Особливості розвитку української культури від найдавніших часів до сьогодення. Періодизація “Історії культури України”.

Особливості розвитку української культури від найдавніших часів до сьогодення. Періодизація “Історії культури України”.

В історії української культури культурологи виділяють кілька періодів, тісно пов’язаних з історичними умовами формування української нації.

1. Перший період – стародавня культура України (від кам’яного віку, 15 тис. рр. до н. е., до прийняття християнства, Х ст. н. е.).

2. Другий період – культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства (Х – ХІІІ ст.).

3. Третій період – українська культура литовсько-польської доби. Український ренесанс (ХІV – ХVІ ст.).

4. Четвертий період - культура українського бароко (ХVІІ – ХVІІІ ст.).

5. П’ятий період – епоха просвітництва й романтизму в Україні (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.).

6. Шостий період – національно-культурне відродження (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). Зародження модернізму.

7. Сьомий період - Українська культура в період соцреалізму (30-40 – 80-ті рр ХХ ст.).

8. Восьмий період – культуротворчі процеси в умовах незалежності. Постмодернізм у мистецтві. (90-ті рр.ХХ ст – перше десятиліття ХХІ ст.).

Джерельна і наукова база історії української культури.

Джерела вивчення історії української культури дуже різноманітні. Їх можна згрупувати у кілька видів:

1) пам’ятки духовної культури, зафіксовані в усній формі – казки, міфи, легенди, билини, думи, пісні тощо;

2) незліченні пам’ятки матеріальної культури: археологічні знахідки, містобудування, культова та побутова архітектура, хатнє начиння, меблі, сільськогосподарський та ремісничий реманент, технології виробництва;

3) писемні джерела – літописи, різні види літератури, закони й державні документи;

4) живопис як симбіоз духовної й матеріальної культури.

 

Культура на теренах України в найдавніші часи. Перші прояви розвитку культури в первісному суспільстві.

Сутнісними ознаками первісної культури є:

- привласнювальний тип господарства;

- синкретизм (нерозчленованість);

- гомогенність (однорідність);

- самодетермінація (самообумовленість);

- образно-чуттєве сприйняття світу (нездатність теоретизувати, узагальнювати);

- міфологічна свідомість, міфологічне пояснення світу;

- первинні релігійні уявлення існували у формі анімізму, тотемізму, фетишизму, магії; формою буття релігійних уявлень були ритуали й обряди;

Щоб збагнути суть і закономірності розвитку первісної культури, слід засвоїти її періодизацію. Нині склалися декілька видів періодизації, зокрема археологічна, культурно-цивілізаційна та історична.

Виокремлюють кілька періодів первісної доби:

1. Кам’яний вік – найдовша епоха в історії людства, яка тривала від появи людини 150 тис. рр. до н. е. до початку поширення перших металів 3 тис. рр. до н. е. Кам’яний вік поділяється на три етапи, кожному з яких відповідає археологічний тип культури (має назву за місцем знайдення):

- палеоліт (давньокам’яний, 150 тис. рр. до н. е. – 10 тис. рр. до н. е.; мізинська та межиріцька культури);

- мезоліт (10 тис. рр. до н. е. – 6/5 тис. рр. до н. е.; деснянська культура та ін.);

- неоліт (6/5 тис. рр. до н. е. – 4 тис. рр. до н. е.; азовсько-дніпровська й буго-дністровська культури, культура лінійно-стрічкової та ямково-гребінцевої кераміки).

2. Мідний вік або енеоліт (4 – 3 тис. рр. до н. е.; ямна культура, середньостогівська культура, трипільська культура).

3. Бронзовий вік (3 тис. рр. до н. е. – 1 тис. рр. до н. е.; культура шнурової кераміки, зрубна культура)

4. Залізний вік (1 тис. рр. до н. е., кіммерійська культура, скіфська культура, сарматська культура, зарубинецька культура, черняхівська культура).

 

Культурно-історичне значення племен Трипільської культури.

Правобережна степова зона, пов’язана з трипільською культурою. Ця культура була відкрита у 1896 р. археологом В.Хвойкою біля м. Трипілля на Київщині. Пізніше подібні селища були розкопані по всій Правобережній Україні від Дніпра до Дунаю, а також на території Польщі, Молдови, Румунії. Спільною основою трипільської культури було землеробство, зокрема хліборобство, та пов’язане з ним скотарство (велика рогата худоба). Прогрес культурі забезпечив перехід від мотичного землеробства до орного, що підвищило продуктивність праці. Трипільці винайшли плуг і колесо, одомашнили бика, освоїли ткацтво, бронзоливарні печі.

Селища трипільців розташовувались біля річок по колу з вільним, незабудованим майданом посередині (імовірно для великої рогатої худоби), не мали оборонних споруд, що доводить їх мирний спосіб життя. Житло нагадувало українську селянську хату – дерев’яний стовповий каркас, обмазаний глиною. Хата мала сіни, кілька кімнат (2 – 4) з піччю та лежанками, де мешкали родини одного роду. Стіни хати й піч розмальовувались червоними, теракотовими, рожево-брунатними й жовтим кольорами. Окрім селищ на 300 – 500 людей, розкопані величезні поселення – своєрідні протоміста з майже квартальною забудовою (с. Володимирівка біля річки Синюха, Веселий Кут та ін.). Соціальним устроєм трипільців був перехідний період від материнсько-родового устрою до батьківсько-родового.

Релігійним уявленням трипільців притаманний політеїзм, анімізм і фетишизм. Вони вклонялися Богині-Матері (знайдені численні жіночі статуетки, часто у позі Оранти або жінки з немовлям, що символізували материнство і родючість); бику (символу обробки землі і багатства), змії (символу спритності), голубу (символу неба) та ін. Сакральні уявлення втілені не лише у глиняних статуетках, а й у візерунках на кераміці.

Кераміка у трипільців досягла особливо високого рівня. З добре випаленої глини виготовляли предмети найрізноманітнішого характеру: столовий та кухонний посуд, дитячі іграшки, моделі жител, човнів, возів, антропоморфні та зооморфні статуетки. Вироби прикрашали орнаментом та розмальовували в червоний, коричневий, жовтий, чорний кольори. Через це трипільську культуру називають культурою мальованої кераміки. В орнаменті використовували солярні, астральні образи й символи: спіралі, кола, сварги, хрести, хвилі, трикутники; поширений був ромбо-точковий орнамент, що символізував засіяне поле; антропоморфні й зооморфні зображення. Отже, Україна часів трипілля (5 – 4 тис. до н. е) була мирною хліборобською, суцільно заселеною місцевістю, з селищами та містами, великими стадами рогатої худоби, з високорозвиненим орнаментально-прикладним мистецтвом, що єднало трипільську культуру з висококультурними азійськими цивілізаціями того часу – Шумеру, Єгипту, Вавилонії й Ассирії.

 

 

Взаємозв’язок усної народної творчості Київської Русі з розвитком музичної творчості. Билини.

Не викликає сумнівів, що в Київській Русі була поширена й усна словесність, зокрема календарно-обрядова поезія, епічні оповідання, казки, легенди, перекази, билини, які дійшли до нас у фольклорних творах. Але через відсутність писемних пам’яток (крім голосінь, плачів, билин), у яких би вони були зафіксовані, не можна достовірно говорити про те, які сюжети й образи є здобутком Київської Русі, а які більш давнього чи пізнішого походження. Серед найзначніших здобутків усної словесності Х—XI ст. — билинний епос. У билинах втілені патріотичні ідеї, боротьба народу за незалежність, уявлення про героїв-богатирів, наділених мудрістю, силою, красою. Такими є билинні герої Ілля Муромець, Добриня Никитич, Альоша Попович, Ставр Годинович, Микула Селянинович, відомості про яких збереглися в літописах та навіть у графіті на стінах Софіївського собору. Історія зберегла також імена народних співців билин — Бояна, Митуси, Ора, згадки про яких зустрічаються у «Слові о полку Ігоревім» та «Повісті минулих літ».

У Київській Русі існували три музичні культури різного походження і призначення – народна, професійна (інструментальна) і церковна музика (церковні співи).

 

Особливості розвитку української культури від найдавніших часів до сьогодення. Періодизація “Історії культури України”.

В історії української культури культурологи виділяють кілька періодів, тісно пов’язаних з історичними умовами формування української нації.

1. Перший період – стародавня культура України (від кам’яного віку, 15 тис. рр. до н. е., до прийняття християнства, Х ст. н. е.).

2. Другий період – культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства (Х – ХІІІ ст.).

3. Третій період – українська культура литовсько-польської доби. Український ренесанс (ХІV – ХVІ ст.).

4. Четвертий період - культура українського бароко (ХVІІ – ХVІІІ ст.).

5. П’ятий період – епоха просвітництва й романтизму в Україні (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.).

6. Шостий період – національно-культурне відродження (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). Зародження модернізму.

7. Сьомий період - Українська культура в період соцреалізму (30-40 – 80-ті рр ХХ ст.).

8. Восьмий період – культуротворчі процеси в умовах незалежності. Постмодернізм у мистецтві. (90-ті рр.ХХ ст – перше десятиліття ХХІ ст.).