Фразеологія як лінгвістична дисципліна

Фразеологія як лінгвістична дисципліна дуже молода і мало досліджена. Саме слово «фразеологія» грецького походження (phrasis вислів + logos поняття, вчення); воно буквально означає вчення про звороти мови. Термін фразеології (phraseologie) вперше був використаний Ш. Баллі у назві розділу, де розглядалися стійкі сполуки слів [6:21].

Найбільш поширеним терміном для загального позначення одиниці об'єкта фразеології є фразеологічна одиниця. Цей термін запровадив академік В.В. Виноградов, не давши йому чіткого визначення.

Важливий внесок у вивченні стійких сполук зробив О.О. Потебня. Він вперше поставив питання про знаковий характер стійких зворотів, про закономірності їх утворень, висловив важливі думки з приводу їх значень, «внутрішньої форми» та ін. [74:32].

Окремі думки з питань фразеології знайшли своє відображення у дослідженнях Ф.Ф. Фортунатова (про значення та словозміну компонентів стійких сполук слів) [98:7]. Цінні спостереження містять праці О.О. Шахматова, Л.В. Щерби та Є.Д. Поливанова. Останній висунув ідею про відокремлення фразеології в самостійний розділ лінгвістики, який займе стійку позицію у лінгвістичній літературі поруч з фонетикою, морфологією тощо [72:61].

У свій час деякі зарубіжні вчені (Ф. де Соссюр, Ш. Баллі, О. Есперсен та ін.) також вважали стійкі сполуки слів одиницями мови. Ф. де Соссюр, наприклад, звертає увагу на існування стійких сполук слів, що належать до мови, а не до мовлення. Він пише: «Перш за все, ми зустрічаємось з величезною кількістю виразі, що належать, безумовно, до мови: це ті цілком готові вислови, в яких звичай забороняє що-небудь змінювати, навіть у тому випадку, якщо за допомогою зрілого мислення в них можна розрізнити значимі частини. Візуальний характер цих висловів випливає із особливостей їх значення або їх синтаксису. Такі звороти не можуть бути імпровізовані: вони передають готовими, по традиції» [85:157].

Систематизація і характеристика фразеологічних одиниць, а також необхідність в особливих прийомах їх вивчення вперше були обґрунтовані Ш. Баллі. Проте він не поставив питання про виділення фразеології в окрему лінгвістичну дисципліну [6].

Концепція Ш. Баллі лягла в основу багатьох праць з фразеології. В.В. Виноградов, зокрема, використав його принципи класифікації фразеологічних одиниць, думки щодо обсягу фразеології, зближення фразеологічної одиниці і слова тощо. Використання досягнень попередників дали змогу В.В. Виноградову перевести дослідження фразеології з описового плану в теоретичне русло і знову поставити питання про фразеологію як лінгвістичну дисципліну [21:12].

Починаючи з 30-х років було видно багато праць із фразеології. Вагомий внесок у цьому зробили О.С. Ахманова, М.М. Шанський, В.Л. Архангельський, О.М. Бабкін, В.П. Жуков, В.М. Телія, М.М. Копиленко, М.Т. Тагіев, H.H. Алюсова, О.В. Кунін, І.I. Чернишова, Л.І. Ройзензон, Ю.Ю. Аваліані, М.І. Сидоренко, Л.А. Булаховський, П.И. Горецький, І.К. Білодід, І.Г. Чередниченко, Г.М. Удовиченко, Л.Г. Скрипник, Г.П. Іжакевич та багато інших.

При вивченні фразеології спочатку панувала теорія еквівалентності, де в обсяг фразеології включаються всі стійкі сполуки слів, які служать для вираження номінації, а не комунікації. На думку О. В. Куніна, теорію еквівалентності фразеологічної одиниці і слова слід замінити теорією співвідносності, яку він вважає складовою частиною теорії фразеології як лінгвістичної дисципліни [44:23,25].

Дослідження фразеології в німецькому мовознавстві бере свій початок спостережень лексикографів, які давно звернули увагу на існування в мові стійких сполук слів, що відтворюються як готові одиниці з притаманною їм певною організацією елементів та значенням, відмінним від самостійних значень їх компонентів.

Уже в XVI - XVII ст. виходить декілька збірок німецькою та латинськими мовами: Agricola, Johannes. Dreihundert gemeiner Sprichwörter, der wir Deutschen uns gebrauchen. Hagenau, 1532; Namenlose Sammlung von Jahre 1532; Franck, Sebastian. Sprichwörter. Frankfurt a. M., Schottel (ius) Justus Georg. Ausführliche Arbeit von der Deutschen Hauptsprache. Braunschweig, 1663 (у цій праці вперше зустрічається термін sprichwörtliche Redensart, який набрав згодом широкого вжитку); Bebel, Heinrich. Proverbia Germanica collecta atque in Latinum traducta. Straßburg, 1508; Tunnicius. Monosticha. Köln, 1513 (hg. von Hoffmann von Fallersieben). Die älteste deutsche Sprichwörtersammlung. Berlin, 1870, та ін.

Особливо багато словників та різноманітних збірок прислів'їв і приказок, стійких сполук слів, крилатих слів з'являється у XVIII та XIX ст. серед авторів цих лексикографічних досліджень у першу чергу слід назвати Г. Бюхмана, И. Ейзелейна, В. Кьорте, Ф. Ліпергайде, К. Зіммрока, Ф. Теїцнера.

Найвидатнішою працею першої половини XX ст. є «Німецька фразеологія» («Deutsche Sprichwörterkunde») Ф. Зейлера. Тут робиться спроба диференціювати стійкі сполуки слів: в окремі групи виділено прислів'я, приказки (sprichwörtliche Redensarten) і власне фразеологізми (наприклад: im Trüben fischen; Öl ins Feuer gießen; an den Bettelstab kommen), афоризми, крилаті слова, парні сполуки слів [116:13-15]. Багато уваги Ф. Зейлер приділяє аналізу етимології фразеологізмів, сферам їх виникнення, тематичній характеристиці. Важливо, що деякі положення праці не втратили актуальності і на сьогоднішній день. Мається на увазі визначення прислів'я, що стало класичним, характеристика виражальних засобів, структури зворотів та ін.

До видань останнього часу належать праці Боркарта-Вустманна-Шоппе, К. Крюгера-Лоренна, Е. Агріколи та В. Фредеріха [106; 109].

Характерними рисами основної більшості існуючих словників та збірників є дослідження джерел виникнення стійких сполук слів, тлумачення їх значення, рідше визначення функціонально стилістичних властивостей зворотів. Основним недоліком цих праць є відсутність у них наукових основ систематизації матеріалу. Це стосується в першу чергу визначення предмету фразеології та відмежування фразеологізмів від інших видів стійких сполук слів.

Деякі кроки у цьому напрямі зроблено у словнику Борхарта-Вустманна-Шоппе, перекладеного А. Шірмером, де дається визначення фразеологічної одиниці (sprichwörtliche Redensart), вказується на відокремлення фразеологізмів від прислів'їв та приказок, розглядаються структурна та стилістична властивості фразеологізмів, а також їх образність [106:9-13].

Багато в дечому А. Шірмер наслідує Ф. Зейлера. Це стосується насамперед форми існування прислів'їв (як закінчених речень) і фразеологічних зворотів (як словосполучень, які є лише членами речення) [106:9-10].

Значними досягненнями німецької фразеології слід назвати словник, виданий Е. Агріколою за участю Г. Гернера та Р. Кюфнер [115: XXVI]. У вступній статті словника розглядаються різні типи сполук слів, серед них фразеологічні одиниці та їх класифікація, вказується на верхню та нижню межу фразеологізмів, дається характеристика сполук слів, що стоять безпосередньо за рамками фразеології.

До верхньої межі фразеологічних одиниць відносяться термінологічні сполуки слів, географічні назви, титули, назви країн, організації, порівняння. Сюди відносяться обмежено стійкі сполуки слів.

За формальну нижню межу фразеологізмів укладачі відносять сполуки слів, що є самостійними реченнями і виражають закінчену думку. Сюди належать:

прислів'я: Schmiede das Eisen, solange es heiß ist;

афоризми: Wer eine fremde Sprache nicht kennt, weiß nichts von seiner eigener (Goethe);

сентенції: Die Axt im Hause erspart den Zimmermann (Schiller); цитати: Etwas ist faul im Staate Dänemark (Shakespeare).

Частина з них повністю або в скороченому вигляді переходить у фразеологічний фонд: den Teufel an die Wand malen; das also war des Pudels Kern; ein Sturm im Wasserglas [115:XXVIII].

E. Агрікола, Г. Тернер, Р. Кюфнер запропонували класифікацію, в якій до уваги бралися семантичні переосмислення компонентів і вмотивованість значень фразеологізму. Така класифікація дуже суб'єктивна.

Слід відзначити також лексикографічну працю В. Фредеріха «Сучасна німецька ідіоматика». За останні роки вона є, по суті, найбільшим досягненням західнонімецької лексикографії [109].

Крім великої практичної цінності словника, слід підкреслити і значний вплив автора у теорію фразеології. Це стосується, зокрема, визначення ідіоми як сполуки слів, смисл якої не збігається із сумою значень компонентів, та спроби визначити рамки ідіоматики. За рамки словника автор виносить словосполучення типу ein Buch verschlingen, jemanden die letzte Ehre erweisen та прислів'я, місце яких, на думку В. Фредеріха, у спеціальних збірниках. Якщо з такими рамками фразеології, хоч би з практичних міркувань, можна погодитися, то залучення до фразеологічного фонду складних дієслів flötengehen (пропасти, втекти) і прислівників unter der hand (випадково, між іншим) викликає заперечення.

Окремі зауваження щодо стійких сполук слів містять праці Г. Пауля, О. Бехагеля, І. Pica, Й. Ербена та ін. Ці зауваження незначні, зроблені побіжно при аналізі різних мовних явищ і стосуються в основному структури та значень словосполучень.

У працях В. Шмідта фразеологія розглядається як частина словникового складу мови. Інакше кажучи, він відносить фразеологізми до одиниць мовної системи [118:10]. Характеристиці фразеологічних одиниць

 

В.Шмідт виділяє незначне місце. Він розглядає її як засіб образності мови поруч з персоніфікацією, метафорою, метонімією. Характерною особливістю фразеологізмів вважає образність, здатність символічно виражати інший зміст [118:233].

У праці зовсім не приділяється уваги методу дослідження фразеологізмів, визначенню фразеологічної одиниці, класифікації та іншим питанням теорії фразеології. Автор ділить фразеологізми за сферами їх виникнення у зв'язку з розкриттям етимології окремих фразеологічних одиниць, наприклад:

1) із селянського побуту (mit den Hühner aufstehen);

2) із мови мисливців (jemandem auf die Spur kommen);

3) з життя ремісників (über die Schnur hauen);

4) із солдатського жаргону (von der Pike auf dienen);

5) із сфери ігор та музики (den Ton angeben; alles auf eine Karte setzen) [118:235-241].

Окремо В. Шмідт розглядає прислів'я і приказки. В їх визначенні та характеристиці, де поряд з іншим вказується і на їх відмінності від фразеологічних одиниць, сентенцій та крилатих слів, він опирається на Зейлера. Що ж до образності прислів'їв та приказок, то В. Шмідт ділить їх на дві групи:

1) прислів'я та приказки, всі компоненти яких беруть участь у створенні цілісного образу, наприклад: Neue Besen kehren gut;

2) прислів'я та приказки, у створенні образу яких бере участь лише частина компонентів, наприклад: Geld ist die Braut, um die man tanzt.

Теоретичним питанням фразеології приділяє увагу відомий лексикограф Р. Кляппепбах. У своїх дослідженнях вона опирається в основному на праці В.В. Виноградова. На її думку, точка зору В.В. Виноградова може бути з успіхом застосована і до німецької фразеології [114:446].

Фразеологічні одиниці Р. Кляппепбах класифікує за семантичними та структурними принципами. В семантичній класифікації вона виділяє три групи: ідіоми, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення, що відповідають групам семантичної класифікації В.В. Виноградова.

Структурно вона ділить фразеологізми на п'ять типів, де виділяє дієслівні групи (einen Korb geben), атрибутивні сполучення (ägyptische Fensternis), адвербіальні групи (stehenden Fusses), парні сполучення (kurz und gut) та синтаксичні шаблони (von - bis, sowohl - als auch). Останні мають ту характерну властивість, що набувають смислу лише у сполученні з повнозначними словами [112:456].

Неважко зауважити, що структурні групи виділяються на основі різних принципів. Така систематизація не може претендувати на послідовну класифікацію, а значить не має особливої цінності для розвитку теорії фразеології. Згодом Р. Кляппепбах звертається до інших принципів та методів дослідження фразеології, зокрема до контекстологічного методу H.H. Амосової [114:221].

З урахуванням сучасних вимог, дослідження фразеології веде Т. Шіппан. У «Вступі до семасіології» автор дає визначення фразеологічної одиниці, вказує на формальні методи визначення її семантичної цінності, розглядає класифікації фразеологізмів В.В. Виноградова, H.H. Амосової та І.І. Чернишової, визначає характерні особливості фразеологізмів, дає свою класифікацію фразеологічних одиниць [117].

Серед характерних ознак фразеологізмів Т. Шіппан називає такі:

1. Семантична єдність. Усі слова є семантично зв'язаними, якщо їх значення може бути реалізоване лише у стійких контекстах;

2. Здатність фразеологізмів заміняти слова. Тут мається на увазі не еквівалентність фразеологічної одиниці слова, а її здатність зайняти синтаксичне місце слова;

3. Неможливість членування значення фразеологізмів на значення їх компонентів. Мається на увазі ідіоматичність або ізоляція значення (за Г. Паулем);

4. Цілісність значення фразеологізму. Значення фразеологізму, як і значення всіх лексем, складається з елементів значення;

5. Необхідність історичного дослідження для виявлення у багатьох фразеологізмів властивості значення [86:114].

Щодо класифікації фразеологічних одиниць, то Т. Шіппан ділить їх на дві великі групи з підвидами у кожній з них:

1) фразеологічні цілісності;

2) стійкі сполучення.

Між цими двома групами виділяється ряд перехідних типів [114:115].

До фразеологічний цілісностей дослідниця відносить словосполучення із повним переосмисленням компонентів. Такі звороти можуть мати еквіваленти і серед вільних сполук слів, сюди належать словосполучення:

1) дієслівні (ein Kuckucksei ins Nest legen);

2) парні (kurz und gut);

3) іменні (alles in allem);

4) вигуки без дієслівного ядра, так звані фразеологічні еліпси (Gott sei Dank) [86:116].

Фразеологічні цілісності, як правило, не допускають заміни чи перестановки компонентів, наприклад: der Stuhl (а не Sessel) vor die Tür stellen (а не rücken) [114:117].

До стійких сполук Т. Шіппан відносить фразеологічні одиниці, у яких один компонент реалізує своє пряме значення, а інші компоненти є фразеологічно зв'язаними. Вони можуть утворювати ряди або існувати як одиничні утворення. Сюди належать:

1) стійкі дієслівні сполуки різних структурних типів (Bescheid geben, der Meinung sein);

2) стійкі номінативні сполуки двох типів (rote Rüben, saure Gurken) [114:117].

У праці Г. Бургера «Ідіоматика німецької мови» [107] розглядається методика дослідження ідіом. Автор подає розмежування фразеологічних і нефразеологічних словосполучень; вказує на типи значень ланцюжків фонем, різні ступені вмотивованості ідіом; розглядає функціональні типи, а також функціональні і трансформаційні дефекти ідіом, аналізує їх стилістичні особливості тощо. Цінність спостережень Г. Бургера цілком визначається характером самої праці - це підручник для студентів.

Заслуговує на увагу і праця Ю. Гойзерманна «Фразеологія», в якій розглядаються основні проблеми німецької фразеології [110]. Велике місце в праці займає огляд літератури з фразеології, інтерпретація різних концепцій напрямків фразеологічної науки. У другому розділі розглядається фразеологія як вчення про сполучуваність слів, третій розділ присвячений питанням стійкості фразеологічних одиниць, четвертий - проблемі фразеологічного значення, у п'ятому розглядаються прислів'я та приказки.

Праця Ю. Гойзерманна не відрізняється оригінальністю власних спостережень і має, по суті, реферативний характер.

Дослідники фразеології німецької мови з самого початку опиралися на міцний фундамент, в основі якого лежала концепція В.В. Виноградова.

Використання ідей цього вченого, що сприймалися «як безумовні істини, що не потребують ні перевірки, ні дальшого опрацювання» позначилося на характері досліджень. Дослідження носили в основному порівняльний характер. Виявлення характерних особливостей фразеологізмів німецької мови змушували дослідників вдосконалювати існуючу фразеологічну класифікацію.

Першу чергу спробу зробила М.Д. Городнікова. Вона об'єднала зрощення і єдності в одну групу, тому запропонована нею класифікація містить лише дві групи: ідіоми та лексичні єдності [27:30].

Дві групи містить також класифікація фразеологічних одиниць Л.Р. Зіндера і Т.В. Строєвої. Вони вважають, що фразеологічні зрощення і єдності не повинні розмежовуватись, оскільки «критерій повної і часткової мотивації може виявитися дещо суб'єктивним і буде залежати іноді від ступеня освіченості» і т.д. Далі підкреслюється, що «прозорість і затемненість образу поняття історичне» [33:397].

Однак об'єднанні авторами в одну групу зрощення та єдності під загальною назвою фразеологічні єдності тут же розмежовуються на дві групи:

1) переосмислене ціле з затемненим образом (einen Narren an jemandem gefressen haben);

2) переосмислене ціле з живим, прозорим вмотивованим образом (den Kopf waschen - мити голову) [33:397].

Таке трактування словосполучень цього типу видається не зовсім обґрунтованим. Як показує аналіз художньої літератури, вони зовсім не позбавлені експресивності.

Класифікаційна схема В.В. Виноградова зазнала ще раз зміни у зв'язку із спробою дати структурно-семантичну класифікацію фразеологічних одиниць німецької мови. Так, Л.А. Ліпська виділяє чотири типи субстантивних фразеологічних одиниць, де перші три, незважаючи на обмеження об'єкта дослідження. З точки зору ступеня переосмислення, повністю збігаються з типами класифікації В.В. Виноградова: перший -ідіоми, яких значення цілого не виводяться із сучасних значень окремих компонентів (Schwein haben - мати щастя); другий - образні фразеологічні одиниці, у яких переосмислений весь вираз на основі метафоричного або метонімічного переосмислення (ums Haar - на волосок); третій -фразеологічні сполучення, у яких переосмислений лише один компонент (der hohe Gast - високий гість) [48:7].

До четвертого типу вона відносить «стійкі звичні словосполучення, які відзначаються своєю стійкістю функціонування в мові в одній і тій же незмінній формі і значенні» (die Menschen guten Willens - людина доброї волі) [48:7]. Виділення четвертого типу не привело до усунення хиб виноградівської класифікації. Навпаки, його поява не зовсім обґрунтована, оскільки залучення цього типу сполук слів до фразеології сумнівне.

Першим дослідження германістики, де німецька фразеологія розглядається як об'єкт лінгвістики, є монографія I.I. Чернишової «Фразеологія сучасної німецької мови» [100].

Праця I.I. Чернишової являє собою спробу узагальнити здобутки німецької фразеології у вітчизняній і зарубіжній германістиці. Тут чітко окреслений об'єкт фразеології, наведена власна класифікація фразеологічних одиниць німецької мови, розглянуті системні зв'язки та закономірності розвитку фразеологічної системи сучасної німецької мови, проаналізовано матеріал словотвірної продуктивності фразеологічних і нефразеологічних утворень. Особливу увагу І.І. Чернишова приділяє визначенню лінгвістичних і екстралінгвістичних причин розвитку фразеології.

Згодом у підручнику М.Д. Степанової та І.І. Чернишової «Лексикологія сучасної німецької мови», який вийшов німецькою мову, було знову всебічно, з позицій сучасного мовознавства, висвітлено актуальні питання німецької фразеології [92]. Однак якихось суттєвих доповнень у порівнянні з монографією І.І. Чернишової у підручнику немає.

Багато досліджень з німецької фразеології присвячено окремим явищам цієї науки. Так, питання стилістики фразеологічних одиниць і їх функціонування в мовленні розглядають Е. Різель і Л.М. Болдирєва, парні фразеологічні одиниці - І.Г. Ольшанський, компаративні фразеологізми -В.Я. Михайлов; знаходять висвітлення також питання фразеологічної деривації і машинного перекладу.

У вітчизняній германістиці були спроби залучити до фразеології дієслова з відокремленими префіксами типу aufstehen, teilnehmen; складні дієслова типу kennenlernen, kennengelernt (в них перший компонент виступає у формі інфінітива); зворотні дієслова типу sich waschen, sich beeilen.

К.А. Левковська, наприклад, зараховує до фразеології складні дієслова і дієслова з відокремлюваними префіксами на тій підставі, що вони можуть мати в реченні дискантне розміщення (steht... auf, lernt... kennen) [43:220]. В основі цього твердження лежить чисто структурний підхід.

У працях вітчизняних та німецьких дослідників ці дієслівні одиниці розглядаються як дієслова з відокремлюваними префіксами або як дієслова напівафіксального словотворення; іноді їх зараховують до складних слів, зарахування цих дієслів до фразеології викликає заперечення. На відміну від фразеологічних одиниць, вони характеризуються як цільнооформлені одиниці, мають парадигми відмінювання, і у них відсутнє переосмислення компонентів.

Немає також підстав залучати до фразеології зворотні дієслова. Формально вони хоч і складаються з двох дієслів (займенника та дієслова), але у них відсутня одна з основних ознак фразеологізмів - переосмислення компонентів. Крім цього, зворотні дієслова також мають парадигми відмінювання.