Творчість композиторів Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя.

Дмитро Бортнянський — один із найвидатніших укра композ церковної музики.

У 1768 році для поглиблення своїх музичних знань Бортнянський їде в Італію. Роки навчання в Італії значно розширили світобачення молодого й уже відомого композитора. Молодий маестро став справжнім професіоналом. Неважко уявити собі почуття Бортнянського, коли навесні 1779 року йому наказали повернутися в Росію. Після повернення в Петербург він став популярним композитором; репертуар придворної капели поновлювався й збагачувався його творами. Його «Херувимська пісня» й «Да ісправиться молитва моя» одразу завоювали прихильність придворних. У 1796 році він одержав титул директора вокальної музики й капельмейстера придворної капели, де залишився до кінця свого життя. Дмитро Бортнянський не тільки писав для капели твори, а й диригував нею. Твори композитора були у великій пошані не тільки в Україні, а й у Європі. Так його «Херувимська пісня» перекладена на різні мови світу. Однак найвизначнішими творами композитора вважають його тридцять п’ять концертів. Ці духовні твори видано в 1881 році за редакцією Петра Чайковського. У своїй музичній творчості Бортнянський однаково блискуче виявив талант у різноманітних жанрах: кантатах, гімнах, вокально-хорових, оперно-інструментальних творах, сонатах, романсах, симфоніях, операх тощо. Його опери, написані в Петербурзі, хоч і мають багато спільного з операми італійського періоду, виявляють інтонації української музики.

Опери:«Креонт» (1776, Венеція)«Алкід» (1778, Венеція)«Квінт Фабій» (1779, Модена) «Свято сеньйора» (1786, Павловськ)«Сокіл» (1786, Гатчина)«Син-суперник або Сучасна Стратоніка» (1787, Павловськ)

Макси́м Созо́нтович Березо́вський -український композитор, диригент, співак. Класик європейської музики. Березовський відомий як композитор, автор духовних концертів, що написані ним після повернення з Італії (найбільш популярний концерт «Не отвержи мене во время старости»). Він поєднав у своїй творчості тогочасний досвід західноєвропейської музичної культури з національними традиціями хорового мистецтва. Разом із Д. Бортнянським створив новий класичний тип хорового концерту. Духовні музичні твори Березовського охоплюють Літургію, причасні вірші, хвалебну пісню і ряд концертів, із яких збереглася лише невелика частина. Причасні вірші написані на тексти псалмів переважно подячного характеру, у Березовського вони знайшли ліричне втілення. Духовні концерти займають чільне місце у творчості композитора, і були підняті, як жанр, до найвищого музично-художнього рівня. Єдина опера композитора — «Демомонфт» була написана в Італії і ставилася в м. Ліворно у 1773 році. Єдиним відомим інструментальним твором Березовського є Соната для скрипки і чембало.

Опери:«Демофонт» «Іфігенія» (не закінчена);Хорові твори:Літургія св. Іоанна Златоустого,

духовні концерти«Не отвержи мене во время старости»,«Остригну сердце»,«Милость и суде воспою»,«Слава в вышних Богу»;причастники«Творяй Ангелы своя духи»,«Чашу спасения приму»

Арте́м Лук'янович Ве́дель (Ве́дельський) (1767, Київ — †14 липня 1808, там само)[1] — український композитор, диригент, співак, скрипаль.Твори Веделя тривалий час були заборонені і поширювалися в рукописах, їх знали й виконували, незважаючи на заборону. На сьогодні відомо близько 80 музичних творів. Серед них 31 хоровий концерт, 6 тріо, серед яких «Покаянія отверзи ми двери», 2 літургії Іоана Златоустого, Всеношна та один світський кант[2].

«В молитвах неусыпающую Богородицу» «Спаси мя, боже, яко внидоша воды до души моєя» «Доколѣ, господи, забудеши мя» «Пою Богу моєму дондеже єсьмь» «Блажен разумѣваяй на нища и убога» «Услыши, Господи, глас мой» Переважна більшість концертів Веделя написані на слова псалмів, переважно благального, скорботного характеру, в яких йдеться про досаджання людини злими силами. Три концерти написані на тексти псалмів історичного змісту і лише два панегирічного.

Як і Березовський та Бортнянський, Ведель дотримувався традицій партесного співу. Концерти багаточастинні більшість з яких побудована за принципом темпового і тонального контрастів, в ряді випадків цілісність циклу скріплюється тематичними зв'язками між частинами. Нерідко частини концертів мають 2-4 відносно самостійні розділи, що складаються з експозиційного викладу, розвитку і закінчення.

Мелодика Веделя виразна, охоплює значний діапазон і тісно пов'язана зі словом. Виразовість мелодіки посилена ритмікою, що відзначається складністю і різноманітністю ритмічних малюнків. З класичним стилем пов'язана чітка розчленованість мелодики, використання побудов типу «питання — відповідь», підсумовуючих структур. Натомість зв'язки з давньоукраїнською монодією та українським фольклором надають їй наспівного характеру.

Живопис В. Боровиковського та А. Лосенка.

Володи́мир Лýкич Боровикóвський -український та російський художник-живописець, іконописець та портретист, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1795).

Рання творчість Боровиковський зв'язана з традиціями українського живопису 18 століття (релігійні картини в Київському музеї українського мистецтва, портрет полковника П. Я. Руденка у Дніпропетровському художньому музеї та ін.).

Великим успіхом користувались його мініатюри й портрети, особливо жіночі (портрети М.І. Лопухіної, 1797, Третьяковська галерея; В. І. Арсеньєвої, Російський музей в Петербурзі). В цих портретах, сповнених елегійного настрою, самітна постать жінки зображається в стані мрійного замислення на фоні «сільського пейзажу».

У великих парадних портретах А. Б. Куракіна і Павла І поєднується живописна майстерність а яскравою та переконливою характеристикою особи. Катерину II (1795, Рос. музей в Ленінграді) Боровиковський намалював звичайною старою жінкою в хатньому одязі на прогулянці в парку.

Боровиковський нерідко звертається до образів простих людей —подвійний портрет служниць архітектора Львова «Дашенька та Лізонька», портрет торжковської селянки Христини (бл. 1795), портрет селянина, названий «Алегорія зими» (ост. десятиліття 18 ст.).

В останній період творчості під впливом патріотичного піднесення, викликаного Вітчизняною війною 1812, В. Боровиковський в створюваних тоді портретах М.І. Долгорукої, А.Л. Сталь, І.А. Безбородька (брата засновника Ніжинського ліцею О.А.Безбородька) та ін. прагнув передати благородство, людську гідність, героїчність. Більш строгою стає композиція портретів Боровиковського, чіткішим пластичне моделювання персонажів.

До золотого мистецького фонду належать ікони роботи Боровиковського для головного іконостасу Казанського собору, Троїцького собору Олександро–Невської Лаври в Петербурзі, Покровської церкви на Чернігівщині тощо.

Загалом Володимир Боровиковський створив близько 200 портретів своїх сучасників, написав чимало ікон. Його твори зберігаються в багатьох музеях Росії та України.

Лосе́нко Анто́н Па́влович (* 30 липня (10 серпня) 1737 — 23 листопада (4 грудня) 1773) — український живописець і портретист.

Народився у місті Глухові на Чернігівщині. В семирічному віці був вивезений до Петербурга у придвірний хор. 3 1753 вчився живопису в І. Аргунова, з 1759 — у Петербурзькій академії мистецтв (професор Ротарі), а згодом продовжив навчання в Парижі (1760—1765) і Римі (1765—1769). Після повернення Лосенко був обраний професором, академіком (з 1770) і директором Академії Мистецтв (з 1772). Лосенко був видатним педагогом.

«Чудесна ловля риби» (1762)«Жертвоприношення Авраама» (1765)«Каїн і Авель» (1768)«Зевс і Фетіда» (1769)«Святий апостол Андрій Первозванний» (1769)«Володимир перед Рогнідою» (1770)«Прощання Гектора з Андромахою» (1773, картина не закінчена)портрет П. Шувалова (1760)портрет письменника О.Сумарокова (1760)портрет актора Ф. Волкова (1763) та ін.

Творчість Т. Шевченка.

Літературна творчість

Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX і на початку XX ст. чи не єдиною книжкою у більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати. На той час твори Шевченка об'єднали українській народ. За ставленням людини до творчості Шевченка відразу стає видно, наскільки людина знайома і як ставиться до життя українського народу XIX ст.

В історичному розвитку України Шевченко — явище незвичайне як своєю обдарованістю, так і місцем у літературі, мистецтві, культурі. Революційна творчість Шевченка була одним із головних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України. Впливи Шевченка на різні сторони духовно-національного життя нації відчуваються до сьогодні.

Творчість Шевченка — багатогранна, як його талант. Він був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п'єс; 9 повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 статті та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів. Натомість у літературі про його мистецьку спадщину безпідставно приписувано йому чимало творів живопису і графіки інших авторів (досі зареєстровано 263 такі твори).

Рання творчість

балади «Причинна» (1837), «Тополя» (1839) й «Утоплена» (1841)

Період «Трьох літ»

По-новому звучать мотиви революційної боротьби у творах Шевченка періоду «Трьох літ» (1843—1845).

Серед творів періоду «Трьох літ» на історичні теми особливе місце посідає поема «Іван Гус» («Єретик»).«Сліпий» («Невольник») ==Шевченко гнівно осудив Катерину ІІ за зруйнування Запорізької Січі та закріпачення українського селянства. До збірки «Три літа» включено також соціально-побутові поеми «Сова» (1844) і «Наймичка» (1845). Тему трагічної долі покритки Шевченко розробляв також у відмінних одна від одної баладах «Лілея» та «Русалка» (обидві 1846).

Період заслання

«Іржавець» (1847), «Чернець» (1847), «Москалева криниця» (1847 і 1857), «Титарівна» (1848), «Сотник» (1849) і «Петрусь» (1850)

Творчість останніх років життя

Поема «Марія» «Плач Ярославни» (2 редакції) і «З передсвіта до вечора»

Художня творчість

Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві російських та граверів з інших країн, а також у копіях, що їх виконали художники ше за життя Шевченка. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють відомості про понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт. Живописні й графічні твори за часом виконання датуються 1830—1861 роками й територіально пов'язані з Росією, Україною і Казахстаном. За жанрами — це портрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем та в техніці офорта на окремих аркушах білого, кольорового та тонованого паперу різних розмірів, а також у п'ятьох альбомах. Значну частину мистецької спадщини Шевченка становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого шляху й розкриття творчого методу художника є й його численні ескізи, етюди, начерки та навчальні студії. З усіх творів лише незначна частина має авторські підписи, написи і ще менша — авторські дати.

(«Марія», «Катерина», «Собор святого Олександра», автопортрети, портрети Суворова, Потьомкіна, Меншикова, Румянцева--картини)