Микола Бурачек як представник українського імпресіонізму

На додаток до всієї своєї діяльності: літературної, художньої, письмовій, і театральної Бурачек був одним з представників українського імпресіонізму, а ще спільно з Абрамом Маневичем і Давидом Бурлюком і представником постімпресіонізму.
Хотілося б трохи розповісти в загальних словах про явище імпрессінозма і постімпресіонізму.
Імпресіонізм (французьке слово, що в перекладі означає враження) цей напрям у мистецтві, в перші зародився у Франції, у другій половині XIX століття, а потім поширилося і в мистецтві інших країн.
Хоча не зайвим буде додати, що далекі попередники імпресіонізму художники Стародавньої Греції та Риму, наприклад, майстри "фаюмського портрета", I-IV ст. в. н.е.. А в епоху Відродження такі живописці, як Франческа, Тіціан, Веронезе, Лотто і Тінторетто вирішували подібні з імпресіонізмом світло-колірні проблеми і виробляли своєрідну імпровізаційну техніку.
У Голландії предтечею імпресіонізму був Франс Халс, роботи Яна Вермеєра Делфтського по своїй техніці і особливій увазі до світло-колірним проблем ще ближче до імпресіонізму, цей художник був заново відкритий, завдяки імпресіоністів. Роботи двох іспанських класиків належать до часу XVII століття - Дієго Веласкеса іЕль Греко мають той же імпресіоністичний потенціал.
Зазвичай під терміном "імпресіонізм" мається на увазі напрям в живописі, хоча його ідеї знайшли своє втілення і в інших видах мистецтва, наприклад, в музиці.
Імпресіонізм - подвійна революція в живописі: у баченні світу і в живописній техніці. У живопису імпресіонізму - рухомий, ефемерний, вислизає світ, тому акцент - на сьогодення і на це йде мить. Імпресіонізм воліє світло, дотик, кольорову вібрацію.
Імпресіоністи це піонери і основоположники сучасного мистецтва. Вони встановили прямий зв'язок між оком живописця і світлом. Звідси - рух повернення до природи, яка є джерелом всіх вражень. У той же час - абсолютна довіра суб'єктивного бачення художника, його індивідуальності. Ці два шляхи живили європейське мистецтво аж до середини XX століття.
За великим рахунком поява та затвердження імпресіонізму як головного художнього течії стало другою в історії живопису. Спочатку за часів Чинквеченто у художника нарешті з'явилися ім'я, право підпису та право називатися творцем, а не ремісником.
І після йому знадобилося ще три століття, щоб завоювати право на власне бачення світу. Дуже скоро художники почнуть зловживати цим новопридбаним правом і справа закінчиться авангардом, але це вже зовсім інша історія.
Втім, відсутність у імпресіонізму вождів та установчих документів дозволяє запідозрити в ньому не революційне, а еволюційний явище. По частині основоположного принципу - руху до природи і пильної за нею спостереження - генеалогію імпресіоністів прийнято вести від барбізонців.
Але що стосується ідеї вищої цінності миті і технічних способів художньої фіксації скороминущого бачення світу, то тут вони вчинені першопрохідці.
У підсумку відмова від контуру, світлотіні і підходу до передачі глибини зображуваного через перспективу на користь світла і кольору, які визначають форми і настрої, став визначальним для подальшого розвитку живопису.
Українські художники перехворіли імпресіонізмом зі зрозумілим запізненням на три десятиліття і в досить легкій формі, перейнявши лише техніку. У творчості кожного з тих, чиї твори представлені на нинішній виставці в НХМУ, можна спостерігати заломлення стилістичних особливостей імпресіонізму та їх адаптацію до авторських сподіванням.
Художники реалістичної традиції, імпортуючи в свої роботи легкість і гнучкість вразливого французького стилю, знаходили коротші шляхи передачі правди життя. Ті ж, чиє становлення припало на початок століття, шукали в саду розбіжних стежок, який представляв собою на той час імпресіонізм, найкоротший шлях до авангарду.
Так, у збірці буколістіческіх Барбізонська пейзажів Михайла Беркоса, які відкривають експозицію, взагалі складно знайти імпресіонізм. Микола Пимоненко викладає сонячні відблиски на запорошених сільських дорогах та осіб героїв його ліричних жанрових замальовок.
Майбутні авангардисти, природно, біжать попереду паровоза: синьо-зелена розсип бісерних мазків у портретах пензля Олександра Богомазова - чистий пуантилізм, а Микола Бурачек, Абрам Маневич і Давид Бурлюк замахнулися відразу на постімпресіонізм у своїй художній творчості. Варто також згадати про те, що українці, починаючи з великого Олександра Мурашка, створили якусь особливу модель імпресіонізму, тут першість, безумовно, належить блискучої плеяди французьких художників останньої чверті ХІХ століття, - пояснює куратор виставки Ольга Жбанкова. - Ми можемо говорити лише про стилістичні особливості революційного течії у творчості окремих майстрів. Колекція показує, що європейський імпресіонізм знайшов не епігонське-учнівський, а творчо-оригінальний відгук в Україні, причому набагато пізніше, на рубежі ХІХ і ХХ століття.
Новації імпресіонізму з'єдналися в наших художників з традиційною реалістичною школою, висхідній до творчості цих митців, а також з рисами вже утвердився в цей час модернізму.
Ймовірно, саме це поєднання стилів c підкресленим імпресіоністичною елементом і визначило особливості творчого почерку цілого ряду українських художників, які отримали європейське визнання - Олександра Мурашка, Киріака Костанді, Михайла Беркоса і нашого всебічного українського діяча Миколи Бурачека.

Висновок

На закінчення вище викладеного матеріалу про життя і творчість Миколи Григоровича Бурачека в різних сферах української культури починаючи з театральноюмистецтва і до художньої живопису. Микола Григорович Бурачек насправді був всебічно талановитий і розвинутий у культурному і духовному плані людина, яка зробила свій неоціненний внесок у розвиток українського мистецтва і тепер його ім'я залишиться надовго в пам'яті української культури.

 

Один з найвизначніших українських живописців кінця XIX — початку ХХ століття Олександр Олександрович Мурашко народився 26 серпня 1875 року в Києві, у сім’ї іконописця Олександра Івановича Мурашка. Дядько його, Микола Мурашко, був відомим діячем культури, засновником Київської рисувальної школи. Дитинство художника пройшло в містечку Борзні на Чернігівщині. Згодом родина переїхала до Києва, де батько відкрив іконописну майстерню. Працюючи в батьковій майстерні й опановуючи малярство в іконописця Науменка, Олександр Мурашко закінчив Київське духовне училище. Наприкінці 80-х років професор Андріан Прахов залучив Олександра Івановича Мурашка до роботи з оздоблення інтер’єру Володимирського собору у Києві. Знайомство з Праховим та російськими художниками В.Васнецовим, М.Нестеровим, М.Врубелем, В.Котарбінським, що працювали над розписами собору, спонукало юнака серйозно навчатися живопису. Зустрівши опір батька, який хотів, щоб його син здобув духовну освіту або став комерсантом, Олександр Мурашко залишає домівку, тривалий час працює вантажником на Дніпрі, живе серед бродяг, зазнає поневірянь, злиднів, проте не полишає улюблене заняття, малює колоритні типи київського простолюду. Потім за порадою Андріана Прахова вступає до рисувальної школи Миколи Івановича Мурашка. У роки навчання знайомиться з творчістю художників-передвижників на виставках, що відбувалися у Києві. У ті роки взяв участь у виставці кращих творів учнів художніх шкіл, на якій його натюрморт був нагороджений премією. Влітку 1894 року готується до вступу в Петербурзьку Академію мистецтв, малює етюди, замальовки та ескізи, які дали підставу А.Прахову та В. Васнецову рекомендувати О.Мурашка до Академії. Восени того ж року він їде в Петербург, складає вступні іспити і стає вільним слухачем Академії. Живе в нестатках, хоч перед від’їздом помирився з батьком, який дав йому якусь суму грошей. 1896 року Мурашко стає учнем професора І.Рєпіна, який справив на нього великий вплив, особливо у портретній творчості. 1897 року експонований на академічній виставці «Портрет дівчини», виконаний О.Мурашком, Рада Академії придбала для академічного музею. 1898 року «Портрет юнака, який читає книгу» експонується на виставці московського Товариства любителів мистецтва і одержує премію. У майстерні Рєпіна художник брав участь у створенні колективної картини «Постановка натури у майстерні Рєпіна» разом зі своїми співучнями Б.Кустодієвим, Ф.Малявіним. Мурашкові випало завдання написати портрет І.Рєпіна. Під час канікул Мурашко їздить у Київ, цікавиться під впливом І.Рєпіна українською історією, збирає матеріал для дипломної картини «Похорон кошового». Для центральної постаті композиції, кошового Івана Сірка, йому позує Михайло Старицький. 1900 року О.Мурашко одержує за картину «Похорон кошового» звання художника з правом пенсіонерської подорожі за кордон. З початку 1901 року О.Мурашко перебуває в Німеччині, Італії, де виконує ряд робіт, які відсилає в Академію як звіт за пенсіонерське відрядження. В лютому 1902 року Академія продовжує термін відрядження й надає можливість Мурашкові стажуватися в Парижі, де він створює ряд блискучих полотен, зокрема «Портрет дівчини у червоному капелюсі», створений під впливом популярної тоді в Європі імпресіоністичної манери. 1904 року Мурашко повертається у Петербург, бере участь у діяльності «Нового товариства художників». У квітні 1907 року О.Мурашко повертається до Києва й оселяється в батьківському будинку. 1908 року його картину «Карусель» відзначено золотою медаллю на міжнародній виставці в Мюнхені. 1910 року О.Мурашко бере участь у міжнародній виставці у Венеції картинами «Недільний день» та «На терасі», які нині знаходяться в Нью-Йорку та у Двірцевій галереї в Бухаресті. З 1911 року Мурашко стає членом Мюнхенського сецесіону, щорічної виставки. 1913 року створено славетну картину «Селянська родина». У 1910-х роках Мурашко викладає у Київському художньому училищі як професор, 1913 року разом з А.Крюгер-Праховою відкриває приватну студію, що існувала до 1917 року. Після Лютневої революції художник брав активну участь у створенні Української Академії мистецтв. 1919 року О.Мурашко загинув від рук бандита.

У другій половині XIX cтоліття в Україні активізувався національно-визвольний рух, що покликав до життя могутні творчі сили народу. Київ, Одеса, Харків перетворюються на великі центри культури, в яких розгорнули діяльність організації української творчої інтелігенції Громади, відкриваються народні школи, музеї, засновуються художні товариства. Велике значення для розвитку мистецького життя в Україні відігравала діяльність Товариства пересувних художніх виставок, в якому брало участь багато українських художників. Велику роль в активізації художнього життя в Україні відіграли художні школи: М.Мурашка у Києві, М.Раєвської-Іванової у Харкові, Одеське художнє училище, де протягом тривалого часу працював видатний український художник К.Костанді. У Львові гуртувало навколо себе художників Товариство для розвою руської штуки, в діяльності якого активну участь брав І.Труш.

Велика група українських художників вийшла з Київської рисувальної школи М. Мурашка (1844-1909), який був відомим художнім критиком, автором популярної в свій час книги «Спогади старого вчителя», видатним педагогом, майстром літографії, який вперше в українській графіці звернувся до ілюстрування дитячої книги і створив ілюстрації до казок Андерсена. У школі Миколи Мурашка, яка з 1875 до 1901 року була центром художнього життя Києва, здобували художню освіту К.Крижицький, М.Пимоненко, Г.Дядченко, С.Костенко, І.Їжакевич, Г.Cвітлицький, Ф.Красицький, В.Сєров, К.Малевич. Школу відвідували й надавали їй допомогу І.Рєпін, М.Ге, М.Врубель, польський живописець Ян Станіславський. Під впливом дедалі ширшої активізації діяльності наукових товариств, зокрема Історичного товариства Нестора-літописця, Наукового товариства ім. Т.Шевченка, культурницьких закладів Київської та провінційних Громад, Південно-Західного відділення Російського географічного товариства, в якому брали участь В.Антонович, М.Лисенко, П.Чубинський, Ф.Вовк, у народі посилюється інтерес до свого історичного минулого, до народного мистецтва. В образотворчому мистецтві того часу особливо інтенсивно розвиваються побутовий та історичний жанри, які дають змогу відобразити найважливіші явища та події сучасного і минулого. Особливо багато художників звернулися до історичного жанру, в якому реалізовували свої національно-патріотичні почуття.

Активізації культурного життя сприяла також виставкова діяльність різноманітних товариств та об’єднань, зокрема найбільшого на той час у Росії Товариства пересувних художніх виставок, і творчість видатних майстрів російського живопису І.Рєпіна, М.Ге, І.Крамського, В.Маковського, М.Ярошенка, які створювали картини на українські теми і всіляко підтримували розвиток національного мистецтва, сприяли зростанню багатьох українських митців, допомагаючи їм матеріально під час навчання у Петербурзькій Академії мистецтв. Саме в такій атмосфері загального піднесення, що панувало всупереч заборонам царської влади української культури, формувалася творчість Олександра Мурашка. Безперечно, великий вплив на світогляд і творчість його мав дядько, Микола Мурашко, проте вирішальну роль у його становленні як українського митця відіграв славетний живописець Ілля Рєпін, картина якого «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» була дороговказом у національному скеруванні творчості багатьох учнів Академії — вихідців з України. Про вплив Рєпіна на Мурашка свідчить уже те, що під дією Рєпінових «Запорожців» він виконав конкурсний дипломний твір «Похорон кошового». У майстерні Рєпіна Олександр Мурашко зблизився з багатьма українськими художниками, серед яких були П.Мартинович, О.Сластьон, С.Васильківський. В основу великої монументальної картини покладено сюжет з життя Запорозької Січі. Художник з великою майстерністю змалював почуття січовиків-запорожців, які урочисто проводжають в останню путь свого отамана. Як і Рєпін у «Запорожцях», Мурашко серед центральних персонажів зобразив славетного кошового Івана Сірка.

Водночас творчість Рєпіна-портретиста, який, подолавши академічну умовність, був сміливим новатором у розкритті внутрішнього світу портретованих, орієнтувався на кращі психологічні взірці європейського живопису, визначила й творчі пошуки Олександра Мурашка. Вже перша значна робота його як портретиста — «Портрет дівчини» — свідчить про відчутний вплив рєпінської енергійної манери письма, поетичність у розкритті образу. Водночас на творчу манеру Мурашка-портретиста мала помітний вплив творчість В.Сєрова, якому притаманні витонченість художнього смаку, артистичне відтворення найглибших нюансів людських переживань засобами витонченого живопису.

Пенсіонерське відрядження за кордон дало змогу Мурашкові поринути у вир бурхливого мистецького життя головних європейських художніх центрів—Парижа та Мюнхена, де він перебуває до 1907 року. Різноманітні, нерідко кардинально протилежні за своїми скеруванням мистецькі напрями і течії не залишилися осторонь творчих пошуків майстра в царині кольору та форми. Але найбільше до душі були йому досягнення французьких імпресіоністів, завдяки яким його палітра стає яснішою, декоративнішою, емоційно наснаженішою, соковитішою, а характер розкриття образів у портретах — експресивнішим. Саме в Парижі Мурашко створив один з найефектніших своїх творів «Дівчина у червоному капелюсі» (1902—1903), який є одним з кращих досягнень українського портрета ХХ століття.

За кордоном Мурашко створив також серію картин, у яких відобразив життя Парижа та парижан («Парижанка», «У кафе», «Паризьке кафе», «Біля кафе»), вдало поєднав колористичні здобутки імпре-сіонізму з тонким психологізмом, композиційною виразністю.

Важливою рисою Мурашка як митця й громадянина була його активна участь у розбудові української школи мистецтва. Свій досвід, перейнятий від І.Рєпіна та М.Мурашка, він плідно використовував як викладач Київської рисувальної школи, пізніше у Київському художньому училищі та власній студії, відкритій ним разом з художницею А.Крюгер-Праховою у Києві 1913 року. У своїй системі викладання Мурашко відмовився від механічного копіювання гіпсів і мертвої натури. Він, як і французькі імпресіоністи, навчав молодих художників праці тільки на живій природі, постійно радив спостерігати і фіксувати життя в усіх його проявах, розвивав в учнів тонке відчуття кольору, схиляв їх бути в цьому старанними учнями природи. Його концепція розвивалася в річищі загального розвитку української культури, яка прагнула після століть духовного поневолення відродити давні традиції, й зокрема української школи живопису. Мурашко брав активну участь своєю творчістю і педагогічною діяльністю в нацiональному відродженні часів Української Держави.

Разом з М.Бойчуком, Г.Нарбутом, Ф.Кричевським створили Українську Академiю мистецтв. Кращі твори Мурашка — «Портрет дівчини у червоному капелюсі» та «Селянська родина» — піднесли український живопис до рівня найкращих світових досягнень початку ХХ століття.

Мурашко загинув від рук бандита в розквіті свого творчого життя. Обставини його смерті й донині не розкриті й залишаються загадковими, як і нагла й загадкова смерть у ті самі роки подвижників української культури Івана Стешенка, Миколи Леонтовича, Олександри Єфименко, Федора Вовка, Георгія Нарбута.