступ партій до електорату через засоби масової інформації та відкриті політичні кампанії. При цьому даний термін "електоральна демократія" відрізняється від такого терміну як "ліберальна демократія" – насамперед, у тому, що в останньому до уваги береться ще й наявність значного масиву громадянських свобод. В процесі опитування, всі вільні країни кваліфіковані як електоральні та ліберальні демократії. Проте окремі частково вільні країни кваліфіковані як електоральні демократії, проте вони не є ліберальними демократіями. Загальна картина у проміжку 1975-2012 рр. виглядає наступним чином:

1. ІНДЕКСИ ПРОЕКТУ "ЛІБЕРАЛЬНІ ІНСТИТУТИ" ЦЕНТРУ ВИВЧЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНОГО УПРАВЛІННЯ

 

Центр вивчення демократичного управління було створено у 2004 р. Його безпосередній засновник – це Університет Іллінойсу, а основний фінансовий спонсор – Р. Клайн. "Ліберальні інститути" – це один з основних проектів Центру (на даний момент проект більше не реалізується). Цілями проекту були: вивчення взаємозв'язку між ліберальними реформами, національним контекстом, соціально-економічним розвитком держав; аналіз стратегій, котрі сприяють консолідації демократії та успіху інституційних реформ; виявлення індикаторів, котрі дозволяли б заздалегідь відстежувати появу факторів, що дестабілізують країни, які розвиваються.

Найважливіший напрям реалізації цих цілей – це щорічний розрахунок трьох індексів: демократії (Democracy Index), верховенства права (Rule of Law Index) та свободи підприємництва (Free Enterprise Index). Головна особливість розрахунку індексів – це комбінування різних підходів і методів

Індекс демократії розрахувався на підставі 13 груп змінних – це: 1). суверенна представницька держава (наявність демократичних інститутів, їхній суверенітет); 2). відкритість еліти (вимоги щодо кандидатів, партійне й виборче законодавство, рівень утисків опозиційних політичних партій); 3). структура виборчого процесу; 4). включення громадян в виборчий процес (явка виборців, критерії громадянства

Індекс верховенства права розрахувався на підставі наступних груп змінних: 1). ліберальні цінності в конституціях; 2). визнання презумпції невинності, права на відкритий і чесний судовий процес, права на захист у суді тощо, а також наявність справедливого громадянського кодексу, уніфікованого комерційного законодавства; 3). структура судових інститутів (незалежність, професіоналізм, адміністративний потенціал тощо); 4). набір санкцій, які мають судові інституції; 5). прихильність до цінностей верховенства права.

Індекс свободи підприємництва розрахувався виходячи із таких груп змінних, як: 1). законодавче й інституційне забезпечення прав приватної власності; 2). роль держави в економіці (частка державних витрат, роль держави у виробничій сфері); 3). фінансова інфраструктура (структура ринків капіталу, відкритість економіки задля іноземного капіталу); 4). структура ринку праці (ступінь корпоративності, наявність мінімальної ставки заробітної плати, профспілки, робітничі партії й ін.); 5). свобода торгівлі (тарифи й торговельні бар'єри); 6). ступінь прихильності щодо цінностей свободи підприємництва.