Ренесансно - гуманістичні ідеї в Острозькому культурно - освітньому просторі.

Першою когортою просвітників в Україні слід вважати членів науково-освітнього гуртка, що утворився в місті Острозі в остан­ній третині XVI ст. (на базі Острозької братської школи, у по­дальшому - академії) і який очолив ректор Острозької академії Г. Смотрицькип. До складу цього гуртка належали відомі пись-менники-полемісти Х.Філалет, С.Зизаній, В.Суразький, Клірик Острозький, З.Копистенський, М.Смотрицький, першодрукар /. Федоров та інші особи. До цього ж гуртка духовно належав /. Ви-шенський - вихованець Острозької академії та центральна постать української культури кінця XVI - початку XVII ст. В Острозькій академії викладали достатньо ґрунтовні філософські курси, автором яких був Ян Лятос; залишилися також відомості про фі-лософську діяльність Клірика Острозького, В. Малюшицького, М.Броневського.

В останній третині XVI ст. в Україні розгорнулась гостра полемічна боротьба щодо подальшої історичної долі країни, її ініціатором став дуже відомий державний і релігійний діяч, член ордену єзуїтів Петро Скарга (1596-1612) - безперечно один із найталановитіших письменників свого часу; він енергійно обстоював думку про те, що українцям слід у всьому орієнтуватись на Європу, на Рим, на католицьку церкву. Саме це, на його думку, відкриє українцям великі можливості в усіх сферах духовного та матеріального життя.

У полеміку із зазначеними ідеями вступили члени Острозького гуртка.

Світоглядні орієнтири Острозьких просвітників:

Ø відстоювали ідею захисту українського наро­ду як етнічної спільності від ополячення і ока­толичення

Ø порушували питання про громадські права й особисті права громадян обстоювали думку про природну рівність лю­дей незалежно від соціальної і релігійної при­належності

Ø орієнтувалися на внутрішнє, духовне життя людини, що узгоджувалось з філософсько-світ­оглядними впливами Візантії

На духовну ситуацію в Україні справили вплив праці візантійсь­ких філософів-богословів XIV ст. Г.Синаїта, Г.Палами, М.Кавасили, Й.Лествичника, І. Сіріна та інших мислителів, зусиллями яких було опрацьоване релігійно-філософське вчення ісихазму (від грецького слова ісихія - тобто спокій). Його сутність полягала у вченні про безпосереднє єднання людини з Богом, засобом для чого має стати самозаглиблення особи у власний внутрішній світ та в універсальний світ духовних явищ. На цьому шляху виділяється 2 етапи: практичні діяння (праксис) та розумове діяння (теорія).

Особливе місце в полемічній літературі належить Івану Вишенському (1550-1620), вихованцю Острозької академії, ченцеві, який тривалий час прожив на Афоні - святині світового православ'я. Мислителеві належить близько 20 полемічних творів, першим із яких стала книга "Викриття диявола" (1600). У центрі уваги автора перебувала людина, її світогляд, соціальне буття, внутрішній світ та система моральних орієнтирів.

Тест відкритого типу

3.1. Це сутність зв'язків,що об'єднують людей в єдине ціле,вбачає в комплексі ти чи інших ідей вірувань і міфів.

3.2. Поняття,судження,умовивід.

3.3. Інтуіція - безпосереднє охоплення сут­ності предмета. В основі І. вроджена здатність (талановитість), тривалий до­свід, які допомагають осягнути сутність явища, опускаючи опосередковані ланки.

3.4. Категорії буття -?

3.5. Відчуження — стан напруги, ворожості щодо суб'єктивного і об'єктив­ного, духовного і матеріального, розумного і стихійного, особистого і суспі­льного. У загальному значенні — це відношення між творцем і творінням, яке збунтувалось і живе власним життям, нав'язуючи свою логіку творцю; термін широко вживався в німецькій класичній філософії (Фіхте, Гегель, Фейєрбах) і марксизмі.

Тест закритого типу

1. Б)

2. 2)Г)

4.В)

3. В)

4. 1)Б)

2)Г)

5. В) -?

6. А)

7. Б)-?

8.-?

Б)

Б)

Білет №21

1. Суспільна свідомість: її структура та рівні.

Вихідним при відповіді на це питання повинно бути положення про те, що свідомість завжди є індивідуально-особистісною, а тому унікальною. Але в ній є деякий зміст, спільний для усіх людей або властивий лише окремим групам. Такий спільний, масовий, надіндивідуальний зміст свідомості називають суспільним. Він формується автоматично в силу належності тієї чи іншої людини до певного класу, етносу, професії, соціальної групи тощо.

Ідентифікувати свою належність до тієї чи іншої соціальної спільноти — це значить «впустити» в зміст своєї особистісної свідомості якісь спільні з іншими людьми інтереси, потреби, цілі, тобто виявити однодушність і однодумність.

І в цьому смислі суспільна свідомість безособистісна: вона характеризує загальний зміст пересічної псевдоінтелектуальної свідомості, який властивий тим чи іншим соціальним групам. Наприклад, представники одного й того ж соціального класу, політичної партії, приблизно однаково оцінюють, інтерпретують події, які відбуваються в суспільстві, оскільки підкорюють свою особисту долю соціальній спільноті і тому не в змозі «реально піднятись» над інтересами цієї спільноти.

Потрібно пригадати, що такий випадок наочно проявився в нашому суспільстві сьогодні, коли люди, які належать до того чи іншого політичного «табору», незважаючи на унікальність своїх особистих біографій та інтелектуального потенціалу, виявляють дивну однодушність в оцінці подій, які відбуваються, тобто демонструють суспільну складову своєї свідомості. Тому, знаючи цілі й установки тієї чи іншої соціальної спільноти, можна передбачити, який зміст свідомості сформується у її представників. Наприклад, у людей, які належать до класу приватних власників, в свідомості буде домінувати орієнтація на привласнення багатства, на володіння ним, а конкуренція, коли успіх одного викликає невдачу іншого, витіснить із свідомості почуття сорому, жалості.

Важливо уяснити, що суспільна свідомість — необхідний момент успішного функціонування як окремих соціальних груп, так і всього суспільства в цілому.

Воно виконує ніби роль «мастила», яке полегшує рух механізму суспільного життя. Суспільна свідомість вплетена в «мову» реальної діяльності соціальних груп, які розрізняються за їх місцем в способі виробництва, за їх ставленням до власності.

Більше того, соціальна система в цілому може стабільно функціонувати лише постійно відроджуючи в класовому масштабі адекватний їй зміст суспільної свідомості. Наприклад, буржуазні відносини в Європі в кінцевому результаті сформувались тільки тоді, коли переважна більшість нащадків зігнаних зі своїх земель селян, звикла добровільно продавати себе, обмінювати свою працю на гроші, тобто отримала свідомість пролетарів. Відомо, що «приручення» до дисципліни найманої праці здійснювалось з допомогою насильства і примусу протягом 150 років. Розпочата в нашій країні реформація соціалістичного суспільства в ліберальне — буржуазне може успішно завершитись тільки за однієї умови: більшість населення нашої країни повинна змінити свою суспільну свідомість і визнати буржуазні цінності.

На завершення треба сказати про конкретно-історичний характер суспільної свідомості: будучи виразником інтересів повних соціальних груп, вона змінює свій зміст від епохи до епохи, зберігаючи при цьому свої власні функції по відношенню до свідомості індивіду. Ідеологи демократії вважають, що можлива побудова такого суспільства, в якому свідомість індивіда позбудеться диктату волі класу, партії, групи, і вона буде визначати як домінуючі загальнолюдські, тобто не пов'язані з якимись класовими інтересами, цінності. Але важко уявити, як в умовах розподілу праці, держав, націй, релігій і т.д., можна «заповнити» простір суспільної свідомості загальнолюдськими ідеалами і нормами.

2.  “Філософія серця” П.Юркевича.

Відомим філософам другої половини 19ст.був Ю.(1827-1874)професор Київської духовної академії.У 1860р.він опублікував статтю”З науки про людський дух”,де виступив проти матеріалізму. Ю. не задовольняла не тільки матеріалістична,а й ідеалістична філософія, він критикує діалектику Гегеля.У його філософській системі провідною фігурою є індивідуальна особа,суть якої становить не розум,а серце.Оскільки в основі світу лежить божественного мета, яку здійснюють люди,то вона може бути пізнання не головою,а серцем. Між мозком і духовною діяльністю,вважав Ю., існує не причинний зв’язок,а лише ідеальний,”доцільний”,в основі якого лежить духовна суть. Ю.вважав неможливим,щоб свідомість походила з матерії.Таким чином він активно виступає проти матеріалізму взагалі, стверджуючи,що останій неспроможний зрозуміти суть свідомості,руху відтворити правильну картину світу.

Філософські погляди Ю.:можна охарак-ризувати як теологічний ідеалізм. Біблію він вважав єдиним шляхом до знання.Істину ми маємо,пише філософ, в біблійному вчені про серце,де зосержується духовне життя людини

3. Тест відкритого типу.

3.1. Тейярдизм –

3.2. Ренесанс(Відродження) – епоха в філософсько-культурному житті Європи,якій характерні орієнтація на природно0тілесне бачення світу увага до людськог тіла, інтерес до гуманітарного знання, естетичне розуміння дійсності.

3.3. Представниками ідеалістичної філософії Стародавньої Греції є Платон, Сократ,Арістотель.

3.4. Процес пізнання по Платону – пригадування душею ідей які вона споглядала в попередньому житті.

3.5. Буття для елеатів – це філософська категорія субстанції, що є вічне, не виникає і не знищується, залишаючись тотожним і завжди рівним самому собі.

4. Тест закритого типу.

4.1. 1) ґ); 2) г; 3) е; 4) б; 5) д.                            

4.2. а)

4.3. в)

4.4. в)

4.5. б), г), ґ)

4.6. а)

4.7. в)

4.8. в)

4.9. 1) а; 2) в; 3) д; 4) г.

4.10.г)

Білет №22

1. Філософські погляди членів Кирило-Мефодіївського братства(Куліш, Костомаров).

Визначну роль у суспільно-політичному житті України зіграло Кирило-Мефодіївське товариство - таємна антикріпосницька організація, що була створена в Києві в січні 1846 року. Його засновниками були М.Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш. У квітні до нього вступив Т. Шевченко. Члени товариства різнилися своїми поглядами, але одностайні були щодо необхідності ліквідації кріпосництва, національного визволення українського народу. В програмних документах «Статут і правила товариства», а також у «Книзі буття українського народу» розвивались ідеї щодо самобутності українців, необхідності встановлення справедливого суспільного ладу, де всі люді будуть рівними, а земля буде власністю народу. Ліберальне крило товариства, на противагу радикалам, не вважало за можливе революційні дії проти царизму, просвітники наполягали на необхідності йти в народ, до селян, пропагувати ідеї народного правління. Царський уряд жорстоко розправився з товариством у 1847 році.

2. Філософія Стародавнього Риму.

Релігійні представлення римлян, що, власне кажучи виявляли собою суміш різних італийских племен, що склалися шляхом завоювання і союзних договорів, містили у своїй основі ті ж вихідні дані, що й у греків, - страх перед незрозумілим явищем природи, стихійними лихами і преклоніння перед виробляючими силами землі (італійські хлібороби почитали небо, як джерело світла і тепла, і землю, як подательку всіляких благ і символ родючості). Для давнього римлянина, існувало ще одне божество - сімейне і державне вогнище, центр домашнього і громадського життя. Римляне навіть не потрудилися скласти які-небудь цікаві історії про своїх богів - у кожного з них була тільки визначена сфера діяльності, але власне кажучи, ці всі божества були безликі. Що молиться приносив їм жертви, боги повинні були робити йому ту милість, на яку він розраховував. Для простого смертного не могло бути і мови про спілкування з божеством. Звичайно, італійскі боги виявляли свою волю польотом птахів, ударами блискавок, таємничими голосами, що виходять із глибини священного гаю, з темряви храму або печери. І римлянин, що молиться, на відміну від грека, що вільно споглядав статую божества, стояв, накривши голову частиною плаща. Робив він це не тільки для того, щоб зосередиться на молитві, але і для того ненароком не побачити бога, що призивається їм. Благаючи бога за всіма правилами про милості, просячи його про полегкість і бажаючи, щоб бог почув його благанням, римлянин жахнувся б, раптово зустрівши поглядом це божество.

 Поклоніння численним богам, що керують майже що кожним кроком римлянина, складалося головним чином у строго запропонованих звичаями жертвоприношениях, моліннях і в суворих очисних обрядах. У римській релігії з'єдналися боги всіх племен, що ввійшли до складу римської держави, але до більш тісних контактів із грецькими містами в римлян і представлення не було про тієї насичений яскравими і повнокровними образами міфології, що мали греки. Ні про яке вільне спілкування з богами для римлянина не могло бути і мови. Їх можна було тільки просити про що-небудь. Якщо один бог не відгукується на прохання, то римлянин звертався до іншого, оскільки них була безліч, зв'язаних з різними моментами його життя і діяльності.

 Для того щоб римський хлібороб міг належним образом розібратися у всім цьому, у Римській державі були складені так називані Індігітаменти - списки офіційно затверджених молитовних формул, що містять імена всіх тих богів, яких випливало призивати при всяких подіях людського життя. Ці списки були складені римськими жрецями до проникнення грецької міфології в строгу й абстрактну релігію римлян і тому цікаві. Вони дають картину чисто італійських вірувань. За словами римського письменника Марка Порція Варрона (1в. до н.е.), Рим у плині 170 років обходився без статуй богів, а древня богиня Весту, і після спорудження статуй у храмах богів, "не дозволяла" ставити статую в її святилище, а уособлювати лише священним вогнем. У міру того, як значення і влада Римської держави зростали, у Рим "рушили" безліч чужоземних божеств, що досить легко приживалися в цьому величезному місті. Римляни вважали, що, переселивши богів завойованих ними народів до себе і віддавши їм належні почесті, Рим уникне їхнього гніву.

 Свершено особливу роль римської релігії зіграли етруски - дивний і загадковий народ, чия писемність дотепер не розшифрована, чиї пам'ятники представляють зовсім особливий світ, дотепер не розгаданий ученими. У релігії етрусків величезне місце приділялося магічним обрядам, гаданнями тлумаченням різні знаменнь, послані богами.

 Оскільки етруський світогляд з його надзвичайним захопленням питаннями загробного життя було чуже римлянам з їх формальним і розважливим підходом до релігійних питань, то вони запозичали в етрусків лише науку про пророкування, гадання і знамення, як найбільш практичну і маючу прикладне значення, частина їхніх релігійних представлень. Цю науку етруських жреців - гаруспиків (віщунів по нутрощам жертовних тварин, особливо по печінці) римляне ввели у свої релігійні церемонії. Але в особливо важливих випадках у Рим запрошувалися етруські фахівці.

Тест відкритого типу.

3.1. Характерними рисами раціоналізму є підхід до пізнання з декартівським дедуктивним методом.

3.2.   Концепція нової науки Ф.Бекона полягає у дослідному шляху пізання у науці, закликав до спирання ра факти, на експеримент.

3.3. Особливостями німецької класичної філософії є відродження діалектичної традиції, перехід від суб'єктивного ідеалізму до об'єктивного на основі діалектичної методології, критика традиційної метафізики і прагнення родати філософію як систему наукового знання, звернення до історії як філософської науки і застосування Гегелем діалектичного методу в дослідженні філософії.

3.4. Сутністю категоричного імперативу І.Канта є детальне обгрунтування відмінності філософських категорій розсудку ірозуму як 2 рівнів діяльності мислення. Розсудок завжди має скінченний, обмежений характер, а розуму притаманне прагнення до виходу за межі цієї скінченності, пошуку основ, не обмежених рамками остаточного досвіду.

3.5. Біологічний фактор в людській сутності – це здатність до розумового осмислення подій оточуючого середовища, тобто наявність мозку і закономірності розумової діяльності.

Тест закритого типу.

4.1. а) 3; б) 1,2,7,8; в) 4,5,6.

4.2. в)

4.3. в)

4.4. г)

4.5. а)

4.6. в), г), ґ.

4.7. 1) а; 2) б; 3) в; 4) г.

4.8. г)

4.9. 1) в; 2) а; 3) б.

4.10. а)

Білет № 23