Історичні передумови та еволюція адміністративного менеджменту

Розвиток адміністративного менеджменту починається з «передісторії» (від древніх цивілізацій до нової історії) зародження менеджменту як особливого наукового знання та виду діяльності.

Управління зародилося приблизно сім тисяч років тому, але тільки з кінця XIX століття і особливо в ХХ-му, з розвитком соціального ринкового господарства, менеджмент виділився в самостійну галузь знань, тобто в науку. Західний менеджмент – це, перш за все, особлива субкультура зі своїми цінностями, нормами і законами. З іншого боку – це сукупність технічних процедур і методів, сукупність практичних дій щодо планування, організації, мотивації і контролю, необхідних для досягнення поставлених цілей. У зв'язку з цим, обсяг і зміст понять управління і менеджмент дещо не збігаються, тому що менеджмент можна трактувати як «успішне управління», як досягнення мети з урахуванням ресурсних обмежень. Термін менеджмент застосовується до будь-яких типів організацій, але якщо мова йде про громадський сектор, то використовуються поняття «державне управління (регулювання)», «муніципальне управління», а для позначення більш абстрактного рівня управління застосовується поняття «адміністрування». В даний час наука менеджменту породила ряд спеціалізацій – фінансовий менеджмент, інноваційний менеджмент, соціальний менеджмент, стратегічний менеджмент, інноваційний менеджмент, ризик-менеджмент, регіональний менеджмент. Ця тенденція до «відгалуження» буде, мабуть, закріплятись. Тому ми, якщо особливо не обмовляється, будемо користуватися терміном управління – менеджмент як синонімічними (зближуються поняттями) і не ставати на позицію ортодоксальності (існує тільки класика - менеджмент підприємства – організації).

Перша управлінська революція відбулася 4-5 тис. років тому в період формування цивілізацій Стародавнього Сходу (Єгипет, Шумери). На управлінців тих далеких століть покладалася необхідність координації дій десятків тисяч рабів, селян та інших верств населення. Окремо стояло військове мистецтво управління. Стародавні греки велику увагу, крім загальногромадянських функцій, приділяли питанням управління домогосподарствами та латифундіями (великі земельні ділянки, помістя). Так, Платон виділяє такі нагляди як титанічний (заснований на силі) і політичний. Почали появлятися перші управлінські ієрархії та структури. Однак керівники призначалися, враховуючи насамперед їхній статус та походження, родинні зв’язки тощо.

Стародавній Рим розвинув управлінську думку. Так, управління з Риму провінціями було з часом децентралізовано, що покращило збір податків, загальне управління, гнучкість та швидкість вирішення низки регіональних проблем, враховувало місцеві особливості. Це була система прокураторів, що мали певну владу і права у вирішенні цивільних справ.

Великим внеском в управління був звід законів - Кодекс вавілонського правителя Хаммурапі. Правила Кодексу 285 законів регулювали все різноманіття відносин між соціальними групами населення. Це була перша формальна система адміністрування, виникнення чисто світської манери керування.

Через тисячу років після Хаммурапі цар Навуходоносор відродить у Вавилоні розробку та будівництво технічно складних проектів (вавилонська вежа, висячі сади і т.п.), а також ефективні методи організації роботи текстильних мануфактур та контролю за якістю продукції.

Так етап релігійно-комерційного управління змінився світсько-адміністративним, а потім – будівельно-виробничим. У середні століття найбільш досконалою була адміністративна ієрархія Римської католицької церкви, побудована за принципом функціоналізму. Слід зазначити, що протягом двох тисячоліть структура управління Римо-католицькою церквою не змінилась.

Помітний внесок у розвиток теорії управління вніс італійський державний і політичний діяч Нікколо Макіавеллі (1469-1527). Він сформував принципи взаємин керівників і підлеглих, стилю роботи керівника, розвинув підходи до організації праці (часом цинічні, існує термін підступного управління - «макіавеллізм»). Саме в цей період визріла одна з базових форм економічної діяльності – система акціонерного капіталу, керівник-власник поступово був замінений найманим керуючим, а менеджмент перетворився на самостійну галузь життєдіяльності.

Активний розвиток управлінської науки зазвичай пов'язують з періодом промислового капіталізму, з появою в 1776 р. роботи Адама Сміта «Багатство народів». Більшість тогочасних бізнесменів та державних керівників погодилися з А. Смітом у тому, що тільки здорова конкуренція забезпечить безліч товарів і високу якість життя для всіх. Разом з тим у цей період промислові капіталісти практично не приділяли уваги фінансовим аспектам бізнесу. У фінансовому капіталізмі домінував фінансист, який шляхом маніпулювання ресурсами отримував великі прибутки. У житті суспільсва домінував соціальний дарвінізм Герберта Спенсера, який навчав, що «виживання найбільш пристосованих» у соціальній сфері було найкращим шляхом досягнення матеріального благополуччя для всіх.

Якщо «донауковий менеджмент» (приблизно з 1845 по 1900 рр.) полягав у пошуках механізмів управління фабриками і людьми, які на них працюють, причому це робилося безсистемно та інтуїтивно, то 1-й етап раціонального формування управлінських механізмів пов'язують із зібранням Американського товариства інженерів-механіків у 1886 р. На ньому Генрі Тауном була виголошена доповідь «Інженер у ролі економіста». У доповіді-презентації була висловлена думка, що успішний інженер повинен звертати увагу не тільки на технічну ефективність, але й враховувати витрати, доходи і прибутки діяльності підприємства. На презентації був присутній той, чиї ідеї закладені в принципах і напрямках розвитку американської промисловості. Це був Фредерік Уінсенд Тейлор (1856-1915р.), «Батько наукового менеджменту».

Капіталізм «на стику століть» вступав у нову монополістичну стадію, повним ходом йшла технічна революція, яка принесла світу електрику в побуті і електрику в виробництві, телефонний зв'язок, двигуни внутрішнього згоряння (автомобілі і літаки), конвеєр Форда і трубопроводи Нобеля, автоматичні механізми і зброя (кулемет Максима), житло зі «зручностями» і нове зростання продуктивності праці. Технічний прогрес і машинне виробництво вимагали стандартизації і уніфікації всього виробничого процесу, до того часу керованого за допомогою ремісничих «дідівських» методів.

До Тейлора вважалося найбільш важливим знайти компетентного керуючого, метою ж його підходу стало створення системи організації праці, що базується на експериментальних даних шляхом розмежування фізичної праці та організації діяльності підприємства, аналізування цих частин для визначення найменших витрат ресурсів (трудових, матеріальних і фінансових) при досягненні максимальних результатів.

       Тейлор здобув освіту інженера-механіка і працював в сталеливарній компанії, в якій і були втілені основні ідеї тейлоризму. Необхідно відзначити, що за часів Тейлора свій розквіт переживав монополістичний капіталізм. Підприємства дуже швидко зростали, а це вимагало уніфікації та стандартизації виробництва, більш ефективного використання матеріальних ресурсів, часу та робочої сили. А тому основну мету менеджменту Тейлор вбачав у підвищенні продуктивності праці. Досягти цієї мети з точки зору Тейлора було можна лише шляхом вироблення численних правил, по яких здійснюються операції і які повинні замінити судження робітника. Фактично це означає, що основну роль в управлінні виробництвом Тейлор відводив інструкціям, відповідно до яких повинні діяти робітники. Інструкції вироблялися в процесі вивчення операцій, які повинні виконувати робітники. У цьому полягав недолік концепції Тейлора: вона недостатньо враховувала особистість робітника. Гант, наприклад, розробив методи календарного планування діяльності підприємства, а також сформулював основи оперативного управління. До речі, саме прихильники наукового менеджменту першими стали використовувати в своїх дослідженнях фотоапарати і кінокамери.

Далеко не всі знають, що Генрі Форд, який відомий передусім як засновник американської автомобільної промисловості, а також є великою постаттю в історії наукового менеджменту. Успіх, якого він досяг у бізнесі, багато в чому залежав від його теорії, що отримала назву «фордизм». На його думку, завдання промисловості не можна бачити тільки в задоволенні потреб ринку (хоча без цього ніяка промисловість існувати не може): необхідно так організовувати виробничий процес, щоб, по-перше, можна було знизити ціни на продукцію, а по-друге, підвищити оплату праці працівників.
Форд вважав, що правильна організація виробництва передбачає:

1) заміну ручної праці машинною;

2) турботу про працівників, яка полягає у створенні сприятливих умов праці (чистота в цехах, затишок);

3) підвищення якості продукції;

4) розвиток мережі сервісного обслуговування.

У своїй практиці Форд прагнув розчленувати процес виробництва на дрібні операції, в результаті якого рух виробів від одного працівника до іншого залежав лише від швидкості, з якою виконується операція. Саме це дозволило йому знизити собівартість продукції.

У той же час опора на практичні дослідження дала можливість встановити реалістичні вимоги щодо тривалості виконання робочих операцій. Іншими словами, стандарти і норми, якими керувалися прихильники наукового управління, більшою мірою відповідали можливостям людини. Це дозволило також об'єктивно оцінювати внесок кожного робітника у виробництво і гідно оцінювати працю кожного з них.

Отже передумовою виникнення класичної адміністративної школи була школа наукового управління. Розвиток наукового управління пов’язане із працями Фредеріка Уінслоу Тейлора, Френка і Лілії Гілбрет і Генрі Гантта. У книзі Ф.У. Тейлора (1856-1915 рр..) «Принципи наукового управління» (1911 р.) викладені чотири основні ознаки наукової організації управління, які увійшли в практику управління і дали змогу підвищити
продуктивність праці:

1. Адміністрація бере на себе вироблення наукових засад діяльності, які змінюють собою старі, традиційні та грубо-практичні методи, для кожної окремої дії в усіх видах робіт, які застосовуються на підприємстві.

2. Адміністрація організовує на основі науково встановлених ознак ретельний відбір робітників, а потім тренує, навчає і розвиває кожного окремого робітника.

3. Адміністрація здійснює співробітництво з робітниками в напрямку досягнення відповідності всіх окремих напрямів виробництва науковим принципам.

4. Встановлюється розподіл праці і відповідальності між адміністрацією підприємства та робітниками. Адміністрація виконує ті види робіт, до яких вона є краще підготовленою, ніж робітники, тоді як у минулому майже весь обсяг робіт і велика частина відповідальності лежали на робітниках.

Ця комбінація ініціативи робітників у поєднанні з новими типами функцій, що виконувались адміністрацією підприємства, на думку Ф.У. Тейлора, дає змогу науковій організації в значній мірі перевершити по продуктивності всі старі системи організації праці на підприємстві.