Карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років З конфіскацією майна.

Основним безпосереднім об’єктом вимагання є право власності, а його додатко­вими обов’язковими об’єктами виступають психічна та фізична недоторканність особи, її особиста свобода, здоров’я. Додатковим факультативним об’єктом злочину можуть бути честь, гідність, право на таємницю приватного життя та інші права громадян.

Предметом злочину може бути як майно, так і право на нього, а також будь-які дії майнового характеру.

Особливістю предмета вимагання є те, що ним може бути не тільки майно, яке на момент посягання знаходиться у потерпілого, а й майно, яке перебуває в цей момент у фактичному володінні винного (одержане ним у борг, на зберігання, для ремонту то­що). Володіючи певною річчю, вимагач може зажадати від її власника не пред’являти претензій до її повернення. Відтак майно як предмет вимагання відрізняється від пред­мета інших посягань на власність. Неможливо, наприклад, шляхом грабежу або в ре­зультаті розбою заволодіти чужим майном, якщо воно на момент посягання вже знахо­диться у винного. Предметом вимагання може бути також майно, якого немає у потер­пілого в момент вимоги про його передачу і надходження якого до нього лише передбачається.

Про поняття права на майно та інших (будь-яких) дій майнового характеру як предмет вимагання див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

З об’єктивної сторони вимагання характеризується двома взаємопов’язаними діями: 1) пред’явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, зни­щення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди.

Вимога як ознака вимагання означає викладену в рішучій формі пропозицію винно­го до потерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно) про передачу майна, права на майно або вчинення останнім інших дій майнового харак­теру. Пред’явлена суб’єктом майнова вимога утворює ознаку об’єктивної сторони цьо­го злочину тільки за умови, що вона є завідомо протиправною. При вимаганні винна особа прагне заволодіти не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру. Вимога задовольнити законні майнові претензії не утворює складу вимагання, як не утворює його вимога вчинити інші, крім передбачених у ст. 189, дії.

Якщо ж винна особа, застосовуючи відповідні погрози, не керується умислом на за­володіння чужим майном, а має на меті примусити потерпілого припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її або укласти яку-небудь угоду чи не викону­вати укладену угоду, виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права (інтереси) того, хто займається господарською діяльністю, вчинене слід розглядати як протидію законній господарській діяльності і кваліфікувати за відповід­ною частиною ст. 206.

Застосування погроз без такого умислу з метою примусити потерпілого до вико­нання чи невиконання цивільно-правового зобов’язання слід кваліфікувати за відповід­ною частиною ст. 355. Але відповідальність за цією статтею може наставати лише тоді, коли особа примушується до виконання (невиконання) існуючого зобов’язання, що ви­никло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо. Вимога виконати (не виконувати) зобов’язання, що виникло з підстав, не передбачених чинним законодав­ством, або неіснуючого зобов’язання, або зобов’язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов’язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, кваліфіку­ється як вимагання.

Ще однією особливістю майнової вимоги при вимаганні є те, що при її пред’явленні винний не вживає активних дій до безпосереднього заволодіння майном, а прагне задо­вольнити своє домагання в результаті певних дій особи, до якої звернуто таку вимогу,- щоб та сама передала (віддала, вручила, надіслала, поклала в умовлене місце тощо) йому майно, право на майно або вчинила інші дії майнового характеру. У ряді випадків винний взагалі не може без певних дій потерпілого досягти злочинного результату (зо­крема, коли від останнього вимагається вчинити такі дії майнового характеру, як, на­приклад, виконання на користь винного певної роботи).

Майнова вимога визнається вимаганням за умови, що вона поєднана з психічним насильством. Пред’являючи до потерпілого майнові претензії, вимагач розуміє, що во­ни не будуть задоволені, якщо потерпілого до цього не примусити, не присилювати робити певним чином.

Смисл погрози при вимаганні полягає у залякуванні особи, до якої пред’явлена ви­мога, з метою забезпечити вигідну для винного поведінку.

Погроза при вимаганні повинна бути дійсною і реальною. При визначенні дійсності і реальності погрози необхідно виходити з суб’єктивного ставлення до неї винного і суб’єктивного сприйняття її потерпілим.

Реальність погрози для вимагача не означає, що він дійсно має намір обов’язково її виконувати. Достатньо, щоб винний вважав, що залякування, яке він застосовує, сприймається потерпілим як таке, що цілком може бути реалізоване і спроможне при­мусити його робити певним чином. Реальність погрози для потерпілого означає усвідом­лення ним того, що небезпека заподіяння шкоди, якою погрожує винний, може стати дійсністю, якщо він проігнорує вимогу вимагача. Погроза при вимаганні може бути виражена у будь-якій формі: усно чи письмово, безпосередньо потерпілому або через інших осіб, по телефону, за допомогою жестів, міміки та/або іншими способами. Вод­ночас, для того, щоб мати бажану для вимагача дію, погроза повинна бути доведена до свідомості потерпілого.

В окремих випадках при вимаганні погроза може і не висловлюватись у звичайному смислі цього слова. Вимагач може обмежитись пред’явленням майнової вимоги, якщо розуміння об’єктивно існуючої погрози випливає із відносин між потерпілим і вимага­чем, які передували вимаганню, інших обставин, які дають підстави робити висновок про можливе заподіяння шкоди. У таких випадках вимагач розраховує, що потерпілому без пред’явлення погрози зрозуміло про можливе заподіяння йому або його близьким певної шкоди, якщо він не виконає пред’явленої вимоги.

Погроза при вимаганні може стосуватися як самого потерпілого, так і близьких його родичів. Про поняття близьких родичів див. коментар до статей 115 та 154.

Стаття 189 називає чотири види погроз: 1) погроза насильством; 2) погроза обме­женням прав, свобод або законних інтересів; 3) погроза знищенням чи пошкодженням майна; 4) погроза розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі бажають зберегти в таємниці.

Погроза насильством при вимаганні полягає у погрозі негайно або в майбутньому застосувати насильство до потерпілого або близьких його родичів.

Вимагач може погрожувати застосуванням будь-якого насильства: нанесенням по­боїв, мордуванням, заподіянням тілесних ушкоджень, позбавленням життя, зґвалтуван­ням особи жіночої або чоловічої статі, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, позбавленням волі, іншими насильницькими діями. Встанов­лення, яким саме насильством погрожував вимагач, є обов’язковим у кожному випадку висловлення такої погрози, оскільки від характеру насильства, яке є змістом погрози, залежить правильна кваліфікація дій винних. Якщо винна особа погрожувала потерпі­лому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, її дії за від­сутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 189.

Погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів потерпілого або його близьких родичів полягає у залякуванні зазначених осіб ущемленням їх прав, свобод або законних інтересів, перешкоджанням їх реалізації. Обмеження, яким погрожує ви­магач, має незаконний характер (за відсутності законних підстав, в порушення встанов­леного порядку тощо). Воно може стосуватися будь-яких конституційних та інших прав чи свобод людини і громадянина або будь-яких законних інтересів. Так, вимагач може погрожувати обмежити потерпілого в праві на свободу пересування, зустрічі і спілку­ванні з певними особами, вільного вибору місця проживання, на свободу світогляду і віросповідання, на підприємницьку діяльність тощо. Погроза обмежити незаконні інте­реси потерпілого або його близьких родичів не утворює складу вимагання. Зміст і об­сяг, в яких винний погрожує обмежити права та законні права потерпілого або його близьких родичів, значення для кваліфікації не мають. Якщо винний реалізував свою погрозу й обмежив зазначені права або законні інтереси інших осіб, його дії за наявнос­ті для того підстав повинні отримувати додаткову правову оцінку, зокрема за статтями Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

Під відомостями, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, слід розуміти такі дійсні чи вигадані дані про них, їхні дії та дії, вчинені що­до них, розголошення яких з будь-яких міркувань є для них небажаним. Це можуть бу­ти як відомості, які ганьблять потерпілого чи його близьких родичів (наприклад, пові­домлення про непорядні вчинки), так і відомості, які не принижують особу (зокрема, повідомлення про якусь її хворобу) або їх розголошення є суспільно корисним (скажі­мо, інформація про вчинений злочин). Головне при цьому, щоб погроза розголосити такі відомості спроможна була примусити потерпілого виконати пред’явлену до нього вимогу. Погроза розголосити такі відомості - це погроза повідомити про них особам (або особі), яким вони невідомі, і чиє ознайомлення з ними небажане для потерпілого.

Реалізація таких погроз у процесі вимагання не охоплюється ст. 189. Якщо самі по собі такі дії утворюють склад злочину (наприклад, передбаченого статтями 163 чи 168), вони підлягають окремій кваліфікації.

Відповідно до закону, погроза знищити чи пошкодити майно має місце тоді, коли вона стосується: а) майна, яке належить потерпілому або його близьким родичам за правом власності; б) майна, що перебуває у їхньому віданні чи під охороною. Погрозу пошкодження чи знищення майна у складі вимагання можна визначити як залякування потерпілого приведенням у повну чи часткову непридатність майна, у збереженні якого він зацікавлений. Спосіб, яким винний погрожує привести таке майно у непридатність, характер, кількість, розмір майна у грошовому вимірі тощо значення для правової оцін­ки дій вимагача не мають. Фактичне знищення чи пошкодження майна потребують кваліфікації за частинами 2, 3 чи 4 ст. 189 або іншими відповідними статтями Особли­вої частини КК.

Вимагання слід вважати закінченим з моменту пред’явлення вимоги, поєднаної із вказаними погрозами незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

Суб’єктом злочину може бути осудна особа, яка на момент його вчинення досяг­ла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона вимагання характеризується прямим умислом. Вимагання - це корисливий злочин. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати чу­же майно, право на нього або домогтися вчинення потерпілим інших дій майнового характеру.

Кваліфікованими і особливо кваліфікованими видами злочину закон ви­знає вимагання: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб, або

службовою особою з використанням свого службового становища, або 4) з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або 5) з пошкодженням чи зни­щенням майна (ч. 2 ст. 189), або 6) організованою групою (ч. 4 ст. 189); 7) що завдало значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 189), або 8) майнової шкоди у великих (ч. З ст. 189) чи 9) в особливо великих (ч. 4 ст. 189) розмірах; 10) поєднане з насильством, небезпеч­ним для життя чи здоров’я особи (ч. З ст. 189), або 11) із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 189).

Вимагання, вчинене з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушко­джень, означає, що винна особа, пред’являючи майнову вимогу, висловлює погрозу позбавити життя чи нанести тяжкі тілесні ушкодження потерпілому або його близьким родичам у випадку невиконання пред’явленої вимоги.

Погроза вбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, висловлена в процесі вимагання, повністю охоплюється ч. 2 ст. 189 і додаткової кваліфікації за ст. 129 не потребує.

Вимагання, поєднане з пошкодженням чи знищенням майна, має місце тоді, коли у зв’язку з пред’явленою вимогою робиться непридатним майно, у збереженні якого заінтересований потерпілий. Такі дії можуть бути засобом підкріплення раніше вислов­леної погрози або ж безпосередньо супроводжувати майнову вимогу з метою домогтися її виконання.

Для наявності складу вимагання, поєднаного з пошкодженням чи знищенням майна, непотрібно, щоб потерпілому було завдано шкоди у великих розмірах, що необхідно при умисному знищенні або пошкодженні чужого майна (ч. 1 ст. 194). Для кваліфікації вима­гання за ч. 2 ст. 189 достатньо встановити, що мало місце безпосередньо пов’язане з май­новою вимогою протиправне приведення певного майна у непридатність.

Умисне знищення або пошкодження майна в процесі вимагання, якщо воно було вчинене не шляхом підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом, не заподіяло майнової шкоди в особливо великих розмірах і не спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, повністю охоплюється ч. 2 ст. 189. Додаткової кваліфікації за частина­ми 1 чи 2 ст. 194 у таких випадках не потрібно. Якщо ж майно було знищено чи пошко­джено шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло май­нову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяж­кі наслідки, дії винної особи слід кваліфікувати залежно від наслідків за частинами 2, З (у разі заподіяння такими діями майнової шкоди у великих розмірах), 4 (у разі заподі­яння майнової шкоди в особливо великих розмірах або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження) і за ч. 2 ст. 194.

Поняття насильствоу небезпечне для життя чи здоров’я, у складі вимагання ана­логічне поняттю такого насильства у складі розбою.

Заподіяння в процесі вимагання легкого тілесного ушкодження, що спричинило ко­роткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості тілесного ушкодження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, нанесення побоїв, що мало характер мордування, охоплюєть­ся ч. З ст. 189 і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребує.

Як поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження вимагання слід ви­знавати тоді, коли в процесі його вчинення потерпілому або його близьким заподіяно тілесне ушкодження, яке належить до категорії тяжких. Про поняття тяжкого тілесного ушкодження див. ст. 121 та коментар до неї.

Умисне заподіяння при вимаганні тяжкого тілесного ушкодження, що не привело до смерті потерпілого, не потребує додаткової кваліфікації за частинами 1 чи 2 ст. 121, оскільки повністю охоплюється ч. 4 ст. 189. Якщо в процесі вимагання потерпілому або його близьким родичам було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого настала смерть кого-небудь із цих осіб, або кого-небудь було умисно вбито, дії винної особи треба кваліфікувати за сукупністю злочинів - за частинами 3 чи 4 ст. 189 (за ознакою насильства, небезпечного для життя, або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) і ч. З ст. 121 або відповідною частиною (пунктом ч. 2) ст. 115.

Вбивство через необережність при вимаганні потребує самостійної кваліфікації за ст. 119.

Про поняття таких кваліфікуючих вимагання ознак, як вчинення його повторно, завдання ним значної шкоди потерпілому або майнової шкоди у великих чи особли­во великих розмірах, див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього роз­ділу, а таких ознак, як вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою,- ст. 28 та коментар до неї. При цьому слід мати на увазі, що значною шкодою, а також майновою шкодою у великих і особливо великих розмірах є як шкода, заподіяна потерпілому у зв’язку з передачею ним майна вимагачу, так і шко­да, заподіяна потерпілому чи його близьким родичам пошкодженням або знищенням майна. Про поняття службової особи, вчинення вимагання якою з використанням свого службового становища також утворює кваліфікуючий склад цього злочину, див. приміт­ки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Оскільки вимагання є закінченим з моменту пред’явлення майнової вимоги, такі кваліфікуючі ознаки, як пошкодження чи знищення майна, завдання майнової шкоди у великому чи особливо великому розмірах, завдання значної шкоди потерпілому, а та­кож заподіяння тяжкого тілесного ушкодження мають місце лише у випадку реального настання вказаних в законі наслідків. У зв’язку з цим не можуть розглядатися як замах на злочин, передбачений частинами 2, 3 чи 4 ст. 189, дії особи, яка, вчиняючи вимаган­ня, ставила за мету настання таких наслідків, але цієї мети не досягла.

Вимагання слід відрізняти від насильницького грабежу і розбою. При відмежу­ванні вимагання від грабежу чи розбою треба виходити з того, що при грабежі і розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які вира­жають намір застосувати фізичне насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а та­кож вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерпі­лого або до близьких йому осіб у майбутньому, слід кваліфікувати як вимагання.

Якщо погроза насильством або саме насильство були застосовані з метою заволо­діння майном потерпілого в момент нападу, але у зв’язку з відсутністю у нього майна вимога про передачу останнього винною особою була перенесена на майбутнє, дії такої особи треба кваліфікувати залежно від характеру погроз чи насильства як розбій або як замах на грабіж за відповідною частиною ст. 189 (якщо наступні дії являли собою ви­магання).

При розмежуванні вимагання і злочинів, передбачених ст. 206 (протидія законній господарській діяльності) або ст. 355 (примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань), треба виходити з того, що при вимаганні винна особа керується корисливим умислом на заволодіння не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру.

Якщо винна особа, застосовуючи відповідні погрози чи насильство, таким умислом не керується, а має на меті примусити потерпілого припинити займатися господар­ською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладеної угоди, ви­конання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, вчинене потрібно розглядати як протидію законній господарській діяльності і кваліфікувати, залежно від обставин, за відповідною частиною ст. 206.

Застосування погроз чи насильства без такого умислу з метою примусити потерпіло­го до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов’язання треба кваліфікувати за відповідною частиною ст. 355. Але відповідальність за цією статтею може наставати лише тоді, коли особу примушують до виконання (невиконання) існуючого зобов’язання, що виникло на підставах, передбачених чинним законодавством, і предметом якого можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо. Вимога ж виконати (не виконати) зобов’язання, що виникло на підставах, не передбачених чинним законодав­ством, або неіснуюче зобов’язання, або зобов’язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов’язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, слід кваліфі­кувати як вимагання.

Не є вимаганням (ст. 189) примушування особи до оплати (вимоги оплати) наданих їй за угодою чи домовленістю послуг, наприклад: з перевезення особи чи майна, оплати переданого особі майна чи виконаних на її користь робіт тощо. Такі дії за наявності для того підстав мають кваліфікуватись як примушування до виконання цивільно-право­вого зобов’язання.

Постанова ПВС N9 10 від б листопада 2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності» (пункти 2, 8-15).

Стаття 190. Шахрайство

Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом об­ману чи зловживання довірою (шахрайство) -

Карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.