Поняття захисту права власності . Співвідношення понять «захист права власності» та «охорона права власності»



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття захисту права власності . Співвідношення понять «захист права власності» та «охорона права власності»



.Стаття 386. Засади захисту права власності

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
1. Економічні відношення власності є матеріальним підґрунтям будь-якого суспільного ладу, а їх охорона складає найважливішу задачу будь-якої правової системи. Тому захист і охорона власності є однією з найголовніших функцій держави. Відповідно до ст. 13 Кон­ституції України «держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності». Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України). Зазначені положення Конституції України конкретизуються в різних галузях українсько­го законодавства — в кримінальному, адміністративному, земельному, фінансовому, цивільному праві. Норми цивільного права насамперед забезпечують регулювання й охоро­ну цих відносин при нормальних умовах використання власником приналежного йому май­на без порушення його правомочностей, а також без обмеження прав і інтересів інших осіб. Так, норми права передбачають підстави придбання майна у власність, припинення правг власності, обсяг правомочностей власника, межі їхнього здійснення, а також правовий ре­жим окремих видів об'єктів власності. Це охорона права власності в широкому змісті. Охорона відносин власності у випадку порушення права власності конкретного суб'єк­та полягає у захисті порушеного права (охорона права власності у вузькому значенні). Тоб­то відмінністю охорони права власності, від його захисту полягає у тому, що норми, які направлені на захист права власності установлюють несприятливі наслідки для порушни­ків речових прав і застосовуються тоді, коли право порушено. Норми цивільного права спрямовані, насамперед, на відновлення того майнового по­ложення, яке мало місце до порушення. Тим самим ці норми покликані відновити поруше­не право власності, а також ліквідувати збиток, заподіяний інтересам власника. Таким чином, під цивільно-правовим захистом права власності розуміється сукупність цередбачених цивільним законодавством засобів, які застосовуються у зв'язку зі зроблени­ми проти цих прав порушеннями і спрямованих на відновлення чи захист майнових інте­ресів їхніх власників.

Способи захисту права власності.

 

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, юридичною наукою традиційно виділяються речово-правовіта зобов´язально-правовізасо­би захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав, що покликані захищати ці права від безпосереднього неправо­мірного впливу будь-яких осіб, закріплені в розділі VIII Закону України «Про власність».

До речово-правових позовів відносяться:

вимоги не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов);

вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов´язані з володінням (негаторний позов);

вимоги власника про визнання права власності.

Зобов´язально-правові позовибазуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов´язаннях.

До зобов´язально-правових позовів відносяться позови про:

- відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору;

- повернення речей, які були надані у володіння (за договором схову, застави, перевезення);

- про визнання правочинів недійсними;

- про захист права власності в деліктних зобов´язаннях;

- про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна таін.

65. Право власності на землю (земельну ділянку)Стаття 373. Земля (земельна ділянка) як об'єкт права власності

 

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охоро­ною держави.
Право власності на землю гарантується Конституцією України.
Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповід­но до закону.
Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глиби­ною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Власник земельної ділянки має право використовувати її на власний розсуд від­повідно до її цільового призначення.
Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знахо­диться над і під поверхнею цієї ділянки, якшо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Стаття 374. Суб'єкти права власності на землю (земельну ділянку)

Суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юри­дичні особи, держава, територіальні громади.
Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону.
Іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації можуть бути суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) у випадках, встановле­них законом.
Права та обов'язки суб'єктів права власності на землю (земельну ділянку) вста­новлюються законом.

Стаття 375. Право власника на забудову земельної ділянки

Власник земельної ділянки може зводити на ній будівлі та споруди, закриті водо­йми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, спо­руди та інше нерухоме майно.
Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектур­них, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 37 цього Кодексу.

Право власності на житло.

 

Стаття 379. Поняття житла

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, при­значені та придатні для постійного проживання в них.

Стаття 380. Житловий будинок як об'єкт права власності

Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.
1. Житловий будинок — це будівля капітального типу, споруджена з дотриманням ви­мог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для по­стійного у ній проживання (ст. 380 ЦК). Житловим будинком капітального типу є будівля зі строком служби від 30 до 150 років (згідно з Єдиним класифікатором житлових будинків). Житловий будинок має містити обладнані квартири (квартиру) та допоміжні приміщення. Допоміжні приміщення — це приміщення житлового будинку, призначені для забезпечен­ня експлуатації будинку чи житлового будинку побутового і культурного обслуговування населення за місцем проживання (Додаток 1 до наказу Держжитлокомунгоспу України від 31 грудня 1991 р. № 135 « Про затвердження Положення про систему технічного обслуго­вування, ремонту та реконструкції жилих будівель в містах і селищах України»). Будинок може знаходитися у власності різних суб'єктів цивільних відносин. ЦК окремо згадує у якості власника будинку житлово-будівельний (житловий) кооператив, вказуючи, що будинок, споруджений або придбаний таким кооперативом, є його власністю. При цьо­му член житлово-будівельн^го (житлового) кооперативу має право володіння і користуван­ня, а за згодою кооператив} — і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку коо­перативу, якщо він не викупив її (ст. 384 ЦК).

Стаття 381. Садиба як об'єкт права власності. Садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, бага­торічними насадженнями.
У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.239.170.169 (0.006 с.)