Філософія в Києво-Могилянській академії. Ф. Прокопович.

В 1632 р. в Києві засновано Києво-Могилянський колегіум, дя­ку­ю­чи об'­єд­нан­ню шкіл Ки­їв­сь­ко­го брат­с­т­ва і гі­м­на­зії, від­кри­тої при Ки­є­во-­Пе­чер­сь­кій Ла­в­рі, який незабаром був перейменований на академію. Засновником був ми­т­ро­по­лит Пе­т­ро Мо­ги­ла. Це був перший вуз в Україні. Тут вивчається граматика, поетика, риторика, арифметика, геометрія, філософія і музика – 7 вільних наук. Навчання велося латинською і українською. Вперше почали систематично викладати філософію. Поширеною наукою була риторика і епістолографія (вміння писати листи), а також логіка і риторика, яка тісно пов’язувалась з мораллю. В ді­я­ль­но­с­ті Ки­є­во-­Мо­ги­лян­сь­кої фі­ло­соф­сь­кої шко­ли ві­до­кре­м­лю­ють­ся два ета­пи: 1) від за­сну­ван­ня - до кі­н­ця 17 сто­літ­тя, ха­ра­к­те­ри­зу­єть­ся по­ча­т­ком роз­ме­жу­ван­ня фі­ло­со­фії і тео­ло­гії, по­сту­по­вої пе­ре­орі­є­н­та­ції від бо­го­пі­з­нан­ня на пі­знан­ня при­ро­ди і лю­ди­ни, пі­знан­ня са­мо­стій­ної цін­но­с­ті при­ро­ди і не­об­хід­но­с­ті пі­знан­ня її за­ко­нів. Фі­ло­со­фи цьо­го пе­рі­оду спи­ра­лись на ан­ти­чну спа­д­щи­ну, па­т­ри­с­ти­ку, схо­ла­с­ти­ку й ідеї епо­хи Від­ро­джен­ня; 2)охо­плює пе­р­шу по­ло­ви­ну XVIII ст., ха­ра­к­те­ри­зу­єть­ся за­ро­джен­ням ти­пу ми­с­лен­ня, на­бли­же­но­го до то­ді­ш­ньої єв­ро­пей­сь­кої фі­ло­со­фі­ї. З дру­гої по­ло­ви­ни XVIII ст. шко­ла по­сту­по­во при­хо­дить в за­не­пад і на по­ча­т­ку XIX ст. при­пи­няє своє іс­ну­ван­ня. Од­ним з ви­да­т­них пред­ста­в­ни­ків Ки­є­во-­Мо­ги­лян­сь­кої фі­ло­соф­сь­кої шко­ли був Фе­о­фан Про­ко­по­вич.Феофан Прокопович за своїми поглядами був об’єктивним ідеалістом: Бог – не творець світу, а найдосконаліший розум; Бог в речах, він наділяє кожну річ законом. Кожне тіло складається з матерії і форми, причому матерія скрізь однакова. Піддає критиці атомістичне вчення через несприйняття порожнечі. Все складається з корпускул, які діляться до безкінечності. Схвалює і поширює вчення Коперніка і Галілея. Розчищає дорогу на Україну філософії Нового часу. 1654 р. на Україні діяло 24 друкарні, в Росії – 2. За указом Петра І в 1720 р. забороняється друкувати книги і викладати українською мовою. З 1783 р. на Україні запроваджується кріпацтво.

Фрейдизм і неофрейдизм.

Зигмунд Фрейд - засновник фрейдизму, австрійський лікар-психіатр. До Фрейда побутувала думка, що психічна травма є наслідком фізичної травми людини. Фрейд переконався на практиці, що це не так. Він говорить, що причину захворювання психіки слід шукати в психіці. На думку Фрейда, суперечність між бажанням і обов’язком призводить до розладів психіки. Твори: “Лекції з психоаналізу”, “Я і Воно”. Психоаналіз Фрейда: те, що обумовлює поведінку людини, є щось ідеальне (мета, ідея), а не матеріальне. Серед багатьох інстинктів людини Фрейд виділяє 2: інстинкт самозбереження і сексуальний інстинкт (продовження свого роду). Перевагу Фрейд віддає все-таки другому. Людина в своїй діяльності часто робить те, що заборонено робити, тобто щось сильніше штовхає її на такий вчинок, а саме – підсвідоме (несвідоме), тобто причина – ірраціональне. Саме тут Фрейд і шукає причини психічних хвороб. Справжній зміст поведінки людини – підсвідоме. “Я” – це людина, її свідомість. На людину тиснуть інстинкти – “Воно”, і людина шукає можливість задовольнити їх вимоги. До розладів психіки, на думку Фрейда, призводить незадоволення лише одного інстинкту – сексуального. Фрейд вводить термін “лібідо” – потік сексуальної енергії (енергія, у вигляді якої сексуальне прагнення людини залишає слід в її житті). Процес психічного розвитку людини є, в своїй суті, біологічно детермінований процес перетворення її сексуального інстинкту. Фрейд виходить з того, що в світі існує сильний статевий потяг, який переходить в жорстокість. Учень і послідовник Фрейда – Карл Юнг – починає із сумніву того, що сексуальний інстинкт є єдиною причиною психічних розладів, і критикує Фрейда за абсолютизацію однієї причини психічних хвороб, тому Юнг вважає, що пансексуалізм (вчення Фрейда) помилковий. Лібідо, за Юнгом, - це потік психічної (а не лише сексуальної) енергії людини в житті, свідома і несвідома діяльність людини. Несвідоме включає в себе не лише суб’єктивне і індивідуальне, а й колективний зміст психічного, який береться з глибокої давнини. Юнг звернув увагу на те, що багато спільного між міфами, сновидіннями і психікою хворої людини. Це є “архетип колективного несвідомого”. Критика Юнгом пансексуалізму поклала початок появі нової течії – неофрейдизму. Ще одним представником цієї течії був Ерік Фром. Він критикує і уточнює Фрейда, але акцент робить не на сексуальності, а на конфліктності, яка зумовлюється соціокультурними причинами. Соціальний характер – це спільний спосіб буття людей. Задоволення сексуальних бажань людини зумовлюється також соціальними умовами. При цьому багатство ніколи не робить людину щасливою.

Тест відкритого типу.

3.1. Автором праці „Сутність християнства” є Л. Фейєрбах                                           

3.2.Чиї філософські погляди здійснили найбільший вплив на формування марксистської філософії Ф. Бекон, р. Декарт, Ф.Вольтер, Ж-Ж. Руссо, І. Кант, Г.Гегель, Л. Фейєрбах                                           

3.3. Інтегральний націоналізм – це

3.4. „Апріорі” – це ідеї, форми пізнання, які, на думку деяких мислителів, наявні в свідомості до досвіду, не набуті з досвіду. У філософії Канта категорії проголошуються апріорними формами мислення. Апріоризм близький до концепції вроджених ідей. Протилежним до А. є поняття апостеріорі.

3.5. Специфікою російського марксизму є

4. Тест закритого типу.

1. Як ви розумієте що таке людина?

2.Які альтернативи по відношенню до вчення про діалектику вам відомі?

1) Метафізика

3. Яке положення найбільш глибоко відображає поняття „буття”?

2) Буття – це об’єктивна реальність, яка оточує людину.

4. Кого на вашу думку, з перелічених філософів можна вважати представником психоаналітичної філософії? 1) З. Фрейда

5. Хто з представників німецької класичної філософії вперше виступив з вченням про єдність протилежностей? 5) Г. Гегель

6. Хто з перелічених філософів був представником суб’єктивного ідеалізму?

7. Який характер філософії епохи Відродження? 4) Антропоцентричний

8. Визначте пари філософів – антагоністів у поглядах на природу руху:

9.Знайдіть помилку: елементи фаталізму властиві філософській системі:

10. До кожного поняття з графи „А” підберіть положення, що розкриває його зміст з графи „Б”

А	Б
1. Гуманізм	а) філософія природи;
2. Пантеїзм	б) бог має персональне буття;
3.Натурфілософія	в) віра в людину, як вільну і необмежену в своїх можливостях;
	г) ідея божественного творіння світу;
	г) бог та природа – одне й те ж саме.

БІЛЕТ № 16

1. Філософія французьких просвітителівХVIIIст. (Вольтер, Руссо).

Філософською основою Просвітництва виступив ма­те­рі­а­лі­з­м. Ви­рі­з­ня­ють дві фо­р­ми фра­н­цу­зь­ко­го ма­те­рі­а­лі­з­му XVIII сто­літ­тя: 1) не­по­слі­до­в­на і більш ран­ня де­ї­с­ти­ч­на фо­р­ма (Во­ль­тер, Мо­н­те­с­к'є, Кон­ді­ль­як, Рус­со, Ро­бі­не, Тю­р­го, Кон­до­р­се) і 2) ате­ї­с­ти­ч­на фо­р­ма (Ме­льє, Ла­ме­т­рі, Ді­д­ро, Ге­ль­ве­цій, Го­ль­бах). Де­ї­с­ти­ч­на фо­р­ма най­більш си­с­те­м­но роз­ро­б­ле­на Во­ль­те­ром. В ній мі­с­тять­ся ма­те­рі­а­лі­с­ти­ч­ні і ан­ти­кле­ри­ка­ль­ні ідеї фра­н­цу­зь­кої фі­ло­со­фії, по­єд­на­ні з до­ся­г­нен­ня­ми ан­г­лій­сь­кої фі­ло­со­фії і при­ро­до­знав­с­т­ва. За­га­лом де­ї­с­ти­ч­ний ма­те­рі­а­лізм - яс­к­ра­вий ви­яв ме­ха­ні­ци­з­му і ме­та­фі­зи­ки. Для Рус­со ха­ра­к­те­р­ний "де­їзм по­чут­тів", який ви­зна­ча­єть­ся більш де­мо­к­ра­ти­ч­ни­ми ри­са­ми, але та­кож по­си­лен­ням іде­а­лі­с­ти­ч­них мо­ме­н­тів. Во­ль­тер (Фра­н­суа Арує).  Він піддав критиці релігію і феодальну ідеологію, близько підійшов до ідеї вічності матерії, її об'єктивного існування і вічного руху, схилявся до визнання причинності природних і суспільних явищ, виключав релігійне пояснення конкретних явищ природи. Свідомість, за Вольтером, є атрибутом матерії і залежить від будови тіла. Разом з тим, першопричину руху та мислення він вважав божественною.Не заперечуючи релігію як таку, він вимагає релігійної свободи. Людину Вольтер розуміє як суспільну істоту. Проповідує необхідність рівності людей, яку він розуміє як політичну рівність перед законом і правом. Суспільний устрій має забезпечувати політичну і правову рівність людей. Егоїзм, пристрасті й потяги є першопричиною всіх людських вчинків, які призводять до діяльності й об'єднують людей, спричиняючи утворення міст та держав.

Ж.-Ж.Рус­со пропагував необхідність встановлення соціальної та майнової рівності. Спираючись на договірну теорію держави, він обґрунтовував право народів на повстання проти деспотичної влади. Органічним станом суспільства є стан самодостатності, незалежності від інших людей ні виробника, ні споживача. До такого стану і повинні повернутися люди, тобто до суспільства, в якому всі рівні, а моральність не зіпсована приватною власністю.

2. Екзистенціалізм - („філософія людського існування”) – провідний напрям філософської думки ХХст., який осмислює проблему людини, її сутності й існування, буття у світі, можливостей і перспектив свободи та відповідальності.Існує атеїстичний (Сартр, Камю) і релігійний (Ясперс і Марсель) екзистенціалізм.

С. К'є­р­ке­гор вва­жа­єть­ся за­сно­в­ни­ком су­час­но­го ек­зи­с­те­н­ці­а­лі­з­му, хо­ча ос­но­в­ні ідеї ре­лі­гій­но­го ек­зи­с­те­н­ці­а­лі­з­му бу­ли сфо­р­му­льо­ва­ні ще Б. Па­с­ка­лем. Свою го­ло­вну фі­ло­соф­сь­ку за­да­чу К'є­р­ке­гор ба­чив в то­му, щоб про­ти­ста­ви­ти Ге­ге­лів­сь­кій "на­до­со­би­с­ті­с­ній" кон­це­п­ції та­ке ро­зу­мін­ня осо­би­с­то­с­ті, яке ба­зу­ва­ло­ся б на аб­со­лю­т­ній сво­бо­ді ін­ди­ві­ду­а­ль­но­го ви­бо­ру. Тіль­ки окре­ма осо­би­с­тість зда­т­на до­ся­г­ти спра­в­ж­ньо­го, "ети­ч­но-­осо­би­с­ті­с­но­го" іс­ну­ван­ня, тоб­то ек­зи­с­те­н­ці­ї. Сво­бо­ду К'є­р­ке­гор роз­гля­дає ли­ше в ети­ч­но­му ас­пе­к­ті - як сво­бо­ду пе­в­ної по­зи­цій по від­но­шен­ню до дій­с­но­с­ті, як сво­бо­ду рі­шен­ня диле­ми "або-­або", як сво­бо­ду "ви­бо­ру. Од­на із ос­но­в­них ка­те­го­рій - страх. Страх ви­сту­пає в яко­с­ті бут­тя, про­ти­ста­в­ле­но­го осо­би­с­тій, ні­чим не об­ґру­н­то­ва­ній сво­бо­ді; він ви­сту­пає як пе­р­ві­с­ний ха­ра­к­тер голо­в­но­го бут­тя (іс­ну­ван­ня) в про­ти­ле­ж­ність не­бут­тя. К'є­р­ке­гор та­кож роз­гля­дає ка­те­го­рію "Від­чай". Іс­тин­ний відчай на­стає на ети­ч­ній ста­дії роз­ви­т­ку лю­ди­ни, це ду­ше­в­ний акт, який по­тре­бує се­р­йо­з­ної на­пру­ги і зо­се­ре­джен­ня всіх сил ду­ші. Він вважає, що на шляху до Бога, людина проходить три стадії: естетичну, етичну і релігійну. Найглибшого саморозуміння людина досягає на третій стадії. Лише християнство дає основи поведінки людини. Ф-я існування, буття. Людина – духовна істота, індивід. Вона неповторна і унікальна. Філософи повинні ставити питання: як жити людині, що їй робити? Мова йде не про суспільство, а про конкретного індивіда. Гайдегер вважає, що життя людини – це сплав об’єктивного буття і людської діяльності, виступає проти диктату філософських категорій, розрізняє справжній (людина розуміє свою історичність, смертність;) і несправжній (речі панують над людиною, а сама вона знецінюється) способи буття. Піднімає проблему свободи: істинне існування – визнання свободи іншого поряд з власною свободою. Сартр: діяльність людини впливає на інших людей. Свобода людини перетворюється на приреченість: людина обирає не епоху, а лише своє місце в ній. Формула людського буття: воно є те, що не є і є не те, що є. Сартр розглядає проблему небуття у 3-ох формах: небуття предмета, небуття іншої визначеності про предмет, небуття знання про предмет. Камю: немає безвихідних ситуацій. Його вчення стало основою руху опору. Дуже багато уваги приділяє проблемі смерті. Основне питання ф-ї має бути питання самогубства; варто, чи не варто жити? Завдання ф-ї в тому, щоб зберегти життя в період відчаю, але не зробити людину щасливою, бо в кожного своє поняття щастя. В 60-х роках екзистенціалізм припинив своє існування як окремий напрямок.

Тест відкритого типу.

3.1. Відчуження— це фундаментальна мета­морфоза людської діяльності, наслідки якої (як і сам процес) стають непідвлад­ними її суб'єктові.                                           

3.2. Сцієнтизм –це світоглядна позиція, що ґрунтується на тезі про наукове знання й наукову істину як найвищу культурну цінність.

3.3. Проблематикою позитивізму є „позитивне” знання, яке можна одержати лише як результат окремих спеціальних наук та їх синтетичного поєднання.

3.4. Екзистенціальні ідеї розвивали  К'є­р­ке­гор, Гайдегер, Сартр, Камю, Ясперс і Марсель

3.5. Ноосфера-це такий стан світу людини, коли науковий розум і практична діяль­ність стають планетарною силою, сумір­ною з силами природи.

4. Тест закритого типу.

1. Яка з наведених філософських течій є основним напрямом сучасної західної релігійної філософії 3) Неотомізм

2. Кому з українських філософів належить вчення про "сродну" працю?

5) Г. Сковороді

3. Що можна вважати основним досягненням німецької класичної філософії?

2) Матеріалізм

4. Кого можна назвати представником філософсько-релігійного вчення пантеїзм?

1) Миколу Коперніка.

5. Яка найбільш суттєва риса філософії?

1) Діяльно-активний зміст плюралізму філософських концепцій.

2) Монізм у ствердженні світоглядної позиції.

3) Практичне значення для життя і діяльності людини.

4) Основоположна роль в самопізнанні і самовизначенні.

6. Визначте, які способи філософствування знайшли вираження в цих висловах.

а) філософія — це епоха, схоплена в думці (Г. Гегель);      

б) філософія — це стислий виклад науки свого часу (О. Конт);

в) предмет філософії—логічний аналіз мови науки (Л. Вітгенштейн);

г) головне питання філософії— це питання про те, чи варто людині жити (А. Камю);

г) філософія є перш за все вчення про смисл людського існування (М. Бердяєв);

д) у той час, як наукове пізнання йде до окремих предметів, у філософії мова йде про цілісність буття (К. Ясперс);

є) філософія... є чимось проміжним між теологією і наукою (Б. Рассел):

с) визначення слова «філософія» може мати тільки характер конвенції чи угоди (К. Поппер).

7. Філософія виконує функції: а) ілюзорно — компенсаторну; б) світоглядну;

8. Підберіть з графи «Б» вислови, які належать філософам, чиї імена наведені у графі «А”:

А	Б
1. Сократ	а) людина — це мірило всіх речей;
2. Протагор	б) початок всесвіту суть атоми і пустота, все інше вважається лише існуючим;
3. Демокріт	в) пізнай самого себе;
4. Аристотель	г) людина — це полісна істота;
5. Платон	г) людина — це двоноге без пір'я, наділене розумом.

9. Згрупуйте приведені нижче поняття за близькістю філософських вчень середньовіччя:

а) універсали; б) розум; в) віра; г) реалізм; г) теорія «двоїстої істини»; д) номіналізм.

10. «Антропоцентризм»—це:                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               в) філософські погляди, згідно з якими людина є центром і вищою метою світобудови.

БІЛЕТ № 17

Філософія Г. Сковороди.

Григорій Савич Сковорода (1722-1794рр.) — видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст, який здобув освіту в Києво-Могилянській академії. Сковорода вважав найважливішою з усіх наук науку про людину та її щастя. Роздуми Г.Сковороди мають релігійно-філософський характер, вони спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, основні грані людської діяльності.

Г.Сковорода закликав почати філософське освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізнання людини. Поділяючи світ на істинне та тлінне, Сковорода віддає перевагу Вічності, Богу. Людина не може існувати у світі поза єдністю віри і любові.

Але є й інший аспект проблеми. Любов та віра дають змогу людині вийти за межі свого тлінного звичайного "Я". Новим у Г.Сковороди є те, що він вказує на необхідність пізнання природи людини у таких її виявах як віра, надія і любов. Антиподами любові та віри у Г.Сковороди є поняття суму, туги, нудьги, стра­ху. Вони роблять душу людини приреченою на розслаблення, позбавляють її здоров'я.

На ґрунті об'єднання любові та віри у пізнанні людиною самої себе складається категорія "щастя". Щастя міститься в нас самих, осягаючи себе, ми знаходимо духовний мир, спокій. Щастя легко досягається, якщо людина йшла шляхом любові та віри. Його досягнення залежить тільки від самої людини, її серця. Всі люди створені для щастя, але не всі от римують його, вважає мислитель. Ті, хто задовольнився багатством, почестями, владою та іншими зовнішніми атрибутами земного існування, роблять величезну помилку. Вони отримують не щастя, а його привид, мни й у кінцевому рахунку перетворюється на прах. Г.Сковорода своїм цілісним життям підтверджує, що заклик "Пізнай себе" — це не тільки вираження необхідності пізнання людської екзистенції, а й вказівка ос­новного шляху цього пізнання. Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, що царство Боже всередині людини. Прислухаючись до цього внутрішнього голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для суспільства, а й таке, яке приносить їй внутрішнє задоволення і душевний спокій. Всі заняття добрі лише тоді, коли виконуються у відповідності з внутрішньою схильністю.

Г.Сковорода мислить щастя досяжним для всіх. Щастя є простим і за змістом, і за формою. На підставі такого розуміння щастя Г.Сковорода проповідував простоту життя, бідність (але це не був аскетизм), вдоволення, яке випливає із спілкування людини з природою.

Людина як мікрокосм містить у собі два начала — тлінне і нетлінне, які поєднуються: у тлінному відображається нетлінне. Над тлінним стоїть дух. До нього й зводив Сковорода сутність життя. Плоть не має істинного значення для людини. Філософ вважає, що плоть іде слідом за всіма рухами мислі. Мисль, думка — це головна точка, тому її Сковорода часто називає серцем. Доки плоть та кров будуть панувати над серцем, доки людина не визнає їхньої злиденності, шлях до істини закритий, вважає Сковорода.

2.Поняття космоцентризму та діалектики в філософії Геракліта.

Глибоке розуміння проблеми протилежностей, їхньої єдності та боротьби, ми знаходимо в творчості іншого видатного мислителя стародавньої Греції – Геракліта.

Геракліт – творець античної діалектики, оригінальний і яскравий філософ. Вчення Геракліта стало одним з величних досягнень древньогрецької культури. Напрямок, яким він очолював в античній філософії, відіграв важливу роль в подальшому розвитку надбань мілетської школи і діалектичного погляду на світ речей і явищ. Філософ виступив на захист своїх попередників (Фалеса, Анаксімандра, Анаксімена), їх уявлення про матеріальні начала всього існуючого, проти ідеалістичних та антидіалектичних вчень Піфагора і елеатів – Парменіда, Зенона.

Єдиним, матеріальним першоелементом світу Геракліт вважав вогонь, який лежить в основі всіх речей; сама природа є вічно живим вогнем, котрий ніколи не згасає. “Світ, єдиний із всього, не створений ніким із богів і ніким із людей, а був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно запалюється і закономірно згасає”. Це просто блискучий виклад початків стихійної діалектики.

Стихійна діалектика у Геракліта виявляється в його вченні про рух, зміни, перетворення речей, протилежності та їхню боротьбу.

Всесвіт – плинний, змінний. Він знаходиться у вічному русі, як і всі речі, що нас оточують. Своє уявлення про це Геракліт висловлює в таких судженнях, які стали вже крилатими: “все тече, все змінюється”; “неможливо двічі ввійти в одну і ту ж річку” в один і той же час стосовно одного і того ж суб’єкта, “бо протікає інша вода”.

Глибокі загадки висловлює Геракліт стосовно протилежностей, їх взаємозв’язків, переходів одна в одну. Він один з перших обґрунтував думку про те, що сама гармонія є єдністю протилежностей і висміював тих, хто цього не розумів. Протилежності, за Гераклітом, їх взаємодія, внутрішньо притаманні всім речам світу. Кожна річ – це єдність протилежностей.

Необхідність взаємодії, боротьби протилежностей Геракліт називав “загальним логосом”. Цей “логос” “існує вічно”, “все здійснюється за цим логосом”. Це фактично була догадка філософа про всезагальність протилежностей про сутність самого джерела руху, котрий здійснюється через взаємодію протилежностей і їхню боротьбу.

Підсумовуючи вищевикладене, можна виділити у філософському вченні Геракліта три фундаментальних положення, котрі мають виключне значення розкриття сутності діалектики та її розуміння:

1. Це судження про зміну, плинність всіх речей і явищ, їх біжучість, взаємопереходу.

2. Це теза про всезагальність внутрішніх протилежностей, котрі притаманні всім речам і явищам, їх єдність і боротьбу.

3. Це уявлення про матеріальний першоелемент всього існуючого – вогонь.

3.Тест відкритого типу

3.1. Географічний детермінізм - це...вчення, що розглядає вплив географічного середовища на суспільство, як головну причину його розвитку.

3.2. Абсолютизація яких сторін пізнання веде до сенсуалізму, раціоналізму та технократизму …чуттєве пізнання.

3.3. Етичними вимірами науково-технічної діяльності є... Головною рисою якого є загострене почуття життєвої свободи, основаної на надлишку влади над обставинами також зявилось можливість утвердитись над обставинами, впевненість, забезпеченість, індивідуальність тощо.

3.4. Рушійною силою пізнання є...практика

3.5. Філософія виникла в …

Тест закритого типу.

4.1Що є предметом філософії. в) людина ↔ світ;

4.2.Визначте методи філософської рефлексії:

4.3.Номіналізм — це: в)філософське вчення, яке заперечує онтологічне значення універсалій (загальних понять)

4.4.Яка провідна тема філософських пошуків епохи в ідродження? г) гуманізм.

4.5.Це неправильно, що Декарт: б)вважав розум вищою цінністю і основою пізнання;

г) був пантеїстом.

4.6.Чиї філософські погляди здійснили найбільший вплив на формування марксистської г) Гегеля.  

4.7.Назвіть пари вчених, що розвивали протилежні погляди на природу людського пізнання: а) Декарт — Спіноза;

4.8.Хто із представників німецької класичної філософії розглядав філософію як «дух епохи» б) Шеллінг.

4.9.Які причини змін філософських ідей і цінностей визначаються марксистською філософією головні? б) фундаментальні наукові відкриття;

4.10.Знайдіть помилку. Екзистенціальні ідеї розвивали:

а) Платон; б) Лейбніц; в) Бердяєв;г) Сартр; г) Леві-Строс.

БІЛЕТ № 18

Світогляд Т.Г.Шевченка.

Світоглядні позиції Шевченка зумовили своєрідність його ставлення до минулого, історії. Бачення світу у нього при всій загальнолюдській спрямованості глибоко націо­нальне, позачасове. Символічним кодом у ньому зосере­джуються колективні надії і пам'ять, минуле, сучасне і майбутнє, розкриття якого дає змогу пізнати світову прав­ду і про приховані колективні гріхи, і про «золотий вік», який був і ще повернеться. В історичному інтелектуаль­ному ключі все це спрямовується на глибоке відчуття ук­раїнської історичної долі й колективної душі, природним шляхом поєднуючи, здавалося б, несумісні способи мис­лення — мислення XVIII ст. козацько-станового патріотиз­му як апофеозу України, її історії та права, з романтич­ним апофеозом світової своєрідної релігії народу, баченої по історично, що постає моделлю України.

Проявляючи значну цікавість до історії України, історії українського народу, в минулому Шевченко бачить на­самперед людей живих, конкретних, які стогнуть в кайда­нах, стогнуть так само, як і сьогодні, усвідомлює, що не­правда є неправдою людською, неправдою царів, панів, попів і неволя є неволею мужицькою, неволею українсь­кою. Саме тому його цікавили в історичному минулому України передусім події і традиції, які були пов'язані з визвольною боротьбою українського народу проти своїх поневолювачів, соціального рабства, національного гноб­лення. Він високо цінував Запорозьку Січ, історичних дія­чів, які стояли на чолі визвольної боротьби українського народу, цінував їх такими, якими вони були.

Т. Шевченко, виражаючи природну і законну ненависть до царизму і російських поміщиків, які розглядали Укра­їну своєю провінцією, не переносив цієї ненависті на ро­сійський народ, на російських кріпаків, що конали в не­волі так само, як і кріпаки українські. Любов до україн­ського народу поєднувалась у нього з любов'ю до народу російського, народів Кавказу, Середньої Азії, інших регіо­нів та окраїн Російської імперії, вірою в те, що не повин­но бути ні заярмлених народів, ні людей. Тому стоячи на боці рідного народу, його національної свідомості, гідності, він культивував почуття єдності і дружби народів, ви- знання за ними права вільно розпоряджатися своєю до­лею, гідною людського існування без будь-якої зверхності над іншими в «сім'ї вольній, новій». І це цілком правомір­но.

Типово романтичним було ставлення Т. Шевченка до релігії, формування якого, на думку Д. Чижевського, пев­ною мірою йшло під впливом поглядів Д. Штрауса. В що­денниках, творах поета багато гострих висловів на адре­су церковної обрядності, всіляких забобонів, виступів проти зловживань релігії з політичними цілями, проти ре­лігійних війн, кровопролиття і сліз в ім'я релігійних пристрастей тощо. Для Шевченка релігія мала сенс як засіб боротьби за свободу людини, її щастя. Ось чому, критикуючи все те, що затуманює, псує, закриває вічний, святий, дійсний зміст віри, він постійно цікавився релігійними проблемами, перечитував Біблію, часто цитував її, брав з неї епіграфи, називав «єдиною моєю відрадою».

Дійсною вірою Т. Шевченко вважав народну віру, яка, зберігаючись у народних звичаях, обрядах, душі простого народу, вимагає встановлення безпосереднього зв'язку та від­носин між Богом і людиною, не потребуючи ніяких посе­редників та інших об'єктів наших поклонінь.

2. Філософія Піфагора.

Піфагор (580-500 до н.е.) та його послідовники в6а- чали основу світу в числах, в кількісних пропорціях. У всьому – в русі планет, архітектурі, звучанні струни - вони прагнули відкрити кількісні відношення, числову гармонію. Числа піфагорійці мислили не абстрактно, а як чуттєво-споглядальні відношення. Відрив загального (числа) від одиничного (речей) 6ув наївним, а саме загальне вони уявляли чуттєво.

Піфагор та його послідовники порушили проблему квантифікації (кількісного вираження) сущого, зведення всього сущого до величин, які можна вимірювати. 3рештою, універсальність математики як науки про кількісні відношення i пояснюється тим, що все існуюче в просторі та часі має кількісні виміри. Ідея квантифікації переходить від піфагорійців до платоніків i неоплатоніків, в яких кількісна гармонія також посідає осо6ливе місце. В епоху Відродження це справило вирішальний вплив на формування європейської науки Нового часу.

Поглядам піфагорійців властива i містика. Стосовно всього, навіть любові, друж6и, справедливості, вони шукали числові відношення. Піфагорійці приховували своє вчення від людей. Їхня школа була організована на зразок релігійного ордену, де тільки найбільш на6лижених до Піфагора посвячували в заповітні таємниці. До речі, деякі сучасні прихильники містики вважають, що Піфагор 6ун причетний до втраченого людством джерела знання, яке походить 3 Атлантиди чи 3 космосу. _

Намагання Піфагора шукати за речами числа вражає своєю незвичністю. Ключ до цього феномена лежить у сфері тогочасних соціально-економічних відносин. 3авдяки торгівлі, яка динамічно розвивалася, вимірювання, зважування, рахування стали звичними явищами. Еквівалентом товару були гроші, то6то числа, кількісні відношення. Філософи взялися кількісно градуювати (поділяти на одиниці) явища навколишнього світу тільки після того, як у сфері соціального життя речі (товари) 6ули зведені до грошей (чисел).

3. Тест відкритого типу

3.1Причиною виникнення філософії є... Людина почаластавити перед собою запитання: Чи є вона творцем власної долі? Чи здатна вона стати володарем