Атомістичне вчення стародавніх греків. Атомістичне вчення стародавніх греків(Левкііпп і Демокріт)

Дальший розвиток філософії полягав у запровадженні принципу дискретності, перервності як засо6у побудови світу. На місці єдиної безперервної субстанції постала множинність субстанцій, то6то дискретність (перервність) буття. Виникнення i зникнення, незмінність i мінливість пояснювалися на основі поєднання i роз’єднання незмінних субстанцій. У цьому напрямі рухалася думка і атомістів Левкіппа (V ст. до н:е.) i Демокріта (прибл. 460– при6л. 370 до н.е.).

Перехід від єдиної субстанції до множини начал мав певний соціальний підтекст. Якщо на першому етапі розвитку давньогрецького суспільства соціальні інститути, традиції (загальне) домінували над індивідом, то з розвитком демократії загальне все більше осмислюється як сумарний результат діяльності окремих індивідів. Така атомізація» соціумів стала моделлю осмислення природи, космосу: світ було подано як множину одиниць» тоді, коли в центрі суспільного життя опинилася осо6а.

Емпедокл вважав, що всі речі є результатом злиття чотирьох коренів – землі, води, повітря і вогню. На думку Анаксагора, першоосновою речей е насіння. Кожна якісно відмінна річ складається зі своїх насінин, які діляться до 6езкінечності. Анаксагор не визнавав межі подільності насіння, але він давав йому якісні характеристики. Саме в цьому виявлявся перший наївний здогад про хімічний склад речовини.

Якщо Емпедокл i Анаксагор надавали першоелементам якісних ознак, то атомісти Левкіпп i Демокріт вбачали в атомах, вважаючи їх найменшими неподільними часточками, тільки кількіснівідмінності – щодо форми, порядку і положення -(повороту). Наприклад, А відрізняється від Б формою, АБ від БА порядком, А від А поворотом. 3а допомогою кількісних варіацій атомів Демокріт намагався пояснити якісну різноманітність світу. Для пояснення руху він поряд з неподільними атомами пустоту.

Ідею неподільності атомів як першооснови буття він запозичив у елеатів, які вважали неподільним буття. Тільки елеати це 6уття мислили єдиним, а Демокріт вважав, що таких неділимих 6уттів нескінченно багато.

Постулюючи атоми i пустоту, Демокріт розв'язав практично всі логічні суперечності щодо структури сущого, які поставила натурфілософія. Він переконував, що на основі атомів i пустоти можна поєднати буття i не6уття. Атоми — 6уття, їх відсутність (пустота) — не6уття. Атоми— дискретність; пустота — безперервна. На цій підставі знімалися про6леми зникнення речей (атоми, 3 яких вони складаються, роз’єднуються), з6ереження субстанції в усіх перетвореннях (атоми вічні). 3никнення i виникнення речей — це роз’єднання i з’єднання невидимих атомів. Якщо взяти до уваги, що Демокріт запропонував ідеюжорсткої причинності (ніщо не відбувається без причини),   то його вчення 6уло найбільш завершеною теоретичною моделлю сущого, яку запропонувала давньогрецька натурфілософія. Воно е наслідком взаємодії та розвитку логічних принципів, якими пояснювали світ попередні мислителі. Цим логічним обґрунтуванням вчення давньогрецьких атомістів принципово відрізняються від здогадів про атоми, наявних в індійській та китайській філософія.

3агальне та одиничне як моделі мислення, принцип квантифікації (кількісного виміру) сущого, принцип причинності та ідея атомізму — такими 6ули здобутки давньогрецької натурфілософії, які мали неа6иякий вплив на становлення теоретичного природознавства в Новий час.

Тести відкритого типу.

3.1. Епікуреїзм - це одна із найбільш впливових шкіл елліністичної філософії.  

3.2. Основними функціями філософії є світоглядна; іносеологічна; методологічна; логічна; критична; практично-перетворювальна

3.3. Критеріями істини є логічний, прогматичний, еститичний, утілітарний, етичний, конвенциальний, екзистенціальний, інтуітивний та інші критерії.

3.4. Методами емпіричного дослідження є класифікаційно-типологічні методи, методи так званої наукової індукції, статистичної обробки даних.

3.5. Глобальні проблеми ХХІ ст. Це проблема насильства, війни і миру, продовольча проблема.

Тести закритого типу.

1. Під поняттям серце П.Юркевич розуміє:   

В) Поняття, яке характеризує синтез таких духовних сутнісних сил, як розум, почуття, воля.

2. Підберіть з графм Б вислови, які відповідають ідеалістичному або матеріалістичному розумінню світу (графа А).

1) б,в,г.   

2) а, г

3. Це неправильно, що філософія виконує функцію:

А)

4. Виявіть серед наведених суджень правильне:

А),Г).

5. До кожного поняття з графи А підберіть відповідне положення з графи Б.

1)в, 2)г, 3)а, 4)б

6. Що не є обєктом науки:

Б), Д)

7. До основних законів діалектики в графі А підберіть поняття, за допомогою яких вони можуть бути пояснені:

8. Це неправильно, що Г.Гегель:

Г)

9. Новими реальностями сучасної епохи є:

А)

10. Це неправильно, що до базових цінностнй відносяться:  

В), Є, Ж).

Білет № 26

Філософія елейської школи.

Основною ідеєю Елейської школи було метафізичне мислення. Найвідомішими представниками цієї школи вважаються Парменід та Зенои.

Парменід – засновник елейської школи, який знаходився під впливом Ксенофана. Його погляди продовжують систему поглядів Ксенофана на те, що варто розглядати як реакцію на вчення Геракліта. Сталості боротьби протилежностей у природі і взаємний перехід їх одна в одну, постійній мінливості Геракліта і натурфілософії мілетських мислителів він протиставив єдине, неперервне, нерухоме і незмінне буття, ототожнене з думкою. У центр уваги Парменід поставив два найголовніші філософські завдання: про відношення буття і небуття і питання про відношення буття і мислення. Ці питання можуть бути вирішені тільки розумом. Розв’язуючи ці завдання, Парменід підійшов до закону заперечення протиріччя – як головного закону мислення. Він визнавав єдиний існуючий світ, що пізнається розумом, цей світ чуттєво не сприймаємо, відчуття – оманні. Критерієм істини в пізнанні він визнавав розум. Вчення Парменіда про буття і сприйняття його за допомогою розуму мало історичне значення в розвитку науки і філософії. Вважаючи критерієм істини розум, він звільнив мислення від омани та побутових уявлень почуттів. Це положення Парменіда стало основою античного раціоналізму, його по праву вважають “батьком” античного раціоналізму. Під незмінним, нерухомим буттям Парменід розуміє мислиме буття, чисту абстракцію, але не світ різноманітних речей. Його поняття буття являє собою розумову конструкцію, але не реальний простір. Меліс, у свою чергу, заповнював єдине буття речовинним простором, а небуття – порожнечею.

 Парменід дуже різко розрізняв:

справжню істину (алетейа), що є продуктом раціонального засвоєння дійсності, та погляд (докса), що спирається на чуттєве пізнання. Чуттєве пізнання, за Пармеиідом, нам дає образ лише ілюзорного стану речей, тому з його допомогою неможна зрозуміти їхню справжню сутність.

Продовжуючи вчення Парменіда про істинність буття і його незмінність, Зенон ішов зво- ротним шляхом від удаваного світу до світу істинного. Вважаючи світ суперечливим, відповідно до вчення Геракліта, Зенон вважав, що істинним світом може бути тільки світ умоглядний, надчуттєвий, позбавлений протиріч.