Фінансові посередники та їхнє місце в структурі фінансового ринку



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Фінансові посередники та їхнє місце в структурі фінансового ринку



Фінансові посередники— це різноманітні установи фінансового (грошового) ринку, які акумулюють тимчасово вільні грошові кошти (капітал) і розміщують їх серед позичальників як доходні активи у вигляді цінних паперів та кредитів.

Фінансовий ринок (грошовий ринок) складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщуються від власників заощаджень до позичальників.

В умовах ринку виникають дві протилежні ситуації в потоках грошей:

перша ситуація— домашні господарства, як правило, витрачають коштів набагато менше, ніж отримують доходів, тому в них з’являються заощадження, які можна перетворити на інвестиції;

друга, протилежна ситуація, виникає з фірмами. Вони змушені позичати гроші, що пов’язано з необхідністю здійснювати прямі інвестиції і забезпечувати процес відтворення.

Механізмом передавання заощаджень (вільних грошових коштів) домашніх господарств у розпорядження суб’єктів господарювання (фірм) може виступати фінансовий, або грошовий, ринок (рис. 1).

Рис. 1 – Небанківські фінансово-кредитні установи в структурі фінансового ринку

 

Канали фінансового ринку, по яких гроші рухаються від власників заощаджень до позичальників поділяються на дві групи:

І група — канали прямого фінансуванняце канали, якими грошові кошти рухаються безпосередньо від власників до позичальників грошових коштів.

Способи прямого фінансування:

1) передача коштів позичальникові для здійснення інвестицій в обмін на право участі у власності на цю фірму (наприклад, отримання акцій, які дають право на участь у капіталі, управлінні, розподілу доходів тощо). Цей спосіб називається капітальним фінансуванням;

2) передача коштів фірмі для здійснення інвестицій в обмін на зобов’язання повернути ці кошти в майбутньому з відсотками (через отримання від фірм-позичальників — облігацій). Це спосіб фінансування шляхом отримання позик.

Наявність сектора прямого фінансування має важливе економічне значення. Він є інституційною базою фінансового ринку. Для покупців грошей розширюються можливості вибору вигідних умов купівлі, зниження плати за користування коштами. Продавець грошей тут може знати свого покупця, що дає можливість вибирати найбільш надійних позичальників та уникати зайвих ризиків. Крім цього, наявність цього сектора загострює конкурентну боротьбу між фінансовими посередниками на фінансовому (грошовому) ринку, змушує їх знижувати ціни та розширювати асортимент своїх послуг.

ІІ група — канали непрямого фінансування (опосередкованого)це канали, якими грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників через фінансових посередників (банки, інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди тощо).

Вони створюють власні зобов’язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами фінансового (грошового) ринку, зумовлювати появу нових грошових потоків. З наведеної схеми видно, що назустріч потокам грошей, які спрямовуються від продавців до покупців (грошей), переміщуються відповідні інструменти фінансового (грошового) ринку.

Сектор опосередкованого фінансування створює спеціальний механізм реалізації тих зв’язків між кредиторами і позичальниками, які не можуть бути реалізовані через сектор прямого фінансування. Насамперед йдеться про зв’язки, установлення яких потребує великих витрат грошей і часу на пошуки і вивчення контрагента (фірми) чи реалізація яких пов’язана зі значними ризиками.

До складу фінансових посередників входять такі види кредитно-фінансових установ:

— депозиторські установи (комерційні банки та ощадні установи, взаємоощадні банки, позикоощадні асоціації та кредитні спілки);

— ощадні установи контрактного типу (страхові компанії — компанії зі страхування життя, компанії, що забезпечують інші види страхування, пенсійні фонди);

— інвестиційні посередники (інвестиційні та іпотечні банки, фінансові компанії).

Розглянемо їх докладніше.

1вид. Депозиторські установи — кредитно-фінансові установи, що мають право залучати внески на депозитні рахунки. До складу таких установ входять:

а) комерційні банки — кредитні установи, що надають клієнтам універсальні банківські послуги. Джерелом залучення коштів є внески клієнтів на депозитні рахунки. Кошти позичкового фонду, що є в кожному комерційному банку, використовуються для надання банківського та споживчого кредиту, для придбання державних і муніципальних облігацій;

б) ощадні установи, що розподіляються на:

— позиково-ощадні асоціації — кредитно-фінансова установа, що акумулює кошти, які зберігаються на ощадних, термінових і чекових депозитах. Кошти, що зберігаються в цих установах, використовуються для надання кредиту під заставу нерухомості;

— кредитні спілки — невеликі фінансові установи, що утворюються на кооперативних засадах певної соціальної групи для надання кредитів членам цієї групи. Джерелами залучення коштів є внески учасників спілки, а використовуються вони для надання споживчого кредиту.

2 вид. Ощадні установи контрактного типу — це кредитно-фінансові установи, які залучають довготермінові заощадження на контрактних засадах. Свої фонди вони формують завдяки періодичним внескам згідно з контрактами. Ощадні установи поділяються на:

а) компанії зі страхування життя, страхування від пожеж і нещасних випадків. Кошти цих компаній формуються за рахунок внесків юридичних і фізичних осіб, а використовуються для довготермінового кредитування і фінансування, завдяки купівлі державних облігацій, акцій та облігацій корпорацій;

б) пенсійні фонди створюються фірмами для сплати пенсій робітникам і службовцям. Створення таких фондів дає змогу знизити податкові платежі фірм і використати їхні кошти для придбання акцій та облігацій корпорацій.

3вид. Інвестиційні посередники - основна їхня функція — допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів, і навпаки. Інвестиційні посередники створюють свої фонди, беручи кошти в борг у заощаджувачів, за що останнім виплачується відсотковий дохід. Акумулюючи так кошти, вони надають їх під вищі відсотки інвесторам. Різниця між отриманим і виплаченим відсотковим доходом спрямовується на покриття витрат посередника та на його прибуток. До складу інвестиційних посередників входять:

а) інвестиційний банк, який проводить довготермінове кредитування, завдяки чому імовірне втілення великих науково-технічних проектів. Спеціалізація у сфері довготермінового кредитування має сенс, оскільки впровадження великих інвестиційних проектів пов’язане із значним ризиком. Інвестиційний банк мобілізує довгостроковий позичковий капітал і передає його позичальникам завдяки випуску та розміщенню облігацій або інших боргових зобов’язань;

б) іпотечний банк — банк, що спеціалізується на видачі довготермінової позики під іпотеки (тобто ресурси за рахунок випуску та розміщення іпотечних облігацій);

в) фінансова компанія — отримує фонди шляхом продажу комерційних паперів, випуску акцій та облігацій. Залучені кошти надає споживачам у вигляді позик або кредитів на придбання споживчих товарів довготермінового користування, для ремонту будинків, на потреби малого бізнесу.

Наведена класифікація фінансових посередників характерна для кредитно-фінансової системи США, але значна кількість фінансових посередників уже працює на українському фінансовому ринку.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.230.144.31 (0.02 с.)