Міжнародні ініціативи та законодавство України у сфері захисту прав споживачів. Якість продукції (стандарт ISO 9000).

Історія виникнення руху щодо захисту прав споживачів, міжнародний досвід. Ще в IV столітті до н.е. в стародавньому Херсонесі існував метрологічний нагляд, а глядачі на ринках слідкували за торгівлею та захищали права споживачів. В Англії у 1200 році король карав за нечесну практику в торгівлі. В Росії засновником в певній мірі захисту прав споживачів вважається Петро І. В його Указі "Про якість" від 11 січня 1723 року зазначається про наступне: "Повелеваю хозяина Тульской фабрики Корнилу Белоглазова бить кнутом и сослать на работу в монастыри, понеже он, подлец, осмелился войску государства продать негодные пищали и фузеи. Старшину Фрола Фукса бить кнутом и сослать на Азов, пусть не ставит клейма на плохие ружья..."У 1936 році була заснована спілка споживачів США. Аналогічні організації виникли в 1951 році - у Франції та Німеччині, в 1957 році - у Великобританії, в 1960 році - в Канаді. 15 березня 1962 року Президент Сполучених Штатів Америки Джон Кеннеді вперше офіційно окреслив права людини як споживача, ухваливши "Білль про права споживачів". В ньому визначено чотири права:

- на безпеку товарів та послуг,

- на інформацію,

- на вибір,

- бути вислуханим у суді, якщо першими трьома правами нехтують.

День проголошення Білю у всьому світі відзначається як Всесвітній день прав споживача.У 1960 р. засновано "Consumer International" - Міжнародну Організацію Споживчих товариств. Сьогодні до цієї організації входить більше 200 національних державних, громадських, регіональних та інших консумерських організацій країн світу.

В 1973 році ХХV сесія Консультативної Асамблеї Євросоюзу ухвалила "Хартію захисту споживачів", а в 1985 році Генеральна Асамблея ООН затвердила "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів".Названі три документи лягли в основу адміністративно-правового механізму захисту споживачів в усьому світі. У розвинених країнах і країнах, що розвиваються, законодавст­во із захисту прав споживачів або повністю базується, або значною мірою враховує основний міжнародно-правовий документ у цій галузі — підготовлені економічною і соціальною радою ООН Керівні принципи для захисту інтересів споживачів, які були схвалені Генеральною Асамблеєю ООН резолюцією від 9 квітня 1985 р. № 39/248.

До основних прав споживачів Керівні принципи віднесли:

- право на безпеку товарів;

- право на інформацію;

- право на вибір товарів;

- право на виявлення своїх думок;

- право на задоволення основних потреб;

- право на відшкодування шкоди;

- право на освіту;

- право на здорове навколишнє середовище.

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. заклала основоположні принципи побудови незалежної Ук­раїнської держави, її соціально-економічної та правової систем.

Огляду на визнання Україною затверджених Генеральною Асамблеєю ООН принципів у травні 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про захист прав споживачів».

До системи споживчого права як комплексного цивільно-право­вого інституту, крім Закону України «Про захист прав споживачів», належать інші законодавчі акти чи окремі їх норми у сфері торго­вельного та інших видів побутового обслуговування населення.

Важливе значення для споживчого права мають закони України від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР «Про захист від недобросовісної конкуренції», від 3 липня 1996 р. № 270/96-ВР «Про рекламу» та інші нормативні акти, які містять окремі норми, що прямо чи опосередковано сприяють захисту прав споживачів.

Захист прав споживачів також має здійснюватися відповідно до вимог міжнародного права. Так, згідно зі ст. 3 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж передбачені законодавством України про захист прав споживачів, застосовуються правила міжнародного договору.

Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:

1) захист своїх прав державою;

2) належну якість продукції та обслуговування;

3) безпеку продукції;

4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);

5) відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;

6) звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав;

7) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

Належна якість товару, роботи або послуги - властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем;

Якість – як економічна категорія, відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.

З розвитком науково технічного прогресу проблема якості не спрощується, а, навпаки, стає складнішою. Тому вирішувати її традиційними методами, тобто лише шляхом контролю якості готової продукції, практично неможливо. Повинен бути комплексний, системний підхід, реалізація якого можлива лише в рамках системи управління якістю. Відомий американський спеціаліст Едвард Демінг ще в 1950 р. писав, що на 85% вирішення проблеми якості залежить не від людей, а від системи управління якістю.

Система управління якістю - це засіб, за допомогою якого організація спрямовує та контролює ті види діяльності, які впливають на якість. У широкому розумінні вона складається з організаційної структури, а також з планування, процесів, ресурсів і документації, які використовуються для досягнення певних цілей у сфері якості, забезпечення поліпшення продукції та послуг і виконання вимог замовників.

Основними ключовими документами, що входять до стандартів ISO серії 9000, є:

• ISO 9000, що встановлює поняття, принципи, основні положення і визначає термінологію для систем управління якістю;

• ISO 9001, що встановлює вимоги, які необхідно виконувати;

• ISO 9004, що є настановою щодо постійного поліпшення діяльності організації загалом;

• ISO 19011, що є настановою щодо здійснення аудиту систем управління якістю (а також систем екологічного управління).

Хоча перші три з вищезгаданих стандартів (які є стандартами на систему управління якістю) були суттєво переглянуті порівняно з виданнями 1994 року, і до 180 9001 видання 2000 року включено деякі нові вимоги, проте ці стандарти не вимагають від підприємства чогось цілковито нового.

Глобальний договір ООН

Глобальний договір ООН є добровільною ініціативою, яка об’єднує приватні компанії, агенції ООН, бізнес асоціації, неурядові організації та профспілки у єдиний форум задля сталого розвитку через відповідальне та інноваційне корпоративне лідерство. Десять універсальних принципів Глобального Договору орієнтовані на втілення практик відповідального бізнесу у сферах прав людини, стандартів праці, екологічної відповідальності та боротьби із корупцією.

Глобальний Договір не передбачає якогось «нагляду» чи суворої оцінки діяльності компанії. Він базується виключно на добровільних ініціативах бізнесу щодо підтримки принципі сталого розвитку, прозорої діяльності, публічної звітності, втілення принципів Глобального Договору в ділову стратегію, корпоративну культуру та повсякденну ділову практику.

10 Принципів Глобального Договору

Права людини

Принцип 1: Комерційні компанії повинні забезпечувати та поважати захист прав людини, проголошених на міжнародному рівні.

Принцип 2: Комерційні компанії повинні забезпечувати, щоб їхня власна діяльність не сприяла порушенню прав людини.

Принципи праці

Принцип 3: Комерційні компанії повинні підтримувати свободу зібрань і дієве визнання права на колективні угоди.

Принцип 4: Комерційні компанії повинні сприяти викоріненню примусової праці.

Принцип 5: Комерційні компанії повинні сприяти ефективному викоріненню дитячої праці.

Принцип 6: Комерційні компанії повинні сприяти викоріненню дискримінації у сфері зайнятості та працевлаштування.

Екологічні принципи

Принцип 7: Комерційні компанії повинні дотримуватися превентивних підходів до екологічних проблем.

Принцип 8: Комерційні компанії повинні ініціювати поширення екологічної відповідальності.

Принцип 9: Комерційні компанії повинні стимулювати розвиток і розповсюдження екологічно чистих технологій.

Антикорупційні принципи

Принцип 10: Комерційні компанії повинні протидіяти будь-яким формам корупції, включаючи здирництво.

В Україні Глобальний Договір був започаткований у квітні 2006 року. Зараз кількість учасників Глобального Договору в Україні перевищує 130, які заснували національну мережу з метою поширювати ініціативи корпоративної соціальної відповідальності в Україні, обміну досвідом, освіти та спільних дій.