Структура фінансового ринку.

Сутність та зміст фінансів.

Фінанси виникають з появою грошей. Гроші, які виконують функцію засобу обігу, є капітал, або вартість, яка приносить прибуток або дохід. Таким чином гроші створюють умови для появи фінансів як самостійної сфери грошових відносин. Фінанси – історична та економічна категорія. Як історична категорія фінанси є продуктом цивілізації. Вони виникають з появою торгівлі. Домашні предмети та стада худоби переходять у приватну власність і виникає потреба у їх обміні, тобто вони починають бути предметом обміну – переходять у форму товару. Виникають гроші як знак обміну. Велике значення починають мати ті, хто має багато грошей, що привело до появи купців та їх капіталу. Розвиток процесу купівлі-продажу товару за гроші викликало появу грошових позик та обмінних пунктів і разом з цим виникають процент та банки. Державі для виконання своїх функцій необхідні грошові ресурси, які формуються в добровільній, а ще більш в примусовій формі за допомогою зборів та податків. Все це сприяло створенню фінансів і фінансової системи держави, хоча вперше виникають фінанси громадян, а вже на їх основі фінанси держави як суспільного інституту. Як економічна категорія фінанси це система відносин, яка виникає при грошовому потоці.

Таким чином фінанси – це система грошових відносин, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу на макрорівні – ВВП і НД (національний дохід) (на мікрорівні – виручки і прибутку), з приводу утворення, розподілу і використання фінансових ресурсів з метою задоволення суспільних інтересів і потреб.

Характерними ознаками, які випливають із визначення економічної суті фінансів є:

- фінанси – це категорія розподільна;

- фінанси беруть участь у вартісній формі розподілу;

- фінанси завжди мають справу з рухом фінансових ресурсів (їхнім формуванням, розподілом, використанням), що найчастіше відбувається у фондовій формі.

2. Термінологічний словник

Національний дохід – визначається як сума всіх прибутків держави.

ВВП -Англ. gross domestic product економічний показник, що відображає загальну вартість кінцевих товарів і послуг, зроблених усередині країни, і виражений у ринкових цінах. Визначається В.в.п. як сукупна вартість кінцевої продукції виробництва й сфери послуг незалежно від державної приналежності фірм, розташованих на території даної держави. В.в.п. обчислюється трьома способами: як сума умовно-чистої продукції виробництва й сфери послуг; як сума державного й приватного споживання, інвестицій, приросту або зменшення всіх видів запасів і експорту і як сума заробітної плати найманих робітників, всіх видів прибутку, доходів від ренти, амортизаційних відрахувань і непрямих податків. Всі три методи розрахунку В.в.п. повинні давати один той же кінцевий результат.

Фінанси - це система грошових відносин, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу на макрорівні – ВВП і НД (на мікрорівні – виручки і прибутку), з приводу утворення, розподілу і використання фінансових ресурсів з метою задоволення суспільних інтересів і потреб.

Гроші - це товар, який виконує функцію загального еквіваленту.

Мікрорівень (Мікроекономіка) — це економіка окремого підприємства, фірми, організації чи галузі, динаміка ринкових цін на певні товари.

 

 

Соціально-економічна сутність фінансових відносин по­лягає в дослідженні питання - за рахунок кого держава отри­мує фінансові ресурси і в чиїх інтересах їх використовує.

У процесі історичного розвитку сутність перерозподільних процесів істотно змінилася. У XIX ст., в умовах жорсткої виробничої експлуатації, широкі народні маси несли основний тягар фінансової експлуатації.

Розвиток продуктивних сил у другій половині XX ст., на­уково-технічний прогрес, розширення функцій держави, де­мократизація суспільного життя в країнах з розвинутою рин­ковою економікою зумовили суттєві зміни у сфері державних фінансів, а саме - значна частина засобів почала перероз­поділятися на користь широких мас населення. У зв'язку з ви­могами НТР значно зросли витрати на освіту.

Загалом характер перерозподільних процесів визна­чається рівнем мілітаризації економіки. У країнах з високими військовими витратами затрати на соціальні заходи низькі, і навпаки.

Фінанси виконують свою роль за допомогою форм і ме­тодів створення й використання фінансових ресурсів поряд з іншими економічними категоріями і передусім - з ціною. Тобто ціни, як і фінанси, здійснюють розподіл валового внутрішнього про­дукту. Ціни визначаються на основі попиту й пропозиції, але це при реалізації товару. При формуванні ціни виробником враховуються усі витрати виробництва й збуту, а також певна сума накопичень у формі прибутку.

Проте це лише візуальне враження, бо фінанси можуть впливати як на абсолютну величину ціни, так і на внутрішню її структуру найрізноманітнішими методами. Так, держава, використовуючи фінанси, може суттєво впливати на структу­ру ціни через зміну відрахувань до фонду амортизації, пенсійного фонду та фонду соціального страхування. Ціни мо­жуть бути змінені завдяки введенню акцизного збору або по­датку на додану вартість.

Фінанси мають ширший діапазон розподілу, ніж ціна. Во­ни здійснюють не лише первинний розподіл валового внутрішнього продукту на рівні виробничої структури, а й по­дальший перерозподіл через бюджетну систему. На цьому етапі ціни можна регулювати за допомогою дотацій і виплат із бюджету різниці в цінах. Характерними щодо цього є дотації вугільній промисловості, дотації на комунальні послуги, по­треби електротранспорту, на окремі види ліків.

У теорії й практиці цінові та фінансові методи часто роз­глядаються як рівнозначні щодо регулювання економічних процесій. Є підстави стверджувати, що ці методи доповнюють один одного, і їхнє використання залежить від конкретної еко­номічної ситуації.

У розподільчих процесах поряд з фінансами та ціною бере участь і заробітна плата.

Фінанси та заробітна плата перебувають у постійній взаємодії. Так, держава регулює заробітну плату за допомогою податків, створюючи загальнодержавні фонди фінансових ре­сурсів. Водночас держава за рахунок централізованих фондів фінансових ресурсів стимулює розвиток окремих видів діяль­ності, надаючи субсидії, субвенції та інші форми фінансових дотацій.

Фінанси тісно пов'язані з кредитом, по суті мають однако­ву економічну природу. Вони виражають рух вартості валово­го внутрішнього продукту. Проте кожна з них має свою спе­цифіку участі в економічних процесах. При функціонуванні як фінансів, так і кредиту створюються й використовуються фонди фінансових ресурсів. Фінанси готують передумови для функціонування кредиту.

Фінанси формують централізовані й де­централізовані фонди фінансових ресурсів на рівні підприємств і держави. У процесі використання цих фондів виникають ситуації, коли на одному підприємстві з'являються тимчасово вільні кошти, а на іншому - потреба в них.

На рівні держави уряд при нестачі коштів для фінансуван­ня загальнодержавних потреб, а також місцевого самовряду­вання може використовувати кредити банків, кошти населен­ня і міжнародних фінансових організацій. Кредит подовжує перерозподільні процеси, розпочаті фінансами, ціною, за­робітною платою.

Між фінансами та кредитом існують певні відмінності. Фінанси здійснюють розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, а кредит обмежується лише перероз­поділом, бо має справу тільки з тимчасово вільними коштами — акумулює їх і за плату надає в користування на умовах повер­нення. А для фінансів характерний рух без умови повернення.

За господарської практики доцільне комплексне викорис­тання економічних категорій з урахуванням відмінностей кожної з них.

Сутність фінансів виявляються у їх функціях, тобто у роботі, що виконують фінанси. Питання про кількість та зміст функцій дискусійне. Ніхто не заперечує, що фінанси – це сукупність грошових відносин, організованих державою, у процесі яких здійснюється формування і використання фондів коштів, які саме за допомогою подальшого перерозподілу задовольняють потреби господарюючих суб’єктів та держави.

Якщо розглядати фінанси в цілому, то вони виконують такі функції:

- розподільну

- контрольну

- стимулюючу

Тому сутність фінансів, як особливої сфери розподільчих відносин, проявляється перш за все за допомогою розподільної функції. Саме через цю функцію реалізується суспільне тлумачення фінансів, тобто забезпечення кожного суб’єкта господарювання, необхідними йому фінансовими ресурсами, які використовуються у формі грошових фондів. Суб’єктами при фінансовому методі розподілу виступають юридичні та фізичні особи які є учасниками відтворювального процесу і в розпорядженні яких формуються фонди цільового призначення. Об’єктами дії розподільної функції виступають вартість сукупного продукту (його грошовій формі), а також частина НБ – та що прийняла грошову форму. Процес розподілу (первинний розподіл, Вторинний_розподіл розподіл та перерозподіл) здійснюється за допомогою фінансових інститутів (ставки, тарифи, норми, відрахування, які встановлюються державою). Можна сказати, що розподільна форма фінансів не залежить від економічних відносин, що склалися в тих або інших умовах, а пов’язана із сутністю фінансів, а тому органічно їм властива.

Фінанси пов’язані з рухом вартості ВВП через фінансові ресурси та різні грошові фонди. Цей рух складає основу контрольної функції фінансів. Вона тісно пов’язана з розподільною. Серед величезного різноманіття фінансових відносин не має жодних, які б не були пов’язані з контролем за формуванням та використанням грошових фондів. Проте немає і таких фінансових відносин, яким була б властива тільки функція контролю. За допомогою фінансів держава розподіляє ВВП не тільки в натурально-речовій формі, але і за вартістю. У зв’язку з цим стає можливим і необхідним Фінансовий_контроль за забезпеченням вартісних і натурально-речових пропорцій у процесі розширеного відтворення. Особливого значення набуває Державний_фінансовий_контроль фінансовий контроль.

Контрольна функція фінансів – це насамперед контроль гривнею за процесом об’єктивно існуючих грошових відносин.

У сучасних умовах набуває значення стимулююча функція фінансів. Для розуміння стимулюючої функції фінансів треба визначити сутність самого поняття “стимул”. У будь-якому стимулі завжди проявляються зв’язки між об’єктом стимулювання і певним заохоченням. Без такого зв’язку стимулу не існує. Цей зв’язок відображає відносини між суб’єктами: з одного боку, це той, хто здійснює стимулювання (держава, підприємство, підприємець). А з іншого - суб’єкт, який стимулюється (працівник, бригада, певна ланка виробництва).

2. Дискусійні питання вчених щодо фінансів та їх функцій.

Сучасні дослідники, як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі, трактують суть фінансів по-різному. Про розбіжність позицій можна судити хоча б із такого їхнього переліку:

1. Фінанси – це гроші;

2. Фінанси – це застосування різноманітних прийомів та методів для досягнення максимального достатку фірми, або загальної вартості капіталу, вкладеного в справу;

3. Фінанси – це система грошових відносин із приводу руху фондів коштів;

4. Фінанси є системою імперативних грошових відносин;

5. Фінанси – це планомірний рух фінансових фондів, що виражають відносини з приводу необхідного, обов’язкового вилучення вартості та їхнього використання в суспільних інтересах.

 

2. Термінологічний словник

Первинний розподіл – це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб’єктів, зайнятих у створенні ВНП

Перерозподіл - створення й використання централізованих фондів.

Вторинний розподіл – це другий етап перерозподілу

Фінанси - це система грошових відносин, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу на макрорівні – ВВП і НД (на мікрорівні – виручки і прибутку), з приводу утворення, розподілу і використання фінансових ресурсів з метою задоволення суспільних інтересів і потреб.

Фінансовий контроль – сукупність видів, форм і методів перевірки законності і доцільності здійснення фінансових операцій та реалізації на цій основі завдань фінансової політики.

Державний фінансовий контроль –це сукупність дій та операцій, які використовують державні фінансові органи при перевірці фінансових та пов’язаних з ними видів діяльності суб’єктів господарювання та управління із застосуванням специфічних форм і методів його організації.

Ціна - це грошовий вираз вартості будь-якого товару

За­робітна плата - є грошовим виразом вартості праці, т.б. це фонд грошових засобів, що знаходиться в розпорядженні працівни­ка й використовується для задоволення особистих потреб.

Кредит являє собою рух позичкового фонду, який здійснюється через банківську систему і спеціальні фінансово-кредитні інститути.

 

Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи тільки в умовах ринкової економіки, коли переважна частина фінансових ресурсів, мобілізується суб’єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу.

Основне завдання фінансового ринку полягає в забезпе­ченні переміщення фінансових ресурсів від тих, хто має їх над­лишок, до тих, хто потребує інвестицій. При цьому, як прави­ло, вони спрямовуються від тих, хто не може ефективно вико­ристовувати кошти, до тих, хто використовує їх продуктивно. Це сприяє не тільки підвищенню ефективності та продуктив­ності економіки в цілому, а й поліпшенню економічного доб­робуту кожного члена суспільства. Так, для сучасної ринкової економіки фінансовий ринок є центром господарського ор­ганізму. За станом фінансового ринку можна судити про стан економіки, впливаючи на фінансовий ринок, можна керувати економічною активністю суспільства.

Структура фінансового ринку залежить від таких ознак:

♦ строку обігу фінансових ресурсів;

♦ інституційного складу;

♦ характеру руху фінансових ресурсів.

Позичальники – це фізичні або юридичні особи, які залучають грошові засоби кредиторів, щоб мобілізувати частину фондів, яка необхідна для розвитку бізнесу і постають боржниками (дебіторами) перед інвесторами (кредиторами).

Інвестори – це громадяни та юридичні особи України або іноземних країн, а також держави в особі їх Уряду. Це суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладання особистих, залучених майнових або інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Вони продають свої фонди на ринку, встановлюють плату за їх використання для того, щоб ці фонди приносили дохід.

Фінансові інститути – це посередники, які забезпечують зустріч позичальника та інвестора на фінансовому ринку. Вони здійснюють трансформацію вільних грошових засобів. Якщо інвестор діє самостійно, то він несе великі витрати, а при роботі з посередниками його витрати зменшуються. Фінансові інститути приймають на себе ризик не віддачі грошей. Фінансовий посередник працює з більшою сумою грошей ніж сам інвестор.

Фінансовий ринок виконує такі функції:

1. Функція ціноутворення. Фінансовий ринок встановлює ціни на фінансові ресурси, які рівноважують попит і пропозицію на них. Ціною фінансових ресурсів є доход, який спла­чує покупець емітент) продавцю (інвестору або власникові фінансових ресурсів) - банківський відсоток, купонна ставка по облігаціях, дивіденди по акціях.

2. Функція забезпечення ліквідності. Чим ефективніше функціонує фінансовий ринок, тим вища ліквідність фінансо­вих ресурсів, які обертаються на ньому, оскільки будь-який інвестор може швидко й практично без витрат у будь-який мо­мент перетворити фінансові ресурси на готівку.

3. Функція економії на витратах. Фінансовий ринок змен­шує витрати на проведення операцій та інформаційні витра­ти. Фінансові посередники, здійснюючи великі обсяги опе­рацій з інвестування та залучення коштів, зменшують для учасників ринку витрати й відповідні ризики від проведення операцій із фінансовими ресурсами. Фінансові посередники зменшують витрати через здійснення економії на масштабі операцій і вдосконалення процедур оцінювання фінансових ресурсів, запропонованих до продажу.

 

Структура фінансового ринку

	За формою фінансових ресурсів
Ринок грошей	Ринок капіталів
За організацією торгівлі	Кредитний Ринок	Ринок короткострокових позичок	Ринок довго- та середньострокових позичок
Ринок цінних паперів	Ринок короткострокових боргових зобов’язань	Ринок довго- та середньострокових боргових зобов’язань
Фондовий ринок

Кредитний охоплює ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі укладення кредитних угод. Він має договірний характер. Функціями цього ринку є: об’єднання зберігань, трансформація грошових засобів у позичковий капітал, надання кредитів. Кредитні угоди здійснюються кредитними інститутами – комерційними банками, спеціальними фондами тощо.

Ринок цінних паперів являє собою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів.

Валютний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються правові і економічні взаємовідносини продавців та покупців валют.

З позицій ефективного управління фінансовим ринком та забезпечення за його допомогою впливу на соціально-економічний розвиток дуже важливим є завдання оптимізації його структури.

 

Вексель. Звичайно вексель виконується на паперовому носії. Особа, на користь якого виписаний вексель, може, не чекаючи настання строку оплати векселя, використати його для платежів за своїми обов'язками або врахувати його в банку. При передачі векселя необхідно дотримувати формальностей, передбачені вексельним законодавством. На зворотному боці векселя робиться спеціальний передатний напис (індосамент), що забезпечує посвідчення факту передачі векселя іншій особі. Особа, що передає вексель, берет на себе відповідальність (перед всіма наступними власниками) за погашення зобов'язання за векселем.

Депозитний сертифікат. По ньому спла­чується відсоток, а при погашенні повертається вихідна ціна купівлі. Цей інструмент є високоліквідним, оскільки за не­обхідності власник депозитного сертифікату може перепрода­ти його на вторинному ринку. Для фізичних осіб комерційні банки пропонують ощадні сертифікати. Ці інструменти вида­ються на певний строк або до запитання. Вони можуть бути іменними чи на пред'явника. Як депозитні, так і ощадні сертифікати активно випуска­ються вітчизняними комерційними банками: Приватбанк, АППБ Аваль, Вабанк, Надра. Термін дії сертифікатів різний -ЗО, 90, 180, 270 та 360 днів. Багато банків дозволяють викори­стовувати відповідні інструменти як заставу під надання кре­дитів.

Комерційні папери - це короткострокові зобов'язання, що випускаються корпораціями з метою залучення коштів для фінансування поточних операцій. Обіг відповідного інстру­менту відбувається на фінансових ринках розвинутих країн.

Банківські акцепти являють собою вексель на банк, що ви­пущений фірмою, яка оплатить його на певну майбутню дату, і гарантується за певну винагороду банком, який акцептував його. Банківські акцепти покликані обслуговувати міжнарод­ну торгівлю, експортно-імпортні операції. У розвинутих країнах ці акцептовані векселі (за своїми функціями вони подібні до казначейських векселів) часто перепродаються на вторинному ринку зі знижкою.

Облігація (лат. obligatio - забов`язання; англ. bond — довгострокова, note — короткострокова) — емісійний цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Облігація є одним з головних джерел фінансування дефіциту державного бюджету, для більшості розвинених країн. Облігація для корпорацій є важливим джерелом коштів, що запозичуються.

 

Видифінансових посередників:

Банківські установи: комерційні банки, інвестиційні банки.

Небанківські установи: інвестиційні фонди та інвестиційні компанії; довірчі товариства; страхові компанії та пенсійні фонди; брокерські та дилерські контори; пайові фонди.

Комерційні банки та інвестиційні банки. Банк – це фінансовий посередник, який виконує комплекс базових операцій грошового ринку: мобілізацію коштів, надання їх в позички, здійснення розрахунків між економічними суб’єктами. На сьогодні банки провадять такі операції і послуги: емісійні, депозитні, кредитні, інвестиційні, посередницькі, трастові, заставні, консалтингові тощо. В узагальненому вигляді інвестиційні банки є фінансовими інститутами, що спеціалізуються на операціях із цінними паперами, реалізації інвестиційних проектів, довгостроковому кредитуванні клієнтів та акумулюють як основні такі функції: - участь у фінансових програмах емітентів (емітент), формування емісійних портфелів; - розміщення цінних паперів на первинному ринку тощо.

 

2. Термінологічний словник:

Акція – цінний папір, який засвідчує право на певну частину власності акціонерного товариства і дає право на отримання доходу від неї у вигляді дивідендів.

Готівка – це гроші, які знаходяться у касі, на рахунках та у дорозі. Вони поділяються на дві групи: грошові засоби і грошові фонди. Ці дві групи грошей дуже відрізняються за такими ознаками: як за цілями використання, так і за характером відносин, які виникають при їх обігу.

Грошові засоби – це гроші, якими можна вільно розпоряджатися за своїм бажанням, а їх втрата не завжди може досить різко погіршити фінансовий стан підприємства або іншого господарюючого суб’єкта.

Грошові фонди – це опосередкована частина грошей, яка має цільове призначення і відносну самостійність функціонування. Втрата цих грошей веде до банкрутства господарюючого суб’єкта.

Грошовий потік – це обертання грошей, яке проходить безперервно і він пов’язаний з конкретним періодом часу.

Емітент – це юридична особа, чи уповноважений державою орган, який здійснює випуск цінних паперів в обіг.

Депозитні сертифікати є борговим інструментом, який банк продає вкладникам - юридичним особам.

Облігація -являє собою боргове зобов’язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного паперу. Існують різні види акцій залежно від емітента, способу виплати доходу, термінів, на які вона випускається, умов обігу та надійності.

Вексель - цінний папір, відособлений документ, строго передбаченої форми, що містить або безумовне зобов'язання його особи, що видало (простий вексель), або його наказ третій особі (переказний вексель) здійснити платіж зазначеної суми пойменованому у векселі особі або пред'явникові векселя в обумовлений строк.

Фінансові відносини – економічні відносини з приводу формування, розподілу і використання фондів грошових засобів.

Фінансові інструменти – всі види цінних паперів: боргові зобов’язання і документи власності.

Фінанси підприємств – економічні, грошові відносини, які виникають у процесі руху грошей і створення на цій основі грошових потоків, які пов’язані з функціонуванням фондів грошових засобів підприємства.

Фінансові посередники – є інституційними учасниками фінансового ринку які утворюють інституційну структуру ринку.

 

Сутність та зміст фінансів.

Фінанси виникають з появою грошей. Гроші, які виконують функцію засобу обігу, є капітал, або вартість, яка приносить прибуток або дохід. Таким чином гроші створюють умови для появи фінансів як самостійної сфери грошових відносин. Фінанси – історична та економічна категорія. Як історична категорія фінанси є продуктом цивілізації. Вони виникають з появою торгівлі. Домашні предмети та стада худоби переходять у приватну власність і виникає потреба у їх обміні, тобто вони починають бути предметом обміну – переходять у форму товару. Виникають гроші як знак обміну. Велике значення починають мати ті, хто має багато грошей, що привело до появи купців та їх капіталу. Розвиток процесу купівлі-продажу товару за гроші викликало появу грошових позик та обмінних пунктів і разом з цим виникають процент та банки. Державі для виконання своїх функцій необхідні грошові ресурси, які формуються в добровільній, а ще більш в примусовій формі за допомогою зборів та податків. Все це сприяло створенню фінансів і фінансової системи держави, хоча вперше виникають фінанси громадян, а вже на їх основі фінанси держави як суспільного інституту. Як економічна категорія фінанси це система відносин, яка виникає при грошовому потоці.

Таким чином фінанси – це система грошових відносин, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу на макрорівні – ВВП і НД (національний дохід) (на мікрорівні – виручки і прибутку), з приводу утворення, розподілу і використання фінансових ресурсів з метою задоволення суспільних інтересів і потреб.

Характерними ознаками, які випливають із визначення економічної суті фінансів є:

- фінанси – це категорія розподільна;

- фінанси беруть участь у вартісній формі розподілу;

- фінанси завжди мають справу з рухом фінансових ресурсів (їхнім формуванням, розподілом, використанням), що найчастіше відбувається у фондовій формі.

2. Термінологічний словник

Національний дохід – визначається як сума всіх прибутків держави.

ВВП -Англ. gross domestic product економічний показник, що відображає загальну вартість кінцевих товарів і послуг, зроблених усередині країни, і виражений у ринкових цінах. Визначається В.в.п. як сукупна вартість кінцевої продукції виробництва й сфери послуг незалежно від державної приналежності фірм, розташованих на території даної держави. В.в.п. обчислюється трьома способами: як сума умовно-чистої продукції виробництва й сфери послуг; як сума державного й приватного споживання, інвестицій, приросту або зменшення всіх видів запасів і експорту і як сума заробітної плати найманих робітників, всіх видів прибутку, доходів від ренти, амортизаційних відрахувань і непрямих податків. Всі три методи розрахунку В.в.п. повинні давати один той же кінцевий результат.

Фінанси - це система грошових відносин, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу на макрорівні – ВВП і НД (на мікрорівні – виручки і прибутку), з приводу утворення, розподілу і використання фінансових ресурсів з метою задоволення суспільних інтересів і потреб.

Гроші - це товар, який виконує функцію загального еквіваленту.

Мікрорівень (Мікроекономіка) — це економіка окремого підприємства, фірми, організації чи галузі, динаміка ринкових цін на певні товари.

 

 

Соціально-економічна сутність фінансових відносин по­лягає в дослідженні питання - за рахунок кого держава отри­мує фінансові ресурси і в чиїх інтересах їх використовує.

У процесі історичного розвитку сутність перерозподільних процесів істотно змінилася. У XIX ст., в умовах жорсткої виробничої експлуатації, широкі народні маси несли основний тягар фінансової експлуатації.

Розвиток продуктивних сил у другій половині XX ст., на­уково-технічний прогрес, розширення функцій держави, де­мократизація суспільного життя в країнах з розвинутою рин­ковою економікою зумовили суттєві зміни у сфері державних фінансів, а саме - значна частина засобів почала перероз­поділятися на користь широких мас населення. У зв'язку з ви­могами НТР значно зросли витрати на освіту.

Загалом характер перерозподільних процесів визна­чається рівнем мілітаризації економіки. У країнах з високими військовими витратами затрати на соціальні заходи низькі, і навпаки.

Фінанси виконують свою роль за допомогою форм і ме­тодів створення й використання фінансових ресурсів поряд з іншими економічними категоріями і передусім - з ціною. Тобто ціни, як і фінанси, здійснюють розподіл валового внутрішнього про­дукту. Ціни визначаються на основі попиту й пропозиції, але це при реалізації товару. При формуванні ціни виробником враховуються усі витрати виробництва й збуту, а також певна сума накопичень у формі прибутку.

Проте це лише візуальне враження, бо фінанси можуть впливати як на абсолютну величину ціни, так і на внутрішню її структуру найрізноманітнішими методами. Так, держава, використовуючи фінанси, може суттєво впливати на структу­ру ціни через зміну відрахувань до фонду амортизації, пенсійного фонду та фонду соціального страхування. Ціни мо­жуть бути змінені завдяки введенню акцизного збору або по­датку на додану вартість.

Фінанси мають ширший діапазон розподілу, ніж ціна. Во­ни здійснюють не лише первинний розподіл валового внутрішнього продукту на рівні виробничої структури, а й по­дальший перерозподіл через бюджетну систему. На цьому етапі ціни можна регулювати за допомогою дотацій і виплат із бюджету різниці в цінах. Характерними щодо цього є дотації вугільній промисловості, дотації на комунальні послуги, по­треби електротранспорту, на окремі види ліків.

У теорії й практиці цінові та фінансові методи часто роз­глядаються як рівнозначні щодо регулювання економічних процесій. Є підстави стверджувати, що ці методи доповнюють один одного, і їхнє використання залежить від конкретної еко­номічної ситуації.

У розподільчих процесах поряд з фінансами та ціною бере участь і заробітна плата.

Фінанси та заробітна плата перебувають у постійній взаємодії. Так, держава регулює заробітну плату за допомогою податків, створюючи загальнодержавні фонди фінансових ре­сурсів. Водночас держава за рахунок централізованих фондів фінансових ресурсів стимулює розвиток окремих видів діяль­ності, надаючи субсидії, субвенції та інші форми фінансових дотацій.

Фінанси тісно пов'язані з кредитом, по суті мають однако­ву економічну природу. Вони виражають рух вартості валово­го внутрішнього продукту. Проте кожна з них має свою спе­цифіку участі в економічних процесах. При функціонуванні як фінансів, так і кредиту створюються й використовуються фонди фінансових ресурсів. Фінанси готують передумови для функціонування кредиту.

Фінанси формують централізовані й де­централізовані фонди фінансових ресурсів на рівні підприємств і держави. У процесі використання цих фондів виникають ситуації, коли на одному підприємстві з'являються тимчасово вільні кошти, а на іншому - потреба в них.

На рівні держави уряд при нестачі коштів для фінансуван­ня загальнодержавних потреб, а також місцевого самовряду­вання може використовувати кредити банків, кошти населен­ня і міжнародних фінансових організацій. Кредит подовжує перерозподільні процеси, розпочаті фінансами, ціною, за­робітною платою.

Між фінансами та кредитом існують певні відмінності. Фінанси здійснюють розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, а кредит обмежується лише перероз­поділом, бо має справу тільки з тимчасово вільними коштами — акумулює їх і за плату надає в користування на умовах повер­нення. А для фінансів характерний рух без умови повернення.

За господарської практики доцільне комплексне викорис­тання економічних категорій з урахуванням відмінностей кожної з них.

Сутність фінансів виявляються у їх функціях, тобто у роботі, що виконують фінанси. Питання про кількість та зміст функцій дискусійне. Ніхто не заперечує, що фінанси – це сукупність грошових відносин, організованих державою, у процесі яких здійснюється формування і використання фондів коштів, які саме за допомогою подальшого перерозподілу задовольняють потреби господарюючих суб’єктів та держави.

Якщо розглядати фінанси в цілому, то вони виконують такі функції:

- розподільну

- контрольну

- стимулюючу

Тому сутність фінансів, як особливої сфери розподільчих відносин, проявляється перш за все за допомогою розподільної функції. Саме через цю функцію реалізується суспільне тлумачення фінансів, тобто забезпечення кожного суб’єкта господарювання, необхідними йому фінансовими ресурсами, які використовуються у формі грошових фондів. Суб’єктами при фінансовому методі розподілу виступають юридичні та фізичні особи які є учасниками відтворювального процесу і в розпорядженні яких формуються фонди цільового призначення. Об’єктами дії розподільної функції виступають вартість сукупного продукту (його грошовій формі), а також частина НБ – та що прийняла грошову форму. Процес розподілу (первинний розподіл, Вторинний_розподіл розподіл та перерозподіл) здійснюється за допомогою фінансових інститутів (ставки, тарифи, норми, відрахування, які встановлюються державою). Можна сказати, що розподільна форма фінансів не залежить від економічних відносин, що склалися в тих або інших умовах, а пов’язана із сутністю фінансів, а тому органічно їм властива.

Фінанси пов’язані з рухом вартості ВВП через фінансові ресурси та різні грошові фонди. Цей рух складає основу контрольної функції фінансів. Вона тісно пов’язана з розподільною. Серед величезного різноманіття фінансових відносин не має жодних, які б не були пов’язані з контролем за формуванням та використанням грошових фондів. Проте немає і таких фінансових відносин, яким була б властива тільки функція контролю. За допомогою фінансів держава розподіляє ВВП не тільки в натурально-речовій формі, але і за вартістю. У зв’язку з цим стає можливим і необхідним Фінансовий_контроль за забезпеченням вартісних і натурально-речових пропорцій у процесі розширеного відтворення. Особливого значення набуває Державний_фінансовий_контроль фінансовий контроль.

Контрольна функція фінансів – це насамперед контроль гривнею за процесом об’єктивно існуючих грошових відносин.

У сучасних умовах набуває значення стимулююча функція фінансів. Для розуміння стимулюючої функції фінансів треба визначити сутність самого поняття “стимул”. У будь-якому стимулі завжди проявляються зв’язки між об’єктом стимулювання і певним заохоченням. Без такого зв’язку стимулу не існує. Цей зв’язок відображає відносини між суб’єктами: з одного боку, це той, хто здійснює стимулювання (держава, підприємство, підприємець). А з іншого - суб’єкт, який стимулюється (працівник, бригада, певна ланка виробництва).

2. Дискусійні питання вчених щодо фінансів та їх функцій.

Сучасні дослідники, як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі, трактують суть фінансів по-різному. Про розбіжність позицій можна судити хоча б із такого їхнього переліку:

1. Фінанси – це гроші;

2. Фінанси – це застосування різноманітних прийомів та методів для досягнення максимального достатку фірми, або загальної вартості капіталу, вкладеного в справу;

3. Фінанси – це система грошових відносин із приводу руху фондів коштів;

4. Фінанси є системою імперативних грошових відносин;

5. Фінанси – це планомірний рух фінансових фондів, що виражають відносини з приводу необхідного, обов’язкового вилучення вартості та їхнього використання в суспільних інтересах.