Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою,-

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

1.3 об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 191, може бути вчинений у формі:

привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні;

розтрати такого майна зазначеною особою (ч. 1 ст. 191);

привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191).

Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, не­поверненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром у подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. У ре­зультаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користува­тись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє ма­теріальне становище.

Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, без­оплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна пев­них матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.

Діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата лише у разі, коли його предметом виступає майно, яке було ввірене винному чи було в його віданні, тобто воно знаходилось у правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майна. Така правомочність може обумовлюватись службовими обов'язками, договірними відносинами або спеціаль­ним дорученням. Ця правомочність може виникати не лише в осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою чи організацією незалежно від форми власності (комірник, експедитор, агент з постачання, продавець, касир). Такою право­мочністю можуть наділятися і будь-які інші (приватні) особи, яким власник майна відпо­відно до закону передає певні повноваження щодо розпоряджання, управління, доставки чи зберігання майна. Така правомочність у особи може виникнути на підставі цивільно- правових угод підряду, найму, оренди, комісії, прокату, перевезення, зберігання. При цьому не має значення, яким саме власником - юридичною чи фізичною особою - вин­ний був наділений певною правомочністю щодо відповідного майна.

Звернення на свою користь чужого майна, вчинене особою, яка не була наділена пев­ною правомочністю щодо цього майна, а за родом своєї діяльності мала лише доступ до цього майна (сторож, охоронник, підсобний робітник, вантажник та ін.), повинно квалі­фікуватися як крадіжка за ст. 185. Це стосується також осіб, які виконували чисто техніч­ні функції з транспортування майна (шофер, тракторист, комбайнер, водії водних транс­портних засобів тощо). Якщо ж зазначені особи, крім чисто технічних функцій з транспор­тування майна, були наділені стосовно довіреного для транспортування майна певною правомочністю, їхні дії по неправомірному заволодінню цим майном слід розглядати як привласнення чи розтрату і кваліфікувати за ст. 191. Водночас, викрадення чужого май­на, вчинене особою, яка була наділена щодо нього певною правомочністю, але у даному випадку нею не користувалася, має кваліфікуватися за статтями 185, 186 або 187.

Тимчасове запозичення майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його відан­ні, для тимчасового його використання з подальшим поверненням його або його еквіва­лента власнику, не може бути визнано протиправним його привласненням. За наявності підстав такі дії можуть бути розцінені як самоправство (ст. 356), а при вчиненні їх служ­бовою особою - як зловживання владою або службовим становищем (ст. 364).

Привласнення та розтрата, вчинені шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, утворюють склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191. Части­ною 2 цієї статті охоплюється також заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службо­вим становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище. Його особливістю є те, що, на відміну від привласнення чи розтрати, предметом заволодін­ня чужим майном шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було ввірене винному чи не перебувало в його віданні. У зазначений спосіб винний мо­же заволодівати майном, щодо якого в силу своєї посади він наділений правомочністю управління чи розпорядження майном через інших осіб. Тобто він має певні владні повно­важення щодо впливу на осіб, яким це майно ввірено чи перебуває у їх віданні. Предметом такого протиправного заволодіння може бути також майно, щодо якого ані сам винний, ані його підлеглі не були наділені певною правомочністю. На відміну від привласнення і роз­трати для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службо­вим становищем основною ознакою є не наявність чи відсутність у винного певної право­мочності щодо майна, яке є предметом злочину, а використання для заволодіння чужим майном офіційно наданих йому за посадою службових повноважень.

Якщо заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем було пов’язане з внесенням такою особою до офіційних доку­ментів завідомо неправдивих відомостей, іншим підробленням документів або скла­данням і видачею завідомо неправдивих документів, дії винного потребують кваліфіка­ції за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 191, 366.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем слід відмежовувати від зловживання владою або службовим становищем, яке вчинюється з корисливих мотивів і утворює склад злочину, передбаченого ст. 364. Зловживання службовою особою своїм службовим становищем при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191, виступає способом заволодіння чужого майна і таким чином утворює спеціальний склад службового зловживання. При корисливому зловживанні владою або службовим становищем, відповідальність за яке передбачена ст. 364, служ­бова особа не заволодіває чужим майном, а, діючи всупереч інтересам служби і проти­правно отримуючи вигоду зі свого службового становища, заподіює власникові майна майнову шкоду. При цьому така шкода може полягати у так званій упущеній вигоді. На відміну від злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191, зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) може супроводжуватись оплатним вилученням чужого майна, за якого відбувається заміна майна на рівноцінний еквівалент,- інше майно, гроші, вико­ристання чужого майна для особистих потреб без мети заволодіння ним тощо.

Умисне і безпідставне отримання службовою особою з використанням свого службо­вого становища чужого майна як премій, надбавок до заробітної плати, пенсій, допомоги, інших виплат слід кваліфікувати за ст. 191, а не за ст. 364.

Якщо службова особа спочатку звертає на свою користь чуже майно шляхом зло­вживання своїм службовим становищем, а потім з метою приховати вчинений нею зло­чин зловживає своїм службовим становищем, її дії потребують кваліфікації за правилами реальної сукупності злочинів - за відповідними частинами статей 191 і 364.

Привласнення вважається закінченим з моменту вилучення чужого майна й отри­мання винним можливості розпорядитися ним як своїм власним. Момент закінчення розтрати збігається з моментом витрачання чужого майна. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем вважається за­кінченим з моменту отримання можливості розпорядитися ним на власний розсуд.

Суб’єктом привласнення і розтрати, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 191, може бути осудна приватна особа, яка досягла 16-річного віку і якій майно, що є предметом цього злочину, було ввірене чи перебувало в її віданні.

Суб’єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловжи­вання службової особи своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191) може бути лише службова особа. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загаль­ні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Суб’єктом злочинів, передбачених частинами 3-5 цієї статті, може бути як особа, якій майно було ввірене чи у віданні якої воно перебувало, так і службова особа.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами привласнення, роз­трати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем закон передбачає вчинення їх: 1) повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. З ст. 191), 3) у великих (ч. 4 ст. 191) або 4) особливо великих (ч. 5 ст. 191) розмірах, або 5) організованою групою (ч. 5 ст. 191).

Про поняття таких кваліфікуючих цей злочин ознак, як вчинення його повторно, у великих чи особливо великих розмірах, див. коментар, викладений у Загальних поло­женнях до цього розділу, а таких ознак, як вчинення його за попередньою змовою гру­пою осіб чи організованою групою-ст. 28 та коментар до неї.

Постанова ПВС N9 10 від 6 листопада 2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності» (п. 23).

Стаття 192. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловжи­вання довірою