Принципи та види адміністративного контролю

Контроль не є питанням довіри або недовіри до співробітників. Це обов`язковий компонент системи управління, який реалізується в обов`язковому порядку при дотриманні ряду принципів:

· всеосяжність;

· централізованість (керівник повинен першим знати про всі серйозні відхилення, збої від встановленого плану, а якщо це неможливо, то контролювати найважливіші ділянки роботи);

· адекватність змісту діяльності (система контролю повинна бути пристосована до характеру діяльності конкретної організації);

· контроль повинен бути прямим (здійснюється безпосереднім керівником, що відповідає за виконання відповідних планів);

· стратегічна спрямованість (віддзеркалення загальних пріоритетів організації і їх підтримка);

· об`єктивність (неприпустимість використання особистих симпатій і антипатій керівника відносно кого-небудь з підлеглих і, більше того, використання контролю як «карального» засобу в роботі з персоналом, особливо, коли у керівника є погані думки проти того або іншого співробітника. Досягається введенням системи контролю за об`єктивними показниками, зрозумілими і прийнятими всіма членами колективу);

· гнучкість (пристосування до змін, що відбуваються);

· контроль повинен бути випереджальним (повинен давати сигнал про відхилення ще до того, як вони відбудуться, щоб можна було вчасно виправити ситуацію);

· націленість на вирішення проблеми (а не на її виявлення і констатацію);

· простота (забезпечує краще розуміння цілей і інструментів контролю, а отже, і підтримку існуючої системи контролю персоналом організації);

· пріоритетність моніторингових точок (керівникові немає необхідності перевіряти все до дрібниць, досить зосередити увагу на вузлових моментах діяльності, по яких можна перевіряти хід виконання робіт);

· постійність (чим менший проміжок часу між операціями контролю, тим вища активність контролю і тим більш дієві заходи можна приймати);

· стандартизованість (критерії ефективності роботи повинні бути виражені в кількісних або якісних показниках, які піддаються перевірці, дають чітке і однозначне уявлення про результативність діяльності);

· своєчасність (забезпечення можливості усувати відхилення перш, ніж вони досягнуть серйозних розмірів);

· економічність (переваги системи контролю повинні переважувати витрати на її функціонування);

· автоматизація (контроль повинен здійснюватися автоматично при мінімальному втручанні керівника);

· адекватність системи контролю особі керівника (система контролю повинна вибиратися індивідуально для кожного керівника з урахуванням його особистих особливостей);

· орієнтація на людський чинник і так далі.

Контроль за діяльністю апарату державного управління є однією з форм соціального контролю, який являє собою сукупність норм, інституцій і відносин, спрямованих на забезпечення поведінки людей відповідно інте­ресів певної соціальної групи, класів чи суспільства в цілому. На рівні су­спільства можна вирізнити дві загальні форми соціального контролю:

- формальний (правоохоронні органи, контрольно-ревізійні органи, державний примус);

- неформальний (контроль засобів масової інформації, громадська думка, громадські організації).

Державний контроль (нагляд) - одна з форм здійснення держав­ної влади, забезпечення додержання законів та інших нормативних актів, що видаються органами держави, система державних органів перевірки.

Контрольна діяльність ґрунтується на певних принципах: об'єктив­ність, дієвість (оперативність), універсальність, гласність, систематичність (постійність), ефективність.

За ознакою об'єктів контрольної діяльності контроль буває зовнішнім і внутрішнім.

Зовнішній контроль - це контроль надвідомчий з боку виборних органів державної влади, спеціалізованих органів та громадськості за законністю в організаційно непідпорядкованих їм об'єктів, який в основному стосується одного з аспектів їх діяльності. Цей вид конт­ролю здійснюється у таких формах: конституційний, парламентсь­кий, судовий, фінансовий, громадський та прокурорський нагляд.

Внутрішній контроль є відомчим контролем для систематичної пе­ревірки виконання рішень об'єктами управління. Він здійснюється всіма органами виконавчої влади, їх посадовими особами, забезпечується службовцями чи спеціалізованими структурами і врівноважує діяльність державного управління. Його завданням є попередження випадків порушення дисципліни, вимог чинного законодавства, невиконання управлінських рішень, бюро­кратизму, корупції тощо.