Поняття матерії. Форми існування матерії.

Ма­те­рія - це фі­ло­соф­сь­ка ка­те­го­рія, змі­с­том якої є об'­єк­ти­в­на ре­а­ль­ність, що від­би­ва­єть­ся і ві­до­бра­жу­єть­ся у від­чут­тях су­б'єк­та пі­знан­ня і ді­я­ль­но­с­ті і іс­нує не­за­ле­ж­но від йо­го від­чут­тів. Пер­шою кон­це­п­ці­єю ма­те­рії бу­ла так зва­на суб­стра­т­на кон­це­п­ція – ма­те­рія ото­то­ж­ню­ва­ла­ся з не­ст­во­рю­ва­ни­ми і не­зни­щу­ва­ни­ми пер­шо­еле­ме­н­та­ми (сти­хі­я­ми), та­ки­ми як во­да, во­гонь, по­ві­т­ря, ато­ми, зе­м­ля. Фалес – усе із води. Герокліт – усе із вогню. Демокріт – усе з атомів. Вперше термін “матерія” ввів Аристотель. Інша кон­це­п­ціяма­те­рії зво­ди­ла­ся до тве­р­джен­ня то­го, що світ - це суб­ста­н­ція, і та­ким чи­ном вла­с­ти­во­с­ті ма­те­рії - це вла­с­ти­во­с­ті суб­ста­н­ці­ї (субстанціальна концепція). Су­час­но­му при­ро­до­знав­с­т­ву і он­то­ло­гії ві­до­мі два ви­ди ма­те­рії: 1) ре­чо­ви­на; 2) по­ле. Ре­чо­ви­на – є од­ним з ос­но­в­них ви­дів ма­те­рії, який вклю­чає в се­бе ма­к­ро­ско­пі­ч­ні ті­ла у всіх аг­ре­га­т­них ста­нах (газ, рі­ди­на, кри­с­та­ли та ін.), а та­кож ство­рю­ю­чи їх ча­с­ти­н­ки, які ма­ють вла­с­ну ма­су ("ма­су спо­кою"). По­ле ( фі­зи­ч­не) - один з ос­но­в­них ви­дів ма­те­рії про­ти­ле­ж­ний ре­чо­ви­ні; по­ле, на від­мі­ну від ре­чо­ви­ни, не має ви­зна­че­ної дис­кре­т­ної фо­р­ми, во­но не має та­кож "ма­си спо­кою", це фі­зи­ч­на ре­а­ль­ність, в якій здій­с­ню­єть­ся вза­є­мо­дія ча­с­ти­нок і тіл. Ви­ди ма­те­рії та ти­пи фі­зи­ч­ної вза­є­мо­дії:  Речовина — еле­ме­н­та­р­ні ча­с­ти­н­ки та ан­ти­ча­с­ти­н­ки, ато­ми та мо­ле­ку­ли, зви­чай­ні (ма­к­ро) ті­ла, ко­с­мі­ч­ні об’­єк­ти; Поле –– гра­ві­та­цій­на вза­є­мо­дія, еле­к­т­ро­ма­г­ні­т­не по­ле (вза­є­мо­дія), Фо­р­ми іс­ну­ван­ня ма­те­рії:1) не­жи­ва при­ро­да; 2) жи­ва при­ро­да; 3) шту­ч­на, олю­д­не­на при­ро­да (тех­но- і ноо­сфе­ра); 4) со­ці­а­ль­на ма­те­рія (су­с­пі­ль­с­т­во). 1. Рівень неживої природи складають: фізичний вакуум; елементарні частинки та античастинки; плазма; поле; атоми; молекули; макроскопічні тіла; геотектонічні та петрографічні системи (планети, астероїди, інші малі космічні об'єкти, зірки); галактики; системи галактик; метагалактика. 2. Рівень живої природи складають: системи доклітинного стану — ДНК (дезоксирібонуклеїнові кислоти) і РНК (рібонуклеїнові кислоти); білки; віруси; клітини; одноклітинні організми; рослини; тварини; популяції; біоценози; біогеоценози. Жива природа об'єднує сукупність організмів, які мають здатність до самовідтворювання і спадкової передачі генетичної інформації. 3. Рівень штучної, олюдненої природи включає в себе все, що здійснено багатьма поколіннями людства, підсумки і результати техногенної і розумової перетворювальної діяльності, від геоінженерної до космічної. 4. Рівень соціальне-організованої матерії — це суспільство в історичних типах соціальної структури, а також історичних типах соціальних взаємовідносин між суб'єктами суспільного життя від окремих індивідів до соціальних угрупувань і суспільних класів. Спосіб існування матерії – рух, який відбувається в просторі і часі.

2. Матеріалістична філософія Франції ХVІІІ століття.

Най­го­ло­в­ні­шим прин­ци­пом фра­н­цу­зь­ко­го ма­те­рі­а­лі­з­му є за­пе­ре­чен­ня над­при­ро­д­них при­чин, тлу­ма­чен­ня при­ро­ди з неї са­мої, з да­них екс­пе­ри­ме­н­та­ль­но­го при­ро­до­знав­с­т­ва. Фра­н­цу­зь­кі ма­те­рі­а­лі­с­ти роз­ви­ну­ли вчен­ня про ма­те­рію, як єди­ну ре­а­ль­ність, що має не­скін­чен­ну рі­з­но­ма­ні­т­ність вла­с­ти­во­с­тей. Во­ни стве­р­джу­ва­ли, що ма­те­рія, як су­ку­п­ність всьо­го іс­ну­ю­чого, то­то­ж­на при­ро­ді. Во­на не­скін­чен­на в ча­сі і про­с­то­рі, які яв­ля­ють со­бою об'­єк­ти­в­ні фо­р­ми її іс­ну­ван­ня. При цьо­му ма­те­рія роз­гля­да­лась як та­ка, що скла­да­єть­ся з не­по­ді­ль­них ча­с­ти­нок ре­чо­ви­ни. У Го­ль­ба­ха та Ге­ль­ве­ція - це ато­ми, які ма­ють гео­ме­т­ри­ч­ні та ме­ха­ні­ч­ні ха­ра­к­те­ри­с­ти­ки (гу­с­ти­на, про­тя­ж­ність, ва­ж­кість, си­ла іне­р­ції, ру­хо­мість). У Ла­ме­т­рі та Ді­д­ро - це мо­ле­ку­ли, які во­ло­ді­ють поверх то­го чут­тє­ві­с­тю (гі­ло­зо­їзм). У Ро­бі­не ці ча­с­то­ч­ки є спра­в­ж­ні­ми жи­ви­ми іс­то­та­ми (ор­га­нізм). Сві­до­мість фра­н­цу­зь­кі ма­те­рі­а­лі­с­ти ро­зу­мі­ли або як ре­зуль­тат при­та­ман­ної мо­ле­ку­лам еле­ме­н­та­р­ної чут­тє­во­с­ті (Ла­ме­т­рі, Ді­д­ро), або як но­ву вла­с­ти­вість ма­те­рії, що ви­ни­кає по хо­ду її ускла­д­нен­ня. У ви­зна­чен­ні ма­те­рії ві­до­бра­жа­лось її від­но­шен­ня до су­б'єк­та пі­знан­ня. Це вста­но­в­лю­ва­ло при­ро­д­ній зв'я­зок між бут­тям і пі­знан­ням. Ос­но­в­ні ри­си те­о­рії пі­знан­ня фра­н­цу­зь­ких ма­те­рі­а­лі­с­тів та­кі: 1) за­пе­ре­чен­ня над­чут­тє­во­го, пе­ре­ддо­с­ві­д­но­го вродже­но­го знан­ня, а та­кож об­ґру­н­ту­ван­ня мо­ж­ли­во­с­ті знан­ня по­стій­но роз­ши­рю­ва­ти­ся та по­гли­б­лю­ва­ти­ся, при­ро­д­ною не­за­кі­н­че­ні­с­тю знан­ня, обу­мо­в­ле­но­го не­скін­че­ні­с­тю ма­те­рі­а­ль­но­го сві­ту. Фра­н­цу­зь­кі ма­те­рі­а­лі­с­тивва­жа­ли, що всі пси­хі­ч­ні зді­б­но­с­ті - це мо­ди­фі­ка­ції пе­р­вин­ної спро­мо­ж­но­с­ті тва­рин­но­го ор­га­ні­з­му до від­чут­тя; 2) Оскі­ль­ки від­чут­тя є дже­ре­лом всіх знань, во­ни ви­ни­ка­ють в ре­зуль­та­ті впли­ву зо­в­ні­ш­ньо­го сві­ту на ор­га­ни чут­тя; 3) вну­т­рі­шній до­свід (ре­ф­ле­к­сія) має вто­рин­ний ха­ра­к­тер і роз­ви­ва­єть­ся на ос­но­ві зо­в­ні­ш­ньо­го до­сві­ду; 4) пред­мет пі­знан­ня - це ма­те­рі­а­ль­ні ті­ла, їх вла­с­ти­во­с­ті та від­но­шен­ня між ни­ми; 5) ідея - це об­раз пред­ме­та, який ви­кли­кає від­чут­тя і спри­йн­ят­тя; 6) іс­ти­на - це від­по­ві­д­ність уяв­лен­ня про ре­чі са­мим ре­чам і во­на пе­ре­ві­ря­єть­ся шля­хом до­сві­ду, екс­пе­ри­ме­н­ту. В той же час ві­до­бра­жен­ня ро­зу­мі­лось ни­ми ме­та­фі­зи­ч­но, як ві­ль­ний від вну­т­рі­шніх про­ти­річ, дзе­р­ка­ль­но-­бе­з­по­се­ре­д­ній акт. Прак­ти­ка вхо­ди­ла до те­о­рії пі­знан­ня ду­же об­ме­же­но і не­по­в­но.

Тест відкритого типу.

3.1. Діалектика – це спосіб філософствування, оснований на всезагальних принципах зв'язку та розвитку, теорія і метод філософської рефлексії, які дають змогу суб'єкту філософії розглядати і пояснювати універсальні зв'язки світу, людського мислення, суспільного існування та культури через взаємозв'язок, взаємодію, боротьбу і єдність протилежних начал, аспектів, сторін буття, що саморозвивається.

3.2. Сенсуалізм – це (від лат. почуття,) напрямок в теорії пізнання, який визнає відчуття, сприйняття єдиним джерелом пізнання.

3.3. Індукція – це (від лат. Induction - наведення) форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне; спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези.

3.4. Емпіризм – це напрям у теорії пізнання, який вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід.

3.5. Метафізика – це філософське вчення про надчуттєві принципи та першооснови буття.

Або: Термін «метафізика» має два значення: 1) метафізика — це філософська «наука» про «понадчуттєві принципи буття», «розумоосяжне знання», це власне філософія. В цьому значенні термін «метафізика» має штучне походження. 2)метафізика, або метафізичний спосіб мислення — це протилежний діалектиці філософський метод, який заперечує саморозвиток. На ґрунті механістичного природознавства XVII ст. метафізика як «перша філософія» була переосмислена як загальний антидіалектичний метод.

Тест закритого типу.

1. Ким стане людина, якщо у неї буде переважати розсудлива частина душі, з точки зору Платона:

а) філософом