Стаття 382. Квартира як об'єкт права власності

Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та при­датне для постійного у ньому проживання.
Власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку нале­жать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку

. Стаття 383. Права власника житлового будинку, квартириВласник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, — за умови, що ці зміни не при­зведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку..

Загальна характеристика та види прав на чуже майно

 

Стаття 397. Суб'єкти права володіння чужим майном

Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.
Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше осо­бам.
Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Стаття 398. Виникнення права володіння

Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
1. Положення коментованої статті мають значення лише для визначення підстав титуль­ного володіння, тобто права володіння чужим майном. Для виникнення у володільця такого права він повинен набути таке володіння за договором з власником або іншою особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Таким чином, титульне володіння виникає на підставі договору, іншого правочину, адміністратив­ного акта, а також у випадках, прямо передбачених законом. Суб'єктом титульного воло­діння є будь-яка особа, яка тримає майно на підставі певної правової підстави. Наявність у титульного володільця права володіння не пов'язується з фактичним перебуванням майна під його безпосередньою владою. В такій ситуації можна говорити, що особа є володільцем і у випадку, коли фактично володіє ним, і не володіє. Це пояснюється за допомогою конструкції похідного володіння: володільцем є особа, яка має титул (підставу) володіння, але фактично не тримає майно, і та особа, яка отримала майно від останньої за іншою правовою підставою і фактично три­має його. Об'єктом титульного володіння, на відміну від фактичного володіння, може бути будь-яке майно, не вилучене з цивільного обігу, яке може бути об'єктом права приватної влас­ності. Сторонами в договорі, який може бути підставою виникнення права володіння, є, з одного боку, володілець, а з іншого — власник або особа, якій майно було передано остан­нім за наявності відповідних повноважень, наданих ним, щодо передачі права володіння іншій особі. Вираз «інші підстави, встановлені законом», який використовується в цій статті, охоп­лює односторонні правочини, адміністративні акти, а також інші підстави, для встановлен­ня яких достатньо положень закону та певного юридичного факту, зокрема, особа, яка во­лодіє знайденою річчю протягом шестимісячного строку на розшук її власника, також є титульним володільцем. Прикладом титульного володіння, яке виникло на підставі одно­стороннього правочину, також є таке, що виникло на підставі доручення на керування авто­мобілем.

Стаття 399. Припинення права володіння

Право володіння припиняється у разі:
відмови володільця від володіння майном;
витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;
знищення майна.
Право володіння припиняється також в інших випадках, встановлених законом..

Сервітути.Поняття та види

Сервітут — обмежене право користування землею, яке забезпечує іншому землекористувачеві можливість користування нею з певними обмеженнями, встановленими законом абодоговором. Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володарю) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
2.1. Предіальні сервітути
Призначення предіальні сервітуту - заповнювати відсутні даній дільниці блага або властивості і зручності. З цієї точки зору юрист Цельз (Д.50.16.86) ставить предіальні сервітути в паралель з родючістю ділянки, її розмірами та іншими його якостями і властивостями. За загальним правилом, панівний і службовець земельні ділянки повинні бути сусідніми (для пізнішого права визнавалося достатньою, щоб було фактично можливе користування однією ділянкою в інтересах іншого).
«Трохи пізніше перших сільських сервітутів виникають міські сервітути, найстаршим з яких було право прокласти клоаку через чужу ділянку. Розвиток міського будівництва породжує різноманітність міських сервітутів: право обперти будову на стіну сусіда, право відводити дощову воду у двір сусіда, право вимагати, щоб сусід не загороджував виду, світло.
Кожен сільський і міський сервітут мав свої характерні особливості і підкорявся індивідуальному юридичній режиму. Разом з тим, ті й інші сервітути мали загальними юридичними ознаками, зокрема безстроково і неподільність. Остання ознака виражається в тому, що і при поділі службовця ділянки він не втрачав обтяження, продовжуючи служити власнику панівного ділянки як єдине ціле». [6]
З числа сільських сервітутів відомі сервітути дорожні (iter - право проходити і проїжджати через сусідню ділянку, via - право перевозити тяжкості, actus - право проганяти худобу і проїздити), сервітути водні (aquaeductus - право провести воду з сусідньої ділянки, aquaehaustus - право черпати воду на сусідній ділянці), пасовищні (право пасти худобу на сусідній ділянці).
Типові міські сервітути: право обперти споруду на стіну сусіда, право вправлені балку в стіну сусіда, право світла, право виду (тобто, щоб сусід не закривав видубудівництвом) і т.д.
2.2. Особисті сервітути
«Услід за найдавнішими предіальні сервітутами виникають особисті сервітути. Першою підставою їх виникнення були, мабуть, заповідальні відмови. Залишаючи, наприклад, будинок законним спадкоємцям, заповідач надавав право довічного права проживання в ньому своєї годувальниці.

 

Емфітевзис.

Емфітевзисом є довгострокове, відчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів та доходів від неї з обов'язком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення. Суб'єктами емфітевзису є власник земельної ділянки та особа, яка виявила бажання користуватися останньою для сільськогосподарських потреб (землекористувач, емфітевта).

Об'єктом емфітевтичного права є користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, що знаходиться У приватній, комунальній або державній власності. Підставою встановлення емфітевзису є договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір про емфітевзис). За договором про емфітевзис власник земельної ділянки відплатно чи безвідплатно передає іншій особі право користування земельною ділянкою, зберігаючи щодо неї право власності.

Емфітевзис може бути переданим іншій особі на підставі договору між попереднім та наступним землекористувачами або на підставі спадкування (ч.2 ст.407 ЦК). Строк договору про емфітевзис встановлюється за домовленістю його сторін. Якщо договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб укладено на невизначений строк, кожна Із сторін може відмовитися від договору, попередивши про це другу сторону не менш як за один рік (ст.408 ЦК).

Власник земельної ділянкимає право:

— вимагати від землекористувача використання ділянки за призначенням, встановленим у договорі. При цьому в самому договорі має бути враховане цільове призначення ділянки (ст.409 ЦК);

- на одержання плати за користування ділянкою. Плата за кокетування, що підлягає сплаті землекористувачем власникові землі не охоплює інших обов'язкових платежів, які встановлюються окремим законом (ч.2 ст.410 ЦК). ЦК не встановлює розмірів плати за користування, її форми, умови, порядок та строки виплати ці питання вирішуються на розсуд сторін і мають бути закріплені у договорі про емфітевзис,

- на переважне перед іншими особами набуття права користування земельною ділянкою у разі продажу цього права іншій особі (ч.2 ст.411 ЦК);

- на одержання відсотків від ціни продажу емфітевзису іншій особі — лаудемії (ч.5 ст.4И ЦК).

Власник земельної ділянкизобов'язаний:

- надати земельну ділянку в користування;

- не перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його прав.

Землекористувач має право:

- користуватися земельною ділянкою у повному обсязі відповідно до договору та утримувати її за собою (ч. І ст.410 ЦК);

- набувати право власності на плоди і доходи від експлуатації наданої у користування ділянки. Це право логічно випливає з права користування земельною ділянкою для власних потреб;

- відчужувати право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, якщо інше не встановлено законом (ч. І ст.411 ЦК).

У разі продажу землекористувачем емфітевзису з порушенням права власника на переважну купівлю останній може протягом одного року звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав та обов'язків набувача права з внесенням на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором має сплатити покупець емфітевзису (ст.362, ч.4 ст.411 ЦК).

Емфітевзис припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача.

2) спливу строку, на який було надано емфітевзис, якщо строк було зазначено у договорі про встановлення цього права.

3) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю. (ст.350 ЦК);

4) знищення земельної ділянки або такого її пошкодження, що виключає можливість використання для задоволення сільськогосподарських потреб;

5) визнання недійсним правочину, що є підставою встановлення емфітевзису;

6) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (ст.143 ЗК);

7) домовленості власника ділянки та землекористувача про припинення емфітевзису. (ст.412 ЦК).