Виробнича стратегія, виробництво та виробнича функція

 

Для виконання економічної стратегії підприємства необхідно все­бічно вивчити процес виробництва.

Виробництво - це процес використання трудових ресурсів та об­ладнання у поєднанні з природними ресурсами та матеріалами для виготовлення необхідних товарів і надання послуг. Праця, земля, ка­пітал та підприємницькі здібності, які використовуються у виробни­чому процесі, називаються факторами виробництва.

Кінцевою метою будь-якого виробництва в ринкових умовах є створення товарів (надання послуг) для задоволення потреб спожива­чів. Товари і послуги — продукти процесу виробництва.

Разом з тим, виробництво можна охарактеризувати і як певну сис­тему відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-еко­номічний або соціально-економічний характер.

Використовуючи технологію як практичне застосування знань про способи виробництва товарів і послуг виробництво продукує товари за відповідних затрат факторів виробництва. Якщо технологія зали­шається незмінною, то залежність між певною кількістю ресурсів, що використовуються у виробничому процесі, та тим максимальним обсягом продукції, що може бути вироблений за даних умов, демон­струє виробнича функція.

Виробнича функція - це зв’язок між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробле­ним за допомогою цього набору факторів:

Q=f (L,K,M),

де Q - обсяг виробництва;

L - затрати праці;

К - затрати капіталу;

М — матеріали.

Зміна технології зумовлює інше співвідношення між факторами виробництва та результативним обсягом продукції. За незмінної тех­нології результат виробництва залежить від ряду закономірностей, які слід враховувати при розробці виробничої стратегії підприємства, таких як певна взаємна доповнюваність та взаємозаміна факторів ви­робництва; різниця між короткотерміновим та довготерміновим пе­ріодами в діяльності підприємства, існування закону спадної гранич­ної продуктивності тощо.

Прогнозування завжди визнавалося важливим елементом плану­вання виробництва. Досі воно є основою для розробки необхідних стратегій. Фахівці, які займаються питаннями планування виробни­чої діяльності підприємства, повинні володіти існуючим інструмен­тарієм прогнозування і вміти визначати чинники, що впливають на можливість використання тих або інших методів. У прогнозуванні обсягів виробництва важливе місце належить розподілу і використанню ресурсів.

Обсяг виробництва можна розглядати як систему управління. Сис­темний підхід до управління в сучасних умовах став загальновизна­ним явищем. З формальної точки зору система - це сукупність функ­ціональних компонентів, які взаємодіють між собою для досягнення поставленої мети.

Основою для прогнозування обсягів виробництва є прогноз обсягів реалізації продукції, на основі якого розробляють виробничу програ­му, прогнози матеріально-технічного забезпечення і постачання ре­сурсами, прогнози витрат та фінансових результатів.

Отже, умовою максимізації прибутку є рівність граничного доходу (тобто доходу на одиницю продукції) MR граничним витратам МС. За умови рівності

МС = MR

граничний прибуток дорівнюватиме нулю, а обсяг виробництва про­дукції буде вважатися оптимальним, оскільки дає змогу отримувати максимальний загальний прибуток.

У випадку погіршення ринкової кон’юнктури, зниження конкурентоспроможності продукції, помилок у стратегічному плануванні або й низького платоспроможного попиту населення чи відсутності замов­ників підприємство може зазнавати збитків. Тоді керівництво підпри­ємства повинно визначитись із таким стратегічно важливим питан­ням: чи слід призупинити виробництво, закрити чи навіть ліквідувати підприємство, чи продовжувати випуск продукції, терплячи збитки?

Факторами, що впливають на прийняття рішення в ситуації збит­ковості, є: рівень ціни продукції, що складається на ринку, рівень покриття витрат, обсяги продажу (попит на продукцію). Критерієм прийняття рішення є вже мінімізація збитків, а не максимізація при­бутку, як у випадку сприятливої кон’юнктури.

Якщо ринкова ціна Р на продукцію, яку випускає підприємство, перевищує рівень середніх змінних витрат AVC, тобто зберігається співвідношення

Р > A VC,

випуск продукції доцільно продовжувати. Якщо ціна падає нижче рів­ня середніх змінних витрат і вказане співвідношення не зберігається, виробництво варто припинити.

Прогнозуючи обсяги виробництва продукції, обов’язково слід вра­хувати ситуацію, що складається на ринку даного продукту, та взяти до уваги:

- перспективи та тенденції розвитку на світовому ринку цієї продук­ції, динаміку цін та можливі зміни попиту;

- конкурентні пропозиції даної та аналогічної продукції, товарів - замінників;

- появу та освоєння нових ринків збуту, або, навпаки, зникнення ста­рих;

- впровадження у виробництво результатів наукових розробок, що стосуються цього продукту (технології, обладнання, сировини і матеріалів, їх замінників);

- розробку нових джерел сировини;

- появу нових конкурентів на даному ринку;

- етап життєвого циклу продукції, рівень її рентабельності.

Часто, складаючи виробничу програму, підприємство намагаєть­ся усунути або зменшити обсяги виробництва низькорентабельних або збиткових найменувань продукції. Відбувається так зване «ви­мивання» з асортименту недорогої продукції, що може користувати­ся підвищеним попитом споживача. Тому, формуючи асортиментну програму виробництва, слід зважати також на рівень споживчого попиту та вести постійну роботу щодо підвищення якості продукції та послуг, що виробляються. Адже в сьогоднішніх умовах жорсткої конкурентної боротьби споживач, здійснюючи вибір, орієнтується на оптимальне співвідношення «ціна/якість».

Основними методами прогнозування, які використовуються в роз­робці виробничої стратегії, є: методи екстраполяції, експертні методи, методи моделювання.