Види та підстави недійсності правочинів.

 

Окремі види недійсних правочинів

У залежності від підстав визнання правочину недійсним розрізняють:

правочини з дефектами суб’єктного складу;

правочини з дефектами волі;

правочини з дефектами форми;

правочини з дефектами змісту та порядку укладення правочину.

До правочинів з дефектами суб’єктного складу належать правочини, вчинені малолітньою (ст. 221 ЦК), неповнолітньою особою (ст. 222 ЦК), фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена (ст. 223 ЦК), за межами їх цивільної дієздатності та ін..

Правочини, які вчинені вищеназваними особами за межами їх цивільної дієздатності (наприклад, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника або правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності), може бути згодом схвалений відповідно їх батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, піклувальником чи опікуном.

Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні.

У разі відсутності схвалення правочин, вчинений малолітньою особою є нікчемним. Однак на вимогу заінтересованої особи суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи.

Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

У разі відсутності схвалення правочину, вчиненого фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, він за позовом піклувальника може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного, членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов'язаний утримувати.

До правочинів з дефектами суб’єктного складу відноситься також правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії).

Такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

При цьому, якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Правочинами з дефектами волі є правочини, укладені під впливом помилки (ст. 229 ЦК), обману (ст. 230 ЦК), насильства (ст. 231 ЦК), тяжкої обставини (ст. 233 ЦК).

Правочин, який вчинено під впливом помилки.

Помилка – це спотворене уявлення особи про обставини, що дійсно мають місце.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Тобто для визнання правочину недійсним необхідно, щоб помилка мала істотне значення для сторін правочину.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Вчинення правочину під впливом обману

Обман має місце тоді, коли одна сторона умисно вводить в оману іншу сторону правочину стосовно природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Правочин, який вчинено під впливом насильства.

Насильство – це психічний або фізичний тиск на особистість контрагента або його близьких з метою спонукання до здійснення правочину (побиття, катування, загроза вчинення таких дій у майбутньому).

При цьому не обов’язкового, щоб насильство здійснювалося іншою стороною правочину. Достатньо, щоб вона знала про насильство з боку інших осіб і використала цю обставину в своїх інтересах.

Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Правочин, який вчинено під впливом тяжкої обставини

Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

При визнанні такого правочину недійсним застосовуються двостороння реституція. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Правочини з дефектами форми.

Недодержання сторонами простої письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Основні негативні наслідки для сторін такого правочину полягають у тому, що у разі заперечення його учасниками вчинення правочину або оспорювання окремих його частин рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Визнання існування правочину може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Однак для деяких правочинів спеціальним законом може передбачатися недійсність на випадок недодержання простої письмової форми.

Наприклад, згідно зі ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання (неустойка, порука, застава тощо), вчинений з недодержанням простої письмової форми є нікчемним.

Із цього правила є виняток.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину

У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

За певних обставин відсутність необхідного нотаріального посвідчення правочину може бути компенсована судовим рішенням

Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Правочини з дефектами змісту та порядку укладення правочину

Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним (ст. 232 ЦК).

Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсним визнається судом фіктивний правочин (ст. 234 ЦК).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (ст. 235 ЦК).

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.