Тематичне розмаїття ліричних пісень

Тематика ліричних пісень та балад — це кохання щасливе і нерозділене, вірність зрадливість, розлука, ревнощі, складності родинного життя.Чимало українських народних пісень мають гумористичний зміст — «Ти ж мене підманула…». До ліричних пісень також відносять колискові, соціально-побутові, козацькі, чумацькі. «Розлилися круті бережечки…» — розповідає про те, як зажурились славні козаченьки в неволі, а пісня якраз і закликає їх здобувати волю. Гей у лузі червона калина похилилася,Чогось наша Україна зажурилася.А ми тую червону калину підіймемо,А ми ж свою славну Україну розвеселимо.Ця строфа стала 1 строфою нового патріотичного гімну «Червона калина». До народної музики нові слова написав поет Степан Чарнецький. Цей гімн виник в період зародження січового стрілецького руху і одразу набув популярності.

«Ой горе тій чайці» — близька до певної епохи в житті України. Це гірка, сповнена туги пісня, яка розповідає про степову чайку, що вивела чаєнят при дорозі: «Проходили чумаки, весело співали, чаєнят забрали». У горі цієї чайки вгадується велике страждання матері України, нещаслива доля багатьох її дітей, загублених по далеких чужих краях.

У пісні «Ой не ходи Грицю…» — її автор Маруся Чурай переповіла історію свого трагічного кохання до козака Гриця, який зрадив її, одружився з іншою. А Маруся отруїла його відваром із зілля. На мотив цієї пісні було написано багато літературних творів. Це драма Старицького «Ой не ходи Грицю…» повість Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала», та історичний роман Ліни Костенко «Маруся Чурай».

1. Соціально-побутова пісня. Сюди ми включаємо козацькі пісні, анти кріпацькі, рекрутські, солдатські, чумацькі, бурлацько-наймитські, заробітчанські, стрілецькі та емігрантські.

2. Наступним видом ми виділяємо родинно-побутові пісні, пісні любовної і сімейної тематики, які розкривають взаємини коханих, а також повною мірою розкривають внутрішньо-сімейні відносини, нелегке життя селянства в умовах кріпацтва.

3. Окремо виділяємо жартівливі пісні, сатиричні пісні та пісні хороводи.

Історичний характер соціально-побутових пісень

Як вже було зазначено вище до цього, виділеного нами, виду пісень ми відносимо народні пісні про козаків, анти кріпацькі пісні, рекрутські та інші пісні що безпосередньо стосуються суспільних відносин та побуту українців.

Солдати і козацтво в XVIII столітті були новою значною соціальною групою із специфічними умовами побуту, життя. У зв'язку з цим і з'являються в народній поетичній творчості солдатські і козацькі пісні. Їх тематика найрізноманітніша. Тут відображені і військово-історичні події, в яких яскраво зображені картини битв, в яких розповідається про сміливість і хоробрість російських воїнів, створюються образи полководців. Війна малюється суворими, правдивими фарбами, а інколи навіть і кров'ю.

Солдатські пісні військово-історичної тематики представляють абсолютно нове та так би мовити, окреме явище в українській народній пісенній творчості. У них представлені інші образи, сюжети, теми і мотиви.

Саме виходячи з цього виду пісень можна говорити про історичність, про пізнавальний та навчальий характер пісень тому, що саме ці пісні були присвячені відповідним історичним подіям і інколи можуть розповісти для науковця чи учня більше ніж книги чи інші джерела історичних знань.Герой-солдат з'являється в солдатських військово-історичних піснях. Він постає перед нами хоробрим, сміливим воїном на тлі суворої війни. Героєм пісень стає і козак, який зображається як невпинний борець за незалежність та справедливість по відношенню до беззахисного населення та скривдженої неньки України.

У XVIII столітті у зв'язку з розвитком мануфактурної промисловості і гірничорудного виробництва в тогочасній Україні з'являються робочі люди. Відбувається розвиток так званого робочого фольклору, де головною темою є тема праці. У цих піснях розповідається і про знаряддя виробництва, і про сам процес праці.Знаходячись в тісній творчій взаємодії, селянські, солдатські і робочі пісні є єдиним пісенно-творчим процесом XIX століття. Проте саме з другої половини XIX століття в піснях цих груп розвивалися яскраві специфічні риси, своєрідність кожної групи пісень, особливо в ідейно-тематичному плані.Виразніше і яскраво показаний ліричний герой в піснях XIX - початку ХХ століття, де як ліричний герой виступає колектив Проте думки і відчуття, що розкриваються в народній поезії, не позбавлені конкретності і виражають ідеології певного класу.

Родинно-побутові пісні як вид ліричних пісень

У основі традиційних ліричних пісень лежить віддзеркалення родинно-побутових відносин. Часто вони відображають не тільки життя в сім'ї в епоху патріархальних відносин, але і стосувалися суспільно-громадської тематики.

В кінці ХIX століття, особливо після падіння кріпосного права, відбувається розширення сімейно-побутової тематики ліричної пісні. У пісню все глибше проникають соціальні мотиви. Разом з темою одруження або заміжжя піднімаються соціальні питання, «дається яскрава характеристика соціально-економічних умов життя самих різних шарів суспільства, починаючи від коваля, жебрака і закінчуючи купцем і боярином»Так в пісні «Калину з малиною вода зрозуміла» розповідається про те, як дочці дорікає мати в тому, що та рано її видала заміж, як нелегко їй жити в чужій сім'ї. Через декілька років вона вирішила зозулею полетіти на батьківщину. Мати будить своїх невісток і просить їх подивитися, хто це плаче в саду. У деяких піснях замість невісток в сад збираються піти самі брати зозулі, що прилетіла. Вони по-різному реагують на приліт зозулі, в цьому виявляються властивості характеру кожного з них.

Традиційні пісні з сімейно-побутового плану переходять в план соціально-побутової.

Серед українських ліричних пісень, найбільш поширеними сюжетними лініями є наступні: дівчина сумує в чужій сім'ї по рідних краях, по батечкові і матінці. В деяких піснях вона звертається до солов'я з проханням полетіти на рідну сторононьку і передати звісточку рідним. При цьому ми спостерігаємо варіанти сюжету: дівчина просить солов'я полетіти до милого, а не до батьків; у деяких піснях дівчина просить, щоб соловей повідав батечкові і матінці про її гірке життя, в інших - просить просто побачити рідних, але не засмучувати їх розповідями про її нелегку долю. Крім того, героїня пісень поводиться з проханнями не тільки до солов'я, але і до зозулі, ластівки.

Не менш популярним є сюжет, де сокіл вбиває лебідку. Тут образи символічні: тут соколом переважно виступає молодик, парубок, а лебідка це дівчина, вбиває - означає бере дівчину в дружини або позбавляє невинності.Таким чином, мотиви сюжету в сімейних піснях залишаються традиційні: туга по рідному будинку, нелегке життя в чужій сім'ї, тяжкість сімейного життя. І, нарешті, на тлі картин кріпосного життя яскраво представлена любов української людини до рідної природи.

Та поряд з сумними та інколи тужливими ліричними родинно-побутовими піснями існує такий підвид як весільні пісні.

У весільних піснях йдеться i про свах, i про подруг нареченої, світилок, бояр i боярок, старост i дружб. Співають весiльнi пiснi виключно жінки. Це переважно хори, діалоги. Весiльнi пiснi супроводжують замішування короваю, розплітання коси молодої, одягання їй чіпця. Чоловіки у формі монологів та дiалогiв беруть участь лише у найбільш драматичних епізодах обряду під час нападу бояр та викупу нареченої. Святкуючи перезву, родичі молодої після першої шлюбної ночі йдуть або з відповідними обрядовими піснями на частування до хати молодого.

Найпопулярнішими піснями що виконуються і зараз на деяких українських весіллях є такі весiльнi пiснi: «Де ти, калино, росла?, «Ой думала та гадала», «Приїхали гості», «Ой куди ж ви, сiрi гуси, полинете?», «Ненько моя та рідненька», «Ой пливе човен по росі».

 

Питання жанру балади. Специфіка літературної фольклорної балади

Балада (Прованс, balada, від ballar — танцювати). Первісно - це танцювально-хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією. Пізніше - це невеликий фабульний твір, в основі якого лежить певна незвичайна пригода. Тому баладу часто називали маленькою поемою: «балада так належить до поеми, як оповідання до роману» (Г. Шенгелі). Тепер балада — це епічний жанр казкового, фантастичного чи легендарного змісту: «Це сумовиті лірично-епічні пісні про незвичайні події, життєві конфлікти... з трагічним кінцем».Балада виникла у XII столітті в народному мистецтві Провансу. Балади писали видатні поети Італії Данте й Петрарка. У Франції це був популярний жанр придворної поезії. В Англії дуже поширилися балади про Робіна Гу-да. Улюбленою стала балада в поетів-сентименталістів і романтиків (Берне, Колридж, Гете, Шіллер, Гайне, Гюґо, Жуковський, Пушкін, Міцкевич).

Українська балада розпочинається з творів П. Гулака-Артемовського («Пані Твардовська», «Рибалка»), Л. Боро-виковського («Маруся»), М. Шашкевича («Погоня»), І. Ва-гилевича («Жулин і Калина»). У другій половині XIX століття до цього жанру зверталися С. Руданський («Верба»), Я. Що-голев («Чумак»), Ю. Федькович («Рекрут»). Значні успіхи в розвитку жанру належать І. Франку («Керманич», «Князь Олег»), Лесі Українці («Калина», «Королівна»). Не цуралися баладного жанру на рубежі XIX—XX століть М. Стариць-кий, П. Грабовський, Б. Грінченко, Дніпрова Чайка, М. Чер-нявський. У літературі нинішнього сторіччя українська балада представлена у творчості М. Йогансена, Є. Плужника, В. Сосюри, Л. Первомайського, А. Малишка, Б.-І. Антонима, 0. Олеся, П. Тичини, Є. Маланюка, І. Муратова, В. Симоненка. В поезії останніх десятиліть до балади зверталися І. Драч, Л. Костенко, Б. Олійник, В. Корж, В. Малишко, І. Жиленко. Антологія української балади репрезентована в книзі «Балади», упорядником якої є С. Крижанівський.

Жанр балади у світовій літературі ввібрав у себе ознаки всіх трьох її родів — епосу, лірики та драми. Національною особливістю сучасної української балади є домінуючий ліризм, оповідні елементи в ній відійшли на задній план, і вже не хід подій, а драматизм (часом трагізм) внутрішнього світу героя визначають її жанрові особливості.

балада - це старовинна, невеликого розміру, ліроепічна мандрівна пісня західноєвропейського походження, якій властиві драматичний характер, перманентний трагічний фінал; пісня, що викладає яку-небудь подію (історичну, легендарну, побутову), має зосереджено-динамічну композицію, драматично-сконденсований конфлікт, викликає емоційне потрясіння і зворушення, обов'язково послуговується такими допоміжними художніми засобами як елементи чарівного; за загальним типологічним жанровим змістом є близькою до роману, оскільки у ній характер головного персонажа чи персонажів усвідомлюється у його становленні - в прагненні до ідеалу, зазвичай приреченого на поразку.

Між літературознавцями і фольклористами можна відзначити наявність дискусії з приводу усталеності / змінюваності жанру балади. Г. Поспелов, скажімо, називає баладу жанровою формою, котра покликана бути носієм чітко визначеного жанрового змісту [1, с. 16], внаслідок чого виникає уявлення про стабільність і непорушність всередині цього жанру. Розширюють що думку Д. Балашов, говорячи, що змінність, рухливість всередині баладної структури призводить до згасання цього жанру, де першою ознакою такого згасання було "насичення епічної тканини балади ліричними елементами та поява ліро-епічної балади" [2, с. 45], через що "нова балада як творчо продуктивний жанр [...] хилиться до занепаду, Aрунт для творчості у формах баладної поетики повинен зникнути" [3, с. 72], а також Р. Ієзуїтова, вказуючи на те, що "стійкість і повторюваність специфічно застосовуваних художніх засобів у баладі (а такими, на її думку, є сюжетна основа, новелістична побудова, фрагментарна композиція, динаміка дії, лаконізм і концентроване використання художніх засобів. - О. Ч.) не дозволяє погоджуватись із тими дослідниками, котрі розглядають її як відкриту жанрову структуру" [4, с. 162]. Але, ми вже писали про те, що жанр взагалі за своєю сутністю є структурою рухомою, не застиглою на одній якійсь стадії свого розвитку. Процес трансформації не обійшов стороною і баладу, про що свідчать зазначені нами вище дослідження М. Гайдая, а також розвідки Т. Салиги, Ю. Смирнова, С. Страшнова та Є. Тарланова. Цей жанр пройшов усі етапи розвитку - від архаїки до модернізації, і в період шістдесятництва у черговий раз деактуалізувався (навіть деконструювався, набувши при цьому якісно нових рис). Про жанрову модифікацію балади писав ще на початку XX століття Д. Овсянико-Куликовський, аналізуючи творчість Г. Гейне. Дослідник говорив, що поезії Г. Гейне зі збірки "Романцеро" належать до баладних, незважаючи на свою відмінність від звичайного типу балад "оригінальною обробкою, перевагою ліризму над епічним боком та особливим характером цього ліризму, до складу якого входять іронія і сарказм" [5, с. 39].

поняття "балада" стає родовим, моножанровим, статичним, породжуючим нові рухомі утворення, здатні коригуватись залежно від характеру епохи. У приклад можна навести такі різновиди, як алегоричний [2, с. 63]. героїчний, легендарний, історичний, казковий, лицарський (класифікація скандинавського дослідника @рундтвіга; цит. за [4, с. 228]) типи балад; далі - почуттєва балада (активно побутує у XVIII ст.), комічна [3, с. 150, 161], притчева балада-знахідка 70-х років XX століття, яка являє собою "вельми еклектичне утворення, поетична фантазія переказ в якому зв'язані по руках і ногах життєвим нарисом чи злободенною публіцистикою" [7, с. 150], нарешті іронічна та філософська балади [8, с. 21].

У цілому, відкритість жанру мотивується "складністю процесів, що відбуваються в поезії, зокрема, в розвитку жанрів" [8, с. 22], через що важко все багатство структурно-смислових відтінків звести до якоїсь всезагальної формули. Особливо важливою є ця вказівка для другої половини XX століття, для періоду шістдесятництва, де зароджуються передпостмодерні віяння з їх тяжінням до барокової метафоричності, символічності мислення і наданням чільного значення фольклоризації разом з інтелектуалізмом.