Етапи процесу реструктуризації

1. Усвідомлення необхідності змін.

2. Формування команди.

3. Діагностика стану підприємства, виявлення існуючих проблем.

4. Визначення цілей.

5. Розробка бізнес-плану реструктуризації.

6. Реалізація бізнес-плану реструктуризації.

7. Моніторинг реалізації бізнес-плану.

8. Коригуючи дії.

Розгляд сьомого питання семінару, необхідно розпочати з визначення поняття „санація”.

Слово "санація" походить від латинського "напаге", що означає оздоровлення або одужання.

Санація — система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової і ви­робничої структури боржника.

Санацію підприємство проводить у трьох основних випадках: до порушення кредиторами справи про банкрутство, якщо підприємство звертається до зовнішньої допомоги у спробі вийти з кризового стану; якщо підприємство, звернувшись до господарського суду із заявою про банкрутство, одночасно пропонує умови своєї санації (характерно для державних підприємств); якщо рішення про проведення санації виносить господарський суд на основі одержаних пропозицій задовольнити вимоги креди­торів до боржника і виконати його зобов'язання перед бюджетом. Залежно від масштабів кризового стану підприємства й умов надання йому зовнішньої допомоги виділяють два види санації:

а) без зміни статусу юридичної особи;

б) зі зміною статусу юридичної особи підприємства.

Протягом трьох місяців із дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника, який повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів.

Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути:

- реструктуризація підприємства;

- перепрофілювання виробництва;

- закриття нерентабельних виробництв;

- відстрочка та (або) розстрочка платежів, списання частини боргів, про що укладається мирова угода;

- ліквідація дебіторської заборгованості;

- реструктуризація активів боржника;

- продаж частини майна боржника;

- інші способи відновлення платоспроможності боржника.

Розглядаючи наступне питання семінару, студентам необхідно звернути увагу на понятті злиття підприємств та основних його форм.

Ліквідація - припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Ліквідатор — фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

При визнанні боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, строк якої не може перевищувати дванадцяти місяців.

Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правах власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, входять до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкру­та, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

Перш ніж розглядати основні причини банкрутства підприємств, необхідно дати визначення цьому поняттю.

Згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), «банкрутство - це визнана арбітражним судом не­здатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури».

Боржником є суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Суб'єктом банкрутства є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

Причинами банкрутства можуть бути зовнішні і внутрішні чинники. Зовнішні чинники можуть бути національними і міжнародними. Останні формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, рівня міжнародної конкуренції, митної політики тощо.

Керівники підприємств вважають, що причинами банкрутства, в основному, є: загальний спад ділової активності, недостатні обсяги капіталів, конкуренція, несвоєчасність платежів та ін. Кредитори, навпаки, основними причинами банкрутства вважають внутрішні чинники підприємств і, насамперед, неефективне управління ними.

У світовій практиці законодавство про банкрутство розвивалось у двох напрямах - так звані британська та американська моделі. За британською моделлю банкрутство розглядалось як спосіб повер­нення боргів кредиторам за рахунок коштів боржника та його лікві­дація як суб'єкта господарювання. За американською моделлю банкрутство е причиною здійснення санації підприємства з метою його реабілітації та відновлення платоспроможності.

Симптоми банкрутства можна поділити на дві групи:

1) ті, що характеризують тотальну заборгованість підприємства;

2) ті, що характеризують повну неплатоспроможність.

На своєму шляху до повної неплатоспроможності підприємство проходить такі стадії погіршення економічного стану:

1. прихованебанкрутство;

2. фінансова нестійкість;

3. реальне банкрутство.

Зарубіжний досвід показує, що спрогнозувати банкрутство можна за 1,5—2 роки до появи його очевидних ознак. Цілком можливим є виявлення початкових ознак банкрутства через прогнозування «ціни підприємства» на найближчу та довгострокову перспективу.

Саме необгрунтована економічна політика уряду, некеровані інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична не­стабільність суспільства, спад ділової активності в економіці найбільш впливають на результати діяльності підприємств пере­довсім через недосконалість законодавчої бази.

 

Питання для обговорення

 

1. Обгрунтувати необхідність взаємодії зовнішнього середовища і підприємства.

2. Обгрунтувати, для чого необхідна стратегія розвитку на підприємстві?

3. Перелічити основні форми організації підприємства.

4. Класифікація холдингів.

5. Перелічити цілі створення холдингових компаній.

6. Спільні підприємства в системі міжнародного бізнесу: мотивація і процедура створення, механізм функціонування.

7. Сутнісно-змістова характеристика реструктуризації підпри­ємств.

8. Основні форми та види реструктуризації підприємств, що здійснюється в окремих галузях народного госпо­дарства України.

9. Аналітична оцінка техніко-економічної та фінансової ситуації в процесі обґрунтування форм, видів і міри реструктуризації суб'єктів господарювання.

10. Практика здійснення та ефективність реструктуризації підприємств і структурної перебудови окремих галузей народного господарства України.

11. Сутність санації (фінансового оздоровлення) суб'єктів господарювання.

12. Класична модель процесу фінансового оздоровлення підприємств та організацій.

13. Програми та проекти санації суб'єктів господарювання.

14. Бізнес-план фінансового оздоровлення підприємства (організації) та його типові розділи.

15. Економічна ефективність здійснення санаційних програм розвитку підприємств та організацій.

16. Конверсія, розукрупнення й диверсифікація виробництва як дійові форми реструктуризації суб'єктів господарювання.

17. Сутнісна багатоаспектна характеристика банкрутства підприємства (організації).

18. Система ознак настання банкрутства підприємства (організації) як економічного явища.

19. Виявлення та аналіз причин (чинників) банкрутства суб'єктів господарювання.

20. Послідовні етапи порушення справи про банкрутство підприємства (організації).

21. Загальновживані у світовій практиці господарювання методи визначення можливості банкрутства підприємства (організації).

22. Організаційні аспекти процесу порушення справи про банкрутство окремих суб'єктів господарювання.

23. Можливі наслідки визнання банкрутами тих чи тих юридичних осіб.

24. Процедура ліквідації (припинення діяльності) збанкрутілих підприємств та організацій.

 

Тести

1. Спеціалізація у виробництві як підхід до розроблення стратегії обов'язково передбачає наявність на підприємстві:

а) якісного маркетингу, належного потенціалу для науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

б) інформації щодо потреб споживачів певного ринкового сегменту;

в) прогресивної організації виробництва;

г) доброї інженерно-технологічної бази.

2. Визначення цільового ринку конкретної продукції охоплює термін:

а) сегментування ринку;

б) дослідження попиту;

в) соціальна оцінка ринку;

г) вивчення дефіциту товару на ринку.

 

3. Умови і фактори, що виникають в оточуючому організацію середовищі, незалежно від діяльності конкретної організації, але що вплива­ють або можуть вплинути на її функціонування і тому потребуючі прийняття управлінських рішень називають:

а) макросередовищє;

б) мікросередовище;

в) зовнішнє середовище;

г) усі відповіді вірні.

4. Неплатоспроможність — це:

а) визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури;

б) неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, в тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності;

в) неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язан­ня щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

5. Банкрутство — це:

а) визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури;

б) неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, здійснити заходи щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна;

в) припинення підприємницької діяльності, неспроможність виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів.

 

6. Ліквідація — це:

а) припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна;

б) система заходів щодо нагляду та контролю за реалізацією майна боржника з метою задоволення вимог кредиторів;

в) визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів.

 

7. Реструктуризація підприємства - це:

а) процес реалізації організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових і технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства;

б) процес організаційної перебудови підприємства з метою скорочення чисельності управлінського персоналу і зниження накладних витрат;

в) комплекс заходів щодо проектування, підготовки до впровадження і серійного випуску нових видів конкурентоспроможної продукції;

г) система структурних змін на підприємстві з метою збільшення частки на ринку.

 

8. Успішно реалізована реструктуризація підприємства сприяє:

а) зменшенню питомої ваги продукції підприємства на внутрішньому ринку;

б) фінансовому оздоровленню підприємства;

в) збільшенню обсягів випуску продукції;

г) підвищенню ефективності виробництва.

 

9. Реструктуризація на мікрорівні не стосується:

а) перебудови організаційної структури підприємства;

б) зміни співвідношення між окремими галузями;

в) технічного переоснащення підприємства;

г) поліпшення фінансового стану підприємства.

 

10. Не є зовнішніми причинами, які спонукають процес реструктуризації підприємства:

а) міжнародна економічна інтеграція;

б) докорінні зміни на ринках розвинутих країн;

в) політика уряду;

г) зменшення кількості партнерів-споживачів продукції підприємства.

 

11. Внутрішніми причинами реструктуризації є:

а) підписання місцевими органами влади ряду економічних угод з іноземними партнерами;

б) слабкий фінансовий менеджмент;

в) високий середньогалузевий рівень витрат на одну гривню продукції;

г) зменшення чисельності працездатного населення.

 

12. Залежно від вирішуваних проблем реструктуризація може бути:

а) загальною й одиничною;

б) частковою і комплексною;

в) періодичною і суцільною;

г) балансовою і позаплановою.

 

13. Санація підприємства - це:

а) система заходів щодо оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації;

б) комплекс заходів щодо запобігання банкрутству підприємства, фінансовому оздоровленню, відновленню чи досягненню ним прибутковості та конкурентоспроможності;

в) продаж частини майна підприємства з метою погашення боргів;

г) об'єднання ряду підприємств у концерн і втрата ними юридичної самостійності.

 

14. Санаційна реструктуризація застосовується:

а) в успішних компаніях, які прагнуть посилити свої позиції на ринку;

б) коли підприємство перебуває у кризовому або передкризовому стані;

в) при появі негативних тенденцій у зовнішньому середовищі підпри­ємства;

г) коли є прагнення підприємства увійти до конгломерату.

15. Бізнес-план реструктуризації підприємства - це:

а) плановий документ, де вказується комплекс заходів щодо впровадження нових методів організації виробництва і праці;

б) план виробництва і реалізації продукції на плановий період;

в) перетворення обраного з декількох альтернатив варіанта досягнення поставлених цілей реструктуризації на комплексний план конкретних дій з визначенням строків, ресурсів, відповідальних за їх виконання;

г) система показників оцінки кінцевих результатів бізнесової діяльності.

Ключові терміни і поняття

 

Зовнішнє середовище –це всі умови і фактори, що виникають в оточуючому організацію середовищі, незалежно від діяльності конкретної організації, але що впливають або можуть вплинути на її функціонування і тому потребуючі прийняття управлінських рішень.

Мікросередовище – це середовище прямого впливу на підприємство. Його утворюють певні суб’єкти - споживачі, конкуренти, державні органи, фінансово-кредитні установи та інші зовнішні агенти і контрагенти.

Макросередовище охоплює матеріально-технічні та економічні умови, суспільні відносини та інститути й інші чинники, що впливають на підприємства та їхнє мікросередовище опосередковано. Серед найважливіших компонентів макросередовища виділяють природне, демографічне, науково-технічне, економічне, екологічне, політичне та міжнародне довкілля.

Стратегія – це визначення довгострокового курсу розвитку підприємства, його затвердження та розподіл ресурсів на його реалізацію.

Стратегія підприємства - визначення довгострокового курсу розвитку підприємства, затвердження цього курсу та розподіл ресурсів для його реалізації.

Диверсифікація будь-якого виробництва є однією з поширених форм його організації за умов розвиненої ринкової економіки і гострої конкуренції продуцентів на ринку. Сутність диверсифікації полягає в одночасному розвитку багатьох технологічно не зв'язаних між собою видів виробництва, у значному розширенні номенклатури та асортимен­ту виробів, що їх виготовляє підприємство.

Спеціалізація відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт.

Холдингова компанія - це юридична особа, що здійснює тим чи іншим способом контроль над іншими юридичними особами. Контроль у холдинговій компанії заснований на володінні акціями дочірніх і залежних підприємств. У той же час можливі й інші форми участі в капіталі дочірніх компаній.

Спільні підприємства (СП) є самою комплексною і довготривалою формою промислової співпраці виробників різних країн. Ця форма співпраці характеризується особливою складністю, зв'язаною, по-перше, з тим, що при формуванні спільного підприємства його учасники об'єднують капітали, а не товари.

Банкрутство - встановлена в судовому порядку фінансова (боргова) неспроможність підприємницьких структур (підприємств, компаній, банків тощо), припинення ними платежів за борговими зобов'язаннями, внаслідок чого во­ни втрачають право самостійно управляти та розпоряджатися своїм майном.

Боржник - це суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Кредит - позика на певний строк у грошовій або товарній формі на умовах повернення і сплати відсотка за користування.

Ліквідація - припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснен­ня заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Ліквідатор — фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Неплатоспроможність - неспроможність підприємства (фірми) своєчасно платити за своїми фінансовими зобов'язаннями.

Реструктуризація підприємства - комплекс організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, що сприятиме його фінансовому оздоровленню, збіль­шенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволення вимог кредиторів.

Реструктуризація власності - реструктуризація, яка стосується зміни власності державних підприємств та зміни власності через зміну участі в капіталі.

Санація — система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової і виробничої структури боржника.

Суб'єкт банкрутства - це боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

 

Питання для повторення

 

1. Узагальніть і порівняйте кращий вітчизняний і зарубіжний досвід управління підприємством (фірмами, компаніями, корпораціями)

2. Який вид підприємницької діяльності (виробничої, комерційної, фінансової) є найбільш важливим? Обґрунтуйте свою думку.

3. Перелічити основні форми організації підприємства.

4. Дайте визначення поняттям: „стратегія”, „зовнішнє середовище”, „диверсифікація”, „спеціалізація”, „холдінгова компанія”, спільне підприємство”.

5. Сутність банкрутства та причини його виникнення.

6. Поняття та симптоми неплатоспроможності підприємства.

7. Послідовність етапів порушення справи про банкрутство підприємства.

8. Механізм введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

9. Процедура ліквідації (припинення діяльності) збанкрутілих підприємств.

10. Черговість задоволення вимог кредиторів.

11. Сутність та завдання реструктуризації підприємства.

12. Форми реструктуризації підприємства.

13. Характеристика оперативної реструктуризації підприємства.

14. Види реструктуризації та їх характеристика.

15. Показники ефективності реструктуризації підприємства.

16. Порядок та варіанти проведення реструктуризації підприємства.

17. Сутність та завдання процесу санації підприємства.

18. План санації боржника, його зміст та завдання.

 

Теми для підготовки доповідей та рефератів

 

1. Зовнішє середовище та його складові.

2. Шляхи вдосконалення управління холдингом в сучасних умовах

3. Тенденції та проблеми розвитку спільних підприємств в Україні.

4. проблеми створення та ефективного функціонування міжнародних спільних підприємтсв в Україні.

5. Шляхи вдосконалення управління холдингом в сучасних умовах.

6. Розробка й здійснення програми (бізнес-плану) реструктуризації підприємства (організації).

7. Вітчизняний і зарубіжний досвід реструктуризації різних суб'єктів господарювання.

8. Показники ефективності реструктуризації підприємства.

9. Порядок та варіанти проведення реструктуризації підприємства.

10. План санації боржника, його зміст та завдання.

 

Література

[63, 44, 52, 49, 3]

 

СЕМІНАРСЬКЕ заняття № 7

 

Теми дисципліни: Стратегічний розвиток підприємства

Тема заняття: Економічна безпека підприємства та антикризове управління

Мета заняття: закріпити, систематизувати і поглибити теоретичні знання студентів про:

- сутність і значення економічної безпеки підприємства;

- структурні елементи економічної безпеки;

- цілі економічної безпеки підприємства;

- фактори впливу на економічну безпеку;

- методологію оцінки рівня економічної безпеки;

- стратегію забезпечення економічної безпеки підприємства.

План заняття

 

1. Характеристика економічної безпеки підприємства.

2. Фактори впливу на економічну безпеку підприємства.

3. Оцінка рівня економічної безпеки.

4. Стратегія забезпечення економічної безпеки підприємства.

Методичні рекомендації

 

Розкриваючи зміст питань семінару, перш за все, необхідно визначити поняття „економічної безпеки підприємства”.

Економічна безпека підприємства- це захищеність його діяльності від негативного впливу зовнішнього середовища, а також здатність швидко усунути виниклі загрози або пристосуватися до наявних умов, що негативно впливають на його діяльність. Ця загроза може виявлятися у вигляді втрати рівня конкурентного статусу підприємства, або істотного погіршення його фінансового стану, або втрати позитивного іміджу підприємства.

Рівень економічної безпеки підприємства залежить від того, наскільки ефективно його керівництво і спеціалісти будуть спроможні уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідки окремих негативних складових зовнішнього і внутрішнього середовища.

При вивченні першого питання семінару, слід звернути увагу на джерела негативного впливу на економічну безпеку підприємства:

- свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб'єктів господарювання;

- збіг об'єктивних обставин (стан фінансової кон'юнктури на ринках даного підприємства, наукові відкриття й технологічні розробки, форс-мажорні обставини тощо).

Негативні впливи на економічну безпеку можуть мати об'єктивний і суб'єктивний характер. Об'єктивними вважаються такі негативні впливи, які виникають незалежно від волі конкурентного підприємства або його окремих працівників. Суб'єктивні впливи мають місце через неефективну роботу підприємства в цілому або окремих його працівників.

Мета економічної безпеки підприємства – забезпечення гарантіййого постійного стабільного і максимально ефективного функціонування, а також високий потенціал розвитку в майбутньому.

Головна та функціональні цілі зумовлюють формування необхідних структуроутворюючих елементів і загальної схеми організації економічної безпеки.

До основні структурні елементи економічної безпеки підприємства включають:

- фінансову складову;

- інтелектуальну та кадрову складову;

- техніко-технологічну складову;

- політико-правову складову;

- інформаційну складову;

- екологічну складову;

- силову складову.

Розглядаючи друге питання, зазначимо, що до факторів гарантування економічної безпеки підприємства належать:

1. Ступінь адаптивності стратегічного потенціалу підприємства, що визначається не тільки внутрішніми, а й зовнішніми впливами.

2. Залежність підприємства від інтенсивності кооперованих його зв'язків із постачальниками різного роду ресурсів.

3. Охорона комерційної таємниці підприємства, з одного боку, і нагромадження інформації про можливе втручання інших економічних агентів у діяльність підприємства — з другого.

4. Ступінь можливого ризику прийнятих рішень. Важливо попадати в зону допустимого ризику, тобто в зону, де величина можливих втрат від прийняття того чи іншого рішення не перевищує величини прогнозованого прибутку.

При розгляді третього питання семінару, зазначимо, що економічна наука розробила, а господарська практика випробувала загальну методологію оцінки рівня економічної безпеки підприємства.

Його пропонується оцінювати на підставі визначення сукупного критерію через зважування й підсумовуван­ня окремих функціональних критеріїв, які обчислюються з допомогою порівняння можливої величини шкоди підприємству та ефективності заходів щодо запобігання цій шкоді.

Оцінка рівня економічної безпеки здійснюється порівнюванням розрахункових значень із реальними величинами показника по підприємству (організації), що аналізується, а також (коли це можливо) по аналогічних суб'єктах господарювання відповід­них галузей економіки.

Оцінка ефективності діяльності відповідних структурних підрозділів підприємства (організації) з використанням даних про витрати на запобігання можливим негативним впливам на економічну безпеку та про розміри відверненої і заподіяної шкоди дає об'єктивну (підкріплену економічними розрахунками) панораму результативності діяльності всіх структурних підрозділів (відділів, цехів з цього питання. Конкретна оцінка ефективності роботи структурних підрозділів того чи того суб'єкта господарювання щодо еконо­мічної безпеки здійснюється з використанням таких показників:

1) витрати на здійснення заходу;

2) розмір відверненої шкоди;

3) розмір заподіяної шкоди;

4) ефективність здійсненого заходу (як різниця відверненої та заподіяної шкоди, поділеної на витрати на здійснення заходу).

Формування стратегії гарантування економічної безпеки підприємства, про яку йде мова в четвертому питанні семінару, залежить від широкого спектру проблем, і потребує їх системної класифікації за такими видами: технологічна, ресурсна, фінансова та соціальна безпека.

Технологічну безпеку характеризують чинники:

- ступінь спрацювання основних виробничих засобів;

- завантаження спеціалізованого устаткування;

- доступ до "ноу-хау";

- частка витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи;
- введення в дію нових основних виробничих засобів;

- середня зарплата наукового працівника за місяць.

Для ресурсної безпеки характерні параметри:

- забезпеченість виробництва основними видами ресурсів;

- коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат власними джерелами;

- можливість заміни та якість ресурсів.

Для фінансової безпеки характерні:

- динаміка обсягів виробництва й чистого прибутку;

- розмір заборгованості;

- частка на ринку;

- наявність та частка державних інвестицій;

- рівень рентабельності;

- капіталовкладення;

- довгострокові кредити.

Соціальну безпеку характеризують такі параметри:

- розмір мінімальної заробітної плати;

- середня заробітна плата одного середньооблікового працівника;

- чисельність працівників, заробітна плата яких нижча від прожиткового мінімуму;

- заборгованість із заробітної плати;

- питома вага заробітної плати в ціні продукції (робіт, послуг);

- витрати сім'ї працівника на харчування;

- темпи скорочення чисельності персоналу;

- тривалість робочого тижня.

Усі перелічені параметри діють у тісному взаємозв'язку й взаємообумовленості.

Конкретними кроками на шляху зміцнення економічної безпеки українських підприємств можуть бути:

- у рамках технологічної безпеки — створення нових організаційно-виробничих структур; використання лізингу; активна участь у міжнародних виставках, семінарах та впровадження передового світового досвіду;

- у рамках ресурсної безпеки - вдосконалення систем розрахунків; підвищення продуктивності праці; збільшення капіталовкладень у ресурсозбереження; стимулювання "ресурсного" напрямку науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;

- у рамках фінансової безпеки - застосування принципу дотримання критичних строків кредитування; створення інформаційного центру з дебіторської та кредиторської заборгованості; створення в структурі інформаційного центру спеціальної групи фінансових працівників, яка б контролювала нарахування та сплату податків і зборів;

- у рамках соціальної безпеки — наближення рівня оплати праці до показників розвинутих країн; залучення робітників до управлінських функцій; підвищення кваліфікації працівників; зацікавленість адміністрації підприємства в працевлаштуванні безробітних; розвиток соціальної інфраструктури підприємства.

Таким чином, формування необхідного рівня економічної безпеки підприємства включає етапи:

- формування ефективних факторів виробництва (нового устаткування, кваліфікованої робочої сили і т. д.);

- виробництво продукції з урахуванням потреб ринку, підвищення її якості та дизайну;

- вибір надійних постачальників сировини, матеріалів, енергоносіїв;

- проведення приватизації;

- надійний захист власних комерційних таємниць;

- зміна, в разі необхідності, керівництва підприємства.

 

Питання для обговорення

 

1. Визначити об'єктивну доцільність створення та функціонування служби безпеки фірми за ринкових умов діяльності.

2. Узгодження конкретних завдань і функцій служб безпеки підприємств.

3. Виділити негативні впливи на економічну безпеку підприємства.

4. Назвати основні функціональні цілі економічної безпеки.

5. Які фактори гарантування економічної безпеки підприємства є найбільш вагомими. Привести приклади.

6. Перелічити, які параметри формують стратегію економічної безпеки підприємства?

7. Перелічити основні етапи формування необхідного рівня безпеки підприємства. Назвіть найголовніші на ваш погляд.

 

Тести

1. Економічна безпека підприємства — це:

а) застосування принципу дотримання критичних строків кредитування, створення в структурі інформаційного центру спеціальної групи фінансових працівників, яка б контролювала нарахування та сплату податків і зборів;

б) вдосконалення систем розрахунків, підвищення продуктивності праці, стимулювання "ресурсного" напрямку науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;

в) захищеність його діяльності від негативного впливу зовнішнього середовища, а також здатність швидко усунути виниклі загрози або пристосуватися до наявних умов, що негативно впливають на його діяльність.

2. Одним із джерел негативного впливу на економічну безпеку підприємства можуть бути:

а) свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб'єктів господарювання;

б) ступінь спрацювання основних виробничих засобів;

в) коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат власними джерелами.

 

3. До чинників технологічної безпеки підприємства належать:

а) середня зарплата наукового керівника;

б) капіталовкладення;

в) тривалість робочого тижня;

г) введення в дію нових основних виробничих засобів.

 

4. До шляхів зміцнення ресурсної безпеки підприємства можна віднести:

а) вдосконалення систем розрахунків та підвищення продуктивності праці;

б) створення у структурі інформаційного центру спеціальної групи фінансових працівників, яка б контролювала нарахування та сплату податків та зборів;

в) розвиток соціальної інфраструктури підприємства та підвищення матеріальної відповідальності працівників за результати своєї праці.

5. Соціальну безпеку підприємства можуть характеризувати такі чинники:

а) розмір мінімальної заробітної плати;

б) розмір заборгованості перед кредиторами;

в) можливість заміни та якість ресурсів.

 

Ключові терміни і поняття

 

Економічна безпека підприємства - це захищеність його діяльності від негативного впливу зовнішнього середовища, а також здатність швидко усунути виниклі загрози або пристосуватися до наявних умов, що негативно впливають на його діяльність. Ця загроза може виявлятися у вигляді втрати рівня конкурентного статусу підприємства, або істотного погіршення його фінансового стану, або втрати позитивного іміджу підприємства.

Мета економічної безпеки підприємства – забезпечення гарантіййого постійного стабільного і максимально ефективного функціонування, а також високий потенціал розвитку в майбутньому.

Технологічна безпека — створення нових організаційно-виробничих структур; використання лізингу; активна участь у міжнародних виставках, семінарах та впровадження передового світового досвіду;

Ресурсна безпека - вдосконалення систем розрахунків; підвищення продуктивності праці; збільшення капіталовкладень у ресурсозбереження; стимулювання "ресурсного" на­прямку науково-