Паремія як предмет фразеології

Слово «паремія» походить із грецької мови та дослівно означає «притча», «пословиця». У давнину пареміями називались короткі висловлення, що писалися на придорожніх стовпах; пізніше у цьому значенні стали вживатися будь-які повчання, притчі та короткі уроки мудрості. Пареми називали також читання з книг Старого (із Соломонових притч) та Нового завітів, які призначалися для святкових та великопісних днів на вечірній службі. У сучасній фольклористиці цей термін вживається як синонім до поняття прислів'я та приказки.

Увага до слова паремія значно посилюється і воно домінує в багатьох працях з пареміології (К. Грігас, А. Крікманн, Е. Кокаре, Г. Пермяков). Найчастіше ним позначають прислів'я (терміни рівнозначні), проте через складність розмежування їх часто об’єднують з приказками. Тому й розглядають як «прислівні вислови» [70:13]. Тож спробуємо показати відмінності між цими двома мовними одиницями.

Прислів'я - це сталі речення або вислови, відносно незмінні за своєю структурою, в яких у високохудожній формі виражено народну мудрість, навчально-життєвий досвід. Вони передаються найчастіше в образно-алергічній формі, деколи віршем; виявляють структурну і семантичну закінченість, виражають переважно закінчену думку. Прислів'я займають особливе місце у кожній мові. Недаремно їх називають скарбами народної мудрості [16:948].

Приказка - стислий крилатий вислів, близький до прислів'я, іноді це те ж укорочене прислів'я, але часто без властивого йому повчального значення, зате з більш критичним, подекуди іронічним навантаженням [16:933]. Прислів'я здебільшого - дво- або багаточленне речення, приказка — одночленна.

Прислів'я мають закінчений вигляд, тобто висловлюють думку повністю, а приказки дають лише натяк на неї. Як правило, прислів'я не тільки констатують якийсь факт, а й містять пораду, застереження проти чогось, схвалення чогось.

Для них характерні такі особливості як локанічність, римованість, завдяки чому їх легше запам’ятовувати. Ще однією важливою ознакою прислів'їв є дидактичність.

Приказки ж не мають нічого спільного з прислів'ями у плані повчального характеру, тобто не містять ніякої дидактичної основи. Найчастіше - це влучні переносні порівняння. Фігуральні звороти, які використовуються для надання висловленню певної емоційності та жвавості, а людині, предмету, дії чи явищу - влучної характеристики [40:25].

В. Даль зауважував, що приказка не повним висловленням, а лише є складовою якого-небудь судження на правах його частини [66:3]. Він зазначив, що «приказка за народним визначенням, - квіточка, а прислів'я -ягідка. Приказка - це проста інакомовність, спосіб вираження, але без притчі, без судження, висновку, застосування; це перша половина прислів'я... Вони іноді дуже близькі один до одного: варто лише додати одне слівце чи зробити перестановку - і маємо уже прислів'я» [66:3]. І дослідник наводив такі приклади: «він чужими руками жар загрібає» - приказка, «чужими руками жар загрібати легко» - прислів'я, бо містить притчу (повчання).

Прислів'я та приказки відносяться до фразеологічної системи, і їм властива відтворюваність і непряма номінація. Звичайно такі утворення стоять у проміжному за вмотивованістю ешелоні фразеології [64:56]. Остання ж є найбільш живою, яскравою і своєрідною частиною словникового складу будь-якої мови і переважна частина цієї галузі мовознавства належить до різних функціональних стилів і має експресивне забарвлення. Навіть стилістично-нейтральні фразеологізми відрізняються національною своєрідністю і можуть набирати експресивного значення у контексті. Тому є усі підстави для того, щоб вважати фразеологію одним із найвиразніших засобів мови і розглядати її із стилістичної точки зору. До того ж вона потребує особливого підходу у процесі перекладу [74:5].

Але питання щодо належності паремій до фразеологізму породжує бути суперечливим, оскільки погляди дослідників у цій сфері розбігаються і вони до сих пір не можуть дійти згоди. То перш ніж розглянути точки зору мовознавців з цього питання, з’ясуємо спочатку, що означає термін фразеологізм. Звичайно зробити це дуже складно, тому що він охоплює найрізноманітніші вирази та звороти. Тлумачний словник дає таке визначення: Фразеологізм - це семантично пов'язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (речень, словосполучень), не створюється у процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання слів, а відтворюється у вигляді фіксованої конструкції з властивим їй лексичним складом і значенням [16:1038]. Для нього характерні смислова стійкість, перенесення значень, стійка експресивно-емоційна оцінка, здатність виступати як самостійний член речення. Фразеологізми використовуються у мовленні готовими, тобто потрібно знати їх у тому вигляді, в якому вони ввійшли у мову, із тим значенням, яке закріпилося за ними. Зміна їхнього лексичного складу, зміна одних слів іншими може бути виправдана лише певними стилістичними цілями. Це спостерігається у творах художньої літератури та публіцистиці, коли автори, бажаючи створити експресивний відтінок (іронію, жарт і т.п.), оновлюють його склад [62:32].

Здебільшого кожним ученим виділяється кілька найістотніших рис фразеологічних одиниць. Наприклад, для П. Леканта такими є відтворюваність, стійкість, нечленованість, номінативність, образність, надслівність, нарізнооформленість [47:15], М. Шанський виокремлює наступні ознаки: 1) відтворюваність (як готових формул з пам’яті);

2) постійність складу, структури і семантики;

3) біакцентність (два і більше наголосів у звукових комплексах) [97:21]. На думку С. Ожегова, фразеологічна одиниця має обов’язково бути стійкою, мати єдиний смисл в результаті несуттєвості характеру синтаксичних зв’язків слів для значення цілого [62:15]. В. Телія виділяє три основні параметри для фразеологізму:

1) приналежність до номінативного інвентарю мови;

2) ознака повної чи часткової ідіоматичності;

3) властивість стійкості (у тому числі іншому ступені варіативності), що проявляється у абсолютній чи відносній відтворюваності «у готовому

Вигляді» (94:23].

На думку Ф. Медведева фразеологізми, як стійкі відтворювані сполуки слів, володіють такими характерними рисами:

1) строго окреслена граматична єдність;

2) сталість (при можливих варіаціях) словникового складу;

3) відтворюваність;

4) узагальнене стале значення вислову;

5) популярність і поширення його серед мовців [54:28].

Для Л. Авксентьева найістотніший рисами фразеологічних одиниць є цілісність значення (переосмисленого та метафоризованого), стійкість та відтворюваність, які є взаємно детермінованими [1:113].

М. Алефіренко визнає ознакою фраземи як одиниці мови її відтворюваність (структурну - як граматичної моделі, лексичну - як її компонентного складу, семантичну - тобто фразеологічного значення). На думку вченого, відтворюваність фразеологічних одиниць забезпечується багатоярусною стійкістю елементів: лексичною (збереженням інваріантного лексичного складу), синтаксичною (незмінністю структурної моделі), семантичною (ідіоматичністю) та функціональною стійкістю (загальнонародною уживаністю). Стійкість зумовлює цілісність (внутрішню єдність, структурно-семантичну неподільність) фразеологіної одиниці [2:17].

З часу поділу С. Ожеговим фразеології на дві - у вузькому та широкому стилі, - мовознавці то включають паремії до фразеологічних одиниць (широке розуміння фразеології), то виносять за її межі (вузьке розуміння). Наведемо деяк аргументи. Так, С. Ожегов не вважає прислів'я і

приказки елементами системи мови, тому зрозуміло, не включає їх до об'єкту фразеології, доводячи це тим, що вони містять закінчену думку, мають синтаксичну структуру речення, елементи якого складаються з вільних словосполучень, а тому вони синтаксично членовані [62:45].

Представники вузького розуміння обсягу фразеології (Н. Амосова, X. Касарес, Л. Лисиченко та ін.) вилучають паремії з фразеологічного фонду через їхню комунікативну функцію у мовленні. Н. Амосова зазначає, що паремії виконують функцію не номінації, а комунікації; цілісне значення їм не властиве, тому паремії не входять у систему мови, а автономними самовичерпними і за структурою, і за змістом реченнями. Такої ж точки зору дотримується П. Лекант, вказуючи, що прислів'я - членоване, не стосується номінативних засобів мови і тому немає необхідних властивостей фразеологізму [3:33]. Але ж комунікативна функція не заважає мовній одиниці бути фразеологічною одиницею. Це різні рівні розгляду лінгвістичного знака, яким є паремія. Фразеологічні одиниці за зразком словосполучення теж виконують комунікативну функцію: включаючись до ширших синтаксичних конструкцій, вони задовольняють потреби людського спілкування [3:34],

Через неможливість сполучуваності паремії зі словом та закінченість переданої інформації вилучає паремії з фразеології й В. Жуков [7:111].

В. Феліцина доводить, що «прислів'я не може вважатись фразеологізмом у вузькому смислі», і аргументує це тим, що воно характеризується синтаксичною закінченістю, є граматично оформленим судження і розкладним сполученням слів, у якому значення кожного слова не змінюється від використання його поза цим сполученням [89:173]. На нашу думку, дослідниця не враховує те, що більшість прислів'їв мають і не пряме значення.

Через те, що паремії містять закінчене судження, а не виражають окремі поняття, їх не вважають фразеологізмами Л. Авсенктьєв, Ю. Гвоздарьов, В. Мокієнко. Зокрема Л. Авксентьев зазначає, що «речення, типу

прислів'їв, крилатих виразів, цитат, штампів, які також є стійкими зворотами, але за своєю будовою становлять закінчені судження, є самостійними комунікативними одиницями і не можуть бути об'єктом вивчення фразеології» [1:126].

Через причетність палемій до фольклору вилучають їх з фразеології й Н. Філіповська та В. Телія. Остання, будучи прихильницею вузького розуміння фразеології, будує умовний ряд «фразеологій», в якому прислів'я потрапляють до фразеології. Двоплановість паремій дослідниця вважає лише умовою їхнього жанру - притчевості. Відтворюваність зазначених одиниць, на думку В. Телії, забезпечують просто цитуванням цих виразів як народної думки. Цитувати можна вірші, анекдоти, різні фольклорні жанри, тому паремії - предмет розгляду пареміодогії, а не фразеолгії [94:17].

Представники широкого розуміння фразеології (В. Архангельський, Л. Булаховський, О. Кунін, Ф. Медведев, І. Чернишова, Л. Скрипник, М. Шанський та ін.) розглядають паремії у фразеологічній системі як стійкі фрази чи фразеопобічні одиниці предикативного типу.

В. Архангельський виділяє паремії серед стійких фраз, які «належать до готових одиниць мови, передаються з покоління в покоління і відтворюються у практиці мовленнєвого спілкування за традицією (на відміну від вільних сполук, які творяться з волі мовця)» [89:21]. Хоча багато прислів'їв синтаксично членовані і не мають єдиної суттєвої (як на нього) ознаки фразеологічних одиниць - смислової нерозкладності, цілісного мотивованого значення (прислів'я мають єдине, але розчленоване мотивоване значення), дослідник це пояснює різним ступенем фразеологічної абстракції, і тому у нього це особлива фразеологічна категорія - «прислівні фразеологізми». В. Архангельський зауважує, що «не можна погодитись з ученими, які вважають, що прислів'я, будучи специфічним жанром усної народної творчості, не може бути фразеологізмом... Ця помилкова думка базується на забутті тієї історичної істини, що літературна мова склалася на основі усіх прогресивних елементів мовленнєвої культури (у тому числі на

базі усної народної творчості). Не підлягає сумніву й те, що літературна мова ввібрала в себе з різних жанрів усної народної творчості все найцінніше і найвиразніше, у першу чергу, в обсяг лексики і фразеології». Ці думки, вважаємо, є вагомими є можуть бути основою для обґрунтування приналежності паремій до фразеології.

У генетичній класифікації Л. Булаховського цей аспект також було враховано, що забезпечило прислів'ям перше місце у ній. Мовознавець вважає паремії об'єктом вивчення фразеології з огляду на критерій неперекладності, тобто неможливості дослівної передачі багатьох із цих одиниць іншими мовами із збереженням того ж значення.

Паремії своєрідно проявляють номінативну функцію: вони не означають окремі поняття, а є характерними назвами типових ситуацій, точніше їх знаками або моделями. Проте, на думку О. Куніна, домінування критерію номінації чи комунікації стосовно залучення одиниць до фразеології - не релевантне, а тому місце пареміям - серед фразеологізмів [43:17].

Залежно від того, який критерій брався фразеологізмами за основний, паремії, з огляду на наявність цього критерію, зараховувалися до фразеологічних одиниць. Для М. Шанського, наприклад, такими домінантами були надслівність і відтворюваність. Оскільки паремї є відтворюваними стійкими сполученнями з постійним лексичним складом, дослідник відносить їх до «фразеологічних виразів», вважаючи, що будь-яке мовне утворення - яким би воно не було за своїм складом, розміром, структурою і значенням - є фразеологізмом, якщо надслівне і відтворюване [89:141].

І. Чернишова найважливішими ознаками для фразеологічних одиниць вважає нарізнооформленість, стійкість структури і лексичного складу, що 6азуються на їхні семантичній цілісності [100:19] Пареміям. притаманні перелічені властивості, тому, на думку дослідниці, вони є фразеологізмами.

З огляду на набір критеріїв: стійкість, відтворюваність у цілісному вигляді - зараховує прислів'я до фразеології й Ф. Медведев. Учений доводить, що паремії є одиницями мови настільки, наскільки відтворюються мовцями як засіб образно-яскравого вираження думки у процесі комунікації, а не утворюються щоразу подібно до вільних граматичних сполучень [54:198].

Підтримує погляди прихильників широкого розуміння фразеології і Л. Скрипник, визначаючи паремії як ФО-фрази, що мають організацію простих або складних речень. Як і ФО їм притаманна семантична цілісність, вони відтворювані у процесі мовлення як готові словесні формули. Значення ФО-речень, вироблене у загальнонародному вжитку, не створюється щоразу, а лише відтворюється мовцями. Функціональний критерій (функція підсилення висловленого) теж відводить пареміям місце у фразеології [89:81].

Аргументи прихильників широкого розгляду фразеології переконливіші. За час багатовікового функціонування у народному дискурсивному мовленні паремії фразеологізувалися: набули лексичної, структурної та семантичної стійкості, відтворюваності, цілісності значення, їм притаманні системні явища фразеологізмів: синонімія, антонімія і варіативність. Ці три ознаки, генералізуючи і інтегруючи у собі інші риси, є найістотнішими, і дозволяють паремії віднести до фразеологізмів. Їх відтворюваність у мовленні забезпечується тим, що вони існують у мові та у пам’яті мовців як готові конструкції, які при потребі вилучаються з пам’яті у готовому цілісному вигляді у супроводі загальновідомого значення, набуваючи конкретно-ситуативного смислу залежно від умов та обставин спілкування.

Відтворюваність паремій, як і ФО, є наслідком їхньої стійкості. Остання для них не є абсолютною: кожна паремія має хоча б один, а найчастіше кілька варіантів. Проте сталість компонентного складу, структурно-граматичної моделі (порядку слів у тому числі), а головне -фразеологічного значення, яке є домінуючим при функціонуванні паремій, -разом забезпечують їхню стійкість. Варіативність, можна сказати, детермінується останньою стійкістю. Як зауважує В. Бондаренко, прислів'я тому й допускають незначні трансформації мовцями, оскільки кожний носій мови знає їхнє значення і структуру [15:58]. Іноді навіть один чи кілька компонентів паремії асоціативно викликають у пам’яті адресата весь звуковий образ вислову, що забезпечує повне розуміння конституції. Стійкість паремій оберігає їх також від зовнішнього «втручання»: вони не допускають довільної перестановки компонентів чи підстановки в середину вислову «чужих» елементів (окрім часток, модальних слів, вигуків та звертань, які підсилюють емоційно-оцінний вплив використаного мовцем вислову на адресата).

Цілісність значення паремій є «каменем спотикання» для фразеологів. Значна кількість паремій є безобразними, тобто складаються із слів із вільним значенням, і це стає приводом для того, що мовознавці піддають їх синтаксичному членуванню та твердять, що їхнє значення є сумою значень слів-компонентів [89:98]. Але слід зауважити, що навіть у пареміях з прямим мотивуванням значення вислову не є арифметичною сумою значень слів-компонентів; семантика паремії формується тісною смисловою взаємодією її складових частин, унаслідок чого відбувається своєрідний семантичний зсув, прирощення смислу. Широка узагальненість такого вислову сприяє цьому: компоненти паремії не є безпосередніми номінантами об'єктів дійсності. У конситуативному вживанні такі паремії сприймаються як узагальнення, використанні для доказовості, переконливості тощо. Звідси семантика прислів'їв з прямим значенням не є похідною, вільною чи нестійкою, а є насамперед стабільною і загальнонародною. Значення паремії не твориться мовцем, а відтворюється як цілісне неподільне (до значень слів) [89:103].

Щодо образних паремій, тобто одиниць з переносним значенням, то цілісність їхньої семантики не викликає сумніву. Говорять також про семантичну двоплановість образних паремій, тобто можливість їх використання у прямому та переносному значенні [89:115]. Гадаємо (і це доводить практика використання таких паремій), що експлікований вислів є лише прототипом, своєрідним «кодом», що вмотивовує переосмислене значення. Останнє, як правило, є домінуючим. В образній паремії реципієнт сприймає імпліцитний зміст, шукає «інакомовність». Слід зауважити, що значна частина паремій є номінативно-характеризувальними знаками негативних сторін, явищ чи вчинків, характерів. Тому «інакомовність», не називаючи прямо, викриває означені недоліки у необразливій (бо то прислів'я) формі.

Таким чином, приймаємо значення паремійної одиниці (стабільне, константне, загальнонародне) за той інтегруючий фактор, що об’єднує її компоненти в єдине ціле. Тоді кожну паремію можна вважати семантично цілісною; вона має єдине значення.

Враховуючи, вищезазначене, узагальнимо: паремії є уснорозмовними стереотипними одиницями, а також побудовані за моделями речень, з притаманною експресивністю та постійним компонентним складом та структурою, що є результатом їхньої фразеологізації.

Для виявлення лінгвістичних ознак паремій як ФО використаємо запропонований Я. Бараном комплекс ознак критеріїв:

1) процес утворення;

2) співвідношення між формою і змістом;

3) семантична структура;

4) функціональне призначення;

5) належність до системи [8:137].

1. Процес утворення ФО характеризується тривалістю і поступовістю переходу від простої повторюваності вислову до його стабілізації мовленнєвим узусом. Паремії успішно подолали цей напружений і багатовіковий шлях, міцно увійшли до скарбниці культурно-національних надбань, закріпившись у пам'яті носіїв мови у вигляді лінгвоментальних формул, зручних для запам'ятовування та використання. Штамп безавторства, точніше колективного авторства, лише підкреслює їхню авторитетність, переконливість, адже це досвід і мудрість багатьох поколінь, сконденсовані у локанічних ритмопоетичних мініатюрах.

2. Знаковість фразеологізму передбачає асиметричність між планом змісту та планом вираження. Семантична двоплановість образних паремій та «прирощення смислу» безобразних одиниць підкреслюють асиметричність між їхньою формою та змістом.

3. Значення фразеологізму є цілісним комплексом. Значення паремії, як уже згадувалося вище, теж є цілісним, постійним і загальновідомим.

4. Ареал функціонування паремій майже обмежений усно-розмовним дискурсом, причому перелік їхніх функцій дуже широкий: від звичайного узагальнення, констатації певних фактів та явищ до застереження, погрози та інших форм психічного впливу. Причому обов'язковим у кожній паремії є оцінний та дидактичний елементи.

5. Паремії не є відособленими, незалежними одна від одної одиницями: вони утворюють своєрідний «провербіальний простір» (Ю. Левін), у якому певним чином пов'язані близькістю образної системи, варіативністю, синонімічними та антонімічними відношеннями. Останні системні явища, особливо синонімія, представлені серед паремій дуже широко [89:117].

Таким чином, паремії повністю відповідають критеріям фразеологічної одиниці, та й інші. Є мовними кліше і прямують до спільних символів, утворюють ідентичні синоніми, антоніми, тематичні ряди.